Методичні рекомендації до вивчення Розділу 4.2. 6 страница
Працюючи з жертвою сімейного насильства, консультант повинен виявити у постраждалої тілесні ушкодження, що вимагають лікування, не обмежуючись тією інформацією, яку вона повідомляє.
Крім того, варто дотримуватися наступних рекомендацій:
• розмову з жінкою ведеться в окремому приміщенні, без свідків, супроводжуючих і більше самого насильника;
• часто для жертви консультант - перший спеціаліст, який приділяє їй час і бажаючий допомогти, а тому варто поділитися з нею своїми поглядами на проблему насильства;
• жінки, регулярно терплять побої і приниження, давно змирилися зі своїм становищем. Тому немає сенсу питати, чи є вона „жертвою”. Але можна задати такі питання: „Ви з кимось побилися?”; „Вам хтось заподіяв біль?”; „Таке часто зустрічається у людей, яких б'ють. Вас хтось бив?”; „Я боюся, що вас хтось ображає. Розкажіть мені про це, будь ласка”;
• багато жертв насильства відчувають сором і приниження через те, що з ними трапилося. Консультант слід переконати жінку в тому, що він її розуміє і знає, як важко говорити про себе за таких обставин. Варто уникати небажаних питань, в яких жертва може почути приниження: „Як ви можете жити з такою людиною?”; „Навіщо вам насильство?”; „Як ви могли таке допустити?”.
Загальні завдання, які повинна вирішити жінка - жертва насильства, щоб подолати травматичну ситуацію, виглядають наступним чином:
1. Формування ставлення до себе:
- Визнання своєї унікальності;
- Прийняття себе такою, яка є;
- Набуття любові до себе.
2. Формування ставлення до інших:
- Визнання унікальності будь-якого іншого;
- Розвиток у собі якостей, які допомагають зрозуміти думку, точку зору, поведінку іншого.
3. Дослідження себе:
- Вивчення своїх переваг, реакцій, станів в різних обставинах;
- Дослідження свого характеру, особливостей його прояву в різних сферах діяльності (робота, сім'я, дозвілля тощо);
- Увага до свого тіла;
- Аналіз цінностей і життєвих сенсів.
4. Усвідомлення необхідності відновлення (реабілітація):
- Пошук власного алгоритму досягнення рівноваги: знайомство з різними, в тому числі традиційними, способами відновлення; вибір прийнятних і адекватних способів;
- Розуміння того, що відновлення себе за рахунок іншої - шлях тупиковий і непродуктивний, що тягне за собою такі прояви, як роздратування, агресія, „пошук винуватого”, „відхід у хворобу”, „синдром нещасного” та ін.
5. Погляди, які допомагають досягти психічної рівноваги:
- Всі проблеми в мені самій;
- Все залежить від мого ставлення до подій;
- Внутрішню рівновагу виникає не з бажання змінити інших, а з прийняття їх такими, які вони є;
- Все, що ми можемо змінити, - це наше сприйняття світу, сприйняття оточуючих, сприйняття самого себе;
- Важливо перестати тривожитись і навчитися жити зараз;
- Варто навчитися прощати - це дозволить позбутися багатьох проблем;
- Необхідно позбутися страху і віддати перевагу страху любов - тоді можна змінити природу відносин з іншими людьми.
На відновлення контролю над своєю поведінкою у жертви насильства можуть піти тижні, місяці, а іноді й роки. Для психотерапії жертв насильства використовуються різноманітні методи, вибір технік і підходів залежить від особистості клієнта, від конкретної ситуації і від професіоналізму психотерапевта. Гуманістичний підхід можна застосовувати при всіх видах терапії. Так як пацієнт потребує розуміння, прийняття та підтримки з боку консультанта, терапія, орієнтована на клієнта, допомагає жертві виразити себе, розглянути різні способи реагування і вибрати з них найбільш підходящий.
Дослідження показують, що згвалтованим необхідна негайна психологічна допомога, а в ряді випадків - і тривала психологічна допомога, в тому числі з боку фахівців. Однак більшість згвалтованих не усвідомлюють, що у них виникли досить серйозні психологічні проблеми, і офіційна психологічна допомога може здаватися їм свого роду суспільним вироком, тому вони її уникають.
Перше завдання психологічної допомоги – посприяти тому, щоб постраждалі якнайшвидше повернулися до нормального життя. При цьому необхідно враховувати, що згвалтування стосується всіх сфер життя жінки: фізичної, емоційної, громадської, статевий. Треба виходити з того, що в більшості випадків потерпілі-абсолютно нормальні жінки, але знаходяться в стані важкого стресу. У той же час не можна забувати і про те, що серед потерпілих можуть бути і жінки, спочатку страждали психічними розладами. Наприклад, при афективних розладах компенсаторні можливості психіки завжди на межі, і згвалтування стає пусковим фактором психозу та інших ускладнень.
Більшість консультантів дотримуються наступних трьох принципів психологічної допомоги згвалтованим: 1) допомога повинна полегшити криза, сприятиме швидкому виходу з нього, знизити ризик виникнення стійких психопатологічних наслідків; 2) у кризовий період важлива емоційна підтримка близької людини; 3) згвалтування - це криза також для близьких родичів і друзів, яким теж може знадобитися психологічна підтримка.
При проведенні індивідуального консультування слід дотримуватися загальних етичних принципів. Можна запропонувати дві моделі індивідуальної психотерапії жертв сексуального насильства, розроблені в Центрі допомоги згвалтованим м. Санта-Моніка, США: модель кризової інтервенції і модель короткостроковій психотерапії.
Модель кризової інтевенціі використовується в тих випадках, коли число зустрічей консультанта з потерпілою заздалегідь обумовлено. Головна мета кризової інтервенції-допомогти жінці ефективно впоратися з травмою. Для цього в процесі консультування ставляться три завдання:
1. Адекватне і ясне уявлення про подію.
2. Управління своїми почуттями і реакціями, подолання афекту.
3. Формування поведінкових моделей, що дозволяють подолати наслідки травми.
Американський психолог Гейл Абарбанель запропонувала наступну схему кризової інтервенції:
1. Назвіться постраждалій і поясніть, як ви пов'язані з кризовою службою для жінок.
2. Роз'ясніть свою роль і завдання. Розкажіть про ту допомогу, яку ви можете надати.
3. Визнайте тяжкість того, що сталося.
4. Спонукаєте постраждалу говорити про те, що трапилося. Будьте терплячі, дайте їй час для відповіді на ваші питання.
5. Допоможіть постраждалої висловити почуття, що виникли у зв'язку з насильством.
6. Поясніть, що багато жертв сексуального насильства відчувають подібні почуття і схильні подібним реакцій.
7. З'ясуйте подання жінки про травматичний вплив сексуального насильства. Дізнатися, що вона думає про свої дії перед насильством і під час події. Поясніть, що багато жертв невірно собі уявляють міру своєї відповідальності за те, що трапилося: насправді пережила насильство не може бути винна в тому, що вона виявилася жертвою.
8. Резюмуйте висловлене і переходите до фази вирішення проблем.
9. Допоможіть ідентифікувати окремі переживання і встановити пріоритети, то є відзначити те, що найбільше турбує постраждалу і чим потрібно зайнятися в першу чергу.
10. Разом складіть план дій з вирішення найважливіших проблем, викликаних насильством. Запропонуйте альтернативні рішення по кожній темі. Зміцніть що з'явилося у жінки відчуття, що вона контролює ситуацію, підкресліть, що це вона приймає рішення і буде їх реалізувати так, як вважає за потрібне.
11. Оцініть здатність постраждалої впоратися з наслідками насильства. Дізнайтеся, хто з її близьких або друзів може надати їй підтримку.
12. Підготуйте жертву насильства до можливих реакцій на травму.
Описана схема співбесіди використовується і як вступна фаза для короткострокової психотерапії.
Більш тривала процедура кризової інтервенції обумовлена травматизирующим впливом сексуального насильства на особистість жертви. Її ставлення до світу, що оточує і собі піддано сумніву. Почуття безпеки і контролю над своєю долею знищено, здатність довіряти іншим людям похитнулася, величезний збиток нанесений самооцінці. Реакції на травму і породжені нею внутрішні конфлікти істотно змінюють поведінку постраждалої, особливо в тому випадку, якщо вона вважає за краще мовчати і не звертатися за допомогою.
Завдання програми короткострокової психотерапії – допомогти постраждалій осмислити травматичну подію. Ця модель, розрахована приблизно на 16 терапевтичних сеансів, призначена виключно для терапії жертв сексуального насильства. Сюди входять теоретичне обгрунтування кризової інтервенції, психодинамічна концепція і принципи короткострокового психотерапевтичного впливу. Такий підхід фокусується на центральній, ключової проблеми пацієнта, а тимчасові рамки моделі визначають постановку специфічних цілей з використанням для їх досягнення сугестії та інформування. Весь терапевтичний процес розпадається на три послідовні фази: початкову, середню і завершальну.
Початкова фаза зазвичай включає в себе два сеанси, в ході яких терапевт: 1) активно залучає жінку в терапевтичний процес, допомагає їй зрозуміти суть пережитої психологічної травми і виявити точки докладання зусиль для подолання її наслідків; 2) укладає з пацієнткою „терапевтичний контракт”; 3) оцінює ймовірність розвитку депресивних станів і суїциду; 4) індивідуалізує терапевтичну процедуру відповідно до потребам звернулася.
На початку терапевтичного процесу постраждала перебуває в стані гострої кризи. Для підготовки жертви до повноцінної терапії використовуються описані раніше прийоми кризової інтервенції. Терапевт в цій ситуації активний, готовий до емоційної підтримки, демонструє компетентність і розуміння природи травми насильства. Він допомагає прояснити ситуацію, встановити зв'язок між станом потерпілої і характером травматичної події, інформує, пропонує можливі варіанти дій заради подолання наслідків травми і допомагає скласти їх план.
Цілі короткострокової психотерапії і тимчасові рамки процесу обговорюються з пацієнткою під час підготовки «терапевтичного контракту». Визначення часових меж зміцнює надію на лікування, знижує залежність потерпілої від терапевта, стимулює її активну участь у терапевтичному процесі.
На перших сеансах терапевт проводить психодіагностику, що дозволяє індивідуалізувати роботу. Він оцінює: характер і вираженість посттравматичних симптомів; прояви психологічного захисту; рівень загального розвитку; засвоєні культурні норми і установки, що мають відношення до сексуального насильства; можливість підтримки з боку оточення; попередній травматичний досвід; наявність невирішених конфліктів.
Робота на другій фазі терапевтичного процесу зводиться до того, щоб дати постраждалої можливість вільно розповідати про подію, зрозуміти і опрацювати всі його аспекти. Мета терапії – інтеграція досвіду насильства в загальну систему життєвого досвіду постраждалої і розвиток адаптивних стратегій подолання наслідків травми. Ключовий момент у взаємодії терапевта і клієнтки – повна відвертість постраждалої, яка відчуває можливість розкрити всі обставини і деталі насильства. Не виключено, що терапевта буде важко вислуховувати подробиці, однак йому доведеться себе долати, оскільки недовіру чи небажання слухати перешкоджають роботі. Важливо пам'ятати, що не існує меж жорстокості гвалтівників. Можливість розповісти про травматичні події і пов'язаних з ними переживаннях знижує у постраждалої почуття безпорадності, ізоляції та сорому. Терапевт допомагає постраждалої встановити зв'язок її реакцій з подією травматичним подією.
Паралельно виробляються відповідні стратегії (поведінкові і когнітивні) і відбувається навчання управлінню симптомами посттравматичного синдрому (ПТС). Для цього використовуються різні терапевтичні прийоми, такі як релаксація і редукція стресу, фізичні вправи, зниження чутливості і когнітивне переформування (зміна точки зору).
Як тільки постраждала починає освоювати травматичний досвід на когнітивному рівні, у неї з'являється здатність контролювати себе і свої реакції, що допомагає їй повернутися до звичного способу життя і підвищує впевненість у собі. Інформування та захист інтересів потерпілої - важлива частина терапевтичного процесу.
Терапевта необхідно знати про існуючі забобони щодо сексуального насильства і вміти їм протистояти. Можна говорити про вторинний (соціальному) переслідуванні жертви, що виражається у висловлюваннях і діях, які мають на увазі її відповідальність за те, що трапилося або недооцінюють тяжкість психологічної травми. У деяких ситуаціях терапевт виступає захисником інтересів постраждалої заради вирішення конкретних проблем, що породжуються вторинним переслідуванням, скажімо, з боку медичних працівників та працівників правоохоронних органів.
Плануючи завершення терапевтичного процесу, терапевт нагадує жінці, що їх спільна робота добігає кінця. Зазвичай це відбувається під час одинадцятого сеансу і дозволяє жінці підготуватися до розставання з терапевтом і пропрацювати припинення відносин в рамках психотерапії. Протягом завершальної фази проводиться огляд результатів і досягнень роботи і намічаються цілі на майбутнє.
В особливому підході потребують жінки, які пережили сексуальне насильство в дитинстві. Вони можуть звернутися за допомогою через багато років, коли раптом розуміють, що травма, отримана в дитинстві, не вщухла з роками: „Не знаю, чому мені це так заважає жити зараз. Багато років я навіть не згадувала про це. Іноді я сумніваюся, чи було це насправді. Я виросла, і тепер у мене є власна сім'я. Чому ж зараз мені сняться кошмари і мене переслідує страх?”. Подібні питання часто звучать у бесідах з психотерапевтом.
Жінки можуть прийти з скаргою на брак тепла в сім'ї, дисгармонію в подружніх стосунках або на сильний страх за безпеку дитини. Іноді дитячі травматичні спогади на багато років блокуються, і жертва навіть не підозрює про те, що було в її дитинстві. Буває і так, що жінка пам'ятає про факт насильства, але не пов'язує труднощі своє теперішнє життя з цією подією.
У будь-якому випадку сексуальне насильство, пережите в дитинстві, не проходить безслідно і може викликати у дорослому житті такі проблеми:
• занижена самооцінка;
• труднощі у вираженні емоцій;
• складнощі у взаєминах з людьми;
• дефіцит довіри і сексуальні проблеми;
• різні захворювання, викликані психологічними причинами.
У процесі роботи з жінками, які пережили сексуальне насильство в дитинстві, психотерапевт ставить перед собою наступні цілі:
1. Повне усвідомлення того, що трапилося в дитинстві. Це звільнення від жахливої таємниці, яка зберігалася багато років. Зазвичай розмова з психотерапевтом стає для жінки першої в житті можливістю відкрито говорити і згадувати про пережиту травму.
2. Руйнування почуття самотності та ізоляції внаслідок розкриття секрету.
3. Надання допомоги в розумінні й вираженні своїх почуттів.
4. Ухвалення рішення про відповідальність за своє життя.
5. Відкриття себе заново, прощення себе.
6. Формування нового способу життя.
Спочатку слід допомогти жінці прийняти зобов'язання повністю виконати роботу, необхідну для реабілітації. Для цього доцільно скласти список відповідей на питання: „Чому я хочу одужати?”.
Жінки, які вступили на шлях зцілення, проходять в процесі психотерапії наступні етапи:
1. „Перед обличчям правди”. Для звільнення необхідно зрозуміти, що ж насправді сталося. Деякі жертви не пам'ятають того, що відбувається, інші просто не дозволяють собі оцінити значення цієї травми і всього, що з нею пов'язано, убезпечують себе від болю.
2. Усвідомлення і вираження почуттів. Поглянувши в обличчя правді, жінки відчувають всі емоції, від яких вони себе захищали: ненависть до гвалтівника, відчуття печалі і втрати.
3. Протистояння (пряме чи непряме) гвалтівнику та іншим людям, так чи інакше пов'язаним з подією. Кинути їм виклик можна в листі (лист може бути адресоване і вже померлій людині), в сімейних розмовах, розпочатих за ініціативою постраждалої, в особистій бесіді.
4. Зміна відносин з людьми. Жінка навчається об'єктивно дивитися на існуючі відносини і розрізняти, які з них можна вважати здоровими, а які-ні. Тут відбувається вибір: як жити далі, чи треба що-небудь змінити в сімейному житті.
5. Нове відкриття себе. Це відчуття своєї унікальності і готовність до подальшого зростання.
6. Турбота про себе. Жінка навчається отримувати те, чого була позбавлена в дитинстві.
7. Прощення себе. Зрозумівши, що з нею сталося, жінка звільняється від почуття провини.
Постраждала від сексуального насильства відчуває комплекс найсильніших переживань: почуття провини, сорому, безвиході, неможливості контролювати й оцінювати події, страх через те, що „всі дізнаються”, бридливе ставлення до власного тіла.
При консультуванні жертв сексуального насильства необхідно (Моховиков, 2001):
1. Забезпечити можливо більш повне і безумовне прийняття себе.
2. Підвищити самооцінку.
3. Допомогти скласти конкретний план поведінки в обставинах, пов'язаних з насильством (інформація про міліції, правоохоронних органах, медичних процедурах).
4. Допомогти визначити основні проблеми.
5. Допомогти мобілізувати системи підтримки.
6. Допомогти усвідомити серйозність того, що сталося.
7. Допомогти усвідомити необхідність витратити час на одужання.
8. Виявити і зміцнити сильні сторони особистості.
Принципи допомоги жертвам згвалтування
1. Повага:
• слід оцінити довіру, яку надає жертва, звертаючись за допомогою;
• забезпечити конфіденційність;
• враховувати культурні особливості жертви.
2. Підтвердження:
• правоти клієнтки, її потреби висловити свої почуття;
• того факту, що жертва залишилася в живих і має достатньо сил, щоб впоратися з травмою;
• природності та адекватності її почуттів;
• позитивного сенсу проявів психологічного захисту.
3. Переконання:
• що жертва не винна;
• що вона подолає свої переживання, страхи і нічні кошмари, які є „оплакуванням втрати”;
• що теперішній стан пройде, якщо з'явиться надія;
• що вона має необхідні сили і ресурси;
• що їй самій слід визначати, що, коли і кому розповідати про пригоду.
4. Надання різноманітних можливостей:
• слід передати їй ініціативу в процесі консультування;
• дати необхідну інформацію, що не змушуючи нести відповідальність за те, що трапилося;
• не наполягати на необхідності лікування;
• не вникати в деталі того, що сталося, якщо цього не потрібно у терапевтичних цілях. При консультуванні жертви згвалтування ні в якому разі не слід розслідувати обставини психотравми. Перш за все, слід підтримати розмову про відчуття і почуттях. Нагромаджені переживання і емоційна напруга шукають виходу, чому сприяє активне слухання. Предметом обговорення часто стає звинувачення себе, засноване на омані, що гвалтівнику не було надано належного опору. Слід переконати жертву, що вона діяла правильно, відповідно обставинам, що склалися, кращим доказом чого є той факт, що вона залишилася жива.
Спектр можливих емоційних реакцій жертви широкий:
1. Страх, який може призводити до розвитку фобій (страх знову піддатися побиттю, насильства або позбутися життя). Його не слід придушувати, більше того, оскільки він заснований на реальних обставинах, іноді потрібно зробити дії по забезпеченню безпеки. Існує також і страх відкидання близькими.
2. Заперечення серйозності (або існування) проблеми. Відбулося, це не усвідомлюється або видається нереальним. У бесіді слід шанобливо поставитися до потреби в цій психологічної захисту.
3. Потрясіння відсутністю або неприемлемостью альтернатив – виходу з ситуації.
Сильні емоційні переживання ведуть до дезорганізації поведінки та дезінтеграції особистості. Потрясіння породжує почуття, що необхідно різко змінити спосіб життя: змінити житло, роботу, навчання і т.п. У цьому хаосі варто спільно вибрати найбільш важливі пріоритети і, використовуючи сильні сторони особистості, скласти конкретний і здійсненний план дій.
4. Безпорадність, викликана невдалими спробами опору, байдужістю або ворожістю оточення і суспільства. Її подоланню сприяє усвідомлення того, що ситуація залагодити.
5. Гнів виникає негайно або з відстрочкою і може бути спрямований на будь-якої людини. Слудет висловити його до кінця, як би це не було болісно і болісно.
6. Почуття провини за колишні помилки, неправильне поводження або відхід від значущих відносин. Провину заперечувати безглуздо - важливо те, що вона вказує на явища, що залежать від клієнта, які тому можна измененить при його бажанні.
7. Недовіра виникає в силу того, що консультант відноситься до числа сторонніх, від яких продовжує виходити небезпека. Оскільки недовіру є в якійсь мірі реалістичним, не зайве вислухати і прийняти вираження невдоволення і розчарування клієнта.
8. Депресія, виявляється в почутті незначущості і нездатності до дії, часто підтримувана оточенням. Вона долається шляхом прийняття своїх почуттів, набуття контролю над собою і активної участі в житті.
9. Амбівалентність обумовлена проблематичністю соціальної та сексуальної ролей як клієнтки, так і значущих інших, а також необхідністю прийняти рішення про зміну стереотипів. Визнавши право жертви на подвійність емоцій, важливо дати можливість їх відкрито проявити.
Після емоційного відреагування слід поступово переходити до роботи з відновлення особистісного контролю. Тут не слід очікувати швидких результатів: деколи має пройти чимало часу; тижні або місяці, а іноді й роки ідуть на те, щоб повністю реконструювати відносини з оточуючими і досягти інтеграції особистості. Немає сенсу фіксуватися на деталях сексуального нападу: фіксація і генералізація цих переживань може призводити до хронічної беззахисності і непереборному страху перед усіма чоловіками.
Якщо клієнтка звертається за допомогою безпосередньо після скоєного сексуального нападу, їй рекомендують звернутися до правоохоронних органів по телефону або особисто, для чого їй дають відповідну інформацію. Слід переконати жертву в необхідності дати свідчення слідчим органам і як можна швидше пройти медичне обстеження. Варто згадати, що пройти медичну експертизу бажано протягом першої доби, маючи певні докази згвалтування (для чого не слід митися або приймати ванну). Довести до свідомості жертви цю інформацію дуже важко, але доцільно їй нагадати, що ці дії можуть полегшити надання їй допомоги. Безумовно, цей момент вимагає від консультанта особливої чуйності. Звертаючись до консультанта, а не в правоохоронні органи, жертва має для цього свої підстави і тому сприйме переадресацію як відкидання. Юридичну інформацію можна передати лише на тлі усталеного довіри і опрацювання переживань.
Через відсутність надійної системи законів і неефективності їх виконання неповнолітні, потерпілі від сексуального насильства, звертаються за правоохоронною допомогою вкрай рідко. Це пов'язано з психологічної травматичністю дізнання і судового процесу, з побоюванням розголосити небажану інформацію у навчальних закладах, серед значущого оточення, з сумнівом у дієвості юридичної допомоги, зі страхом перед помстою гвалтівника або його оточення.
Далеко не завжди жінка, що перенесла насильство, виявляється на прийомі у психолога, а якщо це відбувається, приводом для звернення служать найчастіше депресія, втрата сенсу життя, самотність, невдачі на роботі, конфлікти з чоловіком, серйозні труднощі у вихованні дітей, неповагу з боку близьких або товаришів по службі і т. д. Пояснюється це цілим рядом причин:
1. Жінка переживає гострі почуття провини і сорому.
2. Результати перенесеної травми часто позначаються на різних сферах життя жінки, не завжди пов'язаних з сексом. Жінка щиро вважає, що між згвалтуванням в минулому і тими проблемами, які існують в сьогоденні, немає ніякого зв'язку.
3. Людина прагне забути перенесену біль, з якою він не в змозі жити. В одних випадках це повне забуття, в інших знижується значимість події, яка сприймається як прикрий курйоз, випадковість, дрібниця, про яку не варто згадувати.
Як правило, жінка сподівається, що за допомогою психолога вона зможе налагодити своє життя, не торкаючись самої болючої теми, не піддаючи себе додатковому приниженню. Те, що з нею одного разу сталося, і супутні цьому почуття вона сприймає як власний порок, гріх, прокляття. Вона переконана, що, якщо люди дізнаються про це, вона буде назавжди відторгнута, вигнана з суспільства. Вона намагається сховати в собі жахливе спогад. Іноді спостерігається протилежна позиція: жінка багато і охоче розповідає про те, як її гвалтували, згадуючи все нові деталі. Ситуація згвалтування найчастіше стає найяскравішою плямою в сірій, бідної подіями і переживаннями життя; це єдине, що може привернути до неї увагу. Іноді, зізнаючись у тому, що вона зазнала насильства, жінка намагається у фантазії взяти на себе повну відповідальність за те, що сталося, намагаючись тим самим зберегти контроль над ситуацією і не упустити свою гідність перед психологом. У будь-якому випадку психолог має справу з жінкою, чиє життя розбита насильством. Для зміни необхідно розкрити сам факт насильства, його причини та наслідки для життя жінки, тобто саме те, що жінка усіма силами намагається заховати від себе, відсунути або спотворити.
Факторами ризику в ситуації згвалтування, які може виявити психолог, є:
1. Травмуючі, спотворені стосунки зі значущими людьми в дитинстві (особливо якщо ці спотворення були сильними або тривалими).
2. Обставини, пов'язані з першим сексуальним досвідом.
3. Позиція жертви, яка включає почуття залежності від інших людей, свідомість
власної некомпетентності і неповноцінності, виправдання агресора.
4. Низький соціальний інтелект.
5. Схильність до ризикованої поведінки, авантюр.
6. Алкоголізм, наркоманія.
7. Факт згвалтування в минулому (що підвищує ймовірність повторного згвалтування).
8. Що були в минулому суїцидальні думки або спроби як пошук виходу з важких ситуацій.
9. Почуття ізоляції, депресія.
Жертва сексуального насильства має певну модель поведінки як реакцію на стрес від пережитого. Іноді ці ознаки можна знайти у жінок і до того, як вони стали об'єктом сексуального насильства, а також у жінок, які є постійним об'єктом агресії з боку чоловіка, близьких людей, товаришів по службі. Це говорить про те, що певний комплекс індивідуальних рис робить жертву вразливою для гвалтівника. Таким чином, працюючи над руйнуванням цього комплексу, психолог знижує загрозу згвалтування клієнтки в майбутньому і робить її стійкішою до проявів агресії у побуті.
Існують деякі особливості жертв насильства, які проявляються в ситуації консультування:
1. Поза, руху, манера говорити, тілесні реакції. Така жінка намагається зайняти якомога менше місця. Якщо психолог пропонує їй вибрати зручний для неї місце в кабінеті, вона сідає поряд з дверима, наче шукає затишний куточок, з якого у разі чого легко втекти. Під час бесіди голова втягнута, руки зчеплені, голос тихий, плаксивість.
2. Часте вживання характерних слів при розмові. Це словосполучення „я боюся”, „я хочу”,„мене змушують”, „мене примушують”, „я намагаюся”, „мені соромно, і я боюся”, „я притерпілася до того, що ...”, „мені дозволяють”, що вказує на позицію жертви, дитини, маленького, залежної людини.
3. Характерні уявлення про світ і своє місце в ньому. До них відносяться:
• нездатність дати відсіч у критичній ситуації;
• очікування насильства;
• виправдання агресора, зв'язок любові з агресією;
• зв'язок задоволення з болем, небезпекою;
• почуття провини, непотрібності, самотності;
• проблеми на роботі;
• розлади в сексуальній сфері. Як правило, жінки досить вільно повідомляють про гінекологічних проблемах: аборти, викидні, безпліддя, хворобливі менструації. При встановленні довірчих відносин з психологом вони повідомляють також про свою неспроможність у сексуальній сфері;
• спогади про дитинство і юність. Типово підкреслення позитивних якостей обох батьків або згода з позицією одного з них, особливо в разі конфлікту між батьками. Ті спогади, які не вкладаються в загальну схему, ігноруються. Поступово жінка стає більш самостійною у своїх спогадах, по-новому трактує їх;
• спотворення у відносинах зі значимими людьми;
• перші враження про секс негативні, неусвідомлений ранній секс;
• батьківське програмування дитини на згвалтування;
• характерні сни. Досвід роботи зі снами жінок, що пережили сексуальне насильство, дає підставу стверджувати, що є ряд характерних особливостей сновидінь.
Жінки не завжди пам'ятають зміст своїх снів, але у них часто залишається відчуття, що цей сон вже був, бо пам'ятається постійно повторюваний фінал сну (кудись запізнилася, не знайшла виходу, загубилася в незнайомому місці, залишилася одна на пероні, не змогла вийти з лабіринту). При пробудженні жінки відзначають відчуття незавершеності, загубленості, болісне бажання згадати сон і вже звично йдуть „всередину себе”, воскрешаючи переживання незабутнього кошмарного минулого, яке насправді хотілося б стерти.
Еротичні сни, що викликають відчуття реальності, що відбувається. Як правило, в таких снах початок сюжету пам'ятається добре: сцена з присутністю когось, вартого довіри (улюблений, добрий знайомий, подруга, діти, мати, батько, брати чи сестри), але потім щось змінюється, і замість знайомого з'являється щось жахливе, „інопланетне”, що намагається заподіяти зло. Відчуття боротьби, опору і чужорідного тіла в животі, яке увійшло або виходить через матку.