Заходи соціально-психологічного впливу на поведінку натовпу

Надана характеристика чинників, що впливають на виник­нення та розвиток натовпу (соціальні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні), механізмів взаємодії індивідів, ди­наміки розвитку натовпу та специфіки кожного його етапу, доз­воляє стверджувати, що вони є спільними, тобто закономірни­ми, для всіх різновидів масовидних скупчень громадян. Саме вони зумовлюють переростання, трансформацію наявної спільноти в натовп. Знаючи ці закономірності, можна не тільки стримувати, блокувати агресивність присутніх, а й своєчасно вживати заходів для попередження її виникнення.

При випадковому скупченні, коли люди збираються навколо якоїсь неординарної події (пожежа, дорожньо-транспортна при­года, бійка тощо), ступінь їх єдності мінімальний, контакти між учасниками невпорядковані. Потенційна небезпека для гро­мадського порядку тут полягає в наявності самого факту кон­центрації великої кількості людей на обмеженій території, бо він визначає можливість розвитку процесів, що невідворотно суп­роводжують життєдіяльність великих груп.

Психологічна характеристика масовидної поведінки 127

Чим більше учасників, тим вищий рівень збудженості й на­пруженості кожного з них; це також сприятливий ґрунт для роз­повсюдження чуток та виникнення різних версій інтерпретації того, що відбувається. Окрім того, значна кількість людей завж­ди принаджує до себе емоційно неврівноважених і з межовими станами психіки осіб, психічно хворих, підлітків і молодь, пере­буваючих у стані алкогольного сп'яніння та наркотичного збуд­ження, тобто всіх тих, хто найбільш сприйнятливий до негатив­ного впливу.

За наявності випадкового скупчення громадян психологіч­но адекватними заходами реагування слід вважати: 1) усунення чи локалізацію джерела, об'єкта інтересу; 2) зосередження ос­новних зусиль на попередженні подальшого збільшення кількості людей (інформування про ситуацію та можливі варі­анти її розвитку, прохання звільнити територію та створити належні умови для роботи фахівців); 3) спостереження за гро­мадянами з метою попередження та припинення правопору­шень.

Поведінка публіки (глядачів у залі, учасників дискотеки, бо­лільників) радикального втручання, як правило, не потребує. Незважаючи на екстравагантний вигляд, підвищений рівень експресивності та емоційності, свистіння, вигуки, скандування та іншу зовні зухвалу поведінку, присутні потенційно не мають намірів порушення громадського порядку, отже, достатньо за­гального контролю за ситуацією та припинення хуліганських вчинків. Але слід пам'ятати, що світлові та звукові ефекти, спе­цифічний ритм і мелодичний малюнок музики створюють своє­рідний фон «наркотизації», коли навіюваність значно підви­щується, а раціональний контроль за поведінкою гальмується. Окрім того, не виключено, що частина присутніх перебуває в стані сп'яніння чи під впливом наркотичних речовин.

Тому інколи достатньо незначного імпульсу, щоб публіка пе­ретворилася на агресивний натовп. Ним може стати презирли­ве слово чи жест, випадковий поштовх, а також недостатньо ви­важена поведінка охоронців громадського порядку, їх необгрун­товані претензії до зовнішності та заборони. Отже, в кожному випадку необхідне попереднє узгодження дій із адміністрацією

128 Тема 5

місць масового відпочинку на випадок виникнення групових ексцесів. Позитивний ефект дає звертання до присутніх керів­ника чи соліста музичної групи, ведучого програми та інших авторитетних людей, або ж навіть призупинення масового ви­довища, концерту при надмірній активності окремих осіб.

Особливий різновид публіки — футбольні «фанати». Це не болільники в традиційному значенні цього слова, а групи моло­дих людей та підлітків, що збираються не стільки заради самого видовища, як для настрахання «противника» й зведення з ним рахунків. їх ставлення до правоохоронних представників іншої команди та правоохоронних органів, незалежно від розвитку подій, агресивне від початку, що потребує просторового роз'єд­нання та забезпечення контролю за поведінкою не тільки на ста­діоні, а й за маршрутами проходження, своєчасного вилучення негативно налаштованих лідерів та осіб, які вчиняють хулі­ганські дії та перебувають у стані сп'яніння.

Паніка виникає внаслідок сильного емоційного збудження при події чи ситуації, небезпечній для життя, причому ступінь ймовірності настання небезпечних наслідків не має суттєвого значення: небезпека може бути як реальною, так і уявною, ос­новне — як вона сприймається та оцінюється людьми. Відомий випадок виникнення паніки на півдні СІЛА під впливом радіо­постановки «Висадка марсіан» (інсценівки роману Г. Уелса «Війна світів»). Було встановлено, що з 6 мільйонів слухачів приблизно третина сприйняла її як інформаційну, тобто як повідомлення про подію, що реально відбувається, з них половина—насправді злякалися і вдалися до спроб врятування свого життя.

Аналізуючи таку поведінку людей, дослідники дійшли вис­новку про три етапи розвитку паніки. На першому (попередньо­му) — спостерігається, залежно від індивідуально-психологічних особливостей, відмова від уявлення про небезпеку, її підкресле­не ігнорування або ж швидке наростання почуття страху. На другому (критичному) — значно підвищується рухова активність, звужується обсяг свідомої оцінки навколишнього та здатність адекватно реагувати на зміни в ситуації; спостерігаєть­ся граничний неспокій та інтенсивні емоційні прояви. Лише ок­ремі особи не втрачають холоднокровності та витримки. На тре-

Психологічна характеристика масовидної поведінки 129

тьому (післякритичному) — виражена пригніченість, приголом­шення, невротичні реакції, депресивні стани тощо. Наслідки пе­реживання паніки дуже тривалі, інколи психічний статус люди­ни не поновлюється протягом усього життя і спричиняє виник­нення постстресового травматичного розладу та різні психосо­матичні захворювання.

Хоча реальність чи уявність небезпеки для життя не впли­ває на поведінку людей, становище завжди ускладнюється при дефіциті інформації. З урахуванням цього, основними захода­ми попередження паніки мають бути якнайшвидше надання громадянам необхідної інформації та роз'яснення, як їм правиль­но й найбільш доцільно поводитися в ситуації, що склалася.

При «проіпесгпному>>(мігпіінгуючому)скупченніяюдей об'єдну­ючим механізмом стає почуття «Ми», що виникає внаслідок ана­логічних чи подібних негативних емоцій учасників і потребує пошуку винуватця існуючої напруженості («Вони»). Індивідуаль­на агресивність акумулюється та накопичується, поступово трансформуючись у нову якість — групову агресивність, що по­силюється дією раніше зазначених соціально-психологічних феноменів (зараження, навіювання, наслідування). З'являєть­ся почуття впевненості в єдності цілей (хоча насправді це може бути зовсім не так) та правомірності своїх вимог і дій. Це може мати прямі наслідки для представників охорони громадського порядку: не маючи змоги безпосередньо звернутися до «справжніх винуватців», присутні переадресовують свою во­рожість на них як на представників влади.

Кожен із зазначених різновидів масовидних скупчень грома­дян потенційно може стати агресивним натовпом, коли почина­ють діяти єдині психологічні закономірності. Аналіз практики свідчить про подібність приводів виникнення агресивного натов­пу, динаміки розвитку подій, зовнішніх проявів антисуспільних домагань. Різняться лише місце, час, кількість потерпілих, роз­міри збитків. Аналогічні й помилки, що їх припускаються праців­ники правоохоронних органів при взаємодії з великою, емоційно збудженою групою людей. Визначивши основні з них, можна створити алгоритм психологічно доцільних дій при загрозі виник­нення агресивного натовпу методом «від протилежного».

130 Тема 5

Помилка перша: на початковому етапі правоохоронці часто поводяться пасивно, не вживають ніяких заходів, чекаючи вка­зівок від вищого керівництва.

Контакт із присутніми встановлюється надто пізно або ж такі спроби взагалі не здійснюються. Тим часом натовп невідворот­но розвивається за своїми законами: внаслідок зараження вклю­чається «ланцюгова реакція» засвоєння та посилення стану емо­ційного збудження, причому окремі особи здатні доводити себе до граничної його межі, починають висувати явно нереальні вимоги, поводять себе образливо та зневажливо. Обстановка взаємного накручування пригнічує почуття відповідальності.

Помилка друга: не проводиться робота по встановленню та своєчасному вилученню «індукторів» емоційного збудження.

Якщо таких заходів вжито своєчасно, ексцес може затихну­ти чи локалізуватися, не виходячи за межі непокори, інакше — скупчення людей стає все більш агресивним. Емоційним ліде­ром може стати зовсім випадкова особа з необхідними особистісними рисами, що раптом опинилася в центрі уваги. На неї орієнтуються, до неї прислухаються, вона щось означає і може якось виявити себе — це спонукає її поводитися певним чином, навіть переступаючи через власні моральні принципи.

Помилка третя: не створюються належні умови для роззо-середжування людей, що зібралися. Не всі заражуються нега­тивними емоціями однаково, не всі активно підтримують дії на­товпу. Багато хто має намір «просто подивитися», вони розумі­ють можливі небажані, а то й небезпечні наслідки, і побоюють­ся їх. Таких осіб може бути переважна більшість, але самим фак­том своєї присутності вони активізують лідерів та ядро натовпу. Особливо це стосується дітей та підлітків, які затримуються на місці події просто з цікавості, не розуміючи серйозності ситуації. Зменшення розмірів зібрання майже автоматично знижує активність присутніх та виставляє напоказ лідерів, чого вони завжди прагнуть уникнути.

Помилка четверта: не враховується значимість почуття анонімності, що породжує впевненість у безвідповідальності та безкарності. Отже, необхідно створити умови, нівелюючі анонімність. Цього можна досягти залученням працівників

Психологічна характеристика масовидної поведінки 131

міліції, які обслуговують дану територію, чи інших посадових осіб (керівників промислових підприємств, представників місце­вих органів влади тощо) — взагалі кожну людину, яка багатьох знає в обличчя, користується серед присутніх авторитетом і не збуджує додаткових негативних емоцій. Тут фотоапарат може справити більший ефект, аніж попередження щодо застосуван­ня зброї: за нинішнього рівня правової освіченості населення багато хто знає, що в масових скупченнях людей працівники міліції застосовувати зброю не мають права, тому загроза її зас­тосування чи немотивована демонстрація лише додатково збуд­жують присутніх і провокують ескалацію агресивності; у той же час ймовірність бути впізнаним і притягненим до відповідаль­ності — реальна, вона діє витверезливо.

Помилка п'ята: не вживаються заходи щодо переорієнтації уваги присутніх на інший об'єкт. Як вже зазначалося, люди у натовпі легко вірять чуткам, у тому числі — загрозливим (на­приклад, про прибуття додаткових сил, ймовірне застосування спеціальних засобів та ін.). Звичайно, активних учасників це не злякає і не зупинить, але «співчуваючих» та «випадкових» — при­мусить задуматися над можливими наслідками. Ефективним може стати роз'яснення за допомогою підсилювачів справжньої сутності того, що відбувається, повідомлення про якусь неорди­нарну подію поблизу або просто достатньо голосна трансляція радіопередачі чи музики.

Помилка шоста: своєчасно не організується робота з нала­годжування контактів та переговорів із групою, що активно вис­ловлює невдоволення. На початкових етапах лідера може ще не бути, люди зібралися, «щоб поговорити». Якщо переговори не розпочнуться, події будуть розвиватися далі, оскільки великим групам людей притаманна специфічна групова динаміка, Надії, що ще трохи, і все владнається, — безпідставні. Серед присутніх з'явиться лідер (вожак), який поки що не є організатором групо­вих порушень громадського порядку в кримінально-правовому сенсі; він частіше є емоційним центром спільноти, має яскраву індивідуальність та комплекс психологічних якостей, що дозво­ляють «повести за собою», захопити, принадити, заразити за­гальним настроєм. Така людина може бути неприємна, але якщо

132 Тема 5

вона стала уособленням загальних прагнень, її не можна недо­оцінювати; вона здатна піти на особистий ризик, виявити хо­робрість і навіть не відчувати в запалі фізичного болю, тим паче — не думає про можливу адміністративну чи кримінальну відпо­відальність.

Ефективно проводити переговори може далеко не кожний, бо високий офіційний статус особи для учасників масового скуп­чення громадян майже нічого не вартий. Потрібна високороз-винена комунікабельність, упевненість у собі та рішучість, але без ознак авторитаризму. З учасниками ексцесу не можна роз­мовляти, як із своїми підлеглими — це лише ускладнює ситуа­цію. Небажано, щоб налагоджувати контакт бралася посадова особа чи працівник міліції, до якого присутні мають претензії (питання про їх обґрунтованість у даному випадку значення не має); не слід оголошувати непродуманих обіцянок, так само як вимог та загроз, бо кожна з них об'єктивно звужує подальшу сферу впливу та сприяє загостренню ситуації.

Мова та форма звертання повинні бути лаконічними, яскра­вими, зрозумілими і ситуаційно виправданими. Слід говорити просто, з ефективним застосуванням інтонацій, авторитетно та з почуттям власної гідності, ввічливо і водночас — категорично, не зверхньо, але й не запобігливо, Інакше робиться висновок, що переговори проводить несерйозна та безвідповідальна особа. «Переговорник» повинен мати виразну мову, швидку реакцію, винахідливість і почуття гумору. Практика знає випадки, коли настій присутніх змінюється завдяки влучним висловам та вда­лому жарту радикально — з гніву на доброзичливість.

Помилка сьома: не слід проводити будь-які активні дії лише з метою «трохи налякати» присутніх. Натовпу можна протистав­ляти тільки ефективні заходи. Непротивлення збуджує натовп, а нерішучі та некваліфіковані дії лише провокують його активність. Тому при проведенні інструктажів слід наголошува­ти, що індивідуальні несанкціоновані дії, навіть самовіддані й героїчні, неприпустимі — вони становлять небезпеку не тільки для конкретної особи, але й для всіх інших, стимулюючи агре­сивні наміри емоційно збуджених людей. Емоційний вибух охо­ронця громадського порядку, будучи психологічно зрозумілим.

Психологічна характеристика масовидної поведінки 133

у жодному разі невиправданий. Потрібні витримка, самовладан­ня і здатність не піддаватися на провокаційні дії, чітке виконан­ня наказів керівництва.

Таким чином, вивчення і аналіз особливостей поведінки лю­дей в умовах значної концентрації їх кількості та при виникненні умов, що можуть бути охарактеризовані як екстраординарні, дозволяють сформулювати наступні найбільш загальні прави­ла щодо поведінки при охороні громадського порядку:

1) утримання від зауважень на адресу конкретних осіб, спорів
і суперечок. Потрібен ввічливий та доброзичливий діалог із при­
сутніми, роз'яснення їм сутності того, що відбувається, та мож­
ливих варіантів розвитку ситуації;

2) утримання від надто прямолінійних та жорстких дій, не
відповідних конкретним подіям, від прагнення досягти резуль­
тату якнайшвидше;

3) вживання лише тих заходів, що відповідають ситуації й
поведінці правопорушника. Вони зрозумілі оточуючим і не вик­
личуть негативних емоцій. Неадекватна жорстокість, бру­
тальність загострює обстановку; коректна поведінка, як прави­
ло, призводить до підтримки та схвалення оточуючих;

4) перехід до активних дій лише за умови, що всі інші заходи
впливу на учасників масового ексцесу вичерпані.