Проблема уваги в радянській психології

Радянські психологи намагалися показати залежність уваги від суспільного досвіду людини. Так,П.П.Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві інтереси людини. Він підкреслював, що вираження уваги і страху майже однакове, тільки страх більш інтенсивно виражений. У своєму розвитку, на думку П.П.Блонського, увага проходить ряд ступенів [13; 147-158]:

Примітивна увага насамперед визначається почуттями, розвинута – думками. Далі розвиток уваги йде від ротової і тактильної до слухової й оптичної, від уваги до власного тіла до уваги стосовно зовнішніх стимулів, що за легкістю залучення уваги розташовуються в такий ряд: біль, їжа, запахи, звуки, видимий світ.

Примітивна увага найтісніше пов'язана з життєвими інтересами і викликає найбільшу мускульну діяльність. Це практична увага, у той час як більш розвинута – споглядальна. Примітивна увага більш емоційна й менш диференційована, найбільше розвинута увага активна, довільна.

“Основний корінь уваги” – життєві інтереси, потреби. Але це лише “корінь”, а не сама увага. Щоб увага розвинулася, потрібна певна потужність організму і достатня диференційованість аналізаторів. За своїм походженням увага – підкірковий, а за самою своєю сутністю в розвинутому вигляді – кортикальний процес.

М.Ф.Добринін у 50-х рр. ХХ ст. висловив думку про залежність уваги від вимог, що їх висувають людині соціальні умови. У його роботах намітився підхід до уваги з боку психології особистості, яка здійснює вибіркову поведінку.

“Увага... являє собою спрямованість і зосередженість психічної діяльності особистості. Під спрямованістю розуміється вибірковий характер цієї діяльності і збереження цієї обраної діяльності, під зосередженням – заглиблення в дану діяльність і відволікання від іншого” [16; 243-259].

З цього визначення випливає, що увага являє собою не самостійний процес, а лише характеристику інших психічних процесів (сприймання, пам'яті, мислення тощо). Усі вони спрямовані на свій об'єкт і тією чи іншою мірою зосереджені на ньому. Не можна запам'ятовувати без уваги, сприймати без уваги. Увага зливається з іншими психічними процесами, вона складає їх характеристику, але не має самостійного змісту.

Пізніше (1957 р.) М.Ф.Добринін уводить поняття значимості, і визначення набуває такого вигляду: увага – це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, який має для особистості певну значимість (стійку чи ситуативну) [16].

С.Л.Рубінштейн, погоджуючись із тим, що увага позбавлена самостійного змісту, відзначає, що характеристика уваги як вибіркової спрямованості на певний об'єкт є її феноменологічна характеристика, джерела уваги при цьому не розкриваються. Головним є те, що увага найтісніше пов'язана з діяльністю. Увага – це внутрішня діяльність під покривом зовнішнього спокою [16; 229-242].

Увага як самостійна форма психічної діяльності

Численні спроби звести увагу до будь-якої іншої психічної діяльності або обмежити її одними лише “явищами”, феноменами несприйнятні насамперед з педагогічного погляду: вони залишають нас безпомічними перед нагальною потребою виховувати увагу, свідомо й планомірно керувати нею, не відповідають критеріям практики сьогодення.

П.Я.Гальперін висунув положення про те, що увага є самостійна форма психічної діяльності [16; 220-228].

Існують дві обставини, що перешкоджають такому переконанню:

1) увага ніколи не виступає окремо, а завжди разом із якою-небудь діяльністю як її сторона чи, скоріше, характеристика;

2) увага не дає окремого продукту, а тільки поліпшує процес і результат тієї діяльності, до якої вона приєднується.

Ці два чинники усуваються, коли ми знаходимо таку дію, єдиним продуктом якої є поліпшення іншої, продуктивної дії, що завжди здійснюється разом з нею. Такою дією є контроль,який під часперевірки основної діяльності та її результату сприяє їх удосконаленню, іншого продукту не має і завжди пов'язаний з цією діяльністю. І все-таки контроль – це окрема дія!

Перенесення предметної дії в розумовий план і її перетворення на щось таке, що в самоспостереженні постає як психічний процес, можна простежити при так званому “поетапному формуванні розумових дій”.

Загалом формування нового психічного процесу відбувається таким чином: 1) зовнішня предметна дія; 2) її розгорнуте мислене відтворення; 3) скорочення й автоматизація дії.

Не всякий контроль є увага! Доки контроль виконується як розгорнута предметна діяльність, він сам потребує уваги. Контроль стає увагою, коли досягає рівня ідеальної, скороченої й автоматизованої дії.

Не всякий контроль є увага, але всяка увага є контроль!

Не тільки за походженням, але й за дійсним, прихованим від будь-якого спостереження змістом, за своїм механізмом та об'єктивною працею увага залишається предметною дією – дією контролю.

Увага – особливий вид психічної діяльності, це контроль в особливій формі – у формі ідеальної, скороченої, автоматизованої дії, яка є кінцевий продукт формування контролю як розумової дії. При цьому довільна увага є увага планомірна. Це контроль за дією, який виконується на основі заздалегідь складеного плану, за допомогою встановлених критеріїв і способів їх застосування. Це й дозволяє здійснювати контроль і звертати увагу саме на те, на що ми хочемо її спрямувати.

Мимовільна увага – теж контроль, але контроль, який здійснюється стосовно того, що в предметі чи в обстановці “саме впадає в око”. Маршрут і засоби контролю в цьому випадку диктуються об'єктом, від якого ми залежимо, і тому вони мимовільні. Однак зміст діяльності уваги й тут становить контроль – контроль за тим, що встановлює сприймання або мислення, пам'ять або почуття.

Усе це дає можливість планомірного формування уваги. Знаючи її зміст як предметної діяльності і шляхи формування останньої як розумової діяльності, ми можемо розвивати увагу подібно до всякої іншої психічної діяльності. Для формування нового акту довільної уваги потрібно поряд із основною діяльністю дати завдання її перевірити, вказати необхідні критерії та прийоми, загальний шлях і послідовність цієї перевірки. Усе це варто спочатку подавати у матеріальній чи матеріалізованій формі, починаючи не з уваги, а з організації контролю як певної предметної дії, а далі ця дія контролю шляхом поетапної обробки доводиться до розумової, скороченої й автоматизованої форми й перетворюється на акт уваги.