Психофізіологічні аспекти сприймання
Класичні нейропсихологічні дослідження під керівництвом О. Лурії засвідчили, що основну роль у формуванні перцептивного образу відіграють асоціативні (вторинні та третинні) зони кори головного мозку людини (блок прийому, перероблення та зберігання інформації). На його думку, ці зони перетворюють топічну проекцію подразника на функціональну організацію, принципово змінюючи характер оброблення інформації. Припускається, що ці зміни пов'язані з реорганізацією імпульсної активності (кодів) нейронів. Вторинні зони, які містять велику кількість асоціативних нейронів з короткими аксонами, що дає змогу комбінувати та інтегрувати збудження, здійснюють виконавчу (операціональну) частину перцептивної діяльності. Апарати третинної зони у тісному контакті з кірковими відділами вестибулярного та шкірно-кінестетичного аналізаторів перетворюють сукцесивні сигнали на симультанні, що забезпечує просторове сприймання об'єктів та формування картини світу.
Допомагають у побудові перцептивного образу й апарати лівої (домінуючої у правшів) півкулі, оскільки безпосередньо пов'язані із мовленнєвими процесами, які беруть участь у формуванні найскладніших форм перцептивної діяльності — зарахування предметів та явищ до певних категоріальних систем.
Згідно з концепцією інформаційного синтезу сучасного російського психофізіолога Олексія Іваницького, процес суб'єктивного відображення відбувається в три етапи:
1. Сенсорний етап. Він триває в інтервалі 0—100 мс, протягом якого до проекційних зон кори сенсорними шляхами надходить інформація про фізичні характеристики стимулу. Потім відбувається порівняння цих характеристик зі слідами минулих подразнень у пам'яті з метою визначення значущості сигналу. У цьому процесі беруть участь асоціативні зони кори, а також структури гіпокампа, який відповідає за компарацію сигналів з даними пам'яті. Залежно від значущості стимулу починають діяти відповідні мотиваційні структури проміжного мозку (гіпоталамус). Цей етап є підготовчим, латентним і не супроводжується суб'єктивними переживаннями.
2. Етап інформаційного синтезу. Він починається з 200 мс після визначення значущості й активації центрів мотивації та забезпечується шляхом повернення збудження до кори по системах дифузних проекцій, котрі захоплюють і первинні кіркові зони, тобто зони, з яких процес починався.
3. Етап впізнання. На цьому етапі відбувається категоризація стимулу. Провідну роль відіграють лобні відділи великих півкуль головного мозку.
Психофізіологічні аспекти сенсорно-перцептивних процесів пов'язані з процесами кодування, впізнання та декодування сенсорної інформації. Наявність у багатоканальній сенсорній системі набору детекторів забезпечує складні процеси кодування сигналів та їх надходження для первинного оброблення до проекційних зон кори головного мозку. Впізнання сигналу — зарахування його до певного класу — передбачає участь вторинних і третинних зон кори (таламо-кортикальних асоціативних систем та мовленнєвих апаратів домінуючої півкулі), за допомогою яких сигнал оцінюється як інтегроване ціле. Ключовим моментом є зіставлення сенсорних даних із домінуючою мотивацією та оцінювання біологічної значущості ознак сенсорних сигналів, тобто операція декодування.