Рибалка в.в. психологічна характеристика трудової діяльності та професії
Рибалка В.В. Психологія праці особистості: Навчально-методичний посібник. – К.-Кременчук: ПП Щербатих, 2006. – С.24-31.
Трудова діяльність є провідною, центральною серед інших видів діяльності людини, які пов'язані з працею, функціонують як різновид праці, виступають як її передумова, умова чи наслідок. Так, спілкування, гра, учіння, професійна підготовка, спорт, моральна діяльність мають спільні риси з трудовою діяльністю, є тією чи іншою мірою похідними від трудової діяльності, мають тотожну з нею побудову. Для структури і змісту цих видів діяльності характерні мотивованість, активність, суспільний характер, предметність, інформаційна забезпеченість, цілеспрямованість, певна оснащеність знаряддями, продуктивність, емоційність тощо. Усі зазначені вище види діяльності, так само як і трудова, регулюються суб'єктом, певною системою психічних якостей особистості. Тому слід розглянути загальну психологічну характеристику діяльності особистості.
Як філософська категорія, діяльність означає спосіб існування людини і суспільства, що визначає активне відношення людини до світу, спрямоване на його пізнання і цілеспрямоване перетворення. Водночас, у діяльності створюється і сама особистість. Ця думка є загальноприйнятою у вітчизняній психології .
Так, за принципом творчої самодіяльності, сформульованим С.Л.Рубінштейном ще у 1922 році, «суб'єкт у своїх діяннях, в актах своєї творчої самодіяльності не тільки виявляється і розкривається; він в них створюється і визначається. Тому, через те, що він робить, можна визначити те, чим він є; спрямованістю його діяльності можна визначати й формувати його самого... У творчості створюється і сам творець. Лише у створенні... етичного, соціального цілого створюється моральна особистість. Лише в організації світу думок формується мислитель; у духовній творчості виростає духовна особистість. Є тільки один шлях - якщо це шлях - для створення великої особистості: велика праця над великим творінням. Особистість тим більше значуща, чим більше її сфера дії, той світ, в якому вона живе, і чим завершенішим є цей останній, тим завершенішою є вона сама. Одним і тим же актом творчої самодіяльності створюючи і його і себе, особистість створюється і визначається, лише включаючись в її об'ємисте ціле».
Отже, змінюючи зовнішній світ, людина відповідно змінює і саму себе - і через процес, і через результат, який стає новою умовою її існування й розвитку.
У психологічному контексті «діяльність визначається як сукупність процесів реального буття людини, що опосередковане свідомим відображенням». При цьому, як зазначає О.М.Леонтьєв, діяльність містить у собі ті внутрішні суперечності і перетворення, що породжують людську психіку, особистість, які у свою чергу виступають умовами, органами здійснення діяльності.
Через діяльність суб'єкт, людина здійснює взаємозв'язок з об'єктом, об'єктивною дійсністю, світом. Через діяльність відбувається певний перехід від суб'єкта, особистості до об'єкта, світу і навпаки. Цей перехід відбувається у формі опредмечування і розпредмечування. В ході опредмечування здійснюється активне перетворення оточуючої об'єктивної дійсності, створення предметного світу, фактично - його психологізація. При розпредмечуванні психологізованого об'єктивного світу відбувається протилежний процес - зміна самого суб'єкта, особистості, за рахунок «вбирання», «всмоктування» людиною в себе все більш широкого об'єму предметного світу. Адже створений суспільством особистостей предметний світ значно ширший за те «навколишнє середовище», що безпосередньо (чи опосередковано) оточує конкретну особу, особистість. Здійснюючись неперервно, процеси опредмечування і розпредмечування сприяють розвиткові як предметної, соціальної і природної, дійсності, так і самої особистості.
Отже, діяльність особистості має такі головні ознаки, як: а) соціальна мотивованість та індивідуальна цілеспрямованість; б) предметність; в) соціальність, тобто суспільно-історична природа; г) індивідуальність, тобто індивідуально-еволюційна природа; д) опосередкованість; е) продуктивність, креативність.
а) соціальна мотивованість та індивідуальна цілеспрямованість діяльності відображає структуру соціального розподілу у суспільстві пізнавальних, продуктивних і творчих діяльностей людства між його членами, в якій вони мають знайти своє місце, свій життєвий, професійний, особистісний сенс, свою мету. Водночас, поряд із соціальністю цього процесу, слід враховувати і його індивідуальний характер, що виявляється врешті-репгг в особистісному і професійному самовизначенні людини, у формуванні її життєвої мети і системи проміжних цілей низки діяльностей;
б) предметність діяльності виявляється в наявності предметів культури людства, в яких зафіксовані певні цінності та суспільно вироблені способи дій з ними - створення, вироблення, споживання; ці способи предметних дій засвоюються людиною, відтворюються і розвиваються саме в діях з предметами людської культури;
в) соціальність, суспільно-історична природі діяльності полягає в її соціальному походженні та існуванні. Людська діяльність формується з самого початку як сукупна, групова, колективна діяльність з певним розподілом між її членами цільових, змістових, інструментальних, процесуальних і результативних компонентів. Вона має свої форми і засоби організації, диференціації та інтеграції. Соціальна за своїм походженням, зовнішня кооперативна діяльність виступає в онтогенезі джерелом, плацдармом формування індивідуальної, внутрішньої, ідеальної діяльності особистості. Цей перехід від зовнішньої до внутрішньої форми діяльності, або інтеріоризація, існує в єдності з переходом від внутрішньої до зовнішньої її форми, або екстеріоризацією;
г) індивідуальність, індивідуально-еволюційна природа діяльності полягає в тому, що життєва енергія, вітальна сила, власне працездатність, динамічність людини забезпечується на рівні організму, індивіда, що і виступає фізіологічним джерелом самої діяльності, її процесуальної, яка соціально модифікується. Організм і мозок людини мають таку анатомічну побудову і такі фізіологічні, психофізіологічні функції, які тільки і можуть стати реалізаторами суто людських, суспільних видів діяльності, цілої їх сукупності. В ході інтеріоризації, при переході зовнішніх видів діяльності у внутрішні, останні набувають нових можливостей, яких не має зовнішня діяльність. Можна вказати на безліч логічних, продуктивних, креативних, аналітико-синтетичних, індуктивно-дедуктивних, узагальнюючо-конкретизуючих, систематико-комбінуючих, внутрішньо-рефлексивних, моделюючо-просторово-часових, дискурсивно-інтуїтивних тощо дій і операцій у внутрішньому ідеальному плані діяльності людини, які неможливі у зовнішньому плані. Відмітимо, що цей важкодосліджуваний ідеальний інструментальний план діяльності безумовно відчуває на собі вплив з боку інтимних генетичних, геномічних механізмів, глибинної емоційної регуляції. Можна припустити, що в ідеальному плані діяльності особистості відбувається зустріч глибинних, зумовлених геномічно, й зовнішніх, соціально зумовлених, тенденцій організації суто людських форм активності, тобто діяльності;
д) опосередкованість діяльності людини виступає в її оздобленні численними, штучно створеними засобами, знаряддями, інструментами, як матеріальними, так і ідеальними. Як приклади цих засобів можуть розглядатись знакові, символічні системи різних видів (у науці, техніці, мистецтві, освіті, спорті тощо), вербальні і невербальні способи спілкування тощо. Усі психологічні функції людини побудовані і діють як опосередковані, що значно підсилює їх ефективність. Поряд із внутрішніми ідеальними, людство створило і неперервно оновлює зовнішні технічні, технологічні, інформаційні засоби, які вже набули масштабу глобальної, космічної дії. Водночас, створено засоби дослідження і оперування об'єктами мікрокосмічного плану - на атомарному і молекулярному рівні як неживої, так і живої природи (нанотехнології). Ідеальний план діяльності особистості, з його особливими засобами, виступає таким чином головним плацдармом пізнання і перетворення макро- і мікрокосмосу;
е) продуктивність, креативність діяльності особистості виражає найголовнішу її ознаку, адже у продукуванні, власне у творчості формується предметний світ людства. І знову у творчій діяльності зустрічаються соціальність та індивідуальність особистості як суб'єкта пізнавальної і перетворювальної соціальної поведінки і предметної діяльності.
Поряд із перерахованими атрибутами діяльності, для психології праці звичайно важлива її психологічна структура. У зв'язку з цим, спеціалістами ведуться пошуки побудови діяльності як у «вертикальному», так і у «горизонтальному» плані.
Цікавою є порівнева характеристика діяльності, запропонована О.М.Леонтьєвим. Він пов'язує рівні аналізу будови діяльності з її мотивом, метою та умовами, за наявності яких розгортається активність людини. Усього ним виділено три рівні побудови діяльності:
а) мотиву відповідає цілісна діяльність, як система дій і операцій людини;
б) меті адекватна окрема дія, як складова діяльності; дії утворюють певну послідовність - відповідно до диференціації основної мети на проміжні цілі;
в) умовам діяльності відповідають операції як способи виконання дій.
Діяльність складається з певної диференційно-інтегративної системи дій і операцій. При цьому дії можуть переходити, розгортатись як в окрему діяльність, так і автоматизуватись і згортатись в операції. Відповідні переходи пов'язують дії і операції, операції і діяльність - залежно від того, чим вони детермінуються - мотивами, цілями або умовами.
У вітчизняній психології, у дослідженнях П.Я.Гальперіна був показаний один із можливих механізмів інтеріоризації, тобто переходу діяльності із зовнішньої форми у внутрішню. Цей перехід може бути спеціально організований на основі планомірного, поетапного формування розумових дій. П.Я.Гальперіним передбачено шість етапів такого переходу:
1-й етап - мотиваційний;
2-й етап - орієнтовний;
3-й етап - матеріальний або матеріалізований;
4-й етап - зовнішньомовленнєвий;
5-й етап - усного мовлення або мовлення про себе;
6-й етап - внутрішньомовленнєвої або розумової дії.
Ця розгорнута схема поетапного формування розумових дій, операцій, навичок може бути згорнута, скорочена за умов сформованості певних етапів, при успішному опрацюванні цілісної поетапної процедури. В іншому випадку, приміром, при виникненні труднощів, уся процедура може бути розгорнута з докладним опрацюванням кожного етапу.
Актуальним є питання вивчення протилежного переходу - із внутрішнього плану діяльності у зовнішній - тобто екстеріоризації, що важливо для кращої організації процесів самовираження, самоактуалізації особистості.
Цей процес екстеріоризації може мати, на наш погляд, наступні етапи (які необхідно дослідити глибше):
1-й етап - мотиваційно-актуалізуючий, спрямований на самореалізацію ідеальної внутрішньої розумової дії. ідеї, програми тощо у зовнішньому плані;
2-й етап - інформаційно-орієнтуючий суб'єкта в актуальній предметній зоні зовнішньої діяльності, в якій реалізується думка, програма, образ;
3-й етап - цілеспрямованої актуалізації, розгортання, реалізації внутрішнього плану ідеальних розумових дій, ідей, програм, енграм (за М.О.Бернштейном) у зовнішньому плані - спочатку через внутрішньомовленеві, а потім і через зовнішньомовленеві та зовнішньоманіпулятивні, мануальні й інструментальні, операції, дії, в цілому - через діяльність впливу на предметну, психологічну і соціальну дійсність;
1-й етап - предметного продуктивно-креативного впливу, змінювання, перетворення матеріальної і соціальної дійсності в її актуальній «зоні найближчої дії»;
2-й етап - емоційно-почуттєвого зворотного зв'язку між перетвореннями у зовнішньому і внутрішньому світі.
Поряд з «вертикальною», ієрархічною, існує також і «горизонтальна», послідовна, сукцесивна, розгорнута у часі логіка побудови діяльності. Вона поступово вичленовувалась у спеціальних дослідженнях, проведених О.М.Леонтьєвим, Г.С.Костюком, Н.Ф.Тализіною, П.А.Гончаруком та ін. і може бути представлена, на наш погляд, у вигляді наступної схеми, що включає в себе 5 базових компонентів:
· Потребово-мотиваційний (стимулюючий);
· Інформаційно-пізнавальний (орієнтуючий);
· Цілеутворюючий (програмуючий);
· Операційно-результативний (продукуючий);
· Емоційно-почуттєвий (утверджуючий).
У повноцінній діяльності особистості мають бути представлені усі п'ять базових компонентів її послідовного розгортання і здійснення. Це визначається наступними обставинами.
По-перше, діяльність завади починається з усвідомлення певної потреби (матеріальної чи духовної, природної чи культурної), як стану нестачі чогось в особі, особистості, та предмету цієї потреби, тобто визначення мотиву діяльності, адже опредмечування потреби, за О.М.Леонтьєвим, утворює мотив діяльності.
По-друге, мотив визначає напрямок орієнтації в дійсності, пошуку необхідної інформації, пізнання об'єктивних умов, дослідження ситуації; на цьому етапі в деяких випадках може бути знайдений вже готовий предмет задоволення потреби, а тому і зупинитись сама діяльність; проте, у більшості випадків такий предмет відсутній, що. спонукає до подальшого розгортання діяльності.
По-третє, якщо на попередньому етапі не був знайдений предмет потреби, але визначився шлях його отримання чи створення, то формується загальна мета, як уявлення про необхідний результат, та програма дій з її досягнення.
По-четверте, відповідно до мети віднаходяться або розробляються методи, засоби її досягнення, формується і реалізується система дій і операцій, що призводить до отримання чи продукування результату діяльності.
По-п'яте, результат діяльності, що відповідає потребі, мотиву й меті діяльності, споживається, безпосередньо або опосередковано, через систему суспільно організованого розподілу праці, що викликає певну емоційно-почуттєву реакцію особистості, яка підкріплює діяльність з усіма її компонентами, або корегує чи відкидає її - якщо вона є незадовільною у певних відношеннях.
Внаслідок успішного здійснення усіх зазначених компонентів та емоційного закріплення усього послідовного їх ланцюгу, діяльність фіксується, згортається у певних якостях особистості, щоб у відповідних умовах повторитись або виступити основою для розгортання нової діяльності.
Саме в цьому плані, за діяльнісним підходом О.М.Леонтьєва, сукупність діяльностей може бути визнана основою особистості. Проте, це положення має і може бути уточнене, якщо розглядати кожну особистісну якість як певну квазі-діяльність. Саме такої думки дотримувався. на наш погляд, Г.С.Костюк, коли стверджував, що кожна властивість особистості має мотиваційну, змістову й операційну складову, тобто висту пає у своїй згорнутій діяльнісній формі.
Це положення підтримується «діяльнішими» поглядами В.П.Зінченка, О.В.Запорожця та інших вітчизняних психологів на психічні функції, зокрема, на сприймання як дію. Особистість та її якості виступають в контексті цих даних дійсно як суб'єкт діяльності, як певний системний її організатор, як власне система потенційних, готових до розгортання і здійснення в певних умовах діяльностей. В цьому плані особистість і є системою діяльностей в їх потенційній та здійснюваній, згорнутій та розгорнутій, загальмованій та збудженій (за термінологією І.П.Павлова) формах.
В контексті цих поглядів особистість дійсно виявляється, реалізується і розвивається через предметну діяльність. В системі ж освіти, як слушно зауважив академік С.У.Гончаренко, особистість розвивається саме через предметну навчальну діяльність, через навчальний предмет, але за умов насичення цього процесу мотиваційними, пізнавальними, продуктивними, творчими, емоційними тощо елементами.
Як на наш погляд, зафіксована традиційною психологією у терміні «особистість» якісна атрибутика не повинна маскувати її процесуальну, діяльнісну природу, що особливо чітко виступає при макроструктурному та мікроструктурному аналізі діяльності як базису особистості.
Отже, у системно-психологічній характеристиці трудової діяльності можуть бути виділені такі складові: потреби і мотиви праці, предмет праці, інформаційна основа праці, мета праці (завдання), знаряддя праці, фізичне і соціальне середовище, суб'єкт праці.
Потреби — це стани організму, індивіда й особистості, в яких виявляється необхідність людини в тому чи іншому предметі, без якого неможливе нормальне її існування. Потреба знаходить себе в певному мотиві, тобто у предметі.
За Є.О.Клімовим, предмет праці - це система властивостей і взаємовідношень речей, явищ, процесів, якими людина, що працює на певному трудовому посту (або робочому місці), має мисленнєво або практично оперувати (розпізнавати, враховувати, упорядковувати, перетворювати, зберігати, відшуковувати, переміщати тощо).
За предметом праці, професії поділяються на п'ять типів:
· біономічні (предмет праці - природа, живі організми): Л- Пр.;
· технологічні (технічні системи, матеріали, енергія): Л-Т;
· соціономічні (люди, групи, колективи): Л-Л;
· сигномічні (знакові системи): Л-Зн.;
· артономічні (художні образи або їх елементи): Л-Х.обр.
Інформаційна основа трудової діяльності — це орієнтовна основа праці у яку складають необхідні предметні знання про усі складові трудового процесу взагалі і спеціальні знання щодо конкретної трудової діяльності, в яку включений трудівник.
Мета діяльності - це заздалегідь уявлюваний результат трудової діяльності людини. Мета виникає у свідомості людини на основі активізації попереднього ланцюгу процесів актуалізації суб'єктивних потреб, їх об'єктивізації у мотивах, інформаційно-пізнавального пошуку, орієнтації у предметній дійсності. За відсутності безпосередньої можливості задоволення потреб і мотивів визначається мета, яка може бути тією чи тією мірою віддаленою й загальною, чи більш близькою й конкретною.
За метою, або передбачуваним результатом, що визначає професійне завдання, Є.О.Клімовим вирізняються такі професії, як:
· гностичні, пов'язані з тим, як розпізнати, розрізнити, визначити, оцінити, розібратись, перевірити;
· досліджувальні професії - віднайти, придумати, знайти нове знання, зразок, варіант;
· перетворюючі - із завданням обробити, упорядкувати, організувати, вплинути, обслужити, транспортувати тощо.
Знаряддями праці, за Є.О.Клімовим, виступають не тільки оброблюючі інструменти, але і будь-які засоби, що підсилюють здібності людини у взаємодії з предметом праці. Це і вимірювальні інструменти, і устаткування, і автомати, і апарати, і «функціональні засоби організму й особистості» (засоби мови, поведінки, правила вирішення теоретичних і практичних завдань тощо).
Фізичне середовище може бути комфортним, нормальним, екстремальним, шкідливим, небезпечним для життя працівника.
Соціальне середовище характеризується складом та специфікою групи, її організацією, груповими нормами, системою підпорядкування, психологічним кліматом, груповою згуртованістю та ін.
Суб'єкт праці - це особистість працівника з певною професійною підготовкою, рівнем професійної майстерності і таке ін. Суб'єктом праці виступає особистість працівника або колектив особистостей, що виконує суспільно організовану трудову діяльність.
СПІЛКУВАННЯ