Особистість та її структура

Ринкові перетворення в Україні об'єктивно пов'язані з активіза­цією діяльності, усвідомленням кожною людиною себе як особис­тості, формуванням у неї таких трудових і підприємницьких конце­пцій, які в найбільшій мірі сприяли б її самореалізації і досягненню поставлених цілей. Розширення знань, підвищення кваліфікації, професійна мобільність, розвиток особистості стають важливими Умовами економічного і соціального прогресу суспільства. Розвиток особистості — це такі її зміни, внаслідок яких індивід здатний ставити і вирішувати все більш складні конкретні завдання. У про­цесі реалізації цих завдань розвиваються здібності людини, нарощу­ється творчий потенціал і з'являються можливості постановки і розв'язання нових завдань. Конституційне забезпечення прав і свобод людини, економічні перетворення в Україні виступають фак­торами формування нового типу особистості, заінтересованої в про­гресивних тенденціях розвитку суспільства, результатах своєї діяль­ності, з активною життєвою позицією. Організація трудової діяль­ності на сучасному етапі повинна базуватися на врахуванні не окремих ізольованих властивостей працівника, а цілісної структури його особистості.

Поняття «особистість» включає в себе характеристику людини з позицій її суспільної діяльності і тих провідних мотивів, якими вона керується у своїх вчинках.

Особистість — це людина як носій свідомості, тобто суб'єкт пізнання, переживання, відношення і активного перетворення навколишнього світу.Суть особистості визначається її ставленням до навколишнього світу, суспільного буття, інших людей і самої себе. Способом існування особистості є її розвиток, а діяльність, у тому числі й трудова, — важливим фактором цього розвитку. Це означає, що особистість проявляється і розвивається в діяльності.

Особистість розглядається як інтегральна цілісність біогенних, соціогенних та психогенних елементів. Водночас особистість є ін­дивідуальною сукупністю рис, які зумовлюють стиль мислення, пе­реживань і поведінки кожної людини.

В основі особистості лежить її структура — зв'язок і взаємо­дія відносно стійких компонентів (сторін). Формування особисто­сті здійснюється як розгортання цілісної органічної системи, в якій кожна сторона передбачає іншу і зумовлюється цілісною сис­темою. У результаті формується особливий тип системних від­носин всередині цілісної психологічної організації особистості. Однак структура особистості набуває гармонії не на основі про­порційного розвитку всіх її сторін, а в результаті максимального розвитку здібностей, які створюють домінуючу спрямованість лю­дини в діяльності.

Під формуванням особистості розуміють сукупність прийомів і способів впливу на індивіда з метою створення у нього системи пев­них соціальних цінностей, світогляду, концепції життя, соціально-психологічних якостей і складу мислення. Особистість формується завдяки предметній діяльності і спілкуванню з іншими людьми. Тому соціальна сутність є її основним атрибутом.

Сутнісною характеристикою особистості є її комунікативна природа. Потреба у спілкуванні виступає як певне психологічне утворення, як явище внутрішнього суб'єктивного світу особистос­ті. Входячи в систему потреб, воно стає внутрішнім фактором ак­тивності і розвитку людини. Потреба у спілкуванні, характер спіл­кування накладають відбиток на формування цілісних структур психологічної організації особистості, її ціннісних орієнтацій і форм діяльності.

Особистість людини розглядається як складна динамічна функ­ціональна система. В її структурі виділяються чотири групи, або підструктури, властивостей, які знаходяться в певній ієрархічній за­лежності і різняться особливостями і способами формування.

Нижчий рівень — біологічно зумовлені властивості, які представ­лені темпераментом, задатками, властивостями нервових процесів та патологічними властивостями психіки. Ці властивості, будучи даними від природи, служать основою для розвитку здібностей і пі­знавальних процесів, формування характеру і комунікативних особ­ливостей. Другу групу властивостей особистості утворюють психіч­ні процеси як форми відображення і пізнання навколишнього світу. Вони не тільки біологічно обумовлені, а й розвиваються в проце­сі активної діяльності індивіда, набуваючи індивідуальних особли­востей.

Більш високий рівень властивостей особистості пов'язаний з її соціальним досвідом і представлений знаннями, навичками, вмін­нями. Ця група властивостей розвивається на основі пізнавальних процесів шляхом навчання. Четверта група властивостей особистості, які характеризують її вищий рівень, представлена соціальна обумов­леними властивостями (інтереси, ідеали, світогляд, ціннісні орієн­тації, переконання тощо). Ці елементи структури особистості фор­муються в процесі виховання.

Існують і інші підходи до оцінки особистості як складної системи. Так, виділяють потенційну та актуальну, або таку що реалізується в діяльності, сфери особистості; базальні і програмовані властивос­ті; психодинамічні і власне особистісні властивості. Між цими рів­нями властивостей існує рівень психологічної організації особисто­сті, тобто психологічний механізм формування, функціонування і розвитку особистих якостей індивіда. У процесі вирішення важли­вих соціальне детермінованих завдань — пізнавальних, ціннісно-значущих, морально-етичних, комунікативних — відбувається по­стійний розвиток особистості як системи.

Характерною особливістю цього розвитку є його незаверше­ність, що виступає як одна з внутрішніх умов неперервного розвит­ку особистості. Якісні перетворення одних і тих самих властивос­тей особистості в процесі її розвитку називаються етапами. На кожному новому етапі раніше функціонуючі механізми входять до більш складних механізмів, зазнаючи суттєвих перетворень. На вищому рівні психологічної організації особистості досягається єд­ність, відповідність, погодженість між власне особистішими і психодинамічними, програмованими і базальними характеристиками індивіда.

Особистість кожної людини характеризується лише їй властивим поєднанням рис і особливостей, що визначає її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей лю­дини, які створюють її своєрідність і відмінність від інших людей. Вона виявляється в особливостях темпераменту, характеру, перева­жаючих інтересах, якостях пізнавальних процесів, здібностях, інди­відуальному стилі діяльності, мотивації тощо.

Основним компонентом структури особистості, який має виключ­не значення в трудовій діяльності, є спрямованість, тобто система стійких мотивів, домінуючих потреб, інтересів, схильності, переко­нань, світогляду, які визначають поведінку особистості в мінливих зовнішніх умовах. Спрямованість через позитивну домінуючу моти­вацію поліпшує психічний стан працівника, активізує його пізна­вальні процеси і трудові дії.

Для розвиненої особистості характерним є високий рівень само­свідомості. Самосвідомість, тобто уявлення про себе, яке виявляєть­ся в самооцінках, почутті самоповаги, рівнях домагань, виконує функцію саморегулювання в процесі праці. Таке саморегулювання здійснюється спеціальною системою, яка названа поняттям «Я». Саморегуляція в процесі праці пов'язана з посиленням або послаб­ленням активності, самоконтролем і корекцією дій і вчинків, плану­ванням діяльності, виходячи з рівня домагань, необхідних затрат ро­зумової і фізичної енергії, розвитку здібностей.

Залежно від трудових досягнень формується ставлення до пра­цівника, що дає йому підстави для високої самооцінки. В свою чергу стійка, адекватна самооцінка є основою для формування таких рис особистості, як упевненість у собі, почуття власної гідності.

Особистість людини характеризується як досить стійке утворен­ня, що виявляється в послідовності і передбачуваності її поведінки. Разом з тим вона здатна до адаптації в мінливих соціальних умовах завдяки змінам в ціннісних орієнтаціях, установках, інтересах, мо­тивах, більш адекватному пізнанню об'єктивних закономірностей суспільного розвитку. Саме ці особливості людини необхідно вра­ховувати під час проведення економічних реформ, технологічній трансформації виробництва, в управлінні, організації праці, плану­ванні розвитку персоналу і т. ін.

Індивідуальні риси працівника найбільш повно виявляються в темпераменті, характері, здібностях і мотивах, пізнання і управління якими в конкретній трудовій діяльності створять умови для ефек­тивної діяльності і реалізації творчого потенціалу організації.