Психічна діяльність та єдність процесу розвитку психіки.

Лекція № 2.

Навчальна дисципліна: Основи психології та міжособового спілкування.

Тема: Розвиток психіки. Свідомість.

Спеціальність: Стоматологія.

Кількість годин: 2.

ПЛАН: 1. Психічна діяльність та єдність процесу розвитку психіки:

· інстинкт;

· навички;

· інтелектуальні дії.

Виникнення свідомості.

Формування свідомості.

Властивості свідомості.

Розлад свідомості.

Поведінка медичного працівника з хворими при порушенні свідомості.

Самостійне опрацювання:Характеристика функціональних структур (блоків) мозку та їх значення в психічній діяльності людини.

НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА:

-Основна:

1. Основи загальної і медичної психології /За ред. І.С. Вітенка і О.С. Чабана. – Тернопіль:Укрмедкнига, 2003. -344 с.

2. Шкуренко Д. А.Общая и медицинская психология: Учебное пособие. Ростов – на – Дону:”Феникс”, 2002. -352 с.

3. Косенко В.Г., Смоленко Л.Ф., Чебуракова Т.А.

Медицинская психология для медсестер и фельдшеров /Серия „Медицина для всех”.- Ростов н/Д: „Феникс”, 2002.- 416 с.

4. Психология:Навч. Посіб. / О.В. Винославська, О.А. Бреусенко-Кузнєцов, В.Л. Зливков та ін.; За наук. ред. О.В. Винославської.- Київ: Фірма

«ІНКОС», 2005.- 352с

-Додаткова:

1. Полянцева О.И. Психология.Серия «Медицина для вас». – Ростов н/Д: «Феникс», 2002. 416 с.

2. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. Посіб.-К.: Вища шк., 2000. – 479 с.: іл.

3. Матвеев В. Ф. Основы медицинской психологии, этики и деонтологии. - :Медицина, 1984 – 176 с.

4. Максименко С.Д. Загальна психологія. К.:МАУП, 2001.

Психічна діяльність та єдність процесу розвитку психіки.

Психіка з’являється лише на відносно високій стадії розвитку живої матерії. Розвиток головного мозку у тварин і виникнення у них нових, більш складних форм відображувальної, психічної діяльнос­ті здійснюється під впливом відповідних умов життя, в процесі пристосування тварин до оточуючого середовища. Постійно мінливе навколишнє середовище викликає не лише певні зміни у будові організму тварин, але й зміну форм і способів їх поведінки. Успішне пристосування до оточуючого залежить від здатності тварини швидко змінювати свою поведінку у відповідь на зміни умов життя. Зрозуміло, гнучкість та мінливість поведінки тварини знаходяться у прямій залежності від рівня розвитку нервової сис­теми і форм відображення.

Тварини пристосовуються до оточуючого середовища через такі три форми відображувальної діяльності: інстинкти, в основі яких лежать безумовні рефлекси, набуті протягом життя навички і прості форми свідомої діяльності.

1.1. Інстинкти- це складні вроджені дії тварин, за допомогою яких вони задовольняють власні потреби.

Інстинктивна форма поведінки являється вродженою, вона дана тварині у готовому вигляді вже при її народженні. Інстинкти виробля­ються у ході природнього відбору як результат накопичення і закріп­лення в ряді поколінь тих властивостей, які набувались тваринами даного виду під впливом зовнішніх умов. Цим і пояснюється, що інс­тинктивні дії добре відповідають звичним для даного виду тварин умов життя. Приклади таких інстинктивних дій - будування гнізд птахами, переліт та багато іншого.

Інстинкти забезпечують тваринам успішне пристосування до оточуючого середовища і задоволення необхідних життєвих потреб.

Усі інстинктивні дії здійснюються без знання і розуміння їх наслідків, але їх користь для організму безсумнівна. Однак, деякі спостереження і факти показують, що при зміні умов життя тварини інстинктивні дії з корисних перетворюються на шкідливі. Якщо у птахи гагарки під час її відсутності перекласти яйця з гнізда трохи в бік, замінивши схожими камінцями, вона, повернувшись, сідає на попереднє місце і продовжує висиджувати камінці, не турбуючись про яйця, які лежать у полі її зору.

Інстинкти не лишаються абсолютно незмінними. Потрапляючи в нові умови життя, тварини вимушені змінювати свою поведінку. В результа­ті набуваються, хоча дуже повільно, нові властивості, які потім, пере­даючись по спадковості, закріплюються в ряді поколінь.

Нові набуті та старі, закріплені, властивості організму тісно між собою пов’язані. Якщо набуті форми поведінки, які з'явились при необхідних формах життя, в подальшому будуть повторюватися в ряді багатьох поколінь даного виду, то вони можуть закріплюватись, стати спадковими і передаватись потомству. І навпаки, ті спадкові форми поведінки, які не забезпечують успішного пристосування тварини до змінених умов середовища, поступово (хоча і дуже повільно) відми­рають в ході природнього відбору і перестають наслідуватись нащадками як безкорисні.

1.2. Навички тварин. Спостереження за життям тварин показують, що вони не можуть успішно пристосовуватись до постійно мінливого середо­вища, спираючись лише на вроджені форми поведінки - інстинкти. Вродже­ні форми поведінки доповнюються новими, набутими формами поведінки - навичками.

Навичками називаються такі дії тварин, які вони набувають в індивідуальному досвіді, завдячуюючи багаторазовому повтору та закріпленню.

Навички можуть вироблятися у тварин як у звичайних умовах життя так і шляхом спеціального навчання. Спостереження показують, що здатність до набування навичок є не лише у вищих, а й у нижчих тварин. Можна привчити таргана брати їжу лише з чорних квадратів шахматної дошки. Можна так вишколити бджолу, що вона буде сідати на папір відповідного кольору і т.д. Однак, чим організованіший і складніший організм, чим більш високорозвинена нервова система тварини, тим більш у неї розвинена здатність до напрацювання навичок. Поведінка тварин основана на набутих навичках, дозволяє їм більш легко пристосовуватись до нових умов життя, чим при інстинктивній поведінці.

1.3. Інтелектуальні дії тварин. Більш гнучка і висока форма пристосування до умов життя, які постійно змінюються, спостерігається у тих тварин, які володіють задатками розумової діяльності. Такими тваринами являються, наприклад, людиноподібні мавпи. Досліди, які проводились І.П.Павловим та його учнями, впевнено показують, що людиноподібні мавпи мають властивість до інтелектуаль­ної поведінки, тобто, можуть вирішувати інтелектуальні задачі, які потребують встановлення зв’язків і відносин між предметами, комбі­нованих і послідовних дій. Не одноразово описувались дії і прийоми людиноподібних мавп у вирішенні подібних задач. Ось найпростіший з дослідів. Перед мавпою на столі за ґратами лежить яблуко, але вона не може дотягнутися до нього рукою. Тварина дістає приманку за допомогою палиці, яка лежала поруч. Усі приклади свідчать про те, що мавпи здібні до елементарних форм розумових дій. Проте, говорить І.П.Павлов, мислення мавпи заключається не в мисленні і усвідомленні, як у людини, а в діях, які вчений назвав елементарною розумністю.

2. Виникнення свідомості.Свідомість – явище психічне. Однак поняття «психічне» значно ширше поняття свідомості. Під психічними явищами мають на увазі всі усвідомлені і неусвідомлені пізнавальні процеси, психічні стани, а також також психічні властивості особистості. Психіка притаманна усьому тваринному світу, а свідомість лише людині, але не у всіх станах. Вона відсутня у новонародженого, у деяких категорій душевнохворих, у людини в стані сну.

Свідомість – це вища, специфічно людська форма психічної діяльності, яка виникла і сформувалася в процесі трудової діяльності людини і є продуктом історичного розвитку суспільного буття людини. Вона визначає якість усіх психічних процесів.

Поява і розвиток свідомості є вершиною розвитку психіки. Безперечно, найбільш високо вона розвинена у людей. Науково встановлено, що у безпосередніх тваринних предків, які жили приблизно мільйон років тому, з'явились біологічні передумови для майбутнього олюднення. Цьому значною мірою сприяли високорозвинений мозок і виражена диференціація функцій передніх та задніх кінцівок. У людиноподібної мавпи передні кінцівки по­ступово перестали виконувати функції пересування, у неї з'яви­лась можливість частіше використовувати природні предмети як допоміжні засоби задоволення органічних потреб.

Це створило природні передумови для виникнення трудових актів, чим було зроблено рішучий крок для майбутнього перехо­ду від людиноподібної мавпи до людини.

Потреби життя змушували наших предків вдаватися до виго­товлення знарядь, необхідних для добування їжі, полювання, буду­вання житла тощо. Поступово виникли зачатки праці, яка, розвива­ючись далі, дала можливість людським предкам не тільки пристосу­ватись до мінливних умов життя, а й самим розвинутись і стати людьми.

Працеподібні дії спостерігаються і у тварин. Шимпанзе може користуватись палками, гілками, камінням, але ці предмети не є знаряд­дями праці. Праця, що характеризується виготовленням знарядь та їх застосуванням, є здобутком лише людини і являє собою її специфічну рису.

Наступним фактором, який відіграв вирішальну роль в олюд­ненні мавпи, стала поява мови на основі розвитку другої сигналь­ної системи. Безперечно, це пов'язано з розвитком півкуль голов­ного мозку й особливо, кори. У горили об'єм мозку 500-550 куб. см, у пітекантропа - 800-900, у синентропа - 850-1220, у неандер­тальців - 1000-1500.

Передумовою появи свідомості була спільна праця. Вона об'єд­нала первісних людей і породила в них потребу обмінюватись думками, сказати щось один одному. Люди почали голосовим апара­том відтворювати комплекс звуків, які означали певні предмети, явища, виробничі дії. Мова формувалась у процесі утворення сус­пільства. Свідомість людини виникла і розвивалась у мовній формі. Мова виникла з потреби людей у трудовому спілкуванні.

Завдяки набуванню людьми досвіду, який закріплюється в мові, поступово розвинулась їх здатність виходити за межі без­посередньо даної ситуації, ставити перед собою певні цілі, плану­вати свої дії, передбачати їх результати та успішніше їх досягати. Це властиво лише людині. Чим більше люди віддалялися від тва­рин, тим більше їх діяльність набувала свідомого характеру.

Формування свідомості.

3.1.Свідомість формується у віці від 3 до 5 років. Відтак вона лише розвивається, збагачується змістом і досвідом, а також трансформується під впливом дії відповідних факторів.

Формування свідомості характеризується такими ознаками:

1) перехід дитини від діалогів вголос з уявними співрозмовника­ми до діалогів "про себе";

2) самоусвідомлення свого "Я" з виді­ленням себе з навколишнього середовища, що супроводжується початком застосування прийменника "Я" і відмовою від називан­ня себе у третій особі;

3) поява вольових процесів (основним проявом цього є слова "Я хочу..." і розуміння значення понять "можна" і "не можна", які випливають із свого "Я", а не є пасив­ним відображенням лише позиції батьків);

4) значне збагачення запасу понять і асоціацій із внутрішньою потребою пізнати сутність явища, що супроводжується постійним запитанням до батьків "Чому?";

5) диференціювання понять "минуле", "те­перішнє", "майбутнє".

3.2. Психологічний вік виступає часовим аспектом індиві­дуального розвитку людини. Вікова періодизація розвитку психіки людини утворює своєрідний каркас вікової психології як цілісної науки. Згідно найбільш повній віковій періодизації психічного розвитку, народження людини не є абсолютною точкою його відліку.

Визначають такі періоди вікового розвитку людини:

· до народження - пренатальний період;

· перед народженням та навколо нього - перінатальний період (він досить плідно досліджений у трансперсональній психології С. Грофа, яка через техніки глибокого дихання і ЛСД-терапії дозволяє людині знов пережити досвід плоду в утробі матері та кризу народження - найвідповідальнішу в житті, згідно з О.Ранку);

· від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі змістовним мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини);

· від 1 до 3 років - період переддошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негатівізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм);

· від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викли­каною походом до школи зміною соціальної ситуації, розу­мовим напруженням та розвитком самосвідомості);

· від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною по­ведінкою);

· від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії);

· від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу);

· від 17 до 21 року - юність, або друга юність (цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей лю­дини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самови­значення);

· від 21 до 35 років - період молодості, або першої дорослості (у цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей; саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра звично складається із загострення проблем наслідків професійного визначення, побудови сімейного життя, загального самоствердження);

· від 35 до 60 років - період зрілості, або другої дорослості (цей період є часом, коли людина опиняється не на «піці» своїх можливостей, але на певному їх «плато» - сталому стабільному рівні, на якому вона закріпилася; кризи 40-ка і 50-ти років є змістовно близькими одна до одної - розчарування, невдоволеність рутиною, намагання вирватися з обіймів буденності до справжнього буття - тільки зростають обсяги симптомів стагнації розвитку);

· від 60 до 75 років - похилий вік (цей період звичайно є часом, коли людина стикається із першими ознаками власної психічної інволюції; вона або докладає зусиль, щоб опти­мально функціонувати і досягти того новоутворення, яким визначається цей вік - мудрості, або впадає у відчай і швидко деградує; кризи цього і двох наступних періодів пов'язані із
розвитком ставлення людини до кінця своєї життєдіяльності, із примиренням з його наближенням);

· від 75 до 90 - старечий вік;

· вище за 90 - довгожителі.

3.3. Етапи індивідуального розвитку свідомості:

1. Несплячий (до 1 року) - перші реакції на зовнішній світ, зміни стану внутрішніх органів.

2. Предметний (1-3 роки) - розрізнювання предметів зовніш­нього світу.

3. Індивідуальний (3-9 років) - здатність виділити себе з на­вколишнього середовища, своє "я"

4. Колективний (9-16 років) - адекватне розуміння міжособистісних стосунків та стосунків у колективі.

5. Соціальний (16-22 роки) - усвідомлення своєї соціальної ролі в суспільстві.

Властивості свідомості.

4.1.Свідомість людини визначається її суспільним буттям. Тому правильно розуміти сутність свідомості можна лише враховую­чи суспільні умови життя людини. Яким був і є спосіб життя людей, такою була і є їх свідомість.

З точки зору загальної, соціальної та медичної психології, психіатрії та медицини в цілому, проблема свідомості розглядається в декількох основних аспектах.

Передусім виділяють такі головні стани свідомості та її рівні, як:

1) індивідуальна свідомість;

2) сус­пільна свідомість;

3) рівень бадьорості;

4) підсвідомий рівень;

5) безсвідомі процеси;

6) стан сну;

7) стан гіпнозу;

8) гіпноїдний стан;

9) стан медитації і трансу;

10) стан виключення свідомості;

11) стани патологічного затьмарення свідомості.

Сприймання, мислення, пам'ять, увага, мовлення, почуття і воля - все це неподільно пов'язане свідомістю людини. Таким чином, свідомість - це вища єдність усіх психічних функцій людини. Во­лодіючи свідомістю, людина здатна віддавати собі звіт про те, що вона сприймає, пов'язувати це з минулим досвідом, повною мірою передбачати майбутнє і на цій основі керувати своєю поведінкою.

Людська свідомість має суспільну природу, оскільки вона ви­никає і розвивається лише в людському суспільстві. Суспільна свідомість проявляється через мову, науку, мистецтво, мораль неза­лежно від волі й розуму окремих людей.

Свідомість індивіда виявляється у двох формах: предмет­на свідомість та самосвідомість. Результатом першої є знання про світ, а другої - знання про себе і свої можливості.

4.2. Властивості свідомості:

1. Людина, що володіє свідомістю, виділяє себе з оточуючого світу, відокремлює себе, своє "я" від зовнішніх речей, а властивості речей - від них самих.

2. Здатність побачити себе, що перебуває в певнім місці простору й біля певної крапки тимчасової осі, що пов’язує сьогодення, минуле й майбутнє.

3. Здатність побачити себе в певній системі відносин з іншими людьми.

4. Здатність встановлювати адекватні причинно-наслідкові відносини між явищами зовнішнього світу й між ними та власними діями.

5. Віддає звіт у своїх відчуттях, думках, переживаннях і бажаннях.

6. Знає особливості своєї індивідуальності й особистості.

7. Здатність планувати свої дії, передбачати їх результати й оцінювати їхній наслідок, тобто здатність до виконання навмисних довільних дій.

Всі ці ознаки протиставляються протилежним рисам неусвідомлюваних і несвідомих психічних процесів та імпульсивних, автоматичних або рефлекторних дій.

4.3. Основні характеристики свідомості:

1. Самосвідомість, або індивідуальна свідомість - це свідомість конкретно взятої людини, за допомогою якої вона досліджує саму себе, усвідомлює власний навколишній світ, проводить самооцінку своїх учинків і себе саму в цілому, усвідомлює власне положення в системі суспільних і виробничих відносин.

2. Суспільна свідомість - це відбиття суспільного буття. Воно містить у собі політичні, філософські, правові погляди, моральні норми, наукові знання, міжособистісні відносини, відносини до оточуючих людей. Суспільна свідомість впливає на індивідуальну, на її розвиток.

3. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, зумовлених явищами дійсності, вплив яких людина не усвідомлює (А.В. Петровський). Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відображення дійсності, за якої втрачається повнота орієнтування в часі та місці дії, порушується мовленнєве регулювання поведінки.

У несвідомому стані, на відміну від свідомого, неможливі цілеспрямований контроль людиною здійснюваних нею дій та оцінка наслідків цих дій.

До сфери несвідомого належать:

· Психічні явища, які виникають під час сну (сновидіння);

· Реакції – відповіді, спричинені невідчутними, але реально діючими подразниками («субсенсорні» реакції);

· Рухи, які були в минулому усвідомлюваними, але з повторюванням стали автоматичними і тому більше не усвідомлюються;

· Деякі спонукання до діяльності, в яких відсутнє усвідомлення мети.

До несвідомого відносять і деякі патологічні явища, які виникають у психіці хворої людини: марення, галюцинації тощо.

Несвідоме – таке ж специфічне людське явище, як і свідомість, і не протиставляється йому. Його (несвідоме) пояснюють як недостатньо адекватне відображення навколишньої дійсності в мозку людини.

Несвідомі процеси в організмі: робота нирок, печінки, серця, травні процеси.

4. Вищий рівень свідомості – надсвідоме – в ньому представлений не лише видимий світ, але й все зверхрозумне та зверхчутливе. Рівень психічної активності особистості під час ви­конання творчих завдань, який не піддається усвідомлено-вольовому контролю.

К.С. Станіславський першим запропонував розглядати цей рівень як вищий етап творчого процесу, що відрізняється як від свідомих, так і від несвідомих компонентів.

Надалі П.В. Симонов інтерпретував надсвідомість як механізм творчої інтуїції, за якого відбувається рекомбінація колишніх вражень, але на вищому психічному рівні.

5. Підсвідоме - психічні процеси, які відбуваються під порогом свідо­мості. Поняттям "підсвідоме" позначають лише ті феномени психіки, які на даний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте щільно з нею пов’язані, впливають на її перебіг і з відповідною зміною умов порівняно легко переходять у її сферу.

6. Автоматизовані навички - рухи, що були в минулому свідомими, але завдяки повторенню автоматизувалися (і тому стали неусвідомлені). Приклади: процес робочих операцій, ходьба, біг, їзда на велосипеді.

4.4. Самосвідомість - це здатність людини усвідомити себе як суб'єкт, виділити себе з навколишнього середовища (психічна функція відображення себе самого, автопсихічне орієнтування).

Основними критеріями ясності свідомості є:

1) правильне орі­єнтування у просторі;

2) правильне орієнтування у часі;

3) пра­вильне орієнтування у власному тілі;

4) правильна ідентифікація свого "Я";

5) безперервність "потоку свідомості" (єдність минуло­го,теперішнього і майбутнього);

6) збереження здобутих знань і умінь;

7) можливість виділення свого "Я" як суб'єкта з об'єктив­ного світу;

8) можливість цілеспрямованої усвідомленої діяльності.

Основною складовою частиною самосвідомості, поряд з усві­домленням свого "Я", є виділення себе як суб'єкта з об'єктивно­го світу. В ранньому дитинстві дитина називає себе на ім'я або говорить: "Він хоче...", "Вона буде...". У цей період вона не виді­ляє поняття "минуле" і "майбутнє", які усвідомлюються пізніше з розвитком другої сигнальної системи.

Уявлення людини про себе саму, свої психічні властивості та якості не завжди адекватно їх відображає, навіть коли вона суб'єк­тивно є зовсім щирою. У цьому випадку самосвідомість значною мірою характеризується адекватністю самооцінки, іншими слова­ми - рівнем самокритики. Але сама самооцінка суттєво різниться світоглядом, який визначає норми цієї оцінки. Таким чином, щоб об'єктивніше оцінити свої якості, необхідно враховувати не лише власну думку, але й думки інших.

4.5. Поряд з усвідомленою діяльністю у людини відбувається ба­гато реакцій і дій, які не усвідомлюються, хоча і регулюються нервовою системою. Деякі з них (наприклад, робота шлунково-кишкового тракту) взагалі не усвідомлюються, інші (кровообіг, дихання) усвідомлюються частково. Розрізняють підсвідомі й безсвідомі процеси.

Так, свідомість не бере участь у ходьбі, коли ми автоматично обходимо дрібні перепони на дорозі. У сфері підсвідомого збері­гається інформація, яку людина запам'ятала і яка переходить у зону усвідомленого при згадуванні. Наші розумові процеси не­рідко перебігають паралельно. Наприклад, ми довго не можемо вирішити важливу проблему. Тоді переключаємось на іншу, не­обхідну роботу, на якій нібито сконцентровується вся наша свідомість. Але насправді поза вогнищем активної уваги, в зоні підсвідомого, мозок продовжує шукати рішення. І воно нерідко приходить ніби само по собі, що прийнято називати інтуїцією. Встановлено, що велику роль в інтуїції відіграють емоції і почут­тя, а також установка на необхідність виконання завдання. Отже, підсвідомими є ті процеси, які перебігають без усвідомлення, але при потребі переходять у сферу свідомості й свідомо осмислю­ються людиною.

4.6. Крім підсвідомих процесів, у людини існує велика сфера несвідомого, яка значною мірою визначає особливості індивідуума. Поняття "підсвідомі" й "несвідомі психічні процеси" не є тотожними. Інформація із сфери підсвідомого за необхідності усвідомлюється. Несвідомі процеси ніколи прямо не переходять у зону свідомості. Вони проявляють себе лише "мовою символів" (зашифровані сни, особливості поведінки, здоров'я і стилю жит­тя).

Одним із фізіологічних станів свідомості є сон. Під час сну відбувається активна переробка отриманої за день інформації. Саме у стані сну більша частина необхідної інфор­мації переходить з блоку короткотривалої у блок довготривалої пам'яті. Під час сну інтенсивно перебігають підсвідомі розумові процеси. Нерідко раціональне остаточне рішення приходить під час нічного сну або відразу після прокидання.

Гіпноз- це штучно викликаний стан, коли на тлі гальмування кори головного мозку в ньому формується і підтримується активне функціонування так званої зони "рапорту", за допомогою якої людині передається бажана інформація. Ця інформація сприймається без критичного осмислення. Вона діє, в основному прямо на різні функціональні системи організму, викликаючи ті чи інші стани залежно від ступеня навіюваності, співвідношення першої і другої сигнальної систем та майстерності особи, яка проводить гіпноз. Гіпноз у різних модифікаціях є од­нією з форм навіювальної психотерапії.

Психологами встановлено, що у людини, яка не спить, свідомість не є повністю ясною. Епізоди абсолютно ясної свідомості розвива­ються відносно рідко під час надмірного душевного підйому (на­приклад, у запалі творчого натхнення), а також внаслідок прийнят­тя психостимуляторів. Складовою частиною звичайного стану свідомості людини є наявність так званої гіпноїдності. Рівень гіпноїдності визначається ступенем навіюваності. Сутність її полягає в тому, що звичайна людина підсвідомо прагне перенести власну відпові­дальність за свої рішення і вчинки на іншу, більш "авторитетну" особу. Якщо цей "авторитет" передає людині відповідну інформа­цію, яка імпонує її установці в даній ситуації, то критичне усвідом­лення й осмислення цієї інформації зменшуються. Це зниження критичності може бути суттєвим, особливо коли створюється емо­ційно насичена домінанта, яка є важливою для людини в даній ситуації. Гіпноїдність є характерною для звичайного стану кожної людини. Цим користуються різноманітні шахраї (наприклад, цига­ни, навколомедичні шарлатани, "пророки" тощо).

Для гіпноїдності характерною є взаємоіндукція, що спостері­гається в емоціях і поведінці натовпу (наприклад, мітинги екстре­містського спрямування). Високий рівень гіпноїдності властивий дітям і незрілим особистостям (особливо художнього типу). Він зростає при втомі, хворобах, а також при певних установках лю­дини (наприклад, на очікування бажаного ефекту).

У медичній практиці феномен гіпноїдності використовується при проведенні прямої й опосередкованої раціональної психоте­рапії, де велике значення мають особистість і авторитет медика, який здатний викликати стан своєрідної "зачарованості" у хво­рого чи пацієнта. Медпрацівник завжди повинен пам'ятати, що особистість медика має надзвичайний вплив на психіку хворого, внутрішню картину хвороби. Адекватна дія на хворого через його гіпноїдність приносить користь, необережне використання цього феномена зумовлює появ ятрогеній.

4.7. З другої половини XX століття у психологів і медиків виріс інтерес до таких особливих станів свідомості, як медитація. На Сході меди­тація відома вже багато століть, це особливий стан зміни свідо­мості й функцій організму, здійснений за бажанням суб'єкта.

Сутність медитації полягає в настільки різкому обмеженні поля екстравертованої свідомості, що мозок буде ритмічно реагувати на той ститмул, на якому сконцентрував свою увагу суб'єкт. Існує декілька способів досягнення цієї мети: сконцентрувати свою ува­гу на думках або фізичних відчуттях; використовувати ритмічні танці (деревіші, шамани); практикувати йогу, яка робить акцент на володінні тілесними позами і диханням; застосовувати трансцедентальну медитацію з мантрами або ритмічним глибоким диханням під спеціальну музику тощо. У всіх цих випадках мозок починає все більше і більше синхронізувати свою електричну активність, що виявлено за допомогою електроенцефалографії.

Особи, які засвоїли техніку медитації, мають різноманітні суб­'єктивні відчуття. Крім того, вони ніби переживають періоди ран­нього дитинства або злиття з "вічністю" і "космосом". Деякі люди в стані трансів здатні за власним бажанням сповільнювати скорочення серця або зменшувати вживання кисню і навіть викликати у себе своєрідний стан парабіозу у вигляді летаргії. Вста­новлено, що медитація приносить тому, хто її практикує, реальне суб'єктивне задоволення. Останнім часом вона використовуєть­ся як один із методів психотерапії. Як підкреслюють західні пси­хологи і психотерапевти, цей спосіб дозволяє багатьом перемог­ти стрес, не вступаючи для цього ні в яку секту.

З усіх сфер психіки саме питання, пов'язані із станом свідо­мості, мають найбільш важливе значення в щоденній практиці медиків. Виключення свідомості різного ступеня і тривалості (знепритомлення, оглушення, коматозні стани різної етіології) свідчать про різке погіршення загального стану хворого і вимагають надання йому невідкладної адекватної допомоги. Стани якісного затьмарення свідомості (делірій, аменція, онейроїд, сутінки тощо) є ознаками психозу.

Розлад свідомості.

У клінічній практиці розрізняють дві групи виражених патологічних станів свідомості: потьмарення й вимикання.

5.1. До потьмарення свідомості відносяться наступні стани:

1. Делірій - порушення орієнтування на місці, часі й навколишньому оточенні за умови збереження орієнтування у власній особистості. Типовим є поява рясних зорових і слухових галюцинацій. У хворих психомоторне порушення, відчувають страх, тривогу. У гострому стані хворі становлять певну небезпеку для навколишніх. Найбільше часто делірій спостерігається при алкоголізмі - "біла гарячка".

2. Аменція - порушується орієнтування в навколишньому, у часі й у власній особистості. Пацієнт не усвідомлює навколишнє, мова його представляє обривки фраз. Спостерігається при важких і довгострокових хворобах. При виході зі стану спогади і переживання не зберігаються.

3. Онейроїд - (сноподібний стан) характеризується неповним, частіше подвійним орієнтуванням на місці, часі й власній особистості. Пацієнт як би поринає в світ сноподібних фантастичних мрій. Якщо з пацієнтом вступити в контакт, то він може розповідати про свої сновидіння й у той же час повідомити свої паспортні дані, номер будинку… (подвійне орієнтування). Онейроїд спостерігається при гострих ендогенних психозах, деяких інфекційних захворюваннях.

4. Сутінковий стан - нагадує стан людини, що перебуває в сутінках, коли вона бачить тільки невелику кількість слабко освітлених навколишніх предметів.

Пацієнт непогано орієнтований у навколишньому, самосвідомість змінена. У поведінці переважають автоматизовані дії, зовні цілком упорядковані. Іноді розвиваються страхітливі галлюцинаційні стани. Спостерігається цей стан при епілепсії, органічних захворюваннях головного мозку.

5. Стан амбулаторного автоматизму. Усвідомлення навколишнього й самосвідомість змінені (як у півсні). Сюди відноситься сноходіння (сомнамбулізм, лунатизм) і транс.

6. Деперсоналізація - розлад свідомості власної особистості. Це хворобливе почуття відчуження власної особистості, усвідомлюване й болісно переживається самим пацієнтом. Йому здається, що змінилося тіло (стало більшим, маленьким, легшим, важким) і його звична схема (руки довгі, тулуб короткий й т.д. ).

5.2.До вимикання свідомості відносяться:

1. Обнубіляція - легке порушення свідомості. Свідомість на короткий час заволікається легкою хмариною, ніби затуманюється.

2. Сомноленція (сонливість) - тривалий стан (годинники, дні), що нагадує дрімоту. Орієнтування не порушується. Спостерігається при прийомі великої кількості снодійних, алкоголю.

3. Оглушення - глибокий розлад свідомість. Пацієнти мляві, загальмовані, кмітливість знижена, пам'ять ослаблена. Оглушення спостерігається при цукровому діабеті, крупозній пневмонії, перитоніті, нейроінфекції й ін.

4. Сопор - глибока стадія оглушення. Пацієнт знерухомлений, не вдається викликати відповідних реакцій, реакції зіниць на світло, за винятком больової.

Спостерігається при важкій серцево-судинній декомпенсації, інтоксикації, важких інфекціях.

5. Кома - повне вимикання свідомості. Рефлексів немає. Спостерігається при важкій черепно-мозковій травмі, цукровому діабеті й ін.

6. Непритомність - раптова втрата свідомості, за рахунок спазму посудин головного мозку. Причини й тривалість різні.