Порушення вольової регуляції поведінки

Першими дослідниками форм порушення вольової регуляції поведінки були Т. Рібо, П. Жане, Е. Кречмер. Уже в їхніх роботах патологія волі була охарактеризована як недостатня сформованість (або взагалі відсутність) певних вольових якостей особистості й як порушення сили вольових спонукань.

Про порушення вольової регуляції поведінки свідчить така особливість особистості, як сугестивність. При сугестивності рішення людини визначається не нею самою, а іншими людьми. При цьому ступінь обґрунтованості рішення не важливий: чуже рішення автоматично переноситься нею на себе. У нормі людина може враховувати думки інших, але після обмірковування їх по суті.

Іноді людина, яка не здатна зберегти стосовно бажань і думок інших людей досить внутрішньої свободи, щоб зрозуміти їхню логіку, проявляє, здавалося б, протилежну властивість – негативізм. Однак негативізм – варіант слабовілля, дуже близький до сугестивності. Негативізм – це некритичне, невмотивоване відкидання всього того, що пропонує інша людина. В обох випадках суб’єкт проявляє недолік критичності, дефіцит здатності раціонально проаналізувати зміст пропозицій і вимог оточуючих.

Ще один прояв недоліку волі на рівні властивостей особистості – упертість. Упертюх наполягає на своєму рішенні тільки тому, що саме він його автор. При цьому рішення такої людини, як правило, не є об’єктивно обґрунтованим.

Унаслідок порушення вольової регуляції може виникнути небажання здійснення якої-небудь діяльності, або, навпаки, невміння впоратися з неконтрольованою імпульсивною активністю.

Помірковано вираженою формою зниження мотивації діяльності є апатія (від грецьк. apatheia – Нечутливість, безпристрасність). Це відсутність почуттів, а нерідко бажань і інтересів. Порушення орієнтування в ситуації при апатії немає, але емоційна оцінка подій відсутня, або дуже слабка. Байдужність викликають і радісні, і небезпечні життєві епізоди.

Зниження сили вольових спонукань спостерігається при органічних поразках мозку, внаслідок різних психічних захворювань. Так, іноді проявляється абулія (від грецьк. abulia – нерішучість) – стан безвільності, відсутність спонукання до діяльності й ініціативи, млявість, втрата бажань. Людина нічим не займається й поступово навіть перестає себе обслуговувати. Залежно від причин, що її викликали, абулія може бути короткочасним, ситуативним, довгостроковим станом, або переживанням, що періодично вертається. Абулія може супроводжуватися мутизмом (мовчанням). Важка абулія може супроводжувати кататонічну форму шизофренії. Найбільш грубе порушення дій при патології волі виражається в станах повної нерухомості (ступор). При каталепсії хворий зберігає будь-яку позу, що надають його тілу.

Для хворих неврозами характерні нерішучість, труднощі ініціації дії відповідно до прийнятого рішення.

Гіпербулія характеризується «підвищенням» вольової активності, хоча про повноцінну вольову поведінку тут не може бути й мови. Гіпобулія обумовлена болісно підвищеним, маніакальним настроєм.

Могутність волі (за К. Ясперсом) проявляється в здатності управляти собою й подіями, що відбуваються. Хворий відчуває надзвичайний приплив сил і могутності. Йому здається, що інші люди, сили природи, неживі предмети підлеглі його влади, перебувають під його контролем. Але при цьому у звичайній діяльності, у повсякденних заняттях така людина демонструє протилежне – безвільність і бездіяльність.

Розлад контролю над імпульсами виявляється в нездатності пручатися імпульсам, спонуканням, спокусам. Прикладами таких порушень є клептоманія (періодично виникаючі непереборні імпульси украсти предмети, які суб’єкту не потрібні для особистого користування і які не мають для нього матеріальної цінності), піроманія (неодноразово чинені підпали), трихотиломанія (періодично наступаюча нездатність пручатися імпульсам виривати власні волосся).

Питання для самоконтролю

1. До яких варіантів зводиться уся різноманітність відповідей на питання про суть волі?

2. Що таке необхідні, але недостатні критерії вольової дії? Назвіть і коротко охарактеризуйте їх.

3. Які види перешкод долає людина, здійснюючи вольову дію?

4. Що таке достатні критерії волі? Перерахуйте і коротко охарактеризуйте їх.

5. У чому полягає специфіка вольової регуляції поведінки і діяльності?

6. Перерахуйте і коротко охарактеризуйте функції волі.

7. Перерахуйте і коротко охарактеризуйте компоненти структури вольового акту.

8. На яких підставах будують класифікації вольових дій С. Л. Рубінштейн, М. Бріхцин?

9. Які вольові якості виражають просторовий, часовий і енергетичний аспекти волі?

10. Відзначте недоліки і переваги гетерономних і автономних теорій волі. У чому полягає афективна теорія волі В. Вундта?

11. Перерахуйте і коротко охарактеризуйте основні варіанти порушення вольової регуляції поведінки.

Література

Основна

1. Брихцин М. Воля и волевые качества // Психология личности в социалистиче­ском обществе. – М.: Наука, 1989. – С. 134–144.

2. Гиппенрейтер Ю. Б. О природе человеческой воли // Психологический журнал. – 2005. – Т. 26. – № 3. – С. 15–24.

3. Иванников В. А. Психологические механиз­мы волевой регуляции. – СПб.: Питер, 2006. – 203 с.

4. Ильин Е. П. Психология воли. – СПб.: Питер, 2000. – 288 с.

5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психоло­гии. – М.: Учпедгиз, 1946. – 704 с.

6. Селиванов В. И. Волевая регуляция активности личности // Психологический журнал. – 1982. – Т. 3. – № 4. – С. 14–25.

7. Узнадзе Д. Н. Психология установки. – СПб.: Питер, 2004. – 413 с.

Додаткова

1. Ассаджиоли Р. Психосинтез. Теория и практика. От душевного кризиса к высшему «Я». – М., 1994. – 314 с.

2. Калин В. К. На путях построения теории воли // Психологический журнал. –1989. –Т. 10. – № 2. – С. 46–55.

3. Леонтьев А. Н. Воля // Вестник МГУ. Серия 14. Психология. – 1993. – № 2. – С. 3–14.

4. Макшанов С. И. Тренировка воли. – СПб., 1994. – 24 с.

5. Мэй Р. Любовь и воля / Пер. с англ. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 1997. – 384 с.

6. Пуни А. Ц. Психологические основы волевой подготовки в спорте. – Л., 1977. – 54 с.

7. Селиванов В. И. Избранные психологические произведения (воля, ее развитие и воспитание). – Рязань, 1992. – 201 с.

8. Селиванов В. И., Гаврилина С. А. Взаимосвязь воли и самоконтроля в учебной деятельности студентов // Психологический журнал. – 1992. – Т. 12. – № 5. – С. 44–50.

9. Симонов П. В. О филогенетических предпосылках воли // Вопросы психологии. – 1971. – № 4. – С. 84–88.

10. Чумаков М. В. Диагностика волевых особенностей личностей // Вопросы психологии. – 2006. – № 1. – С. 169–178.

11. Чхартишвили Ш. Н. Проблема воли в психологии // Вопросы психологии. – 1967. – № 4. – С. 72–81.

12. Шапкин С. А. Экспериментальное изучение волевых процессов. – М., 1997. – 140 с.

13. Шульга Т. И. Психологические основы формирования воли. – Пятигорск, 1993. – 134 с.

14. Шульга Т. И. Проблемы волевой регуляции в онтогенезе // Вопросы психологии. – 1994. – № 1. – С. 105–110.

15. Щербаков Е. П. Функциональная структура воли. – Омск, 1990. – 164 с.

16. Юркевич B. C. Об индивидуальном подходе в воспитании волевых привычек. – М., Знание, 1986. – 48 с.

РОЗДІЛ 20. ПСИХІЧНІ СТАНИ