Теоретичні моделі сімейного консультування

У теорії і практиці консультування сім’ї напрацьовано чимало моделей цього процесу, розглянемо основні (Е.Е.Сапогова). Так, у психоаналізі (Н.Аккерман, Д.Джексон, Т.Лидз, Н.Пауль, Дж.Фрамо) консультування і психотерапія традиційно орієнтовані більше на індивіда чим на сім’ю. Робота психолога спрямована на корекцію взаємовідносин індивід - сім’я, оскільки індивід будує свою сім’ю на таких відносинах, які були усталені в його власній батьківській родині. Центром аналізу є взаємовідносини між поколіннями, розгляд яких допомагає індивіду побудувати нові конструктивні відносини у власній сім’ї, здолати труднощі у спілкуванні з дітьми та дружиною (чоловіком). Метою консультаційної роботи в таких випадках є прагнення побудови таких взаємовідносин, які могли б призвести до особистісних змін у членів сім’ї, що дало б можливість будувати і розвивати стосунки на базі теперішньої реальності, а не на досвіді минулого. Для цього консультант виділяє і порівнює основні моделі поведінки, які закріпилися підсвідомо у індивіда ще з дитинства з тими, які необхідні «тут-і-зараз». Працюючи з кожним членом сім’ї, консультант залучає методи вільних асоціацій, порівнюючи минуле із сьогоденням, аналізує біографії подружжя, проводить паралелі в історіях їх сімей тощо. На сьогоднішній день широкого визнання набула теорія сімейних систем М.Боуена, за якою сім’я розглядається як емоційна система – трансгенераційний феномен, який включає представників сімей усіх її поколінь. Ця система впливає на кожного члена сім’ї, формуючи його особистість. Виділяються два типи особистості: незалежна, диференційована від сім’ї і залежна від сім’ї, з’єднана з сімейними установками. Незалежна особистість відділяє себе від інших членів сім’ї, має свої почуття, потреби, емоції, тримає дистанцію, що робить її більш зрілою і самостійною. Залежна від сім’ї особистість не в змозі відрізнити свої емоції, потреби від сімейних і не може самостійно приймати рішення. Така особистість схильна будувати подібну власну сім’ю і шукати в якості подружжя таку ж особистість. Типова проблема такої сім’ї: партнери вимагають одне від одного того, чого не здатні дати один одному (постійність почуттів, відносин, сприйняття). Обоє особистостей у такому шлюбі потерпають від хибного емоційного досвіду, який передається із минулого в майбутнє, і навіть поява дитини не приносить бажаної гармонії. Метою консультативної допомоги у таких випадках є вивчення консультантом сімейних взаємовідносин за допомогою аналізу оцінки самими клієнтами своїх психологічних особливостей, а також сімейної генограми (сімейного дерева трьох поколінь).

Центром аналізу є,

по-перше, диференціація думок людини від її емоцій,

по-друге, її самої від інших членів сім’ї (матері, власних дітей, дружини),

по-третє, допомога клієнтам у побудові власної «Я-концепції». Сімейне консультування, орієнтоване на біхевіористичний підхід (В.Джонсон, У.Мастерс, У.Мітчел та ін.), базується на поєднанні ідей оперантного научіння, теорії соціального обміну і когнітивної психології.

В центрі аналізу знаходяться вчинки членів сім’ї по відношенню один до одного, які розглядаються з боку одного тезису, що поведінка підкріплюється її наслідками: якщо між членами сім’ї переважає негативне підкріплення, то й відносини їх будуть дисфункціональними, якщо, навпаки, підкріплення буде позитивним, то й відносини складаються функціонально. Робота консультанта із сім’єю потребує ідентифікації позитивних і негативних підкріплень, які формуються, корегуються та закріплюються на консультуванні. Біхевіористичні психотерапевтичні техніки пропагують практику роботи сімейних консультантів за допомогою тренінгів батьківських здібностей (С.Гордон, Н.Давидсон), які допомагають змінювати батьківську реакцію на дитину, а також методи корекції спілкування і поведінки подружжя, які прагнуть мінімізувати незадоволеність і максимізувати задоволеність, нагороди тощо. Корекція досягається за рахунок оцінки задоволеності шлюбом за допомогою опитувальників, індивідуальних інтерв’ю, розробки плану взаємних побажань тощо. Консультування відповідно до теорій соціального научіння відбувається за рахунок моделювання (імітації) спостереження подружжя за відносинами у їх батьків та порівняння зі своїми власними стосунками.

Основний ефект у цьому консультуванні пов’язується із напрацюванням навичок та вмінь жити у сьогоденній сімейній ситуації з використанням методів самозвіту, спостереження, вправ і тренінгів навчання новим комунікативним навичкам. Моделі консультування у такому підході носять назву експериментальні, емпіричні або моделі безпосередньої участі (У.Кемплер, В.Сатір та ін.).

Метою консультування постає особистісний розвиток членів сім’ї та формування відкритості новому досвіду. Одним із розповсюджених підходів у сімейному консультуванні є структурний підхід (С.Минухин, Б.Розман, Ч.Фишман та ін.), основними поняттями якого є структура сім’ї, субсистеми сім’ї, межі структури.

Структуру сім’ї складає ряд вимог і функцій, усвідомлених і неусвідомлених правил, які визначають взаємодію між її членами. Субсистема сім’ї – це субсистема пари ( яка з’являється під час одруження), батьківська субсистема (з’являється в момент народження дитини), субсистема дітей. Межі структури відмічаються правилами, які визначають рівень допустимих контактів як між субсистемами так і в середині них.

Так С.Минухин описав три типи меж:

чіткі (найбільш бажані, коли члени сім’ї підтримуються й опікаються, але зберігається їх право на автономію),

ригідні (вони ізолюють членів сім’ї чи субсистеми один від одного, що утруднює самоактуалізацію і розвиток кожної із них) і

дифузні (кожний член сім’ї піклується про кожного, незрозумілі функції субсистеми, із-за чого втрачаються автономія і правила взаємодії). За моделлю структурного підходу орієнтиром консультанта є створення ідеальної сім’ї, коли всі члени демонструють готовність змінюватися, перебудовувати свої підструктури з урахуванням нових обставин. Для забезпечення трансформації структури сім’ї консультант включається у сім’ю і займає у ній позицію умовного лідера. Він спостерігає ієрархію стосунків, виділяє цінності, вивчає способи взаємодії між членами, аналізує поведінку, сімейні ролі і правила. І тільки після цього він може здійснювати вплив на структуру сім’ї з метою її трансформації: зокрема може запропонувати змінити стиль спілкування, окремі дії окремих членів, змінити способи взаємодії тощо.

Протягом багатьох років у сімейному консультуванні використовується трансактна модель Е.Берна. Вчений пропонує ідею станів «Я» (Батько, Дорослий, Дитина), з опорою на які можуть будуватися сімейні трансакції (орієнтовані на взаємодію або на самоствердження, конфліктні). Дослідник описав різні системи трансакцій – ігри і методи, які використовуються у шлюбній і сімейній взаємодії, а також життєві сценарії, які засвоюються людьми із батьківсько-дитячих взаємовідносин і реалізуються у дорослому житті.

Метою консультанта є допомога клієнту в усвідомленні станів власного «Я» у певних ситуаціях, у реалізації певних сценаріїв взаємостосунків, що призводить до набуття більшої щирості, відкритості у спілкуванні, побудові конструктивних стосунків та досягненні ефективних життєвих цілей. Метод стратегічного підходу у сімейному консультуванні (П.Вацлавик, Л.Джексон, К.Маданес, Дж.Хейлі та ін.) передбачає розгляд конкретної ситуації або конкретного симптому, а не особистісних особливостей членів сім’ї. Консультант розробляє стратегію вирішення конкретної проблеми сім’ї, спираючись на впевненість у тому, що між членами сім’ї існують застарілі звички у відносинах та стереотипи поведінки (сукупність поглядів на світ, на інших людей, на себе).

Корекція досягається шляхом лінгвістичного виправлення побудови звичної проблеми: наприклад, не «дитина заважає батькам», а «дитина потребує більшої уваги з боку батьків», не вирок дитині «ти такий дурний, що знову двійка», а підтримка «ти такий розумний, а щось мабуть недовчив». Зміни у сімейних стосунках відбуваються за рахунок змін у значенні, яке люди приписують тій чи іншій поведінці, а в результаті змінюються установки і вся система сімейних відносин.

У сімейному консультуванні свою ефективність довела раціонально-емоційна терапія А.Елліса – навчальна, активнодирективна терапія, у якій консультант спрямовує клієнтів до визначення конкретного когнітивного, філософського джерела їх психологічних проблем і вказує на способи конструктивних змін. Основним тезисом є: поведінка і проблеми клієнтів зумовлені у більшості тим, що і як вони думають, а не тим, які реальні дії роблять. Тому подружжям необхідно передивитися свої системи поглядів на внутрішньо сімейні події і стосунки. В останні десятиліття активно застосовується психологами нарративний підхід (Д.Епстон, М.Уайт). Сімейний навратив (від англ. narrative – оповідання) – це сукупність внутрішньосімейних текстів (легенд, казок, текстів для соціалізації тощо), які відображають досвід декількох поколінь сім’ї, що використовуються як установки для організації сімейного устрою. Проблеми сім’ї пов’язуються із ідеєю невірно вибраного і погано зреалізованого сюжету. У процесі консультування можуть застосовуватися розповіді сімейних історій, вправи для розвитку внутрішньосімейної далекоглядності, реконструкція загального сімейного досвіду, підсилення персональних зв’язків між членами сім’ї тощо.