Костянтин думитрашко жабомишодраківка

Батрахоміома́хія (грец. βατραχομυομαχια — «Війна жаб з мишами») — старогрецька пародія на героїчний гомерівський епос (кінець VI — початок V століття до н. е.), приписується Пігрету. Виникла в умовах розкладу родових відносин і кризи античної (олімпійської) релігії. Пародійність полягає в тому, що дії мізерних персонажів оспівуються в урочистій епічній формі.

Невелика поема з 305 віршів, писана гекзаметром. Можлива певна плутанина у нумерації. Існує кілька списків цієї поеми і в них різна кількість рядків. В. Пащенко вказує, що у поемі 299 рядків, М. С. Альтман, що 300.^[1] Найстаріша, що збереглася до нашого часу, літературна пародія, один з найперших зразків цього літературного жанру в європейській літературі.

Сюжет

Сюжет поеми наближає її до циклів так званого «тваринного епосу», досить розвиненого в стародавніх літературах усіх культурних народів світу. Він присутній в арабському збірнику оповідань «Каліла й Дімна», що є перекладом відповідного староіранського зразка, утвореного з індійського оригіналу, який не зберігся, але мав свою пізнішу обробку в оповіданнях, зібраних під назвою «Панчатантра». За сюжетом миша Псіхарпакс (Крихтохапун) була запрошена жаб'ячим царем Фісігнатом (Надуйгуба) відвідати його царство. Для цього Фісігнат бере Псіхарпакса собі на спину, і так вони мандрують болотом. Раптом з'являється водяна змія і Фісігнат, рятуючи життя, поринає у води, тим часом як Псіхарпакс на його спині тоне. Через це виникає війна між ображеними мишами й жабами. Про цю війну радяться боги на Олімпі. Після кровопролитної сутички миші починають перемагати. Тоді, щоб урятувати жаб'ячий рід від остаточного винищення, Зевс кидає блискавку, але й цим не може зупинити войовничого запалу мишей. Нарешті, для порятунку жаб він посилає їм на допомогу раків, які женуть мишей. Невідомий автор намагався дотримуватися усіх художніх прийомів ,властивих гомерівським поемам.Гексаметр,традиційне звернення до Муз із проханням запалити серце поета "на пісню натхненну",двоплановість,втручання богів у земні справи,постійні епітети,численні порівняння,промови,докладність викладу.До того ж іі персонажі стали носіями всіх найхарактерніших рис героїв Гомера.

Петро Писаревський

Цуценя
Надворі влітку, біля хати,

На призьбі спало Цуценя,

А потім, мабуте, обридло вже спання —

Схопилось і давай по двору гарцювати!

А далі баче, що не так,

Що гарцювать самому сумно, —

Мерщій махнуло до Собак...

Біжить — а се їх ціла юрма!

Та ще, сказати вам, яких?

Плішивих, куцих та кривих —

Мов десь нарошне позбирались,

Що сміх, та й годі! Ще ж, бач, грались!!

Воно ж, як тільки вздріло їх,

О, як, невірне, ізраділо!

То гавкне, хвостиком махне,

То іншу за вухо скубне, —

А ті й стоять, мов поцапіли!

— З якого це таке зірвалося двора?!

Та се, дивітеся, зовсім, зовсім мара!

У його є і хвіст, не схоже й на Собаку,

Та ще і не хрома, як ми, ні на одній!

Та це десь, мабуте, вродилось від свині!..

Та де ж яке чудне! Йому ж нема і гадки!!

Послухай лишень нас, кумедне ти Щеня!

Коли що вже єси собачого ти роду,

А не свинячої якоїсь-то породи, —

То в нас учися ти, у нас і переймай:

Ходи на трьох ногах, на одній шкандибай, —

А то побачиш ти, як будуть глузувати! —

Се так гукнули всі на бідне Цуценя.

— Та що се ви мені зовсім забили баки!

Яким же бути ще? Óñå æ òàê³ ñîáàêè!

То тільки вас таких

Піднімуть всі на сміх.

— Але! Ще буде й мудрувати!!

Уже ми бачим: що або де і не так!

Багацько є таких і між людьми собак.

Собака та Злодій

На прив’язі, біля комори,

Собака збіжжя стерегла,

Бо з чорта дуже зла була –

Вона харциз була на вора.

Її Хазяїн шанував,

А щоб людей удень не рвала,

Всяк день на прив’язі держав.

От раз, вже темний вечір був,

Рябка забувши відв’язати,

Пішов Хазяїн – та й заснув,

А се й ковінька супостатам!

Надворі ж ніч, мороз, мете.

Що ж дальше буде? Як на те

Ось Злодій до двора чвалає,

Прийшов, комору одпирає…

Собака ж тільки скавучить!

Вона б то Злодія й спинила,

Пом’яла б трохи, подавила,

Так що ж – ланцюг її держить!

Забравши Злодій все гарненько,

Як вам сказати? До шматка!

Запер комору потихеньку

Та ще й глузує із Рябка.

Рябко вже бачить, що від хати

Йому підмоги та нема.

Сказав: «Тепер-то й глузовати,

Як в мене воленьки чортма!»