Використання бесіди та інтерв’ю у практиці психологічної допомоги

Лекція № 8

Неекспериментальні методи психологічного дослідження (анкетування, експертне оцінювання)

План:

Анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

Експертне оцінювання як різновид опитувального діагностичного методу

Анкетування як різновид письмового опитувального діагностичного методу

Анкета— це стандартизоване інтерв’ю, представлене в письмовій формі.

Бесіда, інтерв’ю та анкетування не належать до стандартизованих діагностичних методів та не потребують при розробці процедур валідизації.

Використання бесіди, інтерв’ю та анкетування

У психологічних дослідженнях

Метод анкетування виник ще у XVII ст. при розроб­ленні «політичної арифметики», тобто наукового напряму в Англії, започаткованого англійським стати­стиком, економістом, лікарем, філософом Вільямом Петті (1623—1687) та англійським ученим, демографістом, статистиком Джоном Граунтом (1620—1674). «Політичні арифметики» на основі вивчення інформа­ції про масові суспільні явища прагнули виявити закономірності суспільного життя і відповісти на питання, що виникли з розвитком капіталізму. Науко­вих принципів проведення анкетування на той час не існувало, збиранням інформації займалися освічені люди з допомогою спеціальних формулярів. Із розвит­ком психології, підвищенням рівня освіченості насе­лення воно поширилося в різних сферах, ставши ефек­тивним методом психодіагностики.

Використання бесіди та інтерв’ю у практиці психологічної допомоги

Анкетування(франц. епqиеtе, букв. — розслідування) — діагно­стичний метод збирання соціально-психологічних даних шляхом проведення опитування в письмовій формі за допомогою зазда­легідь підготовлених бланків.

Уперше анкетування в психодіагностиці застосував у 80-ті роки XIX ст. англійський учений Ф. Гальтон, який вивчав походження розумових якостей особистості за самозвітом опитуваних. У сучасній психології його вва­жають допоміжним методом дослідження, а в соціології, демографії воно забезпечує до 80% інформації.

Розпочинається анкетування з ретельної підготовки анкети, що передбачає: аналіз теми, виокремлення про­блем анкетування; розроблення пробної анкети з біль­шістю відкритих питань; пілотажне анкетування та аналіз його результатів; уточнення формулювань інструкцій і змісту питань; анкетування; узагальнення та інтерпретацію результатів, підготовку звіту.

Питання анкети допомагають з'ясувати:

а) особистість респондента (стать, вік, освіта, профе­сія, родинний стан тощо). На підставі цих даних оброб­ляють матеріал у межах підгрупи людей, за потреби зіставляють подібну інформацію з різних підгруп;

б) факти свідомості (думки, мотиви, очікування, плани, оцінні судження респондента);

в) факти поведінки (реальні вчинки, дії і їх резуль­тати).

Існують різні критерії класифікації питань анкети: 1. Залежно від форми відповіді питання класифіку­ють на закриті, напівзакриті і відкриті.

Закриті питання охоплюють набір можливих від­повідей. Респондент позначає графічно свій вибір із кількох варіантів. Традиційно використовують такі варіанти відповідей на закрите питання:

- дихотомічні («так — ні», «правильно -- непра­вильно», «згоден — не згоден»);

- поліваріантні, що передбачають вибір відповіді з кількох варіантів (наприклад, до питання «Лекції з яких дисциплін ви відвідали на цьому тижні?» пропо­нують варіанти відповідей: «психології», «соціології», «політології», «філософії», «естетики» та ін.); — шкальні, які використовують ІЗ метою виявлення інтенсивності ставлень, переживань і вражень («цілком згоден», «погоджуюсь, але бувають винятки», «не знаю», «не погоджуюсь, але іноді буває», «зовсім не зго­ден» тощо);

— табличні, які застосовують для полегшення підрахування відповідей, подальшого їх опрацювання та побудови на цій основі профілю, наприклад:

Питання	Так	Ні	Не знаю
Чи достатньо у вас часу на ... ?

У процесі опрацювання даних, отриманих від вели­ких груп респондентів, здійснюють кодування відпові­дей на закриті питання. Із цією метою всі відповіді по­значають тризначними числами, в яких перші дві цифри - це порядковий номер питання, а третя – порядковий номер відповіді. Поширене також кодуван­ня, за якого всі цифри позначають порядкові номери відповідей. Досліджуваному пропонують підкреслюва­ти або виділяти коди обраних відповідей.

Закриті питання в анкеті сприяють ефективному зіставленню результатів респондентів. Проте індивіду­альні думки або оцінки повно виразити в них не можна, що іноді спричиняє невдоволення досліджуваних, наяв­ність необдуманих «машинальних» відповідей.

За умови, що укладач не обізнаний з усіма ймовірни­ми варіантами відповідей або має намір точніше і повні­ше з'ясувати індивідуальні погляди обстежуваних осіб, він використовує напівзакриті питання, у яких, крім переліку готових відповідей, є графа «інші відповіді» і певна кількість незаповнених рядків (переважно 5—7).

На відкриті питання респондент самостійно форму­лює відповіді, що утруднює їх порівнювання. До таких питань вдаються або на ранніх стадіях складання анке­ти, або за потреби максимально виразити наявні у групі індивідуальні варіанти відповідей чи забезпечити ано­німність респондентів.

2. Відповідно до способу формулювання питання можуть бути прямими і непрямими. Пряме питання передбачає безпосереднє, відкрите отримання інформа­ції від респондента. Однак багато респондентів дає соціальне схвалювану, а не відверту відповідь. Тому замість прямого питання «Що заважає Вам ...?» склада­ють непряме, що маскує критичний потенціал переданої інформації, наприклад: «Іноді можна почути думку, що деякі викладачі на низькому фаховому рівні проводять свої заняття. Чим Ви це пояснюєте?».

3. За функцією питання анкети класифікують на інформаційні (основні), питання-фільтри і контрольні (уточнюючи). Інформаційні (основні) питання спря­мовані на одержання інформації від кожного респон­дента. Питання-фільтри використовують за необхід­ності отримати відомості лише від деяких респонден­тів (анкета в анкеті). Початок і закінчення фільтра чітко позначають графічно. Наприклад: «Наступні два питання тільки для студентів-психологів: Чи навчає­теся ви на психологічному факультеті? Яка якість практичних занять із психології спілкування? Увага! Питання для всіх». Обмеження кількості респондентів, здійснюване фільтром, допомагає уникнути перекручу­вань інформації, спричинених відповідями некомпе­тентних осіб.

Із допомогою контрольних питань уточнюють пра­вильність повідомлених респондентами відомостей, виключають із подальшого розгляду недостовірні відпо­віді або навіть анкети. Ці питання охоплюють два види: одні є повторенням інформаційних питань, сформульо­ваних іншими словами (якщо відповіді основного і кон­трольного питань протилежні, їх не беруть до уваги в наступному аналізі); інші — виявляють осіб, які мають підвищену схильність до вибору соціальне схвалюва­них відповідей. У них передбачено безліч відповідей там, де на практиці може бути лише одна, наприклад: «Чи вередували Ви в дитинстві?»; «Чи були випадки, коли Ви брехали іншим людям?»; «Чи завжди Ви охоче приходите на допомогу незнайомцям?». Імовірність отримання на них щирої, але непоширеної відповіді дуже мала.

Підвищує ефективність контролю під час анкетуван­ня розміщення основного і контрольного питань у різ­них частинах анкети, інакше їх взаємопов'яжуть; кон­тролювання відповідей на прямі запитання непрями­ми; особлива увага до контролювання найсуттєвіших питань в анкеті. Потреба у контролюванні знижується, якщо біль­шість питань містить ухиляння від відповіді, виражає невизначену думку («не знаю», «важко відповісти», «коли як»).

Композиція анкети

Анкета починається з короткого вступу-звертання до респондента, де вказано тему, мету опитування, орга­нізацію або особу, яка його здійснює, повідомлено про конфіденційність інформації. Після цього наведено інструкцію щодо заповнення бланка (вона може бути не лише на початку, айв інших частинах анкети).

Перші питання анкети мають зацікавлювати рес­пондентів і бути легкими, їх називають питаннями-контактерами. Основне їх призначення — формуван­ня установки на співпрацю, стимулювання зацікавле­ності респондентів, ознайомлення їх із обговорюваною в анкеті проблемою, отримання інформації. Після цих питань ставлять складніші, що становлять основний зміст анкети. У завершальній частині бланка знову подають легкі питання, оскільки увага респондентів послаблюється, а втома посилюється.

Під час формулювання питання анкети необхідно стежити, щоб вони не містили підказки в явній або при­хованій формі (питання «Що вам подобається в...» при­пускає, що щось «подобається»). Також вони не мають перевищувати обсяг пам'яті або рівень мислення рес­пондента («Скільки годин на місяць Ви витрачаєте на підготовку до семінарів?»); містити незрозумілі або невизначені слова; зачіпати гідність респондента, викликати негативну емоційну реакцію.

Задля успішного проведення анкетування слід дотри­муватися логіки викладу. Дослідник має з'ясувати, чи стосується питання всіх, чи необхідний фільтр; чи питан­ня потребує контролю, якого саме; який вид питання (за формою відповіді і способом формулювання) найкращий у конкретному випадку; чи містять закриті питання варі­анти відхилення від теми і чи необхідні вони; чи грама­тично узгоджуються питання і відповіді; чи не допущено перекручувань при передруковуванні анкети.

Види анкетування

Залежно від кількості одночасно опитуваних осіб анкетування може бути індивідуальним або груповим. При індивідуальному опитуванні анкети роздають на робочих місцях або за місцем проживання респонден­тів, а час повернення їх обговорюють напередодні. Воно передбачає проведення бесід, усне опитування з метою вивчення думки спеціалістів щодо певного питання. Групове анкетне опитування допомагає швидко зібра­ти значний обсяг інформації. Проте на відповіді людини діє ефект групи, а саме опитування частково перетворю­ється на явище громадського життя опитуваної групи, обговорення і переживання нею проблем, порушених у дослідженні. Цей чинник психологи можуть навмисно використовувати для розв'язання проблемних ситуа­цій, що виникають у групі, привертання уваги до питань, які їх цікавлять.

Під час планування групового анкетування потрібно переконатися, що обстановка, в якій воно відбуватиметь­ся, дасть змогу кожному респондентові самостійно відпо­вісти на питання анкети. Необхідно нівелювати ймовір­ність її колективного заповнення, узгодження позицій кількох членів групи, порушення принципу анонімності.

Процедура анкетування передбачає самостійну пи­сьмову відповідь респондента на стандартизовані питан­ня. Анкетне опитування може відбуватися в очній або заочній формі. За очного анкетування встановлюється безпосередній контакт дослідника з респондентами: він роздає анкети, пояснює правила їх заповнення, а також мету і завдання дослідження. Заочними формами анке­тування є поштове та пресове опитування. Незважаючи на простоту та економічність, ними не послуговуються в репрезентативних обстеженнях, їх доцільно використо­вувати для розв'язання специфічних завдань, які не потребують отримання репрезентативної інформації.

При проведенні поштового опитування анкети роз­повсюджують серед потенційних респондентів із допо­могою поштової служби (самостійне поштове відпра­влення за адресами відібраних осіб). Недоліком його є низький рівень повернення анкет. Підвищенню ефек­тивності такого опитування сприяють повідомлення про нього (попередній контакт із респондентом); розсилання опитувальника (основний контакт); нагадування рес­пондентам, які не повернули анкет у призначений тер­мін (стимульний контакт); вдумливе оформлення всіх видів контактів (персоналізація, анонімність, винагорода, естетика анкети тощо). Певні труднощі спричинюють і відмінності між тими, хто заповнив та вислав анкету, і тими, хто ухилився від участі в опиту­ванні; отримання відповідей не від тих осіб, яким було надіслано анкету; поява групових відповідей там, де потрібні індивідуальні; не спонтанне заповнення анке­ти; репрезентативність лише для сукупності осіб, указа­них у списках, за якими складали вибірку. Для посла­блення впливу цих негативних факторів інколи вдають­ся до додаткового інтерв'ювання осіб, які не повернули анкет. Перевагами поштового опитування е: низька вартість; простота організації; можливість одночасного опитування на великій території; незалежність відпові­дей респондентів від впливу інтерв'юера; відсутність жорстких часових обмежень на заповнення анкети; зва­жені, точні відповіді.

Пресове опитування (друкування анкет на шпальтах газет, журналів) використовують для зондажу громадсь­кої думки щодо певних проблем, із приводу яких читачі можуть бути достатньо компетентними. Добровільна участь та анонімність дають змогу отримати правдиві відповіді.

Загалом анкетування уможливлює отримання психологами інформації під час соціально-психологіч­ного спілкування (усного, письмового) з безпосередніми учасниками досліджуваних процесів, яка містить дані не тільки про процеси та явища дійсності, а й про ста­влення до них респондентів. Тому під час розроблення опитувального інструментарію зважають на їх загаль­ноосвітній та культурний рівні.