Завдання та особливості соціально-педагогічної роботи з сім'єю в державі

Важливим напрямком соціально-педагогічної діяльності в державі є соціальна робота з сім'єю.

Сім'я як первинна та основна ланка суспільства є соціальною системою, ознаками якої за Сімейним кодексом, є: спільне проживання членів сім'ї, до яких належать чоловік, дружина, рідні, всиновлені та підопічні діти, непрацездатні

батьки чоловіки і дружини, які мешкають разом з ними і перебувають на їхньому утриманні через відсутність власних прибутків, особа, яка проживає спільно з інвалідом І групи і здійснює догляд за ним; спільний побут членів сім'ї; наявність прав та обов’язків членів сім'ї. При цьому відзначається, що подружжя є сім'єю і тоді, коли чоловік або дружина через навчання, працю, лікування, необхідність доглядати за батьками, дітьми, з інших поважних причин мешкають окремо; також дитина належить сім'ї батьків, якщо з певних причин з ними не проживає.

Отже, сім'я – динамічна група людей, які разом проживають, пов'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної спорідненості, усиновлення, опіки), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю. Сім'я як ланка суспільства покликана виконувати основні функції, серед яких: репродуктивна (відтворення населення), виховна, соціально-економічна, господарсько-побутова, рекреативна (проведення вільного часу), комунікативна та ін.

Необхідність сильної держаної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв’язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Систему соціальної сімейної політики можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадянським суспільством і виконує стабілізуючу та захисну функції.

Об’єктом сімейної політики в Україні є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики визначають як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

Основними чинниками, що зумовлюють необхідність соціальної роботи з сім'єю, є проблеми адаптації членів сім’ї у родині та адаптація самої сім’ї в суспільстві. Основною ж характеристикою, що визначає успішність адаптації членів сім’ї в середини неї є їх соціальний статус, а сім’ї у суспільстві – соціальний статус сім’ї. Розрізняють 4 основні статуси сім’ї: 1) соціально-економічний (рівень доходів, житлові умови, предметне оточення, соціально-демографічні характеристики членів сім’ї); 2) соціально-психологічний (подружні відносини, стосунки батьки-діти, сім’я-оточення); 3) соціально-культурний (освітній та культурний рівень членів сім’ї); 4) ситуативно-рольовий статус (роль батьків, дітей, глави сім’ї).

На думку М.А. Галагузової [31, с. 25] в разі, коли соціальний статус сім'ї низький, можна твердити про значні відхилення від норми у тій чи іншій сфері адаптації і наявність широкої низки проблем різного характеру. В такому випаду сім'я може бути асоціальною. При середньому статусі сім'ї задовольняються базові потреби членів сім’ї, однак сім'я потрапляє в так звану зону ризику. Коли ж соціальний статус сім'ї високий, це свідчить про задоволення більшості потреб і така сім'я визначається як соціальна.

Важливим чинником збільшення сімейних проблем є позашлюбність. Так, на думку І.М. Трубавіної [124, с. 31], позашлюбна сім'я не дає дитині почуття захищеності, а в жінці не формує впевненість у собі і в майбутньому; позбавляє подружжя відповідальності за свою поведінку та сім'ю. крім того, в ній не формуються ціннісні орієнтації особистості (сімейні цінності, сімейний спосіб життя).

Соціально-педагогічна робота здійснюється в разі наявності криз чи конфліктів у сім'ї, при недоліках чи проблемах сімейного виховання, при проблемах окремих членів сім'ї тощо. Об’єктами діяльності соціального педагога в сім’ї виступають: батьки, діти, сім’я в цілому, оточення сім’ї.

В загальному вигляді діяльність соціального педагога з сім’єю поділяється на такі види:

– освітня (інформування, допомога у навчанні та вихованні);

– психологічна (підтримка , корекція та реабілітація);

– посередницька (організація, координація, інформування).

В якості освітньої діяльності соціальний педагог усі свої дії спрямовує на запобігання проблемам, пов’язаним з навчанням і вихованням дітей та формуванням педагогічної культури батьків. Освітня діяльність соціального педагога полягає також у навчанні батьків з питань: педагогічної і соціально-психологічної готовності до виховання майбутніх або вже існуючих дітей; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей; атрибутів ролі матері і батька; відносини між дітьми; взаємовідносин різних поколінь у сім’ї; врахування вікових та статевих особливостей у вихованні; психологічних і педагогічних проблем виховання ―важких дітей‖; виховання дітей з відхиленнями у розвитку; організації режиму праці, навчання і відпочинку; підготовки дітей дошкільного віку до занять у школі; основ спілкування у дитячому та підлітковому віці; причин та наслідків дитячої девіантності тощо.

Виховна діяльність соціального педагога сприяє формуванню у батьків готовності до виховання дітей, а також до організації нормального співіснування або співжиття.

Психологічна діяльність соціального педагога полягає у створенні сприятливого мікроклімату в сім’ї та допомозі сім’ї в період кризи. При цьому, залежно від ситуації, використовується комплекс педагогічних і психологічних методів.

Посередницька діяльність передбачає використання найрізноманітніших організаційних методів, які сприяють існуванню та розвитку сім’ї.

Таким чином, здійснюючи соціальну роботу з сім'єю, соціальний педагог (працівник) виконує наступні ролі:

а) порадник: інформує сім’ю про можливості налагодження взаємодії між об’єктами діяльності; розповідає про розвиток дитини та дає поради стосовно її виховання та навчання;

б) консультант: консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісних стосунків, інформує про наявність методів виховання, корисних даній сім’ї;

в) захисник: захищає права членів сім’ї у випадку, коли доводиться зустрічатися як з деградацією окремої особи, так і усієї сім’ї.

Отже, соціальна робота з сім'єю повинна спрямовуватись на створення умов для забезпечення прав членів сім'ї на основі врахування етапу розвитку та статусу сім'ї, а основними принципами соціально-педагогічної допомоги мають стати засади добровільності, законності та гуманізму.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційній веб-сторінці Міністерства України освіти і науки, молоді та спорту [82], основними завданнями соціального захисту сім’ї на сьогоднішній день є:

1) реалізація встановлених законодавством соціальних прав і мінімальних соціальних гарантій (перш за все в галузі соціального обслуговування та матеріальної підтримки сімей);

2) адаптація системи соціального захисту сім’ї до змінних соціально-економічних умов;

3) вдосконалення системи соціального захисту на основі впровадження інноваційних технологій;

4) широке використання активних форм соціальної підтримки сім’ї (адаптація та реабілітація, допомога в саморегуляції та в самозабезпеченні, професійна

орієнтація).

Серед визначених на державному рівні орієнтирів сучасної сімейної політики в Україні є: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості; забезпечення розумово та фізично здорового потомства, орієнтація на середньодітну сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя. А основними напрямками реалізації сімейної політики в Україні є – законодавче забезпечення, економічні заходи; соціальна робота з сім'єю.