ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява

У мовній свідомості мовців те саме слово пов’язане з різними

семантичними уявленнями за наявності спільної частини і ще більше конкретних сенсорних образів, про що переконливо писав А.Р.Лурія,

розглядаючи слово уголь. Воно для господині просто речовина, а для хіміка –

ціла велика категорія речовин, у яких наявний хімічний радикал С [Лурия

1975:10]. Те саме слово в одних людей переважно корелює з конкретними сенсорними образами, в інших – із семантичною уявою або навіть з конкретними науковими уявленнями (пор. товар – для економіста і для пересічного обивателя).

“Формальність” слова, його зовнішня оболонка, або “осмисленість” значення конкретного слова, досить добре усвідомлюється мовцем (наприклад, абстрактні іменники вживаються тільки в однині на відміну від конкретних іменників), але не завжди усвідомлюються переходи від одного до другого.

Конотативний ореол наявний у кожного слова. Такий ореол може поставати спеціальним об’єктом дослідження у психолінгвістиці або психосемантиці. У цьому разі досліджуються не загальномовні конотації, але

індивідуальні або групові емоційні реакції на те чи те слово. Конотативний аспект слова з власне-лінгвістичного погляду пов’язаний з емоційно-оцінною сферою людського життя. Тому власне-емотивний складник загальномовної картини світу являє собою тільки частковість, що охоплює два компоненти:

1) слово як засіб позначення емоцій (наприклад, радість, сум, горе), у тому числі вияв емоційних станів (страх, сміх, сльози), різних феноменів, які

зумовлюють той чи інший стан (комедія, трагедія) тощо; 2) слово як засіб вираження емоцій, що найбільш зримо виявляється з-поміж вигуків (ура – емоція радості або наступального пориву) або слів з узуальними емоційно- оцінними конотаціями (малюсенький – ласка; бабисько – згрубілість). Інші компоненти цієї частини картини світу з власне-емоціями безпосередньо

ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява - student2.ru А.П.ЗАГНІТКО

можуть бути не пов’язані, пор., наприклад, такі вочевидь оцінні (в широкому сенсі слова), але позбавлені емотивного змісту (але не позбавлені емотивного ореолу) слова, як можливий і можливо, однаковий і різний, особливий і особливо тощо. Щодо конотативного “виміру” лексикону (можливо, і мовної системи загалом) краще користуватися терміном прагматикон, що витлумачується як сукупність засобів вираження не стільки оцінно- емоційних реакцій, але загалом різних поглядів.

ІХ.3.1.1. Коґнітивні типи одиниць лексикону.Різним словам притаманний різний ступінь ухилу до того чи іншого кутів “семантичної трапеції”. Подібне до протиставлення “номінативне – сигніфікативне – конотативне” використував В. фон Гумбольдт для характеристики різних мов, наголошуючи, що слова однієї мови репрезентують більше чуттєвої образності; другої – більше духовності; третьої – більше розумового відображення поняття... Жодна зі згаданих особливостей не зустрічається ізольовано...” [Гумбольдт 1984:379].

Основна функція номінативно орієнтованих лексем – номінація, позначення реалій, сигніфікація і конотація – функції вторинні. Номінативно орієнтована лексика пов’язана з домінуванням предметно- чуттєвого компонента, “позначає перш за все предмети зовнішнього щодо мислення і мови матеріального світу” [Степанов 1981:58], спрямована на

сенсорні образи, як реальні, так і фантомні. Такі, наприклад, основні прикметники зі значенням кольору, для яких неможливо подати достатнє тлумачення “через поняття”, але тільки – “через еталонний предмет” [Шрамм 1979], пор.: білий – “кольори снігу, молока, цукру, крейди”, зелений – “кольори листя, трави” тощо. Тлумачення вихідних кольоропозначень “інформативне, коли воно уміщує пряму вказівку на

об’єкт, колір якого ... завжди сприймається як однаковий. Якщо такий об’єкт не вдається підібрати, ми відчуваємо суттєві труднощі. А тому доведеться визнати, що в нас немає ніякої точки відліку, ніяких метамовних понять, за допомогою яких можна було б ефективно тлумачити імена кольорів” [Фрумкина 1979:163-164; Фрумкина 1984]. Подібне спостерігається і в прикметників типу крутий, похилий (крута гора, похилий берег, крутий спуск та ін.), значення яких визначається

шляхом “денотативного” відношення до вертикалі. Номінативно орієнтованими постають і конкретні іменники, у тому числі назви артефактів: лампа, чашка; назви істот: тигр, лев, кошеня; рослини та їхні плоди: береза, дуб, явір, яблуко, слива і под. (Д.М.Шмельов пропонує кваліфікувати такі слова як “денотативні” [Шмелев 1973]).

Основна функція сигніфікативно орієнтованих одиниць – вираження

смислу, певної семантичної уяви (повсякденного або наукового поняття), а другорядні – номінація і конотація. Найбільш виразна сигніфікативна орієнтованість абстрактних іменників, утворених від дієслів або прикметників: боротьба, чекання, страждання, квиління, моління, синь, юнь, зелень, хоробрість, мужність тощо.

ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява - student2.ru СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

Основна функція прагматично (“конотативно”) орієнтованих лексем – вираження погляду на реалію і / або смисл (поняття), а номінація і сигніфікація – другорядні функції. Найбільш очевидна така орієнтованість у різних дериватів з емоційно-оцінними суфіксами, пор.: синок, синочок, діал. сина, донечка, доня, синенький, малюсінький, смачненьке та ін. Основним призначенням прагматично орієнтованої лексики є вираження найрізноманітніших оцінок (“поглядів”), яким притаманний оцінно- емоційний характер, а не лише “чиста” конотація, яка найчастіше витлумачується як вираження “емоційного стану мовця й зумовленого ним відношення до адресата, об’єкта і предмета мовлення, ситуації, в якій здійснюється ... спілкування” [Шмелев 1973], або як відображення “уяви носія мови про асоціативні зв’язки позначеної словом реалії з властивістю іншої названої реалії”, що спостерігається в разі зв’язаного значення: металева рука, золоті руки [Телия 1981:226]. Так, прикметники гарний або головний, потрібний або необхідний прагматично орієнтовані у первинному значенні і пов’язані з емоціями лише потенційно, але вони, поза усяким сумнівом, призначені для вираження “погляду” і в цьому сенсі є прагматично (“конотативно”) орієнтовані.

ІХ.3.2. Коґнітивна типологія і семантика частин мови. Одним з перших кроків диференціації семантичного континууму в мовній системі є членування на частини мови. Значення слів відповідних частин мови мають загальнокатегорійний характер. Категорійне протиставлення трьох груп частин мови – цілком реальний факт мовної свідомості (пор. протиставлення Н.Д.Арутюновою ідентифікаційної і предикатної лексики). Ідентифікаційні слова (знаки-субститути, які заміщують у процесі комунікації предмет, про який повідомляється) – це власні імена, дейктичні слова(він, такий, хто) і загальні іменники, що позначають чітко розрізнювальні, перш за все “речові”, конкретні “окремості”: осіб, тварин, природні явища й артефакти: лісник, кіт, небо, чашка та ін. Їм властива чітка денотативність (предметний клас), але вельми неозначений сигніфікат, який може відображатися в необмеженому наборі часткових сем, пор.: слон – “тварина”, “ссавець”, “з хоботом”, “з бивнями”, “травоїдна”, “живе в Африці й Індії”, “крупна”, “до 5 тонн”, “легко дресирується”, “живе табуном” і под.

Предикатні слова (за Н.Д.Арутюновою, слова, яким притаманний тільки поняттєвий зміст, і самі по собі не пристосовані до денотації [Арутюнова

1976:329]) – це перш за все якісні прикметники і дієслова. Вони мають чітко визначуваний сигніфікат, що складається із замкнутого набору сем і

„розпиленого” множинністю часткових феноменів денотата: багряний –

„яскраво-червоний”: про захід сонця, вогонь, колір води, трави, шкіри, крові, фарби, олівця, листя та ін.

Слова, що належать до основних повнозначних частин мови (іменники, дієслова і прикметники), перебуваючи в межах фундаментальної загальної відмінності почуттєвого і раціонального (як

ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява - student2.ru А.П.ЗАГНІТКО

переважно орієнтовані номінативно), тобто слова ідентифікаційні, і слова, що постають переважно сигніфікативно орієнтованими (див. Схема 13).

ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява - student2.ru

Класи номінативно і сигніфікативно орієнтованих слів, у свою чергу, членуються на ті чи інші множинності, пор. іменники: 1) орієнтовані номінативно (стіл, диван); 2) сигніфікативно (сміливість, чесність);

3) прагматично (розумник, нероба). Подальше розгортання семантичного

простору здійснюється в кожному з трьох вимірів. Іменники як клас в основному ідентифікаційних імен подалі членуються на номінативній, тематичнійоснові, тобто поділяються на різноманітні предметні напрями, прикметники і дієслова – поділяються на сигніфікативнійоснові, залежно від того, які найзагальніші семи (“семантичні примітиви”, за А.Вежбицькою) складають ґрунт їхніх значень. У силу цього очевидною постає різниця між двома типами лексичних полів і, відповідно, між двома типами тезаурусів, що відображають лексичні поля ідентифікаційноготипу (базова одиниця (дескриптор) – номінація тієї чи іншої предметної галузі) і з лексичними полями сигніфікативно-предикатноготипу (базова одиниця – найменування певного елементарного смислу, що у процесі подальшого розгортання складатиме основу семантичного поля). Отже, первинне членування простору субстантивної семантики полягає у розподілі окремих смислів на різні предметнігалузі, що повністю відображено в тематичномусловнику, а первинне членування “підпростору” ад’єктивної і дієслівної семантики полягає в розподілі окремих смислів на різні поля, що адекватно відображено в семантичномусловнику.

ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява - student2.ru СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

ІХ.3.3. Тематичне і семантичне поля. Тематична група – це певна множинність слів, що відображають ту саму предметну сферу. Тематична група є складником тематичного поля, що структурується на основі повного охоплення тієї чи іншої предметної сфери, пор. назви предметів домашнього вжитку (тематичними групами можуть поставати назви дерев’яних виробів домашнього вжитку; назви металевих предметів домашнього вжитку тощо); назви частин приміщення (тематичні групи: назви частин житла; назви частин господарських приміщень і под.); назви одягу (тематичними групами виступають: назви верхнього одягу; назви нижнього одягу тощо).

Семантичне поле відображає насамперед не побутові зв’язки між феноменами самої дійсності, а стійкі логічні (семантичні) зв’язки між смислами, у тому числі й між смислами, пов’язаними з тією чи іншою

реалією. Слова в семантичному полі пов’язані сигніфікативно. Основний спосіб пізнання семантичних полів – пошук лінгвістичних методик, що дозволяють інтралінгвістично визначити закономірності структурування мовної свідомості. У наявних ідеографічних словниках тематичні і семантичні поля не розмежовуються (див.: [Русский семантический 1982]). Очевидно, відсутність ідеографічних словників з послідовно викінченими у структурному аспекті статтями мотивується обмеженістю охоплюваної

відповідним аналізом лексики (див.: [Баранов 1990; Баранов, Караулов

1991], пор. також: [Лексическая 1984; Толковый 1992]). На сьогодні найпослідовніше структурована лексика родинності і свояцтва, що описується в різноманітних аспектах. В ідеографічній частині словника [Лексическая 1984] найпослідовніше простежується орієнтованість самого видання на “лексичну основу”, що й накладає обмеження на повноту /

неповноту певного семантичного поля.

ІХ.3.3.1. Склад і структура семантичних і тематичних полів в ідеографічному аспекті.Питання складу і структури семантичних і тематичних полів ґрунтується на проблемі розмежування ядра / напівпериферії

/ периферії предметних і предикатних слів. Для перших головним критерієм постає екстралінгвістична цінність, для предикатних слів суттєвими є інтралінгвістичні чинники “центральності” в мовній системі. Неможливо встановити ядро лексикону, переміщуючись тільки у прагматичному вимірі мовного простору, оскільки щоразу постає питання про важливість тієї чи іншої лексичної одиниці. Свого часу Ф. де Соссюр стверджував, що “будь- який член групи можна розглядати як певного типу центр сузір’я, як точку, де сходяться інші, координовані з ним члени групи, кількість яких безмежна” [Соссюр 1977:158]. Хоча це не означає, що кожне слово насправді виступає центром, наприклад, можливість розглядати Землю як центр Сонячної системи зовсім не означає, що саме Земля, а не Сонце є центром Всесвіту. Тезу Ф. де Соссюра необхідно розуміти в тому сенсі, що “центром системи” виступає сукупність одиниць, яким притаманна максимальна кількість

ІХ.3.1. Сенсорні образи і семантична уява - student2.ru А.П.ЗАГНІТКО

“сильних” зв’язків, що відображаються у відповідних лексичних відношеннях

(синонімія, антонімія тощо) і дериваційних зв’язках (висока валентність).

До диференційних ознак слів ядра лексикону слід віднести високий ступінь словотвірної валентності. Цей ступінь простежується за можливістю творення похідних і їхньою репрезентативністю в мовній системі.

Структурне розгортання тематичних полів здійснюється залежно від значущості тих чи інших зв’язків між феноменами реального світу,

відображеними у словах тематичного поля. Розгортання семантичних полів – залежно від власне-сигніфікативних чинників і закономірностей. Тому семантичні поля розгортаються по-різному (пор. поле дієслів і ментальних дієслів). Якщо визнати, що сукупність дієслівних й ад’єктивних лексем – це свого роду семантичні «макрополя», а сукупність субстантивних лексем – “предметне” макрополе, то завдання визначення структури цих полів

виявляється тотожним завданню вияву основ природних класифікацій іменників, прикметників і дієслів. Основу таких природних класифікацій можна бачити у відповідних парадигматичних групах лексики (див. Табл. 1).

Таблиця 1

Наши рекомендации