Існують такі, найбільш важливі терапевтичні, загальні і конкретні, технології

Трудова терапія. Вона заснована на тонізуючій та активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Робота піднімає життєвий тонус, і як метод відновлювального лікування має важливе значення для поступового повернення хворих до звичайного життєвого ритму, підвищує соціальний статус людини. Ця проблема досить гостро постає у пенсійно­му віці. Терапія посильною зайнятістю повинна як обов'язко­вий компонент входити в комплекс соціально-терапевтичних заходів з особами літнього віку.Особливе значення має трудова терапія при психічних розладах. Вона дозволяє організувати спільну діяльність, полегшу­ючи при цьому взаємостосунки між людьми, знімаючи стан напруги і хвилювання. У цілому трудова терапія є універсаль­ним видом соціального розвитку, підтримки і допомоги різним категоріям населення.

Терапія самовиховання. Самовиховання - це активний про­цес формування людиною себе як особистості відповідно до поставленої мети на основі соціально зумовлених уявлень про ідеал власного Я. У тех­нологічному аспекті цей метод включає такі прийоми: 1) само­оцінка; 2) переоцінка власної особистості; 3) самоаналіз, пере­оцінка минулого, вияв індивідуальних "психологічних бар'єрів"; 4) створення бажаного образу Я; 5) формування індивідуальних формул наміру; 6) використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання; 7) сюжетна сенсорна репро­дукція поведінки "Я - образу" в різних ситуаціях діяльності і спілкування; 8) "накладення" стереотипів "Я - образу" на реаль­ну поведінку в процесі повсякденного життя і діяльності.

Соціотерапія - вплив на соціальне оточення клієнта з допомогою державних і громадських організацій.

Арттерапія- лікування мистецтвом, спонукання клієнтів до самостійної творчості;

Значна роль в арт-терапії належить театральному мистецт­ву. Воно активізує розумові і духовні здібності, що приспані в кожної людини, підвищує взаємний інтерес людей один до од­ного, збільшує прагнення зрозуміти один одного.

Епістолярна терапіядозволяє досягнути реставрації міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт порушено чи він взагалі не існує. Можливі форми роботи з епістолярної те­рапії: лист до уявного (реального) друга; лист самому собі; лист до улюбленого героя (літературного, історичного); лист в майбутнє.

Натурпсихотерапія - лікування природою. Значення цього методу буде зростати внаслідок урбанізації(це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень соціально­го середовища)

Ігрова терапія. Залежно від теоретичних орієнтацій існу­ють різні форми ігрової терапії. З дітьми, які пережили насиль­ство, використовується клієнт-центрована ігрова терапія. Цей напрям терапії визначається дослідниками як динамічна систе­ма міжособистісних відносин між дитиною та терапевтом, який навчений процедурам ігрової терапії, забезпечує дитину ігро­вим матеріалом і полегшує побудову безпечних взаємин для того, щоб дитина могла найбільш повно виразити і дослідити власне Я (почуття, думки, переживання і вчинки) з допомогою гри - природного для дитини засобу комунікації. Саме в грі дитина може продемонструвати з допомогою конкретних пред­метів, які виступають як символи, те, що вона коли-небудь прямо чи опосередковано пережила.

Однією з найцікавіших психокорекційних технік (аналіз відомих дитячих казок, створення казки "по слову від кожно­го", вигадування кінця казки чи початку нової казки та ін.) є казкотерапія. Особлива значущість казкотерапії виявляється у роботі з дітьми молодшого віку. З допомогою казок діти набувають необхідних знань і на­вичок, вчаться переборювати складні ситуації, використовую­чи героїв творів як модель для наслідування.

У сучасний період система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціальної терапії ще не склалася, тому важливою є самоосвіта соціальних працівників, прослуховування ними відпо­відних лекцій. Разом з тим слід наголосити, що гарним соціаль­ним працівником є не той, хто просто вивчає різні терапевтичні методи і методики, а той, хто через глибокі контакти з кожним клієнтом буде намагатися якнайкраще зрозуміти іншу людину й збагачувати свій власний світ переживань, бо розуміння іншої людини залежить не стільки від методу, скільки від людсь­ких якостей соціального працівника.

23.Сутнісні характеристики групової роботи.

Соціальна робота з групою- сукупність методів, які ви­користовуються з метою надання людині допомоги через пере­дачу групового досвіду для розвитку її фізичних і духовних сил. Нині 6-10% соціальних працівників використовують цей ме­тод як основний.

Групові методи в соціальній роботі почали застосовуватися у кінці XIX ст.Під технологіями групової роботи слід розуміти спільну діяльність людей, які, працюючи в групах по 2-10 чоловік над певними завданнями і проблемами, самостійно спрямовують свою діяльність, вибирають засоби своєї роботи і встановлюють норми взаємодії.

Найбільш важливим результатом групової роботи є перетво­рення внутрішнього світу її учасників. Основа цих перетворень -переосмислення життєвих цінностей. Сприяння цьому проце­сові зі сторони спеціаліста отримало назву "аксікреація" - по­родження, "вирощування" у людини чи групи нових чи пере­осмислення старих цінностей.

У процесі аксікреації соціальний працівник не повинен повністю ідентифікуватися з групою. Його професійний обов'я­зок - зберігати можливість контролю над ситуацією, якщо вона набуває деструктивної спрямованості. Аксікреацію не слід фор­сувати - вона повинна органічно виявлятися на основі про­цесів, що відбуваються в групі.

Перевага групової роботи над індивідуальною - отримання "додаткового продукту" за рахунок досягнення і використання так званого синергетичного ефекту: результат групової роботи переважає просто суму результатів роботи її окремих членів, учасники почувають себе комфортно, впевнено, їхня активність підвищується і, як результат, відбувається якісний стрибок. Синергетичний ефект здійснюється за рахунок поділу праці, спеціалізації, кооперації, інтеграції.

Групова робота використовується: 1) з виправною метою, коли спра­ва стосується одного чи декількох членів; 2) для попередження соціальних дисфункцій; 3) для забезпечення нормального розвитку окремих членів групи; 4) для утвердження особистості; 5) з метою навчання і виховання почуття громадянськості; 6) для здійснення однієї цілі чи для всіх цих цілей одночасно.

Прийнято розрізняти два основні типи груп: створені спец­іально для роботи з їх членами і вирішення внутрішньо-групових проблем (внутрішньо орієнтовані) та створені для досяг­нення якоїсь зовнішньої по відношенню до групи мети.

Внутрішньо орієнтовані групи, в свою чергу, поділяються на два типи: а) спрямовані на нормальний розвиток своїх членів (групи соціалізації); б) групи, мета яких – виправлення відхилень, що виникли в ході попередньої соціалізації (групи ресоціалізації).

У групах соціалізаціїметою соціальної роботи є допомога індивіду, що відчуває затруднения при виборі цілей соціалізації, а також сприяння досягненню уже вибраної цілі.

Групи ресоціалізації також вирішують два завдання: соціаль­ний контроль людей, які недостатньо адаптувались до вимог сус­пільства і не бажають прийняти на себе соціально спрямовані ролі, чи допомога в засвоєнні нових (альтернативних) ролей.

У кількісному складі група не повинна нараховувати мен­ше трьох чоловік - у протилежному випадкові не можуть бути досягнуті розгорнута кооперація, спеціалізація, інші групові ефекти. Чим менша є група, тим швидше і успішніше вона може вирішити поставлені завдання.

Бажано, щоб група була однорідною за віковим складом і рівнем інтелекту (який не повинен бути низьким). За статевою ознакою група може нараховувати 40% чоловіків і 60% жінок чи навпаки.

При комплектуванні групи важливо враховувати і якісні критерії: компетентність й професіоналізм у галузі проблеми, що вирішується; зацікавленість у вирішенні завдання; доб­ровільність участі; добрі чи нейтральні взаємини членів групи.

До факторів, що сприяють груповій роботі, слід віднести:

-адекватність складу групи тим завданням, які вона вирі­шує;

-значущість завдання для всіх її учасників;

-оптимальний склад і чисельність групи;

-гармонійний розподіл ролей.

24.Сутність технологій консультування

Консультування як технологічний спосіб вирішення соціаль­них завдань - це процедура, що часто використовується у соціальній роботі, в медичній, юридичній практиці спеціаліста­ми різних напрямів з метою орієнтації громадян, окремих осіб, сімей, груп, общин шляхом порад, вказівок і забезпечення не­обхідною інформацією.

Консультування - технологія соціальної роботи, яка поля­гає в дослідженні проблеми клієнта, находженні разом з ним позитивних шляхів її вирішення, наданні порад і рекомендацій щодо наявності для цього соціальних ресурсів.

У багатьох роботах, присвячених консультуванню в соціальній роботі, підкреслюється, що найбільш важливим у ньому є "дозвіл людям почути самих себе".

Найбільш важливий результат консультування - перетворен­ня внутрішнього світу клієнта. Основа цих змін - переосмислен­ня життєвих цінностей. Інформація консультанта може реалізовувати різні функції консультування: бути каталізатором і фасилітатором, що прискорює і полегшує роботу, виступати засобом мобілізації ресурсів особистості, засобом, що формує мотивацію дій. У своїй більшості консультації допомагають особі, яка кон­сультується, комплексно і об'єктивно оцінити проблеми, глибше їх усвідомити й здійснити оптимальний вибір варіанту дій, по­ведінки. Консультант сприяє ліквідації дефіциту інформації про об'єкт та предмет дослідження чи перетворення, озброює клієнта новими підходами, інноваційною інформацією.

Результатами консультування можуть бути: покращання розуміння (проблеми, себе, оточуючих); зміна емоційного ста­ну; здатність до прийняття рішення; здатність до здійснення даного рішення; підтвердження своїх думок, почуттів, рішень; отримання підтримки; пристосування до ситуації, яку немож­ливо змінити; пошук і вивчення альтернатив; отримання прак­тичної допомоги через прямі дії (консультанта й інших спец­іалістів, яких залучив консультант); розвиток наявних умінь і навичок, набуття нових; отримання інформації; реагування на дії інших людей та ситуацію.

Основними принципами проведення консультацій є:

1. Доцільність і цілеспрямованість. Консультація повинна мати конкретну мету, чітко вирішувати поставлене завдання, проблему.

2. Добровільність і ненав'язливість. Той, кого консультують, може в будь-який момент відмовитися від допомоги консуль­танта. Ефективність консультації визначається цінністю ідей, а не статусом консультанта.

3. Методична грамотність і компетентність. Ядром технології процесу консультування є встановлення довірливих взаємин консультанта і того, кого консультують. Грамотний консультант повинен мати широку ерудицію і бути компетентним в галузі обговорюваної проблеми, вміти методично грамотно, перекон­ливо вести консультації.

Консультування здійснюється різними способами залежно від різноманітності умов діяльності і особистісних якостей клієнтів, від концепцій і методів втручання, що використовуються професіоналами. Згідно з моделлю організаційного розвитку успішна зміна складається із таких стадій: розблокування, зміна, заблокування. На першій стадії потрібно піддати сумніву попе­редні норми і цінності; "створити порожній простір для нових", розблокувавши існуючі установки. Зміни відбуваються лише за наявності ідентифікації і інтерналізації. Якщо клієнт ідентифікує себе з іншим, у кого є бажані установки, це може сприяти бажан­ню змінитися. Інтерналізація - процес апробації, адаптації й використання нових установок, цінностей. Заблокування - ос­таточне прийняття і інтеграція бажаних установок, коли ново­введення стає стійкою частиною особистості чи процедур її діяль­ності. На цьому етапі необхідні час і підтримка, "негайно та постійно заохочувана поведінка".

Етапи консультування:

-вияв причин, що спонукали клієнта звернутися за кон­сультацією;

-аналіз, оцінка і діагностика проблеми;

-формулювання проблеми і визначення цілей консультації;

-встановлення стратегії і плану дій;

-здійснення відповідних дій;

-оцінка результатів консультації і висновки.

Результат консультування багато в чому залежить від досяг­нення взаєморозуміння між консультантомі тим, кого консульту­ють. Для цього необхідно дотримуватись таких технологічних умов:

а) позиція консультанта не повинна суперечити поглядам клієнта;

б) слід наочно показати клієнту, що дії, яких від нього очікують, будуть сприяти і відповідати задоволенню його потреб і інтересів;

в) за всіх рівних умов люди легше приймають позицію тієї особи, до якої відчувають позитивне емоційне ставлення, і відкидають позицію тієї, до кого відчувають негативні емоції.

Якості ефективного консультанта:

1. Емпатія, чи здатність бачити світ очима іншої людини.

2. Повага доклієнта, здатність реагувати на проблему клієнта таким чином, щоб передати йому впевненість у її успішному вирішенні.

3. Конкретність, чіткість, тобто спосіб комунікації з іншою людиною, коли поглиблюється ясність своїх висловлювань.

4. Знання себе і прийняття себе, а також готовність і вміння надавати іншим допомогу в самопізнанні.

5. Щирість, вміння поводитись природно у взаєминах з клієнтом.

6. Конгруентність - співпадіння того, що повідомляється вербально, з мовою тіла.

7. Робота з тим досвідом, який є на момент консультуван­ня; вміння реагувати на те, що відбувається в момент зустрічі.

25.Технології посередництва

Соціальне посередництво - це сприяння у досягненні зго­ди між суб'єктами для вирішення соціальних проблем одного із них і надання йому допомоги. У ролі такого суб'єкта висту­пає група, колектив, окрема особа, сім'я та ін. Для вирішення соціальних проблем можуть залучатися декілька суб'єктів (державний соціальний заклад, громадські організації, комерційні структури, спеціалісти і т.ін.).

Бути соціальним посередником - означає пояснювати інтереси і погляди однієї сторони іншій. Якщо посередницькі зусилля спрямовані на мобілізацію сил і засобів для надання конкретної допомоги, то соціальний працівник повинен вміти встановлювати зв'язки з суб'єктами, здатни­ми надати соціальну підтримку, переконати їх у необхід­ності такої допомоги. Нерідко спеціаліст виступає в ролі посередника між конфліктуючими сторонами. У такому випадку він може опинитися "поміж двох вогнів", і йому слід бути готовим вислуховувати звинувачення на свою адресу в упередженому ставленні. На все це слід реагувати спокійно, аргументовано відводити звинувачення, продов­жуючи посередницькі зусилля.