Організована злочинна група у сихологічному вимірі

Суб'єктом організованої злочинності виступає пев­ний різновид злочинної групи. Згідно з класифікацією, запропонованою в попередній главі, така група характе­ризується попередньою змовою, кримінальною голов­ною метою створення і функціонування, організованіс­тю. Серед цих ознак найбільш складною за змістом — юридичним і психологічним — є кримінальна організова­ність.Але саме вона дозволяє з'ясувати своєрідність ор­ганізованої злочинної групи (03Г), відмежувати її від ін­ших груп — суб'єктів злочину. Таке відокремлення має важливе, передусім практичне, значення.

Для встановлення сутності кримінальної організова­ності необхідно звернутися до загальніших понять — «ор­ганізація», «соціальна організація», «організованість».

Базовим виступає «організація»,що є загальнонауко-вим поняттям і широко використовується в соціальних, окремих природничих і технічних науках. У найбільш за­гальному плані воно має такі основні тлумачення: 1) бу­дова, структура чогось; 2) одна з функцій управління в суспільстві; 3) група осіб, що становить колектив, єдине ціле; 4) налагодження, упорядкування чогось, приведен­ня його в систему; 5) об'єднання, союз, засновані для до­сягнення спільної мети.

У філософському плані поняття «організація» має три основні тлумачення:

1) внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії диференційованих та автономних частин цілого, обу­мовлена його будовою;

2) сукупність процесів чи дій, які спільно реалізують певну програму чи мету і діють за певними правилами та процедурами;

3) об'єднання людей, які спільно реалізують певну про­граму чи мету і діють за певними правилами та процедурами.

Похідним від «організації» є поняття «соціальна орга­нізація».У широкому тлумаченні під нею розуміється упорядкування та регулювання дій соціальних груп і ок­ремих осіб відповідно до нормативно-ціннісної системи.

У вужчому тлумаченні соціальна організація — це від­носно автономна група осіб, яка орієнтована на досяг­нення деякої фіксованої мети і здійснює для цього спіль­ні, координовані дії під управлінням певних осіб.

Наведене тлумачення соціальної організації є вихід­ним для соціальних наук, що вивчають об'єднання, гру­пи людей,— соціології, психології, політології, право­знавства та ін.

Так, у загальнопсихологічномурозумінні організація яв­ляє собою об'єднання (окремих осіб чи груп), яке відзна­чається внутрішньою диференціацією та впорядкованіс­тю. Воно діє на основі загальної мети (чи низки цілей), підпорядкованих або збіжних із нею особистих інтересів та програми, моделі, технології досягнення цієї мети.

Отож, організованістьє суттєвою, обов'язковою озна­кою соціальної організації в цілому та зокрема деякого різновиду груп. Насамперед, вона свідчить про певний рівень психологічного розвитку групи. Це означає, що, по-перше, організованість не виникає сама по собі, зра­зу, а, по-друге, організованість повинна мати психоло­гічні характеристики чи параметри.

Організованість виникає і зміцнюється тоді, коли гру­пова діяльність стає спільною, а зміст цієї діяльності, передовсім її мета, опосередковує взаємостосунки у гру­пі, визначає її функціонування в цілому.

Отже, кримінальна організованість стає реальністю, коли здійснюється спільна злочинна діяльність, а кримі­нальна мета визначає існування власне групи, пронизує взаємостосунки її членів.

Основними, найбільш інформативними психологіч­ними характеристиками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьо­ваність, сумісність.Розгляньмо сутність кожної з цих характеристик.

Згуртованістьвідіграє провідну роль у кримінальній організованості. Вона являє собою єдність групи, її здат­ність протистояти підбурливому зовнішньому впливу й утримувати у своєму складі окремих членів. Оскільки кримінальна мета завжди має прагматичний характер, то й кримінальна згуртованість, із погляду окремої особи, визначається привабливістю, корисністю групи як інст­рументом задоволення власних потреб. Один із світових авторитетів вивчення згуртованості, американський психолог Д. Картрайт визначив цей феномен як бажання членів групи перебувати і залишатися в ній, отримуючи від цього певну вигоду.

У згуртованості можна вирізнити два взаємопов'яза­ні, але відносно автономні рівні: емоційно-почуттєвий і змістовно-раціональний.

На нижчому, емоційно-почуттєвому рівні виникають та зміцнюються взаємні симпатії, прихильність між чле­нами групи. Вони обумовлюються як суто індивідуаль­ними рисами (зовнішність, поведінка, уподобання тощо), так і тими, які мають значення для групи (органі­заторські, вольові якості, кримінальний досвід і знання тощо). Наслідком взаємних симпатій, позитивних уста­новок саме і виступає емоційно-почуттєва єдність.

Вона проявляється в однакових чи подібних емоційно-почуттєвих реакціях, ставленні до різних подій, вчинків, людей, насамперед тих, які потрапляють у сферу кримі­нальних інтересів групи. Це, зокрема, жорстокість і са­дизм, відсутність співчуття до жертви, гнів і лють у разі вчиненні нею опору, емоційна підтримка чи осуд окремих членів групи, представників кримінального середовища.

Емоційно-почуттєва єдність супроводжує і виразно проявляється в різноманітних групових традиціях, про­веденні дозвілля, емоційній «релаксації» після вчинення злочину - відвіданні саун, казино, азартних іграх, отри­манні сексуальних послуг тощо.

Вищим рівнем кримінальної згуртованості виступає змістовно-раціональна єдність.Вона полягає у збіжних чи близьких поглядах (орієнтаціях, переконаннях, оцінках) членів групи на злочин, злочинну діяльність як засіб за­доволення власних і групових потреб. Саме змістовно-раціональна єдність виступає вирішальною внутріш­ньою умовою стійкості злочинної групи, ефективності її функціонування. Вона не відкидає розбіжності, ба навіть альтернативності поглядів у «технічній» площині під час готування до злочину. Але така розбіжність у підсумку грансформується в єдиний, безумовний для виконання план вчинення злочину.

Другою психологічною характеристикою, в якій про­являється кримінальна організованість, є функціонально-рольова структурагрупи. Похідними від неї виступають управлінська, інформаційна та меншою мірою емоційно-почуттєва структури.

Нагадаймо, що роль як соціально-психологічний фе­номен являє собою певну модель поведінки, яка має від­повідати очікуванням оточення. Кримінальна роль по­винна відповідати не просто очікуванням, а вимогам злочинної групи і ширше — кримінального середовища.

Кримінальна функція.Полягає у спеціалізації щодо ви­конання певної діяльності у складі злочинної групи. Са­ме вона визначає характер кримінальної ролі, тобто зміст поведінки, порядок та умови взаємодії з членами групи, іншими особами, які становлять кримінальний інтерес.

В організованій злочинній групі більшість її членів ма­ють вузьку спеціалізацію, виконуючи від однієї до трьох споріднених функцій. Основними функціями є такі.

Ініціативно-планувальна.Полягає у висуненні задуму, розробленні та запровадженні плану вчинення злочину, підборі співучасників із визначенням відповідних зав­дань, їх стимулюванні.

Інформаційно-аналітична.Полягає у збиранні, оцінці достовірності, упорядкуванні та використанні кримі­нально значущих даних, насамперед щодо об'єкта зло­чину, місця, часу, умов його вчинення.

Розпорядчо-управлінська.Полягає у виборі рішень стосовно різних аспектів функціонування групи, органі­зації їх виконання, контролю за виконанням.

Безпосередньо виконавча.Полягає у здійсненні окре­мих злочинних дій насильницької, корисливої, корисли­во-насильницької спрямованості, узгоджених між собою і професійних за рівнем здійснення.

Матеріально-фінансова.Полягає у зберіганні та під­триманні у належному стані знарядь і засобів вчинення злочину (транспорт, зброя, технічні та інформаційні пристрої тощо), а також грошей і матеріальних ціннос­тей, отриманих злочинним способом.

Охоронно-захисна. Полягає у фізичному, майновому, «юридичному» убезпеченні членів злочинної групи, передусім її лідера та членів «мозкового центру». В її рам­ках також здійснюються каральні санкції щодо членів гру­пи, які провинилися, конкурентних груп і небажаних осіб.

Підготовчо-виховна.Полягає у забезпеченні необхід­ного професіоналізму злочинних дій, обслуговування, а також безумовного визнання та підтримки групових по­глядів, традицій, цінностей тощо.

Представницька.Полягає у встановленні, підтриманні ділових контактів із представниками кримінального се­редовища, корупційних зв'язків, участі у кримінальних зустрічах — «сходках», «стрілках», «розбірках» тощо.

У повному обсязі та найбільш виразно названі функ­ції та відповідна рольова структура притаманні організо­ваним злочинним групам, які спеціалізуються на неле­гальній міграції, проституції, нелегальних доправленнях в Україну викрадених за кордоном автомобілів.

Чільне місце у функціонально-рольовій структурі 03Г посідає лідер.Залежно від злочинної спеціалізації, виду і тривалості існування групи лідер може виконува­ти чи епізодично брати участь у виконанні різних функ­цій. Але після створення групи лідер здебільшого зосе­реджується на ініціативно-планувальній, розпорядчо-управлінській, представницькій функціях.

Чинне кримінальне законодавство юридичним анало­гом ролі лідера визначає роль організатора.Організатором визнається особа, яка вчиняє хоча б одну з таких дій: ство­рення організованої злочинної групи (стійкого об'єднання чи організації); керівництво нею; забезпечення її фінансу­вання; організація вчинення злочину (злочинів); керівни­цтво підготовок) чи вчиненням групового злочину (злочи­нів); організація приховування злочинної діяльності групи.

Наведений перелік свідчить, що юридично роль орга­нізатора є вужчою за змістом порівняно з роллю лідера.

В організованій злочинній групі лідерство має жорстко авторитарний та одноосібний характер. Здійснення лі­дерства двома - трьома особами трапляється рідше і спи­рається на близькородинні чи національно-етнічні зв'язки. Показові у цьому аспекті злочинні групи, засновані брата­ми Долідзе (Донецька обл., 1966 р.), братами «Леонідом» та «Василем» (Дніпропетровськ, 1992-1993 рр.), представни­ками Кавказу Савлоховим і Гогічаєвим (Київ, 2000 р.), бра­тами Ведерниковими та Ларіоновими (Росія).

Порівнюючи та узагальнюючи дані різних авторів (О. М. Бандурка, О. І. Гуров, М. В. Джига, Г. Г. Шихан-цов та ін.), можна відзначити, що сучасний лідер органі­зованої злочинної групи помітно відрізняється від лідера початкового періоду організованої злочинності.

У початковий період більшість лідерів були «злодіями у законі» чи безумовно дотримувалися злодійських «за­конів». У 1990 р. в колишньому СРСР налічувалося біль­ше 500 «злодіїв у законі» та 2 тис. «законників». У 1995 р. у країнах СНД було близько 750 «злодіїв у законі».

У початковий період організованої злочинності ліде­ри — «злодії у законі» та «законники» — обов'язково по­винні були мати кілька конкретно визначених судимос­тей; професійно грати в азартні ігри; не дотримуватися здорового способу життя; мати татуювання на тілі; не ці­кавитися і не брати участі у громадсько-політичній діяльності; уникати будь-яких контактів із родичами; не володіти матеріальними цінностями — автомобілем, да­чею, квартирою тощо. До них не ставилося високих ви­мог щодо освіти, інтелекту, фізичної сили.

Сьогодні перелічені вимоги не є обов'язковими нор­мами для лідерів організованої злочинності, окремими з них відверто нехтують чи навіть визнають шкідливими. Сучасному лідерові притаманні такі характеристики та якості: наявність кримінального досвіду за відсутності судимостей; вольові якості (рішучість, настійливість, ці­леспрямованість); неконформність і вміння впливати на членів групи; освіченість і розвинений інтелект; комуні­кабельність; пильність та обережність; адаптивність і розвинена антиципатія; недовіра до співучасників і жорстокий контроль за "їхньою поведінкою.

Третьою психологічною характеристикою, яка репрезен­тує кримінальну організованість групи, є спрацьованість.

Спрацьованість являє собою узгоджену, відлагоджену взаємодію членів групи у злочинній діяльності. Така вза­ємодія стосується, насамперед, просторово-часових ха­рактеристик, використання засобів і знарядь злочину, приховування підготови, вчинення, наслідків злочину.

Спрацьованість характеризується ефективністю зло­чинної діяльності, надійністю (спроможністю вчинити злочинні дії у динамічних та екстремальних умовах), економними психоенергетичними витратами учасників злочину, їхьою задоволеністю собою та один одним.

Спрацьованість виступає результатом попередньої злочинної підготови членів групи, її вдосконалення в перебігу злочинної діяльності. Вимоги до рівня спрацьо­ваності суттєво відрізняються залежно від того, яким способом учиняється злочин.

У «чистому» вигляді можна вирізнити три провідні способи.

Спільно-індивідуальний. Члени групи отримують одна­кове завдання, але виконують його індивідуально, в діаді чи тріаді, діючи незалежно один від одного і координую­чись через організатора. За такого способу вимоги до спрацьованості найнижчі, а можливості прояву самостій­ності й індивідуального стилю злочинних дій - найвищі.

Елементи спільно-індивідуального способу є провідни­ми у злочинній діяльності груп шахраїв, наприклад, валют­них «кидал», наркокур'єрів, рекетирів, «бригад» повій та ін.

Спільно-послідовний.Цей спосіб учинення злочину показовий тим, що в рамках загальної кримінальної ме­ти члени групи виконують спеціалізовані завдання (одне чи кілька), які пов'язані між собою у послідовний лан­цюжок. Виконання попереднього завдання є умовою для вчинення подальших злочинних дій.

За такого способу вимоги до спрацьованості значно підвищуються, особливо за використання різними чле­нами групи тих самих засобів і знарядь злочину. Якщо за спільно-індивідуального способу підкреслюється осо­бистий внесок співучасників, то за спільно-послідовного способу особистий і груповий внески приблизно рівні.

Елементи спільно-послідовного способу вчинення злочину є провідними у квартирних злодіїв, у виготовлен­ні та збуті підробленої алкогольної та харчової продукції, спеціалізованому угоні легкових автомобілів, контрабанді (підакцизні товари, зброя, тютюн, алкогольні вироби).

Спільно-інтегральний.За такого способу вчинення зло­чину члени групи (або їх більшість) одночасно і в безпосе­редньому контакті між собою виконують однакові або різні злочинні дії. Цей спосіб передбачає найбільш високу спрацьованість та висуває на перший план груповий ефект і внесок у досягнення мети. Дії окремих співучасників най­більш жорстко регламентовані та координовані між собою.

Елементи спільно-інтегрального способу вчинення злочину показові для організованих груп, які вдаються до грабежів, розбоїв, захоплення, пошкодження чи зни­щення майна на замовлення, бандитизму.

Завершальною, четвертою психологічною характе­ристикою, в якій проявляється кримінальна організова­ність, виступає сумісність.Вона ж найбільшою мірою впливає на спрацьованість членів злочинної групи.

Сумісністьполягає в оптимальному поєднанні, спів­відношенні психологічних якостей членів групи, суттє­вих для вчинення злочину. Вона забезпечує взаємне розуміння, задоволеність один одним і як наслідок — ефективні спільні злочинні дії.

Оптимальність досягається, щонайперше, за рахунок подібності, схожості психологічних якостей, рідше — за рахунок взаємодоповнювальних розбіжностей, ефекту «сплаву». Для кримінальної організованості групи суттє­ве значення мають залежно від виду і способу вчинення злочину три рівні сумісності: психофізіологічний, інди­відуально-психологічний, соціально-психологічний.

Психофізіологічнийрівень базується на оптимальному поєднанні таких характеристик, як швидкість і точність сенсомоторних реакцій, чутливість зору і слуху, темпера­мент, емоційна врівноваженість і витримка. Цей рівень сумісності має важливе значення при здійсненні безпо­середньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчої та окремих аспектів представницької функцій.

Індивідуально-психологічнийрівень сумісності перед­бачає оптимальне співвідношення пізнавальних процесів (уваги, пам'яті, мислення), спостережливості, вольових якостей і рис характеру (рішучість, обережність, хитрість, настійливість), здатності орієнтуватися у швидкоплин­них та екстремальних ситуаціях тощо. На цьому рівні оп­тимальність здебільшого досягається за рахунок взаємо­доповнювальних розбіжностей.

Індивідуально-психологічний рівень має важливе значення у здійсненні інформаційно-аналітичної, розпорядчо-управлінської, безпосередньо-виконавчої, охо­ронно-захисної функцій.

Соціально-психологічнийрівень сумісності базується на оптимальному поєднанні таких якостей і характе­ристик, як соціальні установки, ціннісні орієнтації, ко­мунікабельність, достовірність публічного виконання злочинної ролі, здатність впливати на інших людей і протистояти впливу інших. На цьому рівні оптимальне поєднання досягається як за рахунок подібності, так і способом взаємодоповнювальної розбіжності.

Соціально-психологічний рівень сумісності має важ­ливе значення для здійснення розпорядчо-управлін­ської, безпосередньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчо-виховної функцій.

Необхідно зазначити, що низький рівень психологіч­ної сумісності не тільки перешкоджає спрацьованості членів організованої злочинної групи, а й провокує конф­лікти між ними. Заданими В. М. Викова, в організованих злочинних групах існує дев'ять основних форм (видів) конфліктів, пов'язаних із суб'єктивними чинниками [2]. Щонайменше п'ять з них безпосередньо обумовлюються психологічною сумісністю. Це — конфлікти між старими та новими членами групи; між співучасниками, які до­вільно тлумачать і виконують свої ролі; конфлікти через сварливість, неврівноваженість, упередженість окремих членів; конфлікти на ґрунті порушення групових норм поведінки чи особистої неприязні, ворожнечі.

Розглянувши кримінальну організованість у психоло­гічному аспекті, сформулюймо стисле визначення органі­зованої злочинної групи.Це група, якій притаманні кри­мінальна головна мета створення і функціонування, вчинення злочинів за попередньою змовою, згуртова­ність, функціонально-рольова структура, спрацьова­ність і сумісність.

Звернімося до інших важливих ознак 03Г. Юридич­но-обов'язковий їх перелік наведено в чинному Кримі­нальному кодексі України. Він містить: 1) наявність пев­ної мінімальної кількості членів групи; 2) їх попереднє об'єднання у стійку групу для неодноразового вчинення злочинів; 3) єдиний план із визначенням функцій членів групи; 4) обізнаність із цим планом усіх членів групи.

Перша ознака.Законодавчо зафіксовано нижню кіль­кісну межу ОЗГ, яка складає три особи. В України серед викритих ОЗГ найбільш розповсюдженими є групи, що складаються з 7—8 осіб. Підкреслимо, що в організова­них злочинних групах домінує доцільність. Тому голов­ними суб'єктивними чинниками, які в підсумку визна­чають кількісний склад ОЗГ, виступають злочинна спеціалізація, способи вчинення злочинів, професійна підготова членів групи.

Друга ознака.Чільними аспектами цієї ознаки висту­пають стійкість групи та її спрямованість на неодноразо­ве скоєння злочинів.

Стійкість необхідно розуміти як постійність кількіс­ного складу і функціонально-рольової структури. Така постійність є абсолютною у конкретний відтинок часу та відносною на весь період функціонування групи. Від­носність пов'язана з вербуванням нових членів групи, заміною тих, які вибули, частковою чи повною переква­ліфікацією окремих членів групи.

Вербування, а надто вибуття здійснюється тільки у крайньому разі. Вибуття з групи «за власним бажанням» тлумачиться як зрада, відступництво, загроза викриття, а тому жорстоко переслідується й карається.

Стійкість найбільш виразно проявляється у здатності протистояти негативному впливові та виживати в неспри­ятливих умовах (внутрішньогрупові конфлікти, дії право­охоронних органів, конкурентів і т. ін.). Про стійкість певною мірою свідчить тривалість існування групи. В Ук­раїні середня тривалість існування ОЗГ до викриття чи знешкодження конкурентами складає півтора-два роки.

Стійкість тісно пов'язана зі згуртованістю. Окремі фахівці помилково ототожнюють стійкість зі згуртова­ністю чи вважають згуртованість наслідком стійкості. У дійсності процеси згуртування та стабілізації відбува­ються паралельно або згуртування випереджає і впливає на стабілізацію. Члени ОЗГ можуть мати власні уподо­бання, по-різному проводити час у період між злочина­ми, але вони повинні бути єдині у своїх намірах і зусил­лях щодо злочинної діяльності.

Крім стійкості, друга ознака ОЗГ містить спрямова­ність на неодноразове скоєння злочинів. Законодавчо неодноразовість визначена у кількості двох та більше злочинів незалежно від ступеня їх тяжкості. Скоєння групою більше двох злочинів, особливо однотипних, дозволяє говорити про систематичність і злочинну спе­ціалізацію. В Україні спостерігається небезпечна тенден­ція до систематичної злочинної діяльності ОЗГ, які всти­гають до виявлення вчинити в середньому 8 злочинів.

Третя ознака.Головне у цій ознаці - єдиний злочин­ний план із розподілом функцій членів групи. Єдність плану може розглядатись у трьох основних аспектах.

Перший. Група готує і проводить широкомасштабну, багатоепізодну акцію, в якій досягнення головної мети забезпечується серією різних злочинів, узгоджених між собою. При цьому злочинний цикл може мати разовий, епізодичний чи постійний характер. Така ситуація пока­зова для наркобізнесу, підпільного виробництва та збуту алкогольних напоїв, а також угону, незаконного ввезен­ня з-за кордону та продажу іномарок.

Другий. Групою готується і здійснюється кілька одно­типних злочинів, які поєднані головною метою, але жорстко не узгоджені між собою. Такі дії є характерними для бандитизму, вбивств на замовлення, торгівлі людь­ми, вимагательства.

Третій. ОЗГ ретельно розробляє протягом тривалого часу план окремого злочину, маючи надалі неконкрети-зовані злочинні наміри. Така ситуація є показовою для терористичного акту, захоплення заручників, викраден­ня людини з метою викупу.

Четверта ознака.Сутність цієї ознаки полягає в тім, що всі члени ОЗГ знають про злочинний план, прийма­ють його до виконання, тож перебирають певні обов'яз­ки і відповідальність. Кожен член групи цілком усвідом­лює свою співучасть.

Поряд із юридично обов'язковими ознаками ОЗГ найчастіше називаються професіоналізм у вчиненні зло­чинів і наявність корупційних зв'язків.

Завершуючи розгляд організованої злочинної групи, сформулюймо її розгорнуте кримінально-психологічне визначення.

Організована злочинна група- це реальне неформаль­не стійке об'єднання трьох та більше осіб, яке створене і функціонує з метою професійного вчинення злочинів за попередньою змовою, життєздатне на основі криміналь­ної організованості та корупційних зв'язків. Ознаками кримінальної організованості є згуртованість, функціо­нально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

Поняття організованої злочинної групи виступає ба­зовим стосовно до інших організованих злочинних об'єднань — банд, терористичних груп, злочинних орга­нізацій тощо.

6.3. Функціонально-психологічні особливості організованих злочинних груп

З'ясування особливостей окремих 03Г так чи інакше спирається на класифікацію цих груп. У сучасному пра­вознавстві та юридичній психології однією з найбільш розповсюджених є кримінологічна класифікація.

Згідно з цією класифікацією виокремлюються:

♦ проста організована група;

♦ структурна або складна організована група;

♦ організоване злочинне угруповання;

♦ злочинна організація.

Інколи в рамках означеної класифікації вирізняються банда та кооперація професійних злочинних лідерів.

Певне визнання має класифікація 03 Г за рівнем ор­ганізованості: групи з низьким, середнім, високим рів­нем організованості або ситуативна злочинна група, ор­ганізована злочинна група, злочинна організація.

У чинному Кримінальному кодексі України визначе­но два основні види 03 Г:

v організована група (стійке об'єднання);

v злочинна організація (стійке ієрархічне об'єднання).

їх різновидами визначені банда, терористична група чи організація, незаконне воєнізоване чи збройне формовання.

Якщо взяти за основу традиційну трьохрівневу струк­туру організованої злочинності як явища, психологічний розвиток групи як соціального організму, спеціалізацію та масштаби злочинної активності, то можна вирізнити такі основні 0ЗГ:

■проста або первісна організована злочинна група;

■злочинна організація (угрупування);

■злочинна спільність (асоціація).

Слід ураховувати, що кожна ОЗГ перебуває у неліній­но-поступальному, складному кримінально-психологіч­ному розвитку за загальних несприятливих соціальних умов. Вона може мати більшість ознак певного виду ОЗГ чи перебувати у проміжному стані.

Сучасна правоохоронна практика зіштовхується з різ­номанітними, але в більшості типовими трансформація­ми організованих злочинних груп. Як приклад можна навести ОЗГ «Авдиш», яка функціонувала у столиці Ук­раїни до 1999 р. Групу було засновано 1990 р. колишнім важкоатлетом, тренером збірної України Віктором Авди-шевим у кількості близько 40 осіб, переважно з гурту діючих і колишніх спортсменів. На час найбільшої ак­тивності (1994-1995 рр.) «Авдиш» налічувала 18 первин­них осередків — «бригад» із середньою чисельністю близько 20 осіб. їй підпорядковувалися злочинні групи вихідців із Чечні «Осман» та Дагестану «Каман».

Розпочинала група з вимагання, розбійних нападів, грабежів. Надалі сфера злочинної діяльності розширила­ся за рахунок наркобізнесу, постачання зброї, вбивств на замовлення. Злочинні кошти «відмивалися» та нарощу­валися через підприємство «Меркурій», п'ять його до­чірніх і самостійних комерційних фірм.

У 1998 р. ОЗГ «Авдиш» було знешкоджено, частина її чле­нів втекла за межі України, а більшість постала перед судом.

Схожа «біографія» та доля ОЗГ «29-й комплекс» з м. Набережні Челни (Росія), яка мала економічні інтереси в Україні і на період свого знешкодження (2000—2003 рр.) значно впливала на криміногенну ситуацію в Росії та пів­денному регіоні України.

Розпочинав «29-й комплекс» як суто молодіжне об'єднання за ознакою спільного проживання в одному мікрорайоні міста. Лідер об'єднання А. Саляхов (Алік), майстер спорту зі східних єдиноборств, установив сувору дисципліну, жорстоко карав за вживання алкоголю, при­мушував усіх членів до занять спортом.

Першим джерелом доходів стало вимагання та викра­дення людей з метою викупу на Автозаводському ринку Набережних Челнів. Через два роки Алік і його найближ­чі помічники Ю. Єременко (Єрема) та О. Власов (Шу­рин) перебралися до Москви, залишивши за «наглядаю­чого» Р. Ассадуліна. В утрупуванні було сформовано групи аналізу та планування, розвідки, виконавців-«чорноробів», кілерів. Останні знешкоджували безпосередніх кон­курентів, підприємців, виконували зовнішні замовлення (слідством доведено 21 вбивство). Для легалізації кілерів було створено приватне охоронне підприємство «Барс».

ОЗГ встановила контроль над виробництвом підпіль­ної горілки, автозаправками міста, частково - діяльніс­тю КамАЗу, налагодила постачання наркотиків у регіон безпосередньо з Афганістану, заволоділа м'ясокомбіна­том і комбікормовим заводом у Підмосков'ї, великим го­телем в Одесі.

«29-й комплекс» утримував «власних» депутата Дер­жавної думи Росії, віце-прем'єра Удмуртії, чиновників державних структур міського та регіонального рівнів. Проблеми в ОЗГ виникли після того, як Саляхов відсто­ронив Єрему та Шурина від «общака», замінив «нагляда­ючого» у Набережних Челнах. Наслідками цього стало вбивство нового «наглядаючого», втеча Саляхова в Укра­їну та його арешт під час поїздки до Москви, затримання більше 40 найактивніших членів «29-го комплексу».

З урахуванням викладених теоретичних положень і прикладів розгляньмо функціонально-психологічні особливості окремих ОЗГ.

Проста (первісна) організована злочинна група.Кількіс­ний склад нараховує 3—10 осіб, група має дворівневу ро­льову структуру (лідер — рядові члени), функціональна спеціалізація членів групи є відносною. У плануванні та вчиненні злочинів бере участь уся група, її члени безпосе­редньо контактують один з одним та лідером. Злочинні доходи розподіляються лідером рівномірно, зазвичай без утворення спільного грошового фонду — «общака».

Злочинна активність спеціалізована за видом, засоба­ми, способом учинення злочинів; їх територія чітко не визначена, але обмежена місцем проживання членів гру­пи (мікрорайон, місто, приміська чи районна зона). Контакти з іншими злочинними групами відсутні або епізодичні, стійких корумпованих зв'язків немає. Динаміка останніх характеристик залежить від того, як функ­ціонує група: самостійно, на власний розсуд (проста група) чи автономно, але під патронуванням потужнішої групи (первісна група).

Злочинна спеціалізація в цілому не виходить за межі традиційної злочинності. Це — крадіжки з квартир, авто­мобілів, офісів дрібних фірм, зокрема оргтехніки, авто­мобілів із подальшим розкомплектуванням і збутом, різ­ні форми шахрайства, грабежі, вироблення і збут фаль­шивих грошей та дорогоцінностей, торгівля вогнепаль­ною зброєю, викраденою з місць постійного зберігання чи переробленою з газової зброї. Залежно від спеціаліза­ції група може користуватися послугами інформаторів, навідників, збувальників.

На нижчому щаблі аналізованого виду ОЗГ перебу­вають групи квартирних злодіїв. Прикладом є групи, зне­шкоджені в Одесі наприкінці 90-х років у рамках спеці­альної оперативно-профілактичної операції. Так група, основана Мнацанакяном, складалася з 5 осіб, користува­лася послугами неповнолітнього навідника та збувальни­ка краденого. Вчинила у приміській зоні більше 20 краді­жок із квартир і приватних будинків. Група, очолювана Жамалдіновим, складалася з 4 осіб. Квартирні крадіжки поєднувала з розбійним нападом на власників житла, із застосуванням холодної зброї та газового револьвера, пе­реробленого під стрільбу дрібнокаліберними патронами.

Прикладом групи, що перебуває на вищому щаблі цього виду ОЗГ, є група з 9 осіб, що незаконно привлас­нювала житло одиноких громадян похилого віку з вада­ми здоров'я, користуючись послугами працівників ЖЕКів і лікарів. Протягом двох років у великому про­мисловому центрі України група вчинила 11 злочинів, всі її члени мали вузьку функціональну спеціалізацію. Одні знаходили необхідний контингент громадян і вста­новлювали з ними початковий контакт; другі — входили в довіру, домагалися згоди на опікунство та цілеспрямо­вано погіршували стан здоров'я власників житла; треті — забезпечували юридичне прикриття — оформлення опі­кунства, направлення в медичний заклад чи раптову смерть від інсульту або інфаркту; четверті — ремонтува­ли, обмінювали та продавали житло.

Злочинна організація (угруповання).Кількісний склад груп цього виду досить різноманітний і варіює в межах від кількох десятків до сотні осіб. Угруповання має розгалуже­ну, кількарівневу, спеціалізовану структуру, до якої входять:

> керівний блок (3—8 осіб), що здійснює управлін­ську, координаційну, стратегічно-планувальну, представ­ницьку діяльність;

> блок інформації, аналізу, поточного планування, розроблення найважливіших акцій;

> фінансово-матеріальний блок: зберігання спільно­го грошового та майнового фонду, забезпечення корупційних зв'язків, «відмивання» злочинних коштів і ле­гального бізнесу;

> блок охорони та безпеки;

> блок безпосереднього виконання з однією чи кіль­кома бандитськими групами.

Злочинна організація взаємодіє з іншими угрупован­нями за функціональною і територіальною ознаками, має розгалужені корумповані зв'язки на таких рівнях, як адміністративна дільниця, район, місто, регіон.

Лідери злочинної організації, нагромадивши значні кошти і майно, зазвичай обирають два шляхи. Перший: перехід у тіньове або «почесне» керівництво. Другий: ле­галізація у банківській, підприємницькій, громадсько-політичній сферах. Так, наприклад, лідери угругіування «Сейлем» (Крим) С. Воронков, С. Крюков та О. Кова­ленко на час притягнення в 1998 р. до кримінальної від­повідальності були депутатами міських рад Сімферополя та Ялти, один із лідерів угрупування «Коробченко» (Керч) М. Оксименко перебував на посаді генерального директора фірми «Сталкер».

Ряд ознак злочинної організації визначено в чинному Кримінальному кодексі України. Це: 1) стійке об'єднан­ня з ієрархічними зв'язками між його членами або структурними частинами; 2) спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів; 3) безпосереднє вчинення злочинів або здійснення керівної, коорди­наційної, забезпечувальної діяльності (функцій) щодо цієї організації, інших осіб, інших злочинних груп.

Основними сферами активності злочинних організа­цій є вимагання, контроль підпільного виробництва, контрабанда (алкогольні напої, тютюнові вироби, зброя, підакцизні товари), проституція, наркобізнес. Локаль­ними та побічними сферами є викрадення людей, прес­тижних автомобілів із метою викупу, торгівля людьми, розбійні напади, фізичне усунення конкурентів і тих, хто тим чи тим чином заважають цій діяльності.

Масштаби злочинної активності визначаються по­тужністю угруповання і перебувають у межах мікрорайо­ну, міста, області, регіону. Так, наприклад, у середині 90-х років, коли розпочався рішучий наступ на організо­вану злочинність, київський мегаполіс контролювався 12 основними угрупованнями — Киселя, Татарина, Чере­па, Савлохова та ін. Слідкував за дотриманням зон впли­ву злочинний авторитет на прізвисько Пуля.

Окремі угруповання намагаються встановити міжна­родні зв'язки з країнами СНД, Східної та Центральної Європи, Близького Сходу.

Правоохоронна практика свідчить, що злочинні орга­нізації відрізняються одна від одної залежно від способу утворення.

Перший спосіб.Кілька первинних злочинних груп з однаковою чи схожою сферою активності об'єднуються з утворенням координаційної, а надалі — керівної ланки з гурту лідерів груп. Метою такого об'єднання є впоряд­кування діяльності на певній території, регіоні. Ці угру­повання не відзначаються єдиним рівнем організації. Здебільшого вони контролюють ринки одного профілю (речові, продовольчі, сільськогосподарські, автомобіль­ні тощо), місця розваг і відпочинку, мережу дрібної тор­гівлі чи обслуговування.

Другий спосіб.Група неповнолітніх і молоді, початко­во утворена за ознакою спільного проживання, починає злочинну діяльність із вуличних крадіжок, хуліганства, грабежу, обкладає даниною школи, училища і т. д. Набу­ваючи кримінального досвіду і збільшуючи свої можли­вості, вона підпорядковує конкурентів і контролює ряд сфер злочинної активності на певній території. Угрупо­вання відзначається організованістю, жорсткою дисцип­ліною, привабливістю для молоді та неповнолітніх пе-редкримінальної орієнтації.

Третій спосіб.Організація створюється об'єднанням осіб некорінних для України національностей (представники Кавказу, молдавани, цигани, татари) або іноземців (до се­редини 90-х років - країни Африки, Афганістан, останнім часом — В'єтнам, Китай). Підкупом, погрозами, насильс­твом організації підпорядковується відповідна діаспора в місцях компактного проживання. У місцевого криміналі-тету відвойовується певна злочинна спеціалізація.

Організації, створені таким способом, найбільш актив­но діють у Києві (в'єтнамські, китайські угруповання, кав­казьке угрупування «Солохи»), південному регіоні з цент­ром у Одесі (чеченці, цигани, молдавани), Криму (татар­ське угруповання «Імдат»), Харківській та Миколаївській областях. Спеціалізуються на контрабанді, наркобізнесі, проституції, нелегальній міграції, вимаганні серед співвіт­чизників, контролі над випуском підробленої продукції.

Особливою ОЗГ є банда,яка залежно від своїх харак­теристик (кількісний склад, злочинна спеціалізація, самостійність чи підпорядкованість функціонування) може належати до простої організованої злочинної групи або до злочинної організації.

У кримінально-психологічному плані банда відрізня­ється високою організованістю, стійкістю, жорсткою дисципліною. Бандитській психології притаманні ви­нятковість і зверхність над оточенням, зухвалість та без­карність, крайній цинізм, жорстокість до жертв і від­ступників.

Законодавчою конституційною ознакою банди ви­знано наявність зброї,яка використовується для нападуна громадян, підприємства, установи, організації. Бан­дою визнається група, якщо хоча б один з її членів воло­діє зброєю, яку має намір застосувати при нападі, про що знають інші члени групи.

Під зброєю розуміються предмети, спеціально при­значені чи пристосовані для ураження людини, та пред­мети, на які розповсюджується спеціальний правовий режим (заборона і дозвіл). Це — вогнепальна і холодна військова, мисливська, спортивна зброя, перероблена чи саморобна зброя.

Найчастіше бандами використовуються автомати, пісто­лети і револьвери, ножі, кастети, нунчаки. Достатньо часто також використовуються прилади, засоби і знаряддя, які не є зброєю: ракетниці, радіостанції, різноманітні шашки, бі­ноклі, прибори нічного бачення, кайданки (наручники).

Банда порівняно з іншими ОЗГ має найбільш тривалу історичну біографію, а бандитизм разом із крадіжками, шахрайством, фальшивомонетництвом до останнього часу вважався класичним видом злочинності. В Україні банди існували протягом усього XX ст., набуваючи поши­рення в періоди соціальних катаклізмів — революцій, війн, масштабних амністій.

Динаміка загальної та організованої злочинності в ос­танні 20 років привела до суттєвих змін у кримінально-психологічному портреті банди. Якщо раніше банди функціонували самостійно, то зараз таке формування стає обов'язковою складовою злочинних організацій і спільнот. Значно розширилася злочинна спеціалізація, а бандитські дії почали поєднуватися з іншими видами злочинів і навіть підпорядковуватися їм.

Традиційна банда. Функціонує на певній території самостійно, кількісний склад найчастіше не перевищує 15 осіб. Здійснює розбійні напади на інкасаторів, місця зберігання грошей і дорогоцінностей, комерційні мага­зини, склади, житло заможних власників. Напади супро­воджуються вбивствами, заподіянням тілесних ушко­джень, мордуванням і катуванням. Для злочинів і при­криття використовуються підробні документи, форма працівників міліції, охоронних служб та ін.

Показовою щодо традиційних ознак є банда, знешкод­жена в середині 90-х років у Харківській області. Форму­вання з 11 осіб очолював начальник служби безпеки ко­мерційного банку «Європейський» Строгов. До складу банди входили переважно охоронці банку, колишні спорт­смени високої кваліфікації. Використовуючи інформацію щодо фінансових можливостей клієнтів банку, формуван­ня Строгова здійснювало протягом двох років розбійні на­пади, застосовуючи вогнепальну зброю, ножі, нунчаки.

В останні роки, з появою «човникового» бізнесу, акти­візацією туризму, зростанням автоперевезень у спеціаль­них фургонах з'явилися банди, які здійснюють напади на автомагістралях, автостоянках, у кемпінгах, мотелях. Щорічно фіксується до 100 таких нападів, переважно на території Київської, Закарпатської, Львівської, Миколаївської областей. Сумної слави набули автотраси Київ — Чоп, Київ — Суми. У Кіровоградській області лік­відовано банду, яка встигла вчинити більше 20 нападів на туристичні та рейсові міжміські автобуси із застосуван­ням вогнепальної зброї та форми працівника міліції.

Спеціалізована банда. Таке формування може функціо­нувати самостійно і вчиняти за винагороду злочини на за­мовлення або діяти у складі злочинної організації чи спіль­ності. Зосереджується на викраденні людей з метою отри­мання викупу, сплати данини, боргів, а також залякуванні, вбивствах. За наявності певних кримінальних контактів спеціалізована банда відзначається високою конспіра­цією, професіоналізмом, застосуванням певної зброї — се­рійної або персонально виготовленої чи підігнаної.

Прикладом такої 03Г є банда з 6 осіб, очолювана Хів-ренком, яку знешкодили в Києві наприкінці 90-х років. Банду викрито після викрадення генерального директо­ра СП «Біпа Мода» (м. Іллічівськ Одеської області). Умо­вою звільнення визначено перерахування 6 млн доларів США, при цьому потерпілого піддавали побиттю і торту­рам. «Замовив» злочин колишній діловий партнер фір­ми, який став громадянином Німеччини.

Банда змішаного типу. Така ОЗГ поєднує традиційний бандитизм із вчиненням злочинів на замовлення. Показо­вою в цьому плані є банда у складі 23 осіб, очолювана Сань-ковим. Функціонуючи протягом чотирьох років на півдні України, банда вчинила понад ЗО тяжких злочинів із засто­суванням вогнепальної зброї та 10 вбивств на замовлення у п'яти регіонах країни. Банду знешкоджено у Криму 1998 р.

Злочинна спільність (асоціація). Кількісний склад та­когооб'єднання може нараховувати від кількох сотень до тисячі осіб. Функціонально-рольова структура в ціло­му схожа на структуру злочинної організації, але більш чисельна, складна і розгалужена. Контакти кожної структурної групи чітко визначені з дотриманням макси­мальної конспірації. Що вище статусно-рольове стано­вище члена спільності, то менша кількість осіб знає про нього і може безпосередньо контактувати з ним.

Злочинна спільність або монополізує та контролює одну-дві сфери кримінальної діяльності у масштабах кількох регіонів чи країни в цілому, або охоплює кілька сфер у масштабах одного чи кількох регіонів. Спільнота має стійкі корупційні зв'язки з представниками місцевої та центральної влади, міжнародні контакти.

Керівники спільноти періодично зустрічаються з віт­чизняними і закордонними колегами для координації дій, спільного розроблення найбільш масштабних акцій. Так, наприклад, 1996 р. на території України (м. Терно­піль) відбулася зустріч 25 керівників і представників спільнот з України, Росії та Польщі, на якій узгоджували зони кримінального впливу у західному регіоні України, на прикордонних і митних переходах.

Злочинні спільноти поєднують кримінальні та легаль­ні форми діяльності, мають власні підприємства, магази­ни, заклади обслуговування, розваг і відпочинку.

Окремі фахівці вважають, що акцент на легальні гос­подарчо-економічні форми діяльності разом із проник­ненням у державне управління та політику свідчить про трансформацію злочинної спільноти у мафію.

Мафія виникла на о. Сицилія (Італія) як гангстерське об'єднання «братів по крові». Відзначалася абсолютною дисципліною, оскільки порушення основних «законів» мафії — «омерти» (мовчання), «вендети» (кровної помсти) та «кровних заповідей» каралося смертю.

Кровні заповіді полягали в такому.

1. Кожен допомагає кожному, виручає його навіть ці­ною власного життя.

2. Член об'єднання (мафіозі) повинен якнайкраще ви­конувати будь-яке доручення старшого (капо). Доручення свідчить про особливу довіру і можливість відзначитися.

3. Всі непорозуміння і конфлікти вирішуються влас­ними силами, ніяких звернень до поліції, інших органів правосуддя.

4. Будь-яке зовнішнє «утиснення» будь-якого мафіозі все об'єднання сприймає як особисту образу і нещадно карає за це.

5. Ні з ким не мати ніяких розмов щодо власної при­четності чи причетності інших до мафії, розподілу функ­цій, діяльності мафії в цілому.

Від інших злочинних об'єднань мафія також відрізня­лася комплексним застосуванням підкупу, погроз, фізичного усунення.

Сучасна мафія визначається як таємна злочинна спільнота, яка за ступенем організованості та характером активності виходить за межі традиційної злочинності, має стійкі корупційні зв'язки, поєднує кримінальні та легальні форми діяльності, впливає на соціально-полі­тичні процеси у регіоні чи країні в цілому.

В Україні за роки її незалежності функціонувало кіль­ка десятків мафіозних злочинних спільнот, у Росії їх кількість сягає 100, з яких приблизно 20 — загальнофеде-рального масштабу.

Як приклад злочинної спільності регіонального рівня можна навести асоціацію, знешкоджену в Житомирській області 1998 р. Вона контролювала видобуток, постачан­ня та обробку граніту у п'яти областях державними і при­ватними підприємствами. До складу асоціації входили посадовці Житомирської та Київської областей. Крім то­го, встановлено понад 100 посадових осіб різного рівня, з якими підтримувалися корупційні зв'язки.

Прикладом злочинної спільності міжрегіонально-загальнодержавного масштабу є «спиртова» мафія з центром у Києві та представництвами у п'яти областях і АР Крим. До її складу входили посадовці концерну «Укрспирт», керівники комерційних підприємств і спиртзаводів, працівники митниці, правоохоронних ор­ганів. Отримуючи спирт для фіктивних комерційних фірм Білорусі, Прибалтики, Молдови та Росії, мафія ор­ганізувала виготовлення та оптову реалізацію сурогатної горілки на території України. Слідством встановлено 474 злочинні діяння, несплата тільки акцизного збору за якими склала близько 200 млн грн. Звинувачення пред'явлено більш як 100 активним членам «спиртової» мафії.

Функціонально-психологічні особливості окремих організованих злочинних груп необхідно враховувати для попередження і протидії організованій злочинності.

Контрольні запитання і завдання

1. З чим пов'язана підвищена небезпека організованої зло­
чинності для сучасної України?

2. Охарактеризуйте динаміку організованої злочинності в
Україні за час її незалежності.

3. Розкрийте взаємозв'язок понять «організація», «соціаль­
на організація», «кримінальна організованість».

4. Через які психологічні феномени проявляється кримі­
нальна організованість групи?

5. Порівняйте кримінально-правове та кримінально-пси­
хологічне поняття організованої злочинної групи.

6. Установіть, що відрізняє просту організовану злочинну
групу від злочинної організації (угруповання).

7. Чим відрізняється злочинна організація (угрупування)
від злочинної спільності?