Стиль життя і самоактуалізація

Якого б стилю життя не дотримувалася людина, найчастіше її життєдіяльність в цілому може оцінюватися або як пристосувальна, адаптивна, або така, що розвивається, перетворює світ навколо і усередині себе. Цим двом напрямам, частіше відомим як маніпулювання або самоактуалізація, відповідають різні етичні і філософські системи, різні погляди на розвиток особистості, що реалізовують або гомеостатичну, або негомеостатичну модель. І якщо зовнішню успішність людського життя можна оцінити за її об’єктивними досягненнями, то внутрішня задоволеність може вира­жатися опосередковано, через переживання людиною осмисленості свого життя і самоактуалізації в ньому [11; 12; 21].

Гуманістичні теорії підкреслюють, що, крім задоволення біологічних потреб, що забезпечують гомеостаз людини як організму, існує гостра необхідність реалізації духовних потреб (наприклад, у сенсі життя, самореалізації), фрустрація яких призводить до появи неврозів особливого роду, властивих тільки людській особистості, – так званих ноогенних неврозів. Згідно з А. Маслоу, тільки насичуючи потребу в самореалізації, людина може стати здоровою, незалежною, творчою істотою. Таким чином, за вираженістю (і задоволеністю) вищих потреб також існує значна варіативність.

Існують діагностичні, стандартизовані процедури вимірювання деяких з вищих потреб. Так, Дж. Крамбо і Л. Махолик запропонували розглядати здатність мати мету в житті як особливу психологічну якість, що будується з 5 складових. Це:

1) якість життя, загальна задоволеність суб’єкта власним життям;

2) наявність упевненості в сенсі життя;

3) перешкоди буття: ставлення до смерті і особистісного вибору;

4) відповіді на питання буття: можливість знайти вирішення екзистенціальних проблем;

5) майбутнє життя і відповідальність.

За даними, отриманими в ході валідизації спеціально створеного тесту (Purpose in Life Test), виявилось, що значущі відмінності за якостями, що вивчалися, спостерігалися тільки серед клінічних груп; що ж до відмінностей за статтю, зростом, рівнем освіти та інте­лектом, то тут середні показники практично не відрізняються. Це цілком узгоджується з ідеєю В. Франкла про те, що сенс життя може відкрити для себе кожна людина. Проте виявлені міжкультурні відмінності: так, у гонконгських студентів показник осмисленості життя в середньому нижчий, ніж у американських, а у людей, які твердо дотримуватися релігійних переконань, він вищий, ніж серед переконаних атеїстів [12; 21].

При валідизації російськомовної версії тесту були виділені чинники, що становлять переживання осмисленості власного життя, які дещо відрізняються від описаних раніше і можуть бути розглянуті як специфічні для російського менталітету. Серед них виявлені:

1) наявність мети (покликання, сенсу);

2) “вірність помилковому шляху” – здатність виконувати зобов’я­зання навіть за наявності внутрішнього протесту;

3) інтерес і емоційна насиченість;

4) задоволеність самореалізацією;

5) переживання почуття авторства (“Я – господар свого життя”);

6) керованість життя – впевненість у принциповій можливості здійснення життєвого вибору.

Ці складові – надійні діагностичні ознаки для визначення “екзи­стенціального вакууму”, навіть якщо вони застосовуються поза опитувальником, у звичайній клінічній бесіді [12].

Реалізація вищих потреб – це чинник душевного здоров’я і благополуччя людини, тому не дивно, що показники свідомості буття корелюють з такими рисами і якостями особистості, як невротизм, психотизм, інтернальність та емоційна стійкість.

І, звичайно ж, піднімаючи питання свідомості людського буття, необхідно згадати потребу в самоактуалізації [5]. Це теж вища потреба, яка наділена високою варіативністю. Поняття самоактуалізації розроблялося в руслі екзистенціально-гуманістичного підходу і означає прагнення і здатність людини стати тією, ким вона повинна стати, тобто відкрити своє покликання і реалізувати таланти і здібності. Якщо пошук сенсу життя припускає обов’язково наявність якого-небудь об’єкту за межами простору особистості (сенс – в чомусь або комусь), то самоактуалізація – це розгортання потенціалу особистості з самої себе, з внутрішніх суперечностей і намірів. Оскільки спочатку модель особистості (яку згодом протиставили людині-маніпулятору), що самоактуалізується, була “списана” з осіб деяких конкретних яскравих психологів (серед яких були Курт Левін, Макс Вертгеймер й інші видатні учені), то і складові цієї якості, або властивості, теж є емпіричними. Самоактуалізація – це процес, тому до кінця реалізованої особистості (яка при цьому продовжує жити), не існує. Отже, чим людина, яка самоактуалізується, відрізняється від невротика, маніпулятивної особистості або просто людини, що не знайшла власного шляху?

Можна виділити дві основні ознаки (і 12 другорядних), які діагностуються за допомогою російськомовної версії Самоактуалізаційного тесту (Personal Orientation Inventory – POI) Шострома, адаптованого Л.Я. Гозманом і М.В. Латинською [5]. Перш за все, це компетентність в часі (здатність жити сьогоденням, але при цьому переживати спадкоємність і взаємозумовленість минулого, майбутнього і теперішнього моменту). Для людини, далекої від самоактуалізації, характерна прихильність до якого-небудь дискретного відрізка свого буття при байдужості до інших. Відзначимо, що така важлива психологічна характеристика, як суб’єктивний час, вже виникала і обговорювалася нами при викладі типології О. Гросса, класифікації характерів Хейманса–ЛеСенна. Друга базова характеристика особистості, що самоактуалізується, – це так звана внутрішня підтримка (незалежність поведінки і цінностей суб’єкта від дії ззовні, “поленезалежність” у здійсненні вчинків). Ці якості включають окремі ознаки, які можуть бути згруповані в наступні 12 класів.

1. Ціннісні орієнтації, властиві особистості, що самоактуалізується, відмінні від побутових і включають творчість, любов, мораль.

2. Гнучкість поведінки якздатність відійти від стереотипів, швидко й адекватно реагувати на зміну ситуації.

3. Сенситивність до себе визначає, в якому ступені людина усві­домлює і визначає свої потреби і відчуття.

4. Спонтанність як здатність виражати свої почуття безпосередньо.

5. Самоповага як здатність суб’єкта цінувати свої достоїнства, позитивні сторони характеру і цінувати себе за них.

6. Самоприйняття як здатність приймати себе таким, як є, без оцінок і навіть іноді – всупереч їм.

7. Уявлення про природу людини у самоактуалізованої особистості оптимістичні, а внутрішні суперечності переборні.

8. Синергія як здатність сприймати світ і людей цілісно, без поділу на протилежності.

9. Прийняття агресії як здатність приймати своє роздратування, гнів природними проявами людської природи.

10. Контактність як здібність до встановлення емоційно насичених, тісних відносин з людьми.

11. Пізнавальні потреби не згасають з віком, визначають світогляд, цікавість і спрямовують творчість.

12. Креативність як творча спрямованість особистості, здатність і бажання розвиватися.

Переживання осмисленості буття, самоактуалізації, звичайно ж, може викликатися вирішенням різних життєвих задач. Якщо ще раз звернутися до теорії А. Адлера, то головними серед них можуть бути названі робота, дружба і любов. При цьому суб’єктивна вага цих завдань виявляється різною: для жінок зазвичай важливіші міжособистісні стосунки, для чоловіків – досягнення професійні. Взагалі кожна людина реалізується у своєму психологічному просторі, використовуючи свій стиль, власну стратегію і тактику. Врешті-решт вся диференціально-психологічна культура виявляється корисною настільки, наскільки вона відповідає на питання про те, як реалізуватися людям з різними початковими природними і соціальними умовами. Саме це завдання об’єднує зроблений нами аналіз індивідних, змістовних і духовно-світоглядних особливостей людини.

Питання і завдання для самоперевірки

1. У чому полягають евристичні можливості поняття “стиль діяльності” – когнітивний, професійний, життєвий?

2. Які життєві стилі виділяв А. Адлер?

3. Що розуміють під індивідуальним стилем діяльності?

4. Окресліть контури загальної теорії стилю людини в концепції Лібіна.

5. На яких теоретичних засадах базується єдина концепція стилю людини?

6. Яким чином представлені стильові параметри в ієрархічній структурі індивідуальності?

7. В чому полягає сутність гіпотези про внутрішній і зовнішній статус стилю?

8. Яку роль відіграє стиль у структурі індивідуальності?

9. Дайте характеристику структурним компонентам і функціям стилю людини.

10. Проаналізуйте внутрішній і зовнішній контур стильової сфери індивідуальності.

11. Висвітліть типологічні прояви стильової поведінки.

12. Що таке стратегія психологічного подолання та які її види вам відомі?

13. Зв’яжіть між собою поняття Я-концепції, локусу контролю і психологічного подолання.

14. Підберіть ілюстрації для кожного виду психологічного подолання з галузі літератури і мистецтва.

15. Співвіднесіть ієрархічну модель стилю людини, побудовану Лібіним, із структурою індивідуальності в ученнях різних авторів.

16. Які психологічні відмінності між особистістю, що самоактуалізується, і “людиною-маніпулятором”?

17. Порівняйте поняття самоактуалізації і рівня психічного розвитку за О.Ф. Лазурським (“Як критерій моральної оцінки... необхідно виставити більше або менше прагнення до вдосконалення. Якщо жодна людина не може дати в своїх психічних проявах більш того, ніж в неї закладено від природи, зате духовні сили, що є від природи, можуть або залишитися нерозвиненими, в зародковому стані, або, навпаки, розгорнутися як у кількісному, так і в якісному відношенні. І саме цей “священний вогонь”, це прагнення до можливо повнішого і всебічного розвитку ми вважаємо однаково цінним, буде воно виявлятися в яскравій і різноманітній психіці багато обдарованої людини чи у бідній, примітивній душі індивіда, що належить до нижчого психічного рівня...”) [11, с. 188].

Література

1. Адлер А. Наука жить. – К.: Port-Royal, 1997. – 285 с.

2. Акимова М.К. Динамические характеристики нервной системы и проблема природных задатков способностей // Вопросы психологии. – 1980. – № 3. – С. 101–108.

3. Анастази А. Дифференциальная психология. – М.: Апрель-Пресс, 2001. – 745 с.

4. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1986. – 422 с.

5. Гозман Л.Я., Кроз М.В., Латинская М.В. Самоактуализационный тест. – М., 1995.

6. Дорфман Л.Я. Стили активности – методологические и теоретические предпосылки интегрального подхода // Стили человека: психологический анализ / Под ред. А.В. Либина. – М.: Смысл. 1998. – С. 34–51.

7. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – 325 с.

8. Ильин Е.П. Стиль деятельности: новые подходы и аспекты // Вопросы психологии. – 1988. – № 6. – С. 85–93.

9. Исследование сложности когнитивной дифференциации и интеграции в связи с уровнем социального интеллекта // Когнитивные стили: Тезисы науч.-практич. семинара. – Таллинн, 1986.

10. Кондратенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. – Минск, 1988.

11. Лазурский А.Ф. Классификация личностей // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 179–198.

12. Леонтьев Д.А. Тест смысложизненных ориентаций (СЖО). – М., 1992.

11. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд., испр. – М.: Смысл; Издательский центр “Академия”, 2004. – 527 с.

12. Лучшие психологические тесты. – Петроком, 1992. – 316 с.

13. Нартова-Бочавер С.К. Дифференциальная психология: Учебное пособие / С.К. Нартова-Бочавер. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.

14. Нартова-Бочавер С.К. “Coping behavior” в системе понятий психологии личности // Психологический журнал. – 1997. – № 5. – С. 20–31.

15. Палей А.И.Эмоциональность и когнитивный стиль: соотношения и психофизиологические характеристики // Психологические проблемы индивидуальности. – М.; Л., 1983. – Вып. 1.

16. Палей И.М., Магун В.С. Психологические характеристики личности и предпосылки ее социальных потенциалов // Социальная психология. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1979. – С.90–105.

17. Психологический словарь / Под ред. В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Педагогика-Пресс, 1997. –
440 с.

18. Русалов В.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий: некоторые итоги и ближайшие задачи системных исследований // Психологический журнал. – 1991. – Т. 12. – № 5. – С. 3–15.

19. Стили человека: психологический анализ / Под ред. А.В. Либина. – М.: Смысл, 1998. – 310 с.

20. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сб.: Пер. с англ. и нем. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.

21. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – С.-Пб.: Питер Пресс, 2001. – 602 с.

Роздл 11