Соціальна робота з девіантними дітьми: способи діагностики, профілактики та корекції
Завдання соціально-психологічної служби системи освіти України полягає в сприянні повноцінному особистісному й інтелектуальному розвитку дітей на кожному віковому етапі, у створенні умов для формування в них мотивації до самовиховання і саморозвитку; у забезпеченні індивідуального підходу до кожної дитини, у профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному й особистісному розвитку дитини. Виконуючи ці завдання, практичний психолог здійснює психологічний супровід учнів, що і є основним змістом превентивної роботи з подолання проблем девіантної поведінки школярів.
Соціально-психологічна діагностика дітей.Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів, одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.
Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методики, і спеціальні тести, і їх поєднання. Пропонуємо використовувати в роботі різноманітні моделі діагностики.
Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій характеру. Спрощений та більш доступний у роботі для діагностики акцентуацій особистості є опитувальник X. Шмішека, в основу якого покладено концепцію «акцентуацій особистості» К. Леонгарда. Окрім того, багатофакторний опитувальник особистості Р. Кеттела — тест практичний та універсальний — дає багатоаспектну інформацію про особистість. Продуктивним є і тест «ВВНД» (властивості вищої нервової діяльності), що його успішно використовують психологи вже понад 15 років.
Для спостережень можна використовувати карту спостережень Д. Скотта («Робоча книга шкільного психолога» І. В. Дубровіної), в діагностичній роботі зі школярами психолог може отримати інформацію про важковиховуваного учня, використавши проективний тест М. Люшера, експрес-діагностику характерологічних особливостей учня, шкалу самооцінки С. Спілбергера (особиста та ситуативна тривожність), тест шкільної тривожності Філіпса, методику Дембо-Рубінштейна (модифікація А. М. Прихожан) оцінювання школярами особистих якостей, результати соціометрії, за потребою — методику дослідження показників і форм агресії А. Басса, А. Дарки.
Для з'ясування типу темпераменту можна використати опитувальник Г. Айзенка або теппінг-тест; для визначення типу реагування в конфліктній ситуації — тест фрустрації С. Розенцвейга. Цікаво, що підлітки, яких вважають важковиховуваними, дуже відрізняються за спрямованістю стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Одні з них виявляють екстернальність, а інші — інтернальність. Буває й так, що дитина байдужа або займає позицію компромісу. У будь-якому випадку різні типи реакції дитини є значущими для психолога.
Проективні тести мають низку переваг, зокрема в тому, що діти сприймають їх як гру й не усвідомлюють мети дослідження, натомість це дає можливість одержувати не очікуваний результат, а істинний, тобто прочинити двері у світ особистісних проблем, що не завжди доступно вербальним методикам. Діагностика характерологічних якостей особистості за допомогою проективних методик: «Дім, дерево, людина», «Малюнок сім'ї», «Неіснуюча тварина» є доволі інформативною, проте потребує теоретичної підготовки психолога та достатнього практичного досвіду роботи з тестами.
Корекційна робота з девіантними дітьми.
Високий професіоналізм психолога необхідний і для проведення колекційної роботи з важковиховуваними підлітками, яка має передбачати і забезпечувати формування та оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів. Г. Ейдеміллер та В. Юстицький виділяють три основні завдання, які психолог повинен виконувати в ході психокорекційної роботи з акценту-йованими підлітками:
- сприяти розпізнаванню підлітком важких для нього ситуацій;
- навчити аналізувати їх;
- виробити алгоритми поведінки людини у критичних для неї ситуаціях.
Мета психокорекційної роботи з учнями: перетворення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності.
Тренінги на вироблення комунікативних навичок, емпатійних здібностей тощо ґрунтуються на творчій діяльності психолога та дітей. Для різних вікових груп можна використати різноманітні методики, психотехніки та вправи, апробовані варіанти практичних занять, що їх пропонують професійна періодика, методичні посібники та монографії. Знову ж, від психолога залежить створення позитивної мотивації, зняття емоційного напруження, створення атмосфери «захищеності», взаємної довіри у групі; зацікавленості дітей у заняттях, вироблення навичок ауторелаксації. Психологічним результатом корекційної роботи є поліпшення поведінки дітей не тільки за умов контролю, а й тоді, коли він відсутній, тобто коли «працюють» навички самоконтролю.
Вчинок дитини — досвід її самостійної поведінки — має внутрішній мотиваційний зміст. Вимоги вчителя, батьків не діють на підлітка, тому що він внутрішньо не сприймає ці вимоги. Найімовірніше, він не буде їх виконувати, або ж виконає формально, оскільки вони можуть викликати лише опір або протест. Зовнішні причини діють лише через внутрішні умови, через психічний стан суб'єкта, через його думки і почуття.
Важливою умовою успіху в подоланні девіантності є бажання дитини змінити саму себе, що є передумовою цілеспрямованих позитивних суб'єктивних новоутворень. Самосвідомість — усвідомлення себе як людини — необхідна умова саморегуляції, тобто управління своєю поведінкою. Одним із найважливіших компонентів структури самосвідомості є самооцінка, об'єкти якої є різноманітними — предметна діяльність, її результати, поведінка, розумові та фізичні якості, здібності, риси характеру — узагальнений «Я-образ» . Найважливіший параметр самооцінки — її адекватність.
Просвітницька та профілактична робота.
Профілактику адиктивної поведінки (поведінки, обтяженої залежністю-зловживанням алкоголю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпатійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоровий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини, особливо коли робота пролонгована в середніх та старших класах. Діти вчаться не перейматися атрибутикою дорослості: вживанням алкогольних напоїв, палінням, в деяких випадках нейтралізується вплив негативних референтних груп та неблагополучних сімей.
Сім'я — основний інститут виховання дітей. Зразки поведінки діти переймають від своїх батьків, але ж батьки визначають і норми оцінювання поведінки. Зрозуміло, чому діти часто живуть у «королівстві кривих дзеркал», яке пронизане подвійною, а то й потрійною мораллю. Діти часто грають ролі своїх батьків, тому дуже важливо запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками.
Психолого-педагогічну допомогу особистості, схильної до девіантної поведінки, можна розглядати як комплекс соціально-психологічних і педагогічних заходів, що спрямовані на виявлення і виправлення умов, які сприяють проявам девіантної поведінки; створення передумов попередження відхилень у поведінці, зокрема, через пропаганду здорового способу життя; створення сприятливого соціально-психологічного клімату в мікросоціальному оточенні дитини; створення можливостей для самореалізації особистості у суспільстві тощо. Останнє, зокрема, передбачає організацію спеціальної роботи психолога з девіантами, спрямовану на:
- розхитування і руйнування девіантних настанов, уявлень, мотивів, стереотипів поведінки та формування нових, позитивних;
- розвиток соціальної активності, інтересу до себе і оточуючих, сприяння у здобутті певного статусу в позитивно спрямованих угрупованнях;
- навчання навичкам саморегуляції, співпраці, адекватному прояву активності, вмінню здійснювати правильний вибір форм поведінки;
- розвиток інтересу і здатності до творчості;
- оптимізацію позитивного досвіду, створення і закріплення зразків позитивної поведінки.
Власне психологічна допомога особистості здійснюється за такими напрямами, як психологічна превенція (попередження, профілактика) і психологічна інтервенціят (подолання, корекція, реабілітація).
Психодіагностика при цьому є допоміжним засобом, що вирішує проміжні практичні завдання [8].
Загалом профілактично-корекційна робота спрямована на реалізацію таких функцій[9]:
- виховну (поновлення позитивних якостей, що переважали до появи девіантної поведінки);
- компенсаторну (формування прагнення компенсувати певні соціальні недоліки, активізація діяльності у тій сфері, де особистість може досягти успіху, реалізувати потребу в самоствердженні);
- стимулюючу (активізація позитивної суспільно корисної діяльності через зацікавлене емоційне ставлення до особистості);
- коригувальну (виправлення негативних якостей особистості, коригування мотивації, ціннісних орієнтацій, атитюдів, поведінки);
- регулятивну (забезпечення впливу учасників міжособистісної взаємодії для зміни ступеня участі особистості у груповій діяльності з поступовим переходом до саморегуляції і самоконтролю).
При цьому можна виділити такі етапи профілактично-корекційної роботи: формулювання проблеми, висування гіпотези про причини девіацій, діагностичний етап для перевірки і уточнення гіпотези, вибір адекватних методів і технологій надання психологічної допомоги особистості, складання програми та її реалізація, контроль за ходом реалізації програми і, за необхідності, внесення до неї коректив.
Виділяють декілька підходів до надання психологічної допомоги особистості в профілактиці і корекції девіантної поведінки відповідно до напряму психологічної науки [21;24;25]. Так, зокрема, гештальтпсихологія і тілесно-орієнтована терапія спрямовані, насамперед, на подолання "внутрішнього розколу" між тілесним і духовним, формування почуття довіри поняттям "тут" і "тепер". Екзистенціальний підхід передбачає сприяння особистості у переосмисленні екзистенціальної ізоляції, підкресленні цінності й розмаїття світу, створенні привабливої життєвої перспективи, осмисленні сенсу життя. Поведінкова психологія розглядає способи встановлення адекватних контактів з іншими людьми через навчання відповідним засобам соціальної поведінки, зокрема, через тренування входу до певної ролі і виходу з неї тощо, детальне відпрацювання поведінкових реакцій. Інтеракціоністський підхід фокусується на прагненні людини поділити своє життя з іншими у пошуках вирішення соціальних ситуацій через гру певних ролей, забезпечення гнучкості їх меж за допомогою інших людей. У вітчизняній психолого-педагогічній науці відомі давні традиції профілактики і корекції девіантної поведінки через створення спеціального розвивально-виховного середовища (А. Макаренко, Т. Шацький та ін.).
Профілактика девіантної поведінки нерозривно пов'язана з процесом соціалізації особистості і залежить від таких умов, як комплексність (проведення спільних заходів не тільки на соціально-психологічному, але й економічному, правовому, медико-санітарному, педагогічному рівнях), послідовність, диференційованість (залежно від індивідуально-психологічних особливостей людини і особливостей її оточення), своєчасність (надання допомоги на ранніх етапах виникнення схильності до девіантної поведінки), пріоритет превентивності соціальних проблем, прогностичність (спрямованість у майбутнє, насичене позитивними цінностями і цілями, планування життєвих планів без девіантної
поведінки) [8; 9].
О. Змановська називає такі форми психопрофілактичної роботи [8]:
- організація соціального середовища, в рамках якої передбачається соціальна реклама з формування настанов на здоровий спосіб життя; створення негативної громадської думки щодо проявів девіантної поведінки, насамперед, через засоби масової інформації; формування соціальних "зон підтримки", зокрема, через організацію і підтримку громадських організацій, молодіжних рухів та ін.;
- інформування, що передбачає вплив на когнітивні процеси особистості для підвищення її здатності приймати конструктивні рішення щодо власної поведінки; здійснюється через організацію лекцій, бесід, групових дискусій, поширення відео- і телефільмів тощо;
- активне соціальне навчання соціально-корисним навичкам, активізація особистісних ресурсів, що реалізується через групові тренінги, зокрема, тренінги асертивності або тренінги резистентності до негативних соціальних впливів, участь у групах спілкування і особистісного росту тощо;
- організація діяльності, альтернативної девіантній поведінці, зокрема, через залучення особистості до пізнавальної діяльності, спорту, мистецтва, випробування себе у "позитивній" діяльності (подорожі, похід у гори, екстремальні види спорту тощо);
- організація здорового способу життя, що передбачає, зокрема, розвиток екологічної культури особистості, дотримання режиму праці й відпочинку та виключає прояви надмірності;
- мінімізація негативних наслідків девіантної поведінки, яка застосовується у разі сформованої схильності до девіантної поведінки і спрямована на профілактику рецидивів або їх негативних наслідків.
Психологічна корекція девіантної поведінки передбачає психологічне втручання в особистісний простір для стимулювання позитивних змін, послаблення або усунення тих форм поведінки особистості, що перешкоджають її соціальній адаптації [8].
Зрозуміло, що надання психологічної допомоги у цьому випадку буде ефективним за умови бажання таких змін з боку девіанта. Тому основними завданнями психологічної інтервенції за девіантної поведінки особистості є такі: створення сприятливих соціально-психологічних умов для особистісних змін або одужання, розвиток мотивації на соціальну адаптацію або одужання; стимулювання особистісних змін; корекція поведінки з урахуванням специфіки її проявів у процесі психологічного консультування або психотерапії [8; 22].
Так, наприклад, у разі делінквентної поведінки особистості важливими завданнями психокорекційної роботи є створення саногенного середовища або "психотерапевтичних оаз", тобто груп або стосунків, вільних від деструктивних впливів, у яких прищеплюються позитивні способи поведінки, відбувається зниження чутливості до кримінальних, стресових впливів, соціальне навчання і підвищення здатності особистості конструктивно вирішувати проблеми в делінквентному оточенні і успішно виходити з нього [8; 10; 27].
Очевидно, що профілактика і корекція девіантної поведінки особистості є особливо дієвою на ранніх етапах, зокрема, під час навчання в школі. Тут слід приділити увагу тим особливостям поведінки, що можуть передувати правопорушенням. Йдеться, насамперед, про прогули (можуть бути як формою девіантної поведінки, так і наслідком невротизації дитини - "шкільного неврозу"), погану успішність у навчанні (може бути зумовлена як педагогічною занедбаністю, так і дефектами інтелектуального розвитку, затримкою психічного розвитку загалом), низький статус дитини у шкільному колективі, ізольованість у ньому; наявність компенсаторної поведінки інфантильного характеру (через прагнення забезпечити успіх будь-яким чином, зокрема, через роль "класного блазня" або поведінку "луддита", який псує зошити відмінників та меблі, б'ється) тощо.
Зрозуміло, що профілактична робота має здійснюватися в тісному контакті з батьками і педагогами. При цьому слід урахувати, що педагоги, часто не помічаючи цього, роблять більше зауважень "важким" дітям, ніж "нормальним", оцінка дається не окремому вчинку, а особистості загалом, до оцінювання нерідко підключається увесь клас. Тому передумовою успішної профілактичної роботи є психологічне консультування педагогів і батьків щодо змісту, особливостей прояву і чинників девіантної поведінки, а також специфіки взаємодії з девіантами [22].
Програма роботи з дітьми молодшого шкільного віку у разі порушень розвитку особистості, що розроблена Р. Овчаровою [18], складається з таких блоків:
- зняття стану емоційного дискомфорту;
- створення ситуації успіху;
- гармонізація внутрішньої суперечливості особистості;
- корекція залежності від оточуючих;
- зняття ворожості, формування адекватних форм соціальної поведінки;
- корекція тривожності, виховання впевненості у собі.
Корекційна програма, що створена німецьким дослідником Клюге, орієнтована на найскладніших учнів масової школи, які за характеристиками соціальної поведінки перебувають у "групі ризику" [23]. Переваги цієї програми полягають у тому, що в ній пропонується проведення тренінгу, розрахованого на досить тривалий проміжок часу, який передбачає і психологічну, і педагогічну корекцію (див. таблицю).
При цьому педагог задає систему суспільних цінностей, моральних ідеалів, визначає напрям, змістовні "перспективні лінії" розвитку, як їх називав А. Макаренко, за необхідності може використати такі методи корекції негативних рис характеру, як метод "вибуху" і метод "реконструкції" характеру" [13]. Психолог забезпечує формування і оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів.