Соціальна дистанція між людьми

Поняття соціальної дистанції пов'язане з політичними, економічними, культурними й іншими розходженнями між соціальними групами, до яких належать взаємодіючі індивіди. Ці розходження і створюють відчуття дистанції. Чим більш негативні стереотипізовані уявлення про групу іншого, чим менш критично індивід користується цими стереотипами.

У своїй крайній формі збільшення соціальної дистанції призводить до висновку, що представники іншої групи — не люди. У лекціях з етнопсихології Б. Ф. Поршнєв стверджував, що в історії людства ніколи не було людожерства. І пояснював: істоти, що з'їдаються, ніколи не сприймалися як люди; люди за первісних уявлень — це тільки члени власного племені, власної соціальної групи.

Психологічно, у певних обставинах, існування певноїдистанції між людьми функціонально необхідне: вона потрібна для збереження відносної відповідної взаємозалежності, для виключення сваволі. Однак надмірна дистанція утруднює розуміння вчинків один одного та створює дискомфорт і перешкоди для спільної діяльності.

Ø Атракція (залучення) — являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У цьому випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення. В атракції переважає емоційний компонент, партнер оцінюється переважно в категоріях, властивих афективним оцінкам.

Атракція з особливою чіткістю розкриває ту характерну рису людського спілкування, що воно завжди є реалізацією певних відносин.

Питання 2.

Типові схеми формування першого враження:

Перше враження – складний психологічний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емоційний компоненти.

Знання ефектів першого враження, тобто систематичних помилок соціального сприйняття, може дати для розуміння того, чому ми помиляємося в своїх оцінках ділових партнерів.

o Фактор переваги: люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них. Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійсно важливої для людини нерівності (наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх параметрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіченість, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце). У даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами.

o Фактор «загальної естетичної виразності людини» – тобто подобається нам своєю зовнішністю наш партнер по спілкуванню чи ні. Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш доброю, розумною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик.

Наприклад, в одному з експериментів учителям були запропоновані для оцінки «особові справи» учнів. Перед ними була поставлена задача визначити рівень інтелекту школяра, ставлення його батьків до школи, його плани відносно подальшої освіти і ставлення до нього однолітків. Секрет експерименту полягав у тому, що усім давалася одна особиста справа, але до неї додавалися різні фотографії — одна свідомо приваблива, інша свідомо неприваблива. Виявилося, що «привабливим» дітям, за інших рівних умов, учителі приписували більш високий інтелект, намір вступити в коледж, кращий статус у групі однолітків, батьків, що більше займаються їх вихованням. Американський психолог А. Міллер, застосувавши метод експертних оцінок, відібрав фотографії людей красивих, «звичайних» і некрасивих. Потім він показав ці фотографії чоловікам і жінкам у віці від 18 до 24 років і попросив їх висловитися про внутрішній світ кожного з тих, хто був зображений на фото. Випробувані оцінили чоловіків і жінок, яких експерти віднесли до найкрасивіших, як більш впевнених у собі, щасливих і щирих, урівноважених, енергійних, люб'язних, витончених і багатших духовно, ніж ті, хто був оцінений експертами як некрасиві, і навіть ніж ті, хто потрапив у категорію «звичайних». Крім того, випробувані чоловіки оцінили красивих жінок як більш дбайливих і уважних.

o Фактор «ставлення до нас»: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться).

Показовим у цьому плані є результат дослідження Р. Нісбета і Т. Вільсона. Студенти протягом півгодини спілкувалися з новим викладачем, що з одними випробуваними поводився доброзичливо, з іншими відсторонено, підкреслюючи соціальну дистанцію. Після цього студентів просили оцінити ряд характеристик викладача. Результати були досить однозначні. Оцінки викладача доброзичливого виявилися значно вищими, ніж оцінки «холодного».

Отже, можна зробити висновок:

позитивне ставлення до нас дійсно породжує сильну тенденцію до приписування позитивних властивостей і відкидання (чи неуважності до них) негативних, і навпаки, — явне негативне ставлення викликає стійку тенденцію не зауважувати позитивних сторін партнера і випинати негативні. Якщо в ситуації спілкування діє хоча б один з розглянутих факторів (переваги, привабливості чи ставлення до нас), то людина, швидше за все, застосує одну зі схем сприйняття і, можливо, помилиться в оцінці партнера.

Ці три фактори охоплюють