Драматичний трикутник с. карпмана
Коли ж залучений Рятівник починає власне «рятувати» Жертву, він переходить в роль Переслідувача (агресора), оскільки жаль, почуття обов’язку і відповідальності за неї, намагання її захистити і допомогти викликає у нього бажання покарати «поганого», відновити справедливість, переконання в абсолютній власній правоті, почуття благородного праведного гніву. Натомість колишній Переслідувач (агресор) переходить з цієї ролі в роль Жертви, оскільки стосовно нього застосовуються жорсткі заходи впливу й тепер саме його ображають, і він відчуває почуття безпорадності та розгубленості.
Перебуваючи в ролі Жертви, колишній Переслідувач починає шукати собі Рятівника, який прийде йому на допомогу. Ним може стати як інша особа, так і колишня Жертва, яка змінила свою точку зору й, відчуваючи співчуття до свого колишнього Переслідувача та бажання йому допомогти, починає його захищати і стає Переслідувачем, нападаючи на свого колишнього Рятівника. Можлива й інша ситуація – саботаж Жертвою зусиль з її порятунку, найчастіше через пасивно-агресивну поведінку. Наприклад, вона грає у гру «так, але...»: Рятівник пропонує корисну пораду у відповідь на скарги або проблеми, озвучені Жертвою. Жертва відразу дає відповідь типу: «так, але це не буде працювати, тому що...». Жертва намагається довести, що її проблеми неможливо розв’язати, та висуває все більше й більше претензій до свого колишнього Рятівника, які останній не в змозі виконати. Жертва дедалі більше незадоволена Рятівником, «який не виправдав її сподівань», все більше плутає, хто ж насправді є Переслідувачем (агресором).
Врешті-решт Рятівник залишає спроби, відчуваючи сво. безпорадність і сам перетворюється на Жертву, точніше, на мученика, оскільки йому дуже складно визнати себе жертвою. Почуття зради, використаності і відчаю є наріжним каменем позиції Рятівника, який перетворився на Жертву. Звичайні фрази для замученого Рятівника: «Я для тебе стільки зробив, де ж твоя вдячність?», або «Скільки б я для тебе не робив, тобі цього ніколи не буває достатньо».
Вирішення проблеми полягає в тому, щоб кожен з учасників цього трикутника взяв на себе відповідальність за своє власне, а не чуже життя. Так, справжній помічник (а не Рятівник) діє, щоб спонукати Жертву взяти на себе відповідальність, а не заохочувати утриманство. Він вважає, що кожна людина має право на помилки і вчиться через іноді жорсткі наслідки. Він вірить, що в іншого є сили на те, щоб побачити себе згодом без них, Рятівників.
Жертви ж повинні навчитися нести відповідальність за себе і піклуватися про себе, а не шукати собі Рятівника. Вони повинні кинути виклик укоріненим переконанням, що вони не можуть подбати про себе, якщо вони хочуть уникнути трикутника. Замість того, щоб відчувати себе безсилими, вони повинні визнати свою здатність вирішувати проблеми, а також свої лідерські якості. Бути жертвою – це нескінченний цикл почуття поразки і марності. Немає іншого порятунку, окрім того, щоб взяти на себе повну відповідальність за власні почуття, думки і реакції.
Щоб вийти з ролі Переслідувача (агресора), як і для інших ролей, потрібно прийняти на себе відповідальність за свої дії. Як не дивно, але саме з ролі Переслідувача найпростіше вийти з трикутника.
У випадках сімейного насильства до цього трикутника найчастіше потрапляють такі учасники: дружина – чоловік – батько (мати) дружини (чоловіка); бабуся – мама – дочка; дідусь – тато – син; алко-, наркозалежний член родини – родич пацієнта – лікар; кривдник – потерпілий від насильства в сім’ї – дільничний інспектор міліції тощо. До речі, саме психологічний механізм «трикутника» призводить до того, що постраждалі забирають свої заяви, відмовляються вживати заходів щодо кривдника тощо.