Праця як основний вид діяльності людини та її фізіолого-психологічні особливості

Діяльність — це форма активного відношення людини до дій­сності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов'язані зі створенням суспільне значущих (матеріальних і духов­них) цінностей та засвоєнням суспільного досвіду. Головними фор­мами діяльності є пізнання, праця, спілкування. В онтогенетичному плані діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка діяльність є одночасно «творенням чо­гось» і проявом позиції, ставлення людини до інших людей, суспі­льства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.

Праця є основним видом діяльності, оскільки пов'язана з вироб­ництвом суспільне корисних продуктів — матеріальних та ідеаль­них. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядає­ться як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.

Трудова діяльність зумовлюється певними мотивами і спрямова­на на досягнення певної мети.

Мотив — це те, що спонукає людину до праці, а мета — те, чо­го вона намагається досягти в результаті праці.

Справжньою основою мотиву є потреба, тобто об'єктивна необ­хідність людини в чомусь. Усвідомлена, відображена у свідомості потреба й називається мотивом.

Отже, джерелом трудової активності людини є потреби, які спо­нукають її діяти певним чином і в певному напрямку. Процес задо­волення потреб виступає як активний цілеспрямований процес ово­лодіння тією чи іншою формою діяльності та її реалізації відповідно до рівня суспільного розвитку.

Особливістю праці як діяльності є те, що зміст її не визначається повністю потребою, яка її викликала. Якщо потреба як мотив спо­нукає людину до діяльності, стимулює її, то самі форми і зміст дія­льності визначаються суспільними умовами, поділом праці. Напри­клад, мотивом, який змушує верстатника працювати, можуть бути фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі), проте сам процес управ­ління верстатом, тобто зміст діяльності, визначається не цією потребою, а метою — виготовленням конкретної деталі. Отже, спону­кання, мотиви діяльності не збігаються з безпосередньою метою праці. Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею мета є регулятором активності в процесі праці.

Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, ці­леспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяль­ність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати актив­ність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби. Це означає, що праця неможлива без пізнавальних та во­льових процесів. Наявність усвідомлюваної мети завжди лишається необхідною ознакою праці. Решта сторін діяльності — мотиви, спо­соби виконання, добір і переробка інформації — можуть усвідом­люватися, не повністю усвідомлюватися, усвідомлюватися хибно або не усвідомлюватися зовсім. За відсутності усвідомлюваної мети йдеться не про трудову діяльність людини, а про імпульсивну пове­дінку, керовану безпосередньо потребами та емоціями.

Отже, праця — це свідома, доцільна діяльність людини, спря­мована на виробництво матеріальних і духовних благ, надання різноманітних послуг.

Метою трудової діяльності можуть бути речі, які споживаються людьми, та речі, які необхідні для виробництва товарів споживан­ня, — енергія, засоби інформації, ідеологічні продукти, управлінські рішення, послуги тощо. При цьому цілі діяльності конкретного пра­цівника вже не визначаються його особистими потребами, а задають­ся суспільством. Отже, праця за своєю природою є суспільною, соці­альна корисною діяльністю. Так само суспільною праця є і за харак­тером, оскільки базується на поділі та кооперуванні, співробітництві та конкуренції, власності на робочу силу, що зрештою визначається системою виробничих відносин. Останні реалізуються не лише мето­дами поєднання робочої сили і засобів виробництва, а й способами розподілу, обміну та споживання створених матеріальних і духовних благ. Трудова поведінка працівника визначається поставленою виро­бничою метою і його відносинами з іншими людьми у процесі досяг­нення цієї мети. Це зумовлюється тим, що праця за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і приро­дою, а за своїм характером вона є суспільним явищем, тобто про­цесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на приро­ду. Праця як процес являє собою єдність трьох складників:

• самої праці як доцільної діяльності;

• предмета праці (те, на що спрямована праця);

• знарядь праці (річ або комплекс речей, за допомогою яких лю­дина діє на предмет праці).

Виготовлення й застосування знарядь є вирішальною ознакою праці. По відношенню до речей (знарядь і предметів праці) людина виступає як суб'єкт діяльності, а стосовно інших людей — як осо­бистість.

Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей пред­мета праці за допомогою знарядь праці, називаються предметними діями.

Предметні дії працівника нерозривно пов'язані з його фізіологіч­ною активністю та психічною діяльністю, якими вони визначаються та регулюються.

Отже, трудова діяльність виступає в єдності трьох аспектів:

· предметно-дієвого;

· фізіологічного;

· психологічного.

Предметно-дієвий аспект праці пов'язаний з виконанням певної системи рухів і дій, спрямованих на зміну станів або властивостей предмета праці з метою перетворення його на продукт праці. Пред­метно-дієвий аспект праці виступає як її зовнішня (фізична) сторона.

Фізіологічний аспект праці виявляється в тому, що вона як соці­альне за своєю суттю явище має природну передумову — викорис­тання фізіологічних функцій працівника для створення тих чи інших соціальних цінностей. Під час праці до активної діяльності залучаю­ться всі органи й системи організму — мозок, м'язи, судини, серце, легені і т. ін., мобілізуються фізіологічні функції, витрачається нерво­ва та м'язова енергія. Так, для забезпечення робочих рухів і дій ене­ргією використовуються м'язові групи, скорочення яких регулюєть­ся процесом збудження, що надходить від нервових центрів. До цих м'язів спрямовується посилений потік крові, який приносить пожи­вні речовини та кисень, забираючи продукти розпаду речовин, що слугують джерелом енергії. Для забезпечення підсиленого кровоо­бігу та обміну речовин і енергії відповідно посилюється робота сер­ця й органів дихання. Всі ці процеси, пов'язані з життєдіяльністю організму працівника, організуються відповідно до вимог і умов праці. За несприятливих, важких умов праці можливі перена­пруження фізіологічних систем і патологічні зрушення, тоді як оп­тимальні умови є фактором підвищення працездатності людини.

Водночас фізіологічні процеси, підпорядковуючись вимогам тру­дової діяльності, зберігають відносну самостійність (добовий біоло­гічний ритм, швидкість реакцій, м'язова сила, витривалість і т. ін.) та характерні константи життєдіяльності (гомеостаз).

Отже, процес праці — це фізіологічний процес витрачання люд­ської енергії.

Психологічний аспект праці пов'язаний з тим, що предметні дії працівника визначаються й регулюються внутрішньою (психічною) діяльністю — пізнавальною, мотиваційною, емоційною. Так, під час праці в людини активізуються такі пізнавальні процеси: відчуття,

сприймання, мислення, пам'ять, уява. У процесі праці їй необхідно бути уважною, виявляти вольові якості. Під час виконання роботи працівник може переживати різні психічні та емоційні стани — ак­тивність, зацікавленість, зосередженість, ентузіазм, напруження, стомленість, незадоволення, нудьгу і т. ін. У праці реалізуються й одночасно розвиваються професійні здібності, знання, трудові на­вички та вміння працівника, розкриваються риси його характеру, моральні якості, мотиви діяльності. У праці людина стверджує себе як особистість, реалізує та розвиває свій творчий потенціал.

Праця як колективна спільна діяльність людей неможлива без спілкування. Об'єктивні відносини й зв'язки між працівниками реалі­зуються як суб'єктивні міжособистісні відносини. Спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, зу­мовлений потребами спільної діяльності. Воно включає обмін ін­формацією, діями й результатами діяльності, а також сприймання людини людиною.

Отже, в єдиному процесі спілкування працівників вирізняються

три аспекти:

· комунікативний — обмін інформацією;

· інтерактивний — обмін знаннями, ідеями, діями;

· перцептивний — сприймання, пізнання, взаєморозуміння.

У єдності цих трьох аспектів спілкування є способом організації спільної діяльності та взаємостосунків між людьми.

Засобом спілкування є мова, тобто система словесних знаків, які мають змістовну характеристику, опосередковуючи пізнання навко­лишнього світу.

Отже, з психологічного боку праця являє собою психічні проце­си та психологічні фактори, які спонукають, програмують, ре­гулюють трудову активність людини. Це так звана внутрішня (психічна) діяльність. Будь-яка праця поєднує зовнішню (фізичну) та внутрішню (психічну) сторони.

Як процес активних перетворень предметів з метою пристосу­вання їх для задоволення особистих і виробничих потреб праця з погляду фізіолого-психологічного є формою життєдіяльності людини, що виявляється у функціональних зрушеннях фізіологіч­них систем і органів, а також у різних формах психічного відо­браження об'єктивної реальності

Неодмінні психологічні ознаки праці такі:

• свідоме передбачення результату праці у вигляді образів, мо­делей, знань;

• усвідомлення працівником обов'язковості досягнення соці­альне значущої мети внаслідок реалізації засвоєної програ­ми дій та відповідальності за досягнення соціального ре­зультату;

• свідомий вибір, застосування, вдосконалення знарядь і мето­дів праці, що вимагає від працівника активізації пізнаваль­них процесів, професійного зростання, зацікавленості в інно­ваціях;

• усвідомлення працівником міжособистісних виробничих від­носин, які виявляються в організації виробництва, управління та праці, формальних і неформальних комунікаціях, почуттях причетності до організації, розумінні свого місця в реалізації її стратегічних цілей та залежності доходів від вкладеної праці або підприємницьких здібностей.

Отже, мета трудової діяльності реалізується в результатах праці, які можуть збігатися або не збігатися з метою, тобто образом, мо­деллю. Тому ефективність праці оцінюється параметрами результа­тів — кількісними і якісними показниками. Найважливішими з них є продуктивність, якість, надійність, які великою мірою залежать від трудового потенціалу працівника.

Трудовий потенціал людини характеризується її працездатністю, рівнем освіти й професійно-кваліфікаційної підготовки, знаннями, навичками, здібностями, ставленням до праці, ініціативністю, актив­ністю, організованістю.

Потенціальні ресурси працівника включаються в дію не автома­тично, а свідомо регулюються самою людиною. Ця регуляція здійс­нюється її поглядами, переконаннями, настановами, мотивами, ін­тересами, які формують трудову концепцію. Саме трудові концепції є підґрунтям підвищення конкурентоздатності й мобільності пра­цівників на ринку праці, свідомого вибору професії, сфери діяльно­сті та форми зайнятості (за наймом, індивідуальної трудової, під­приємницької, повної, часткової і т. п.).

У процесі праці функціональне напруження людини зумовлює­ться двома видами навантажень: м'язовими і нервовими. М'язові навантаження виявляються у вигляді динамічних рухів і статичних напружень, а нервові — у вигляді мислиннєвих, емоційних та сен­сорних (на органи чуттів) навантажень.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень всі конкретні види праці поділяються натри групи:

• праця з переважанням м'язових навантажень (фізична);

• праця з переважанням навантажень на кору головного мозку, пов'язаних із вищими психічними функціями — мисленням, пам'яттю, уявою (розумова);

• праця з переважанням навантаження на органи чуттів та емо­ційну сферу (сенсорно-напружена).

Проте з погляду фізіологічного підходу такий поділ є умовним, оскільки будь-яка праця містить усі зазначені компоненти, тобто яв­ляє собою єдиний нервово - м’язовий процес.

Співвідношення затрат м'язової та нервової енергії, виконавсь­ких і творчих функцій, механічних дій і операцій мислення у трудо­вому процесі характеризують зміст праці.

Зміст праці зумовлюється технікою, технологією, організацією виробництва, тобто рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Характеристика праці за її змістом пов'язується також з оцінкою рівня розвитку працівника.

Отже, зміст праці відбиває рівень розвитку речових і особистісних елементів виробничого процесу. Так, застосування простих зна­рядь праці супроводжувалось приведенням їх у дію за допомогою м'язової сили людини. Це фізична праця, характерною рисою якої є безпосередній контакт людини з предметом праці за порівняно про­стої програми дій та великого напруження фізичних сил.

При машинному способі обробки предмета праці енергетичні ви­трати працівника значно зменшуються за рахунок скорочення на­вантажень на великі м'язові групи. При цьому зростають наванта­ження на дрібні м'язи, підвищується швидкість і точність рухів, ускладнюється програма дій. Суто виконавські функції доповнюю­ться плануванням, розрахунками, використанням креслень, що ви­суває вищі вимоги до кваліфікації працівника.

У напівавтоматизованому виробництві функції людини обмежу­ються простими операціями з обслуговування верстатів, машин (на­приклад, штампувальні роботи). Характерною рисою таких робіт є монотонність.

Монотонність є також наслідком конвеєрно-потокової організа­ції виробництва, коли кожний робітник виконує окремий цикл об­робки виробів.

Послідовна автоматизація виробничих процесів приводить до то­го, що основними функціями людини стають спостереження, конт­роль і регулювання на основі сприймання та переробки інформації. Під час контакту з предметом праці інформація безпосередньо над­ходить до органів чуттів, а управління знаряддям праці зводиться до моторних дій працівника. За дистанційних форм керування між лю­диною і машиною містяться пристрої, які передають інформацію про реальний стан виробничого процесу, і пристрої для відповідних дій працівника (оператора). Людина-оператор стає складовою лан­кою системи «людина — техніка — середовище». Така праця харак­теризується великими навантаженнями на органи чуттів, вищі пси­хічні функції — пам'ять і мислення, вимагає напруженої уваги та вольових зусиль. Оскільки працівникові доводиться регулювати й контролювати величезні потоки енергії та інформації, складні си­стеми технологічних процесів, то значно підвищується рівень його відповідальності, що посилює нервово-емоційне напруження. Останнє часто може зумовлюватися тим, що швидкість находження та обсяги інформації перевищують можливості оператора щодо сприймання, переробки, прийняття і реалізації рішення.

Важливою ознакою розумової праці є те, що предметами й ре­зультатами її є не матеріальні речі, а проекти, плани, програми, ідеї, образи, формули, інформація тощо, її специфіка полягає в тому, що виконавцеві немає потреби інтенсивно використовувати м'язову енергію, а програма його дій складна й динамічна. Розумова праця вимагає напруження уваги, активізації пізнавальних функцій — мис­лення, пам'яті, уяви. Особливо це характерно для творчої інтелекту­альної праці, завданням якої є пошук нового, невідомого. Деякі види розумової праці (праця бухгалтера, коректора, банківського працівни­ка) не спонукають виконавця до нових думок, відкриттів, винаходів, хоча неможливі без напруженої уваги, відповідних знань і вмінь.

З розвитком науково-технічного та соціально-економічного про­гресу суттєво змінюються умови, засоби і зміст трудової діяльності, що виявляється у зменшенні навантажень на м'язи і водночас у збільшенні навантаження на нервову систему, зокрема на кору го­ловного мозку працівника.

Залежно від співвідношення м'язових і нервових навантажень на працівника всі види праці поділяються на дев'ять груп:

1) праця, яка вимагає значних витрат енергії та великих м'язових зусиль (ливарники, ковалі, вантажники і т. ін.);

2) праця, що характеризується рухами без значних м'язових зу­силь (формувальники, штампувальники);

3) праця, що вимагає значних м'язових зусиль і напруження зо­рового та рухового аналізаторів (слюсарі-складальники, ремонтні робітники);

4) праця, що вимагає м'язових зусиль середньої інтенсивності, високої координації рухів, точних вимірювань і розв'язання розумо­вих задач (верстатники);

5) праця, що виконується в установленому темпі й супроводжується одноманітними рухами (складальники машин на конвеєрних лініях);

6) праця, пов'язана зі спостереженням за роботою машин або за виробничим процесом (оператори на автоматичних лініях);

7) праця, пов'язана з розв'язанням комплексних завдань налагод­ження та переналагодження верстатів згідно з наявними програмами (наладчики);

8) праця, пов'язана з переробкою потоків інформації, яка надхо­дить від сигнальних пристроїв, і необхідністю прийняття терміно­вих відповідальних рішень (оператори за пультами керування, керів­ні працівники);

9) праця, пов'язана з творчою діяльністю.

Розглянуті види праці ставлять різні вимоги до працівника й зу­мовлюють істотні відмінності в його активності на біологічному, психологічному, інтелектуальному рівнях. Так, кожний вид праці характеризується певним рівнем загальної рухової активності пра­цівника, яка може бути достатньою або недостатньою, тобто ниж­чою за біологічну потребу в рухах. Кожний вид праці вимагає ви­біркової, специфічної психічної активності працівника, пов'язаної з пізнанням, спілкуванням, ініціативністю, відповідальністю тощо. У творчій діяльності активізація пізнавальних процесів набуває дослі­дницького характеру, здійснюється на основі формування нових де­далі складніших програм і нестандартних стратегій.

Наявність різних рівнів у структурі трудової діяльності свідчить про те, що вона сама є потребою здорової людини і одночасно задо­вольняє інші її потреби.

За сприятливих умов та оптимальних навантажень праця задоволь­няє потребу людини в руховій активності, тренує функціональні сис­теми, розвиває пізнавальні й комунікативні здібності, сприяє реалі­зації творчого потенціалу, виконуючи водночас головну функцію — створення матеріальних і духовних благ для задоволення відповід­них потреб окремої людини й суспільства в цілому.