Вида міжнародної підсудності

1. За своїм характером міжнародна підсудність буває:

• визначеною (встановленою) та

• невизначеною.

Коли шляхом застосування одного чи декількох із зазначених виїде критеріїв законодавець визначає у внутрішньодержавному праві, в яких випадках національний суд є компетентним на роз­гляд тієї чи іншої справи, до фактичного складу якої входить іно­земний елемент, або в разі наявності міжнародного договору цісї держави з іншою (іншими), де міжнародну підсудність встановле­но за взаємною згодою, остання стає визначеною. У всіх інших випадках, а їх трапляється чимало, міжнародна підсудність зали­шається невизначеною.

Ситуація невизначеності міжнародної підсудності, тобто, коли існує цивільна справа, яка вимагає вирішення, проте не встановле­но органу, який повинен зазначене рішення прийняти, неприемна сама по собі. У міжнародному ж цивільному процесі вона отримує додаткову актуальність внаслідок того, що звичайні засоби подо­лання невизначеності, відомі правовим системам сучасності, у та­ких випадках не спрацьовують. За відсутності колізійного регулю­вання проблеми визначення міжнародної підсудності з причин, про які йшлося, у розпорядженні національних судів залишається тільки можливість звернення до:

• судової практики;

• доктрини або

• міжнародного звичаю.

Якою б досконалою доктрина відповідної держави не була, по­класти її постулати в обгрунтування рішення про свою компетенціюна розгляд певної цивільної справи, ускладненої іноземним елемен­том, суд не зможе, оскільки його рішення у той чи інший спосіб за­чіпає інтереси іноземного суверена. Звичай у цьому випадку не є застосовним за його відсутністю. Що стосується судової практики, то інколи прецедент здатний допомогти у вирішенні цього питання, наприклад, коли суд на підставі колізійного регулювання прийде до висновку про необхідність застосування свого матеріального права, і, як наслідок, використає принцип lex fori, однак подібні випадки вкрай рідкі і проблему, як таку, не розв'язують.

Перш ніж продовжити розгляд цього питання, зауважу, що ви­значена міжнародна підсудність буває або виключною, або альтернативною. У випадку виключної міжнародної підсудності в законі чи міжнародному договорі зазначається суд конкретної держави, який має компетенцію на розгляд тієї чи іншої категорії цивільних справ, ускладнених іноземним елементом, з виключенням можли­вості їх розгляду в судах будь-якої іншої держави. Це, наприклад, встановлення міжнародної підсудності державою на користь своїх судів у випадках з нерухомістю, яка розташована на території від­повідної держави.

Коли міжнародну підсудність встановлено альтернативно, тоді позивачеві (і тільки йому) надається можливість вибору між судом своєї та судом іноземної держави. Необхідно підкреслити, шо у та­ких випадках позивач може здійснити свій вибір на користь інозем­ного суду, проте він не має права вибору між іноземними судами.

2. Коли мова йде про міжнародну підсудність, варто мати на увазі, що у випадку невизначеної підсудності виникає конфлікт компетенції, який може мати або «позитивну» або «негативну» форму. У першому випадку процесуальні норми двох (чи декіль­кох) держав приписують розгляд однієї і тієї ж справи саме судам цих держав, тоді як у другому - жодна з цих держав не вважає свої суди компетентними розглядати відповідну справу. Саме в остан­ньому випадку законодавці як раз і надають сторонам можливість встановити міжнародну підсудність за своєю угодою (укласти так звану пророгаційну угоду). Як зазначає X. Шак, з точки зору між­народного права не викликають сумнівів угоди про підсудність, в яких сторони свідомо обирають нейтральний forum, - оскільки бе­зумовно вітається, коли державні суди стоять на службі міжнарод­ного торгового обороту. До речі, завідсутності зазначеної угоди, відмова відповідних судів від розгляду справи у кінцевому вигляді призведе до невиконання ними службових обов'язків. Тому, як зазначається в доктрині МПрП у таких випадках пропонується вдаватись до «вимушеної» або «заміщуючої» юрисдикції.

Що стосується позитивної форми зазначеного конфлікту, то тут теж інколи виникають питання, зміст яких зводиться, головним чином, до такого: чи можливо змінити вже встановлену належним чином міжнародну підсудність? У цілому доктрина МПрП дас схвальну відповідь на подібні питання.

3. Необхідність зміни визначеної міжнародної підсудності може бути обумовлена самими різними обставинами, наприклад - знахо­дження майна відповідача в третій державі. Випадки, коли на розгляд відповідної цивільної справи у національного суду існує компетенція, але за досягнутою домовленістю сторін ця справа вилучається з ві­дання компетентного суду і передається на розгляд іноземного суду, який може мати цю компетенцію, але може і не мати її, отримали спеціальне позначення як укладення дерогаційних угод.

На думку X. Шака, ліберальному розумінню судового процесу відповідає також і допустимість угод про міжнародну підсудність, якщо тільки сторонами достатньо чітко га узгоджено висловлю­ється воля до їх укладення. Угода про підсудність являє собою до­говір, набуття чинності яким визначається матеріальним правом, а допустимість і дія - процесуальним правом.

Не зайвим буде підкреслити правовий зміст як самих цих угод, так і здійснюваної на їх підставах зміни міжнародної підсудності, що полягає у зміні правопорядків внаслідок зміни території, на якій справу буде розглянуто. Це, в свою чергу, означає, що за за­значеними угодами змінюється лише територіальна підсудність, а ні в якому разі не родова, принципи і правила встановлення якої вже визначені у тому правопорядку, суд держави якого отримав за угодою компетенцію на розгляд певної цивільної справи. Сутність сталої практики, яка внаслідок цього виникла, зводиться до того, що цивільна справа, яка передається на розгляд іноземного суду, розглядається цим судом за тією інстанцією, яка є відповідною до інстанції судової влади, яка б розглядала цю справу у випадку, якщо б міжнародну підсудність не змінювали, а не, наприклад, су­дом більш високої інстанції. Одним з нєчисельних прикладів зако­нодавчого закріплення такої практики є ЦПК Цюріха, в якому за­значено, що сторони можуть змінити за пророгаційною угодою лише територіальну, а не родову підсудність справи.