Народна демонологія українців. Національна специфіка образу русалки

Царство «темних сил», які в язичницькій міфології оселились у нижньому ярусі древа життя, в християнській системі уявлень і вірувань зайняли провідне місце. Значна частина духів та поганських богів зникла з народної пам'яті з появою нової релігії, та з'явилась група пізніших демонологічних сил, витворених народною фантазією під впливом християнства. Демонічний світ розділено на три групи: духів природи, домашніх духів і злих духів — нечистої сили. Найбільша за чисельністю група — чорти, назва походить від давньої назви волхва, який умів читати таємничі письмена язичницькі, записані чертами (рисками). Християнська релігія, борючись з давньою вірою, вклала у це слово нове значення, приписавши волхвам спілкування з нечистими. Подібна доля й у слова «біс» — назви знахаря, лікаря-шамана, який магічними рухами виганяв злих духів з тіла людини, звідси і «біситись», «біснуватись» та ін. Змішання тотемістичних, язичницьких і християнських вірувань створили дивовижний світ, населений фантастичними істотами.

Русалки — водяні богині, які живуть на дні водоймищ. Душі вони не мають, а тільки серце. Мавки — то їхні подруги.

Коли золотоликий Сонце—Дажбог іде на спочинок, заступає його Хоре, який останній промінь сонця віддзеркалює в місяці, і тоді на землю приходить ніч.

Для русалок місяць — то сонце їхнє, і коли він світить та з’являються перші зорі, виходять вони тихої ясної ночі з своїх кришталевих теремів, у яких живуть на дні річок та озер, на шовкові береги і співають чарівні пісні. Русалки — напрочуд ніжні й сумні дівчата, одягнені в довгі аж до п’ят білі сорочки або зовсім голі, у зелених віночках із осоки чи галузок, з довгим розпущеним волоссям до самих колін. Найбільш багато їх ясної місячної ночі на Святій неділі в так званий «Сухий четвер» — тоді русалки трохи просихають, а то їм усе мокро. У Зелений четвер, щоб не розсердити русалок, жінки не працюють ні в полі, ні в городі. Якщо треба принести води, то до криниці вкидають полин.

На перший погляд русалки такі радісні, безтурботні, що й не сказати, а насправді доля їх дуже сумна. Саме на Русальний Великдень, коли цвіте жито, наші прародителі поминали своїх предків, а щоб із цвітом не стало чогось лихого, то прохали русалок захисту, приносячи їм жертви. Вони особливо люблять, коли дівчина таємно від усіх сплете віночок і кине його русалці, яка тоді виконає будь—яке її бажання. Вони невгамовні та баламутні, сміливо виходять з води і — гайда гуляти по полях і лісах, луках і долинах. Тоді лише нічне Боже Око та зірки бачать, як вони вигойдуються на гілках верболозів, бігають, неначе вітер, у шовковій траві та зеленім житі, регочуть та кричать.

Русалки — це богині земної води, неназвані маленькі дівчатка, мертвонароджені чи приспані матерями. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає. русалкою. Після семи років померлі дітки стають чарівницями, як і їхні сестри польові русалки, яких називають Мавками. Такі дівчатка дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне і синє, з зеленими або чорними очима. Побачивши перехожого, зразу перемінюються у дорослих дівчат. Часом показуються людям не лише голими, а і в дівочому одязі, у вишиваній сорочці та червоному намисті. Коли трапиться комусь зустрітися з русалкою, то не слід тікати, — все одно дожене. Та зустріти красуню може лише щаслива людина, і не варто комусь розповідати про зустріч, бо тоді може статися лихо. Особливо полюють русалки на гарних парубків. Заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши — лоскочуть попід руки; залоскотавши де смерті, тягнуть до себе у воду. Там при місячному сяйві бешкетують знову, як малі дівчатка, плещуть у долоні, розчісують свої довгі коси, плавають, бризкаються, сідають на млинові колеса, пірнають в осяйне кружево води з криком — «ку-ку»; запутують сітки рибалкам, псують греблі, — і вибігають на берег, скачуть одна проти другої, приспівуючи:

Не мий ноги об ногу,
Не сій муки на діжу.
Ух, ух, солом’яний дух, дух!
Мене мати уродила,
Нехрещене положила.

Земна русалка — це дівчина—красуня, котру дівчата обирають з—поміж себе. її голе молоде тіло прикрашають духмяними квітами з пахучим зіллям. Потім, узявшись за руки, водять кругом неї хороводи. Молодиці й чоловіки теж у цю пору збираються гуртом по хатах, обідають, п’ють міцні напої, справляють проводи русалок.