Контрольна робота для студентів заочного відділення

І. Підготувати аналіз епічного, драматичного, ліричного твору за схемою.

СХЕМА АНАЛІЗУ (для епічних та драматичних творів).

1. Назва (тип), автор, рік створення.

2. Рід та жанр.

3. Тематичний комплекс, провідні мотиви.

4. Проблематика (тип). Основні ідеї твору.

5. Тип конфлікту.

6. Пафос (тип: героїчний, трагічний і т.д.)

7. Якщо у творі присутні форми та прийоми комічного – визначити їх.

8. Твір "життєподібний" чи фантастичний (у другому випадку визначити форми і функції фантастики).

9. Архітектоніка (зовнішня композиція).

10. Специфіка композиції (оповідна композиція, співвіднесеність сюжету і фабули, основні елементи сюжету, тип сюжету, позасюжетні елементи, композиція персонажів тощо). Основні композиційні прийоми.

11. Специфіка хронотопу (типи художнього часу та простору).

12. Мова художнього твору.

СХЕМА АНАЛІЗУ ( для ліричних творів)

1.Назва (тип), автор, рік створення.

2.Рід та жанр.

3. Тематичний комплекс, провідні мотиви.

4. Пафос (тип: героїчний, трагічний і т.д.) Якщо присутнє комічне, визначити форми, прийоми.

5. Художній час та простір.

6. Основний композиційний принцип.

7. Художня мова.

8. Визначте основні особливості ритміки, розмір, типи рими.

9. Визначте тип строфічної організації.

*Формами самостійної роботи є також конспектування рекомендованої літератури за певними розділами курсу та укладання літературознавчого словника, словника загальнонаукових термінів.

2. Вибрати правильну відповідь на запитання:

1.Комедія – це жанр:

а) ліричний;

б) драматичний;

в) епічний.

2.Трагедія – це:

а) рід;

б) жанр;

в) троп.

3. Роман – це жанр:

а) ліричний;

б) драматичний;

в) епічний.

4.Теорію походження літературних родів висунув:

а) Веселовський;

б) Бєлінський;

в) Гете.

5.Оповідач може бути присутнім в:

а) епічних творах;

б) ліричних творах;

в) драматичних творах.

6.Поняття хронотопу ввів:

а) Веселовський;

б) Барт;

в) Бахтін.

7.Психологізм – це:

а) метод художнього аналізу;

б) зображення внутрішнього світу персонажа;

в) літературознавча школа.

8.Експозиція:

а) іде перед зав’язкою;

б) іде після кульмінації;

в) іде перед розв’язкою.

9. Поема – це жанр:

а) ліричний;

б) драматичний;

в) ліро-епічний.

10. Балада – це жанр:

а) ліричний;

б) драматичний;

в) ліро-епічний.

11.В основі байки:

а) метонімія;

б) алегорія;

в) гротеск.

12. Тема це:

а) питання, яке поставлене у творі;

б) предмет зображення;

в) думка автора, яку він висловив у творі.

13. Ідея це:

а) питання, яке поставлене у творі;

б) предмет зображення;

в) думка автора, яку він висловив у творі

14.Антитеза – це:

а) протиставлення;

б) зміна порядку слів у реченні;

в) елемент сюжету.

15.Гіпербола – це:

а) протиставлення;

б) художнє перебільшення;

в) образне порівняння.

16.Епітет – це:

а) протиставлення;

б) перебільшення;

в) образне порівняння.

17.Сонет – це:

а) строфічна форма;

б) жанр лірики;

в) жанр епосу.

18. Сюжетність, як правило, не притаманна:

а) епічним творам;

б) ліричним творам;

в) драматичним творам.

19. „Черстве серце” – це:

а)епітет;

б) метафора;

в) метонімія.

20.”Блідий, як смерть” – це:

а)порівняння;

б) епітет;

в) метафора.

21. „Дерева у зимовому сріблі” – це:

а) метафора;

б) метонімія;

в) оксюморон.

22. „Місто спить” – це:

а) метафора;

б) метонімія;

в) гіпербола.

23. „Золота людина” – це:

а) оксюморон;

б) епітет;

в) порівняння.

24. „Сонце сміялось” – це:

а) метафора;

б) метонімія;

в) епітет.

25. „Бивні скель” – це:

а) метонімія;

б) метафора;

в) гіпербола.

26. „Гребні хвиль” – це:

а) метонімія;

б) метафора;

в) гіпербола.

27. „Гарна, як троянда” – це:

а) порівняння;

б) епітет;

в) метафора.

28. „На поріг не пущу” - це:

а)метонімія;

б) метафора;

в) оксюморон.

29. „Золоті проміні” – це:

а) метафора;

б) порівняння;

в) епітет.

30. „З’їсти дві тарілки” – це:

а) метафора;

б) гіпербола;

в) метонімія.

31. Романтизм як літературний напрям розвивається:

а) у ХХ ст.;

б) у І п. ХІХ ст.;

в) у ІІ п. ХІХ ст.

32. Сентименталізм як літературний напрям розвивається:

а) у І п. ХХ ст.;

б) у ІІ п. ХVІІІ ст.;

в) у ХVІ ст.

33. Критичний реалізм як літературний напрям виникає у:

а) у ХХ ст.;

б) у І п. ХІХ ст.;

в) у ІІ п. ХІХ ст.

34. „Похмурий гротеск” у літературу вводять:

а) сентименталісти;

б) романтики;

в) модерністи.

35. Дж. Байрон, П. Б. Шеллі, Е. Т. А. Гофман, В. Гюго – це представники:

а) класицизму;

б) модернізму;

в) романтизму.

36. Правило ”трьох єдностей” притаманно:

а) класицизму;

б) модернізму;

в) романтизму.

37. Новелла з італ. перекладається як:

а) жарт;

б) новина;

в) вигадка.

38. Фейлетон з франц. перекладається як

а) оповідь;

б) аркуш;

в) журнал.

39. Памфлетз грецької перекладається як:

а) „все палю”;

б) „все бачу”;

в) „все розриваю”.

40. Ліричні відступи наявні:

а) у байці;

б) у поемі;

в) у балладі.

41. Жанр драми виникає:

а) у літературі античності;

б) у літературі ХХ ст.;

в) у літературі ХVІІІ ст.

42. Жанр комедії виникає:

а) у літературі античності;

б) у літературі ХХ ст.;

в) у літературі ХVІІІ ст.

43. Жанр роману-епопеї виникає:

а) у літературі античності;

б) у літературі ІІ п. ХІХ ст.;

в) у літературі ХVІІІ ст.

44. Іронія з грец. перекладається як:

а) жарт;

б) переспів;

в) удавання.

45. Сарказм з грец. перекладається як:

а) рву м’ясо;

б) б’ю звіра;

в) їм м’ясо.

46. Пародія з грец. перекладається як:

а) пісня навиворіт;

б) пісня про богів;

в) пісня героя.

47. І. Тен – це представник:

а) порівняльно-історичної літературознавчої школи;

б) культурно-історичної літературознавчої школи;

в) міфологічної літературознавчої школи.

48. Т. Бенфей – це представник:

а) порівняльно-історичної літературознавчої школи;

б) культурно-історичної літературознавчої школи;

в) міфологічної літературознавчої школи.

49. Бр. Гримм – представники:

а) порівняльно-історичної літературознавчої школи;

б) культурно-історичної літературознавчої школи;

в) міфологічної літературознавчої школи.

50. Літературознавство як наука виникає:

а) в епоху античності;

б) у І п. ХІХ ст.;

в) у ХХ ст.

51. Пафос з грец. - :

а) удавання;

б) пристрасть;

в) кохання.

52. Епос- об’єктивний, лірика – суб’єктивна, драма – синтез об’єктивного та суб’єктивного – це визначення:

а) Арістотеля;

б) Дідро;

в) Гегеля.

53. Особливо гострий конфлікт, як правило, притаманний:

а) епосу;

б) ліриці;

в) драмі.

54. Як напростішу оповідну одиницю мотив визначив:

а) Гегель;

б) Веселовський;

в) Бахтін.

55.Повторюваний мотив звуть:

а) постійним мотивом;

б) лейтмотивом;

в) постмотивом.

56.Архітектоніка – це:

а) зовнішня організація тексту;

б) внутрішня організація тексту;

в) композиція сюжету.

57. Кульмінація йде у сюжеті:

а) перед зав’язкою;

б) після епілогу;

в) перед розв’язкою.

58. Хронотоп – це:

а) художній тип;

б) єдність художнього часу та простору;

в) елемент сюжету.

59. Архаїзми – це:

а) назви існуючих і у сучасному світі явищ, предметів, які застаріли;

б) назви, які означають предмети та явища, які залишилися в минулому;

в) назви найсучасніших явищ та предметів.

60. Історизми - це:

а) назви існуючих і у сучасному світі явищ, предметів, які застаріли;

б) назви, які означають предмети та явища, які залишилися в минулому;

в) назви найсучасніших явищ та предметів.

61. Тропи – це слова та словосполучення , які:

а) вживаються у прямому значенні;

б) вживаються у переносному значені;

в) не вживаються у прозаїчних творах.

62. „Ницість і порок – ось Рим твої прикмети. Дурний ти та жорстокий!” – це:

а) метонімія;

б) метафора;

в) оксюморон.

63. Алегорія – це:

а) трансформація;

б) інакомовлення;

в) символізація.

64. Оксюморон – це:

а) поєднання слів із протилежним змістом;

б) протиставлення слів із протилежним змістом;

в) відсутність означального слова.

65. В основі вірша

„Он цар и раб,

Могуч и слаб,

Самолюбив

Нетерпелив.

Он быстр, как взор,

И пуст, как вздор”. –

а) повтор;

б) антитеза;

в) риторичне питання.

66. „Я знаю, как на мед садятся мухи,

Я знаю Смерть, что ищет, все губя,

Я знаю книги, истины и слухи,

Я знаю все, но только не себя”:

а) анафора;

б) епіфора;

в) рефрен.

67. Звеном ритму є:

а) стопа;

б) такт;

в) вірш.

68 Ямб – це стопа:

а) з наголосом на першому складі;

б) з наголосом на останньому складі;

в) з наголосом на третьому складі.

69. Хорей – це стопа:

а) з наголосом на першому складі;

б) з наголосом на останньому складі;

в) з наголосом на третьму складі.

70. Визначте тип рими.

„Сам Диявол нас влечет сетями преступленья

И, смело шествуя среди зловонной тьмы,

Мы к Аду близимся, но даже в безде мы

Без дрожи ужаса хватам наслажденья”:

а) парна;

б) перехресна;

в) кільцева.

71. Рондо складається з:

а) 12 строк;

б) 3 строк;

в) 16 строк.

72. Сонет складається з:

а) 14 строк;

б) 3 строк;

в) 16 строк.

73. Архетип – це:

а) новообраз;

б) першообраз;

в) індивідуально-авторський образ.

74. Алюзія – це:

а) відсилка до іншого тексту;

б) натяк на інший текст;

в) комічне наслідування певного твору.

75. Дискурс – це:

а) питання, поставлене у творі;

б) сукупність поглядів на певну проблему;

в) суперечки серед літературознавців.

76. Рецепція – це:

а) сприйняття твору;

б) літературний напрям;

в) тип жіночого характеру у літературі.

77. Фігури – це сфера:

а) лексики;

б) фонетики;

в) синтаксису.

78. Епітафія – це:

а) хорова пісня;

б) віршований надпис на могилі;

в) віршований надпис на храмі.

79. Мадригал – це:

а) віршований комплемент;

б) сатира на соціальні пороки;

в) віршований каламбур.

80. Поемі притаманні:

а) сатиричне спрямуваня та віршована форма;

б) сюжетність та ліричні відступи;

в) сюжетність та віршована форма.

81. Стиль з грец. перекладається як:

а) квітка;

б) надпис на могилі;

в) паличка для письма.

82. Ода:

а) висміює недоліки суспільства;

б) оспівує видатних особистостей та подвиги;

в) оплакує загибель героїв.

83. За думкою М. Бахтіна проблематика у художніх творах з’являється, з появою:

а) байки;

б) роману;

в) новели.

84. Лицарський, просвітницький, психологічний, детективний – це:

а) памфлет;

б) напрями розвитку літератури;

в) роман.

85. Романтизм – це:

а) літературний напрям;

б) літературна течія;

в) літературн6а школа.

86. Ренесансний, просвітницький, критичний, міфологічний - це:

а) сентименталізм;

б) реалізм;

в) класицизм.

87. Індивідуалізований портрет, що відображає внутрішній світ персонажа, з’являється у:

а) кінці VІІІ – п. ХІХ ст.;

б) кінці ХІХ – п. ХХ ст.;

в) початку ХХ ст.

88. Пейзаж, який відображає внутрішній світ персонажа, з’являється у:

а) кінці VІІІ – п. ХІХ ст.;

б) кінці ХІХ – п. ХХ ст.;

в) початку ХХ ст.

89. Каламбур – це:

а) „весела гра”;

б) „смішна гра”;

в) „гра словами”.

90. Нелогічний вислів, який викликає сміх – це:

а) каламбур;

б) алогізм;

в) карикатура.

91. Специфічними рисами притчі є:

а) алегоризм, дидактизм;

б) сюжетність, віршована форма;

в) пародійність.

92. Метою гімну є:

а) уславлення;

б) осміяння;

в) вираження індивідуально-авторських емоцій.

93. Діалог – це:

а) розмова двох персонажів;

б) розмова багатьох персонажів;

в) оповідь одного персонажа.

94. Термін „гротеск” виник у добу:

а) Середньовіччя;

б) Відродження;

в) Романтизму.

95. Засновником історичної поетики є:

а) О. Веселовський;

б) М. Бахтін;

в) Е. Ленг.

96. Літота – це троп, який є протилежністю:

а) гіперболи;

б) метафори;

в) метонімії.

97. Вірш-комплімент зветься:

а) епітафія;

б) мадригал;

в) ода.

98. Нарис – це жанр:

а) епічний;

б) драматичний;

в) ліричний.

99. Заміна назви явища його розгорнутим описом зветься:

а) перифраз;

б) переспів;

в) переказ.

100. Поема з грец. перекладається як:

а) співаю;

б) творю;

в) малюю.

101. Теорія літератури як вид мистецтва і наукова дисципліна безпосередньо входить до сфери:

а) філології;

б) літературознавства;

в) поетики.

102. У Давньому Китаї одним із головних принципів художньої творчості вважали:

а) скромність;

б) природність;

в) історизм.

103. Один із перших трактатів часів Відродження, написаних Данте Аліґ’єрі, мав назву:

а) “Про народну мову”;

б) “Апологія поезії”;

в) “Трактат про народ”

104. Перші теоретичні й літературно-критичні відомості в українському літературознавстві зустрічаються в:

а) “Повісті минулих літ”;

б) “Ізборниках Святослава”;

в) “Слові о полку Ігоревім”.

105. Іван Вишенський наголошує на такому естетичному кредо:

а) пиши правду, а не солодкі слова;

б) пиши похвали, аби схилити на свій бік опонента;

в)пиши мудрими словами, бо пишеш слова Божі.

106. Першим теоретичним узагальненням українського віршування стала “Граматика”, написана:

а) Лаврентієм Зизанієм Тустановським;

б) Мелетієм Смотрицьким;

в) Захарією Копистенським.

107. Граматики XVIII ст., що були поширені в українському літературознавстві, на думку Леоніда Білецького, належать до:

а) ренесансної школи;

б) неокласичної школи;

в) європейської школи.

108. Латиномовні “Поетику” і “Риторику”, які, як вважає дослідник Григорій Грабович, кладуть початок класицистичній поетиці, створив:

а) Лаврентій Горка;

б) Феофан Прокопович;

в) Митрофан Слотвинський.

109. Митрофан Довгалевський, автор шкільних драм та інтермедій, у поетиці “Сад поетичний” детально проаналізував:

а) давню українську літературу;

б) літературу часів Середньовіччя;

в) ренесансну літературу.

110. У 10-30-і рр. ХІХ ст. теорія літератури в Україні як наукова дисципліна:

а) почала читатися самостійно;

б) входила до курсу філософії;

в) була складовою поетики і риторики.

111. Два підходи до аналізу художніх творів поетів – синтетичний та аналітичний – у ХІХ ст. запропонував:

а) Іван Вишенський;

б) Євраф Філомафітський;

в) Іван Срезневський.

112. Микола Костомаров уперше в українському літературознавстві розробив такий підхід до вивчення української літератури:

а) естетичний;

б) історико-генетичний;

в) класицистичний.

113. Тарас Шевченко відомий в історії українського літературознавства тим, що:

а) створив теоретичну працю, присвячену проблемі прекрасного;

б) написав передмову до “Кобзаря”, де виклав свої теоретичні ідеї;

в) чітко усвідомлював головні напрями розвитку теорії літератури в ХІХ ст.

114. Класичне поєднання форми і змісту Пантелеймон Куліш вбачав у такому творі:

а) поемі Т.Шевченка “Наймичка”;

б) оповіданнях Марка Вовчка;

в) повісті Г.Квітки-Основ’яненка “Маруся”.

115. Проти обмеженості літератури, псевдонародності та провінційності в українському літературознавстві ХІХ ст. виступав:

а) Омелян Огоновський;

б) Михайло Драгоманов;

в) Микола Дашкевич.

116. Іван Франко зародження літературознавстві пов’язував із працями:

а) Платона;

б) Томи Аквінського;

в) Аристотеля.

117. Сергій Єфремов, один із найвідоміших літературознавців початку ХХ ст., створив фундаментальну працю, яка називається:

а) “Історія літератури руської”;

б) “Історія українського письменства”;

в) “Начерк історії української літератури”.

118. Михайло Грушевський вважав, що історію української літератури слід вести від:

а) IV-IX ст.;

б) XVI ст.;

в) XVII ст.

119. Фундаментальна праця Леоніда Білецького, який вивчав розвиток національного літературознавства від давніх часів до початку ХХ ст., мала назву:

а) “Основи української літературно-наукової критики”;

б) “До джерел”;

в) “Спроба літературно-наукового вивчення”.

120. До представників сучасного “емігрантського” українського літературознавства не належить:

а) Григорій Костюк;

б) Юрій Шевельов;

в) Григорій Сивокінь.

121. В основі концепції міфологічної школи лежить уявлення про те, що:

а) міфи створювалися різними народами, щоб підкреслити свою окремішність;

б) міфи різних народів походять з єдиного індоєвропейського праміфу;

в) міфи різних народів лежать в основі загальнолюдської психології.

122. Родоначальником біографічного методу в літературознавстві став:

а) Якоб Грімм;

б) Іполіт Тен;

в) Шарль Сент-Бьов.

123. Вплив на розвиток культурно-історичної школи здійснила філософія:

а) позитивізму;

б) екзистенціалізму;

в) психоаналізу.

124. Іполіт Тен запропонував вивчати літературу з точки зору такої тріади:

а) раса – нахили – суспільство;

б) раса – середовище – момент;

в) раса – нація – обставини.

125. Компаративістика – це наука, що базується на:

а) порівнянні літературних творів і літератур різних народів;

б) фольклорному аналізі літературних творів;

в) вивченні міфологічних сюжетів давніх народів.

126. Основи компаративістики заклав:

а) Макс Мюллер;

б) Теодор Бенфей

в) Огюст Конт.

127. Теорію порівняльно-історичного літературознавства запропонував:

а) Володимир Жирмунський;

б) Олексій Веселовський;

в) Олександр Веселовський.

128. Психологічна школа в літературознавстві пропонувала розглядати мистецтво як:

а) проекцію суспільної свідомості на індивідуальну психіку людини;

б) сублімацію авторської психології в художні образи;

в) модель естетичного виховання людини.

129. Засновником психолінгвістичної школи в літературознавстві був:

а) Бенедетто Кроче;

б) Олександр Потебня;

в) Вільгельм Дільтей.

130. Інтуїтивізм – це напрям у сучасній науці про літературу, родоначальником якого є:

а) Анрі Бергсон;

б) Зігмунд Фройд;

в) Джон Фаулз.

131. Фройдизм як напрям аналізу текстів базується на ідеї, яку можна формулювати так:

а) стимулом людської діяльності є свідомі раціональні мотиви;

б) кожна людина має певні психічні патології;

в) людина перебуває під владою інстинктів.

132. Лібідо – це термін психоаналізу, що означає:

а) сукупність біологічних мотивів діяльності людини;

б) статевий потяг, що трансформується у сукупність життєствердних інстинктів;

в) дитячі переживання, що залишаються з людиною до її смерті.

133. Поняття “архетип”, яке ввів Карл-Густав Юнг, потрібно розуміти як:

а) першообраз;

б) художній процес;

в) світогляд.

134. Засновником структуралізму як напряму літературознавчих досліджень був:

а) Микола Бердяєв;

б) Жан-Поль Сартр;

в) Клод Леві-Строс.

135. Головною ідеєю екзистенціалізму як літературознавчого напряму є:

а) концепція особистісної (екзистенційної) істини;

б) уявлення про важливість співвідношення підсвідомих потягів;

в) концепція художнього твору як результату витісненої сексуальності.

136. Поняття про автора як функцію, а не творця, вперше виникло в рамках такого літературознавчого напряму як:

а) деконструктивізм;

б) постструктуралізм;

в) постмодернізм.

137. Одним із найбільш видатних представників деконструктивізму вважається:

а) Альбер Камю;

б) Серен К’єркегор;

в) Жак Дерріда.

138. Сімона де Бовуар як представниця американської школи фемінізму є автором такої класичної праці, як :

а) “Друга стать”;

б) “Жіноча сексуальність”;

в) “Сексуальна політика”.

139. Рецептивна естетика є:

а) естетикою творення;

б) естетикою сприйняття;

в) естетикою тлумачення.

140. Феноменологія як філософська наука була розвинена в теорії літератури:

а) Мартіном Хайдеггером;

б) Едмундом Гуссерлем;

в) Романом Інгарденом.

141. Сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, наявних у низці визначних творів, що з’явилися приблизно в один і той самий час, можна окреслити терміном:

а) літературний стиль;

б) літературний напрям;

в) літературний процес.

142. Рисою постмодернізму є:

а) алюзійність;

б) превентивність;

в) інтертекстуальність.

143. Напрям, для якого була характерна орієнтація на античну літературу як ідеальну спадщину і базування на філософії раціоналізму, мав назву:

а) сентименталізм;

б) бароко;

в) класицизм.

144. До прихильників футуризму не належить:

а) Ігор Северянін;

б) Володимир Маяковський;

в) Костянтин Бальмонт.

145. Натуралізм як літературний напрям передбачає:

а) об’єктивне відтворення дійсності та акцент на розвитку уяви людини;

б) фактографічне відтворення дійсності та науковий метод опанування дійсності;

в) регламентацію законів мистецтва через введення правила трьох єдностей..

146. Один із основних перекладів цього терміна звучить як “химерний”, “дивний”:

а) рококо;

б) мотто;

в) бароко.

147. Мистецький напрям, що базувався на відтворенні особистісних вражень та спостережень за змінними відчуттями і переживаннями людини, називається:

а) сентименталізм;

б) імпресіонізм;

в) експресіонізм.

148. До прихильників символізму в літературі не належить:

а) Федеріко Лорка;

б) Поль Верлен;

в) Моріс Метерлінк.

149. Модернізм найкраще визначити як:

а) сукупність літературно-мистецьких течій неміметичного характеру;

б) літературний напрям, що базувався на запереченні нереалістичних тенденцій;

в) літературний процес, що ґрунтувався на авангардизмі, естетизмі та декадентстві.

150. Течія модернізму, що відводила особливу роль у творчій діяльності підсвідомому, сновидінням, фантазійному мисленню, мала назву:

а) імажинізм;

б) сюрреалізм;

в) акмеїзм.

151. Асонансом називається:

а) повторення однорідних голосних звуків у художньому тексті;

б) повторення однорідних приголосних звуків у художньому тексті;

в) повторення однокореневих слів у художньому тексті.

152. Троп, що визначається як засіб, у якому відбувається перенесення значення слова з цілого на окрему частину, має назву:

а) синекдоха;

б) метонімія;

в) метафора.

153. Літота – це:

а) словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета подаються з надмірним їх перебільшенням;

б) словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета подаються з надмірним їх применшенням;

в) словесний зворот, у якому ознаки описуваного предмета нагромаджуються.

154. Засоби, побудовані на словесних зворотах, що мають умовний діалогічний характер, називаються:

а) евфемістичними;

б) риторичними;

в) питальними.

155. Стилістична фігура, що утворюється повтором слів або словосполучень на початку віршових рядків чи фрагментів прозового тексту, має назву:

а) анепіфора;

б) епіфора;

в) анафора.

156. Оксюморон (оксиморон) – це стилістична фігура, що:

а) становить собою поєднання різко контрастних, непоєднуваних слів;

б) полягає у драматичному запереченні певної тези;

в) ґрунтується на незвичному розташуванні слів у реченні, порушенні усталеної синтаксичної конструкції.

157. Термін “ампліфікація” відрізняється від поняття “градація” тим, що:

а) означає нагромадження однорідних мовних засобів – синонімів, епітетів, порівнянь;

б) полягає у поступовому нагнітанні засобів виразності для підвищення їх емоційно-смислової значимості;

в) припускає двозначне тлумачення значення слова.

158. Стилістична фігура, що полягає у пропуску певного члена речення або словосполучення, які легко відновлюються з контексту, має назву:

а) анаколуф;

б) еліпсис;

в) плеоназм.

159. Асиндетон – це стилістична фігура, яка становить собою:

а) повторення однакових сполучників з експресивною метою;

б) пропуск сполучників, що зв’язують окремі слова й частини фраз;

в) повторення однорідних слів і зворотів.

160. У поєднанні слів на зразок “жерти – жертва”, “степ – стерп – серп” використано засіб, який має назву:

а) рефрен;

б) парономазія;

в) антитеза.

161. Система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів при вільному розташуванні наголошених і ненаголошених складів, називається:

а) тонічна;

б) силабо-тонічна;

в) силабічна.

162. Гекзаметр – це вірш, що містить у своєму складі:

а) три стопи;

б) шість стіп;

в) вісім стіп.

163. Поетичний твір, у якому в початкових літерах кожного рядка закодовується слово чи фраза, має назву:

а) моновірш;

б) акровірш;

в) ритмовірш.

164. Термін “верлібр” можна трактувати як:

а) білий вірш;

б) вільний вірш;

в) нерівностопний римований вірш.

165. Поняття, що визначається як закономірне чергування у часі подібних явищ, відповідає терміну:

а) рима;

б) верс;

в) ритм.

166. Уривок з поезії Олени Теліги:

Гарячий день – і враз достигне жито

І доп’яніють обважнілі грона.

Він ще незнаний, ще непережитий,

Єдиний день – мого життя корона.

Написаний з використанням такого розміру:

а) хорей;

б) ямб;

в) амфібрахій.

167. Сонет – ліричний вірш, що складається з:

а) 10 рядків;

б) 12 рядків;

в) 14 рядків.

168. Буриме – це вірш, створений:

а) з використанням двох типів рим;

б) за наперед заданими римами;

в) за принципом вільного добору рим.

169. Чотиривірш, як правило, філософського змісту, написаний за схемою римування: а а – а, має назву:

а) хокку;

б) рубаї;

в) танка.

170. Цезура - це:

а) заключна частина рядка;

б) гра слів;

в) пауза.