Соціальний менеджмент як система, його об’єкти та суб’єкти

Тема 4. Система соціального менеджменту

План

1. Соціальний менеджмент як система, його об’єкти та суб’єкти

2. Механізми соціального менеджменту

3. Функції соціального менеджменту

4. Структура соціального менеджменту

Соціальний менеджмент як система, його об’єкти та суб’єкти

Система соціального менеджменту – це форма функціонування і розвитку соціальних відносин згідно з дією об’єктивних законів на основі дотримання відповідних принципів з метою досягнення поставлених цілей шляхом виконання його суб’єктами функцій, використання відповідних методів та механізмів управління в процесі здійснення. За визначенням управлінські відносини і взаємодії в системі соціального менеджменту мають об'єктно-суб'єктний характер, а сама система складається з об’єктів, суб’єктів управління, механізмів, ряду функцій управлінського процесу, що в сукупності утворюють його структуру.

В науковій та навчальній літературі відсутнє однозначне трактування об’єктів соціального менеджменту. Так, автори одного з підручників вважають, об’єктом соціального управління суспільство в цілому, окремі його сфери і підсфери (економічна, соціальна, політична, духовна і т.д.). Виокремлюють і такі масштаби управління, як республіканський, обласний, районний, міський, муніципальний, масштаби підприємств (організацій) і їхніх ланок: цех, дільниця або бригада. Сам об’єкт управління носить системний, багаторівневий характер: від суспільства в цілому, його основних підсистем - до соціальних груп, прошарків і первинних колективів [78, с. 175]. Інші автори стверджують, що об’єкт соціального менеджменту – це соціальний механізм управління не всією економічною підсистемою, а тільки її однією складовою – виробництвом, і найважливішим завданням соціального менеджменту є створення теоретичної бази для формування соціального механізму управління виробництвом [80, с. 5, 7].

Є й інша точка зору: об’єкт соціального менеджменту – це соціальні процеси, соціальні структури організації соціальної сфери [77, с. 23]. Останній підхід, на нашу думку, є найбільш прийнятним в сучасних умовах, хоча і потребує деяких уточнень. Перш за все, соціальні процеси протікають в межах системи соціальних відносин, в які включені соціальні організації. У свою чергу, соціальні процеси являють собою сукупність різноманітних внутрішньо пов'язаних між собою явищ, що утворюють логічний закономірний ланцюг і визначають розвиток тієї або іншої сфери соціального життя суспільства. Їх протікання в просторі і часі приводить до зміни станів соціальних організмів у цілому та їх окремих структурних елементів. Ці процеси відбуваються під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, які створюються людьми, мають сталий порядок взаємодії складових частин, характеризуються тривалістю і спрямованістю дії до певного результату. Отже, безпосереднім об’єктом управлінського впливу в соціальному менеджменті є соціальні процеси. Соціальний процес – це форма існування структурного елемента соціальної організації, його руху. Сукупність соціальних процесів у рамках соціальної організації являє собою безперервний рух всіх його структурних елементів, що призводить до зміни соціальної організації в цілому або до її відтворення. У зв’язку з цим існує потреба їх класифікації.

Соціальні процеси класифікуються за різними ознаками. Однією з найбільш повних вважається класифікація на основі аналізу специфічних функцій соціальної організації як підсистеми виробничої організації. До таких функцій належать: цільова - здійснення головної мети організації в цілому; інтерактивна - об’єднання членів організації за допомогою спеціальних цінностей і ресурсів для найкращого здійснення цільової функції; змінюючо-підтримуюча - відтворення і зміна (підвищення) соціального статусу організації і її членів.

В межах цільової функції організації виокремлюється перша група процесів, які є базовими: праця і тісно пов’язані з нею ціннісно-орієнтаційні процеси, тобто формування і розвиток ціннісних орієнтацій персоналу.

Інтерактивно-забезпечуючі процеси – керівництво і лідерство в первинних колективах, згуртування і роз’єднання первинних колективів, включення індивіда в групу і вихід з неї тощо.

До змінюючо-підтримуючих процесів належать: мобільність, тобто зміна статусу окремих осіб і соціальних груп в організації, а також генетичні процеси (прогресивні і регресивні), котрі виражають зміну статусу самої організації в навколишньому середовищі.

Оскільки в центрі управлінського впливу перебувають не люди, як це зазвичай вважається, а відносини, які перебувають у постійному русі і проявляються у вигляді подій, явищ, процесів, то необхідно мати уявлення про їхній характер.

У відповідності до форм суспільного буття існують економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, особистісні процеси.

У суспільстві мають місце соціальні процеси, безпосередньо викликані технічними, біологічними, кліматичними аномаліями. До них належать техногенні катастрофи, екологічні зміни, епідемії, землетруси тощо, які впливають на стан суспільства і за своїм змістом мають суспільний характер.

За своїм характером соціальні процеси бувають масовими, системними або епізодичними. Так, різноманітні інновації, експерименти можуть мати епізодичний характер або набути загального поширення. Яскравою ілюстрацією останнього є впровадження Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в повсякденну практичну діяльність всіх базових центрів зайнятості України.

За рівнем активності людей в розв’язанні суспільних проблем виділяють соціальні процеси низької, середньої, високої участі.

Залежно від спрямованості на зміцнення та прогресивний розвиток соціальних зв’язків соціальні процеси поділяються на конструктивні та деструктивні, антисоціальні. Останні два класифікуються як такі, що спрямовані на дестабілізацію і крах соціальної організації, системи і т.д.

У відповідності до рівня організації суспільства соціальні процеси поділяються на внутрішні і зовнішні, внутрішньогрупові і міжгрупові, міжсуспільні та такі, що охоплюють все суспільство.

Залежно від соціальної ситуації соціальні процеси розрізняються за своїм характером, змістом, тривалістю.

Управління соціальними процесами – одне з найбільш складних завдань. Завдання соціального менеджменту в цій сфері полягає в забезпеченні цілеспрямованого управлінського впливу на керований об’єкт з метою підтримки його рівноваги і розвитку.

До об’єктів соціального менеджменту належать соціальна сфера, а також соціальні ресурси суспільства.

Невід’ємною складовою системи є суб’єкти соціального менеджменту. Їх склад досить різноманітний і включає населення країни, державу та її інститути, громадські організації, домогосподарства, організації виробничої сфери, осіб, зайнятих у спеціалізованих державних або громадських організаціях і службах, наділених повноваженнями і функціями здійснення соціального управління.

Суб’єктами соціального менеджменту є також організації соціальної сфери. Вони можуть бути державними і громадськими. Соціальні організації здійснюють управлінські, соціально-культурні та інші функції некомерційного характеру і фінансуються в основному з бюджету. Вони не ставлять перед собою мету отримувати прибуток і розподіляти його між учасниками організації, а створюються для досягнення успіхів у соціальній, культурний, освітній, а також благодійній, науковій і управлінській сферах діяльності. Суб’єктами соціального менеджменту є також фінансово-промислові групи, інститут менеджменту тощо.

Важливою проблемою функціонування і розвитку системи соціального менеджменту є визначення взаємодії між об’єктом і суб’єктом управління. Органи або структури, які управляють соціальними процесами, соціальними організаціями, соціальною сферою, належать до суб’єктів управління. Структури, на які спрямований вплив суб’єктів управління, належать до його об’єктів.

Суб’єкт управління повинен володіти здатністю свідомо визначати цілі; розробляти і вибирати способи впливу та засоби досягнення прийнятих цілей; володіти здатністю реєстрації самого факту досягнення цілі; здійснювати процес управління.

Суб’єктами управління не можуть бути предмети неживої природи.

Об’єктом управління є людина в процесі її виробничої або іншої діяльності. Об’єкт управління завжди має конкретні значення, властивості та характеристики.

Об’єкт управління – це керована ланка, елемент системи управління, який сприймає дію управління з боку інших елементів. У виробничих системах об’єкти управління є організаційно відокремленими одиницями дільниць, цехів, підрозділів підприємств.

Взаємодія між двома складовими системи соціального менеджменту реалізується у вигляді двох самостійних, але взаємопов’язаних підсистем: керуючої і керованої. До керуючої підсистеми належать всі ті елементи, які забезпечують безпосередній процес управління - процес цілеспрямованого впливу на колективи та групи людей, зайнятих у керованій підсистемі. Остання є суб’єктом управлінських відносин. До її складу входять людина або група людей, які здійснюють управлінський вплив на керовану підсистему спеціалізованими технічними засобами (телефон, створення і обробка документів та ін.). Важливим елементом керуючої підсистеми є організаційна структура управління.

Керована підсистема є об’єктом управління. До її складу входять всі елементи, які забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ, надання послуг. Вона являє собою єдність соціального (люди) і технічного (обладнання, сировина, технологія) елементів процесу виробництва.

Кожна з цих підсистем має свої особливості. Водночас слід звертати увагу на те, що в самій соціальній системі і в її частинах (керованій і керуючий підсистемах) наявні однорідні групи елементів, які утворюють своєрідні системи меншого рівня: технічну, технологічну, організаційну, економічну і соціальну.

Технічна система являє собою пропорційне поєднання окремих технічних засобів, які складаються з великої кількості різноманітного обладнання. Наприклад, в соціально-економічних системах вона проявляється за допомогою виробничих потужностей підприємства, організації, галузі, завдяки яким виробничий персонал в процесі виробництва створює продукцію в необхідній кількості та з визначеною якістю.

Технологічна система ґрунтується на поділі діяльності, матеріального або духовного виробництва на стадії і процеси. Елементами технологічної системи є предмети праці, окремі операції і процеси. Вона являє собою набір правил і норм, котрі визначають послідовність операцій в процесі матеріального або духовного виробництва і управління ним.

Організаційна система за допомогою розробки структури управління, відповідних положень та інструкцій спрямовує персонал на раціональне використання технічних засобів, предметів праці, інформації, виробничих площ, трудового потенціалу.

Економічна система є способом, за допомогою якого суспільство виробляє, розподіляє, обмінює і споживає матеріальні ресурси для задоволення потреб окремої особи і суспільства в цілому.

Соціальна система є сутністю соціальних відносин, утворених внаслідок спільної діяльності людей і соціальних груп. Якраз вона спільно з економічною системою визначає мету матеріального і духовного виробництва, суспільної політики, принципи і методи їх організації.

Охарактеризовані системи – технічна, технологічна, організаційна, економічна та соціальна – тісно взаємопов’язані і у своїй єдності утворюють цілісний організм. Водночас технічна, технологічна та організаційна системи в сукупності утворюють і характеризують організаційно-технічну сторону управління, а економічна і соціальна – соціально-економічну.

Отже, кожна ланка, котра характеризує рівень управління соціальними системами, складається з керуючої і керованої підсистем, що знаходяться у тісному взаємозв’язку й залежності.

Зв'язок між керуючою і керованою підсистемами здійснюється через обмін інформацією. Від керуючої підсистеми до керованої надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до керуючої підсистеми забезпечує виконання раніше отриманих команд і реакцію на щойно отримані команди. На систему управління об’єктом також впливає навколишнє середовище – через входи та виходи системи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші фактори виробництва. У свою чергу, кожна система управління впливає на навколишнє середовище, подаючи на виходи з неї інформацію і продукт свого функціонування (товари, послуги, податки, фінанси та ін.). Зовнішні й внутрішні впливи в будь-якій системі тісно пов’язані між собою і є взаємозумовленими: чим значніший перший, тим менша роль другого.

Функціонування і розвиток соціальної системи підпорядкований генеральній меті, а її елементи та підсистеми мають локальні цілі, досягнення яких підпорядковане її існуванню.

Функціонування таких систем і управління ними є не тільки процесом їх цілісності і визначеності, але й процесом переведення в новий якісний стан. Дослідження у сфері соціального менеджменту спрямовані на пізнання і свідоме використання соціальних законів, закономірностей управління, забезпечення системності і безперервності управлінських впливів, моделювання керованих об’єктів і суб’єктів управління, кількісних і якісних вимірів явищ, взаємозв’язку і взаємодії державного господарського і соціального менеджменту.

За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління, яка реалізує управлінські відносини. Щоб така взаємодія була ефективною, необхідно виконання цілого ряду умов.

По-перше, суб’єктивне та об’єктивне управління повинні відповідати одне одному. Без такої відповідності буде важко реалізувати їх потенційні можливості. Суб’єктивне та об’єктивне управління повинні бути сумісними в процесі функціонування. Якщо керівник і підлеглий не сумісні психологічно, то рано чи пізно між ними почнуться конфлікти, які негативно вплинуть на результати роботи.

По-друге, у межах єдності суб’єктивного та об’єктивного управління кожне з них повинне мати відносну самостійність. Суб’єктивне управління не в змозі передбачити всі інтереси об’єктивного і можливі варіанти його дій у тій чи іншій ситуації, особливо якщо вона не передбачувана. Суб’єктивне управління може затримати з тих чи інших причин прийняття рішення, що тягне за собою втрату часу і всі пов’язані з цим негативні результати для об’єктивного управління. Люди які є об’єктом управління, мають власні інтереси, намагання, погляди на ситуацію, і вони повинні мати можливість реалізувати їх на практиці. За відсутності такої можливості вони перестануть проявляти активність або застосують всі засоби, щоб досягти свого. Якщо цього всього не врахувати, наслідки можуть бути непередбачуваними.

По-третє, суб’єктивне та об’єктивне управління повинні взаємодіяти між собою, ґрунтуючись на принципах зворотного зв’язку і реагуючи певним чином на управлінську інформацію, отриману одне від одного. Така реакція служить орієнтиром для корегування наступних дій, які забезпечують адаптацію суб’єктивного і об’єктивного управління не тільки до змін зовнішнього середовища, але й до нового стану стосовно одне одного.

По-четверте, як суб’єктивне, так і об’єктивне управління повинні бути зацікавлені в чіткій взаємодії: давати необхідні команди, і забезпечувати їхнє своєчасне та точне виконання. Можливість суб’єкта управляти зумовлена готовністю об’єкта виконувати команди, які надходять. Тобто ступінь досягнення учасниками управлінської діяльності своїх цілей повинна бути в прямій залежності від ступеня досягнення цілей самого управління, що випливає із потреб його об’єкта.

Таким чином, система соціального менеджменту одночасно включає об’єкт і суб’єкт управління, що визначає їх розгляд як двох підсистем – керуючої і керованої, котрі перебувають в постійній взаємодії. При цьому керуюча система (суб’єкт управління) є частиною керованої (об’єкт управління), її величина і межі залежать від масштабів і особливостей останньої. Звідси випливає, що функціонування суб’єкта управління визначається в основному особливостями об’єкта.