Класичний психоаналіз З.Фрейда.

Психодинамічний напрямок поєднує в собі наступні підходи:

а) класичний психоаналіз З.Фрейда;

б) аналітичну психологію К.Юнга;

в) індивідуальну психологію А.Адлера;

г) гуманістичний психоаналіз Е.Фромма та неофрейдизм.

У центрі психодинамічного підходу знаходяться питання, пов’язані з динамічними аспектами психіки, тобто мотивами, потягами, спонуками, внутрішніми конфліктами (протиріччями), існування й розвиток яких забезпечує функціонування та розвиток особистісного „Я”.

У класичному психоаналізі вирізняються дві головні мети психотерапії та консультування:

1. Усвідомлення неусвідомлюваного (мотивів, фіксацій, захисних механізмів, способів поведінки) та прийняття адекватної та реалістичної інтерпретації.

2. Посилення его-захисту для побудування реалістичної поведінки.

Роль консультанта досить жорстко фіксована. Основні вимоги до нього: невтручання, відстороненість, нейтралітет та особиста замкнутість, вміння та здатність витримувати “перенесення” та працювати з “контрперенесенням”; тонка спостережливість та здатність до адекватних інтерпретацій. Одна із найважливіших вимог до психоаналітика - вимога усвідомленя власних проблем, реакції та їх можливого впливу на клієнта.

Вимоги та очікування від клієнта:

1) сприйняття самої концепції психоаналізу;

2) повна відкритість та готовність до тривалого періоду спільної роботи;

3) до умов контракту вноситься пункт, згідно з яким клієнт бере на себе відповідальність утримуватися від різких перемін в особистому житті протягом курсу психоаналізу.

Класичний психоаналіз містить п¢ять базисних технік:

а) метод вільних асоціацій;

б) тлумачення сновидінь;

в) інтерпретація;

г) аналіз опору;

д) аналіз перенесення.

2. Аналітична психологія К.Юнга.

Центральне місце в концепції К.Юнга посідають такі ідеї:

- подолання будь-якої однобічності в розвитку особи, осудження “тіньового боку” особистого та громадського життя;

- ідея індивідуалізації як всебічного, синтезуючого свідомий і позасвідомий розвиток самості.

К.Юнг на відміну від З.Фрейда волів міркувати не про хворобу клієнта, а про “загальний невроз віку”. Маючи справу з людьми другої половини їх життя, К.Юнг один з перших сформулював не клінічне, а екзистенційне розуміння проблематики клієнтів, пов¢язане з втратою смислу буття.

На відміну від класичного психоаналізу, в аналітичній психології відчуття жорстка фіксація позиції психолога-консультанта. Важливим моментом є допомога клієнтові у розподіленні усвідомлювальних та неусвідомлюваних інстанції та встановленні комунікації між ними.

Юнгіанський аналітик виключає з числа своїх клієнтів алкоголіків, наркоманів та осіб з суїцидними або агресивними тенденціями; єдиною умовою стосовно клієнта виступає наявність визначеної мотивації.

Психотехніка аналогічна психоаналізу, але набагато більше увага приділяється тлумаченню сновидінь, де контекст інтерпретації далеко виходить за межі сексуальних конотацій.

3. Гуманістичний психоаналіз Еріха Фромма та неофрейдизм.

Відмовившись від фрейдівського поняття „лібідо” й висунувши насамперед соціальні й культурні умови, що визначають особистісний розвиток, Е.Фромм вважав, що процес розвитку пов’язаний із задоволенням базисних, екзистенцій них потреб, які містять у собі: потребу в прихильності, потребу в трансценденції (стикаючись із протиріччям життя, людина долає свою пасивність і трансформує енергію творчості утворення або руйнування), потребу в укоріненні (найфундаментальніший психологічний зв’язок – між людиною та її матір’ю). „Мати – це живлення, мати – це любов”. Бути любимим нею – значить бути живим, бути укоріненим, бути вдома. Потреба в укоріненні надзвичайно важлива для психологічної захищеності індивіда; потребу в самовизначенні (розвиток самосвідомості й відстоювання свого індивідуального „Я” з позицій досвіду й знання); потребу в орієнтації (розрізняють дві орієнтації: продуктивна – пов’язана з самовизначенням, реалізацією та розвитком особистого потенціалу, здатністю до „зрілої любові” і репродуктивна – споживацька, агресивно-неморальна, здирницька й ринкова, з якої інші використовуються як об’єкт).

Е.Фромм завжди був більш відомий як теоретик та публіцист, аніж як практичний психолог. Цінність його розробок в тому, що вони дозволяють повніше уявити собі картину розгортання психодинамічного напрямку в плані теорії, а також побачити шляхи, якими психотерапія еволюціонувала в напрямку від особистісної до соціальної.

Представниками неофрейдизму є: Г.Саллівен (1892-1949), К.Хорні (1885-1952) та Е.Берн (1910-1970).

У теорії між особистісних стосунків Г.Саллівена особлива увага звернена до партнерської та співробітницької позиції клієнтів, проблематику яких він був схильний трактувати як порушення в динаміці людських стосунків. „Коли немає тривожності, – писав Г.Саллівен, – справжньої ситуації співбесіди не існує”.

Психотерапевтичній тактиці Г.Саллівена властиве використання феномену „перенесення”, концепції „опору” та схильність працювати з клієнтами, що відчувають тривожність.

У 1941 р. заснувала свій власний Американський Інститут психоаналізу (емігрувала до США на початку 30-х рр.), серед членів якого незабаром опинилися Е.Фромм та Г.Саллівен.

У центрі концепції К.Хорні – поняття самореалізації, що відображає внутрішній потяг до позитивного розвитку особистісного потенціалу. Коли це прагнення порушується (у трактуванні К.Хорні, зовнішніми, соціальними, як правило, першкодами), людина стає невротиком, який переживає внутрішній конфлікт.

К.Хорні розробила корисний для практикуючого психолога перелік основних невротичних симптомів:

1) непослідовність та невпевненість поведінки;

2) підкреслена безнадійність;

3) боязнь змін;

4) постійне наполягання на власній правоті;

5) сором’язливість та несміливість;

6) мстивість або сади стичність у поведінці;

7) значна втомлюваність.

Мета психотерапії в концепції К.Хорні – допомога у розв’язанні внутрішніх конфліктів для вивільнення внутрішніх та конструктивних сил зростання й розвитку. Психотерапія побудована як процес навчання. Сам процес психотерапії будується з використанням психоаналітичних технік, зокрема, інтерпретації сновидінь та перенесень.

К.Хорні остаточно перенесла проблематику психологічної допомоги до соціуму, тобто її поняття „невротип” має не медичний, а соціально-психологічний характер.

Транзактний аналіз, тобто аналіз взаємодії Е.Берна, став широко відомим ще в 60-і рр.. Головна ціль психологічної допомог – допомогти клієнтові усвідомити свої ігри, життєвий сценарій, его-стани і прийняти нове рішення стосовно поведінки та побудови життя. Суть психологічної допомоги полягає в тому, щоб звільнити людину від виконання нав’язаних програм поведінки й допомогти їй стати незалежною, спонтанною, придатною для повноцінних стосунків близькості.

У центрі консультативного та психотерапевтичного процесу знаходяться специфічні прийоми, що випливають із змісту самої концепції. Так, сімейне моделювання поєднує в собі елементи псих одрами й структурного аналізу его-станів. Аналіз ігор та вимагань, аналіз ритуалів та структурування часу, аналіз позиції у спілкуванні, аналіз сценарію – важливі й дуже корисні прийоми роботи в системі транзактного аналізу.