Загальні умови організації опитування громадян

РОЗДІЛ І

Збір інформації у справі

Значення та види збору інформації у справі

Будь-яка робота над справою повинна починатися зі з'ясуван­ня її обставин. Наскільки глибоко ці обставини будуть з'ясовані, на­стільки вдалим буде розв'язання і самої правової проблеми.

Певна річ, аби бути успішним юристом і надавати кваліфіко­вану допомогу, недостатньо лише глибокого знання обставин спра­ви. Потрібні також знання законів, теорії права та практики його застосування. Саме на цьому базується професіоналізм юриста і саме ці знання він отримує протягом п'ятирічного строку навчан­ня в університеті. Проте одна справа вправно розв'язувати задачі під час практичних занять, а інша - вдало вирішити реальну спра­ву, інформація про яку рідко коли існує у чітко прописаному виг­ляді фабули, де відомі всі суттєві моменти.

Юрист-теоретик нагадує комп'ютерну програму, що без­доганно видає результат із найскладніших обрахунків. Та шли у цю програму закласти неправдиві дані - результат також буде спотвореним.

Інформація у справі - ось що найбільше повинно цікавити юриста, якщо він хочете справді допомогти. Саме у виявленні правдивих, достовірних даних і полягає іноді левова частка ро­боти консультанта-практика. Нестача інформації є такою ж пе­решкодою на шляху до успіху справи, як нестача їжі чи води для розвитку людини.

Разом з тим інформація у справі не існує в готовому виг­ляді. Дуже часто її потрібно шукати, витрачаючи час та зусил­ля. Проте все це буде витрачено не даремно, якщо правильно організувати роботу над справою з самого початку.

Отож, які шляхи збору інформації доступні юристу? Вірогід­но, що їх не так вже і багато. Так, за статтею 6 Закону України "Про адвокатуру", адвокат для збору інформації має право запи­тувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, уста­нов, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; озна­йомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціаль­них знань, оптувати громадян.

Таким чином, збір інформації юрист може здійснювати через: 1) опитування громадян; 2) консультування у фахівців (експертів, спеціалістів); 3) вивчення документів. Охарактеризуємо кожен із вказаних видів практичної діяльності правника детальніше.

Опитування громадян

Опитування громадян та інформація у справі

Опитування громадян полягає у проведенні з ними бесіди, метою якої є отримання інформації, що цікавить юриста. При цьому іноді поняття «опитування» замінюють терміном «інтер­в'ю», який має аналогічне з ним значення.

Варто наголосити на тому, що спілкування з іншими людь­ми відкриває надзвичайно широкий доступ до інформації у справі. Проте важливо вміти її виділити, у зв'язку з чим не зай­вим буде вивчення окремих теоретичних питань організації та проведення такої бесіди.

Предметом опитування є відомості, що мають значення для вирішення проблем клієнта. Очевидно, шо кожна справа має свій предмет опитування, який не існує як готова модель і кожного разу визначається юристом залежно від її особливос­тей. Загалом можна сказати, що в предмет опитування вхо­дить лише інформація про юридичні факти, які зумовлюють виникнення правовідношення та впливають на його перебіг.

Всю інформацію, отриману в процесі спілкування з клієнтом за зв'язком із предметом опитування, можна поділити на пред­метну, додатково-предметну та непредметну. Предметна інфор­мація безпосередньо окреслює коло важливих юридичних фактів, які мають значення для справи і, відповідно, має найбільшу цінність. Додатково-предметна інформація хоча і не входить у предмет опи­тування, проте дає змогу належним чином оцінити достовірність отриманої предметної інформації, а також є джерелом відомос­тей про самого клієнта. Так, у категорію додатково-предметної інформації входитиме інформація про ставлення опитуваного дообставин справи, інформація про особу опитуваного та інших зац­ікавлених суб'єктів. Непредметна інформація не має відношення до справи, а відтак - і жодної цінності.

На початку роботи над справою поділ інформації за зв'язком з предметом опитування проводити важко, оскільки невідомою є ще сама правова проблема. Однак чим швидше і точніше така проблема буде визначена, тим швидше пройде збір інформації та її опрацювання. Фактично предмет опитування можна вважати з'я­сованим з того моменту, коли відомі цілі та бажання клієнта, тому це питання юрист має з'ясувати для себе найоперативніше. Для прикладу спробуємо згрупувати інформацію, повідомлену клієнтом у справі про розірвання шлюбу.

Інформація у справі про розірвання шлюбу

Предметна:

- час укладення шлюбу;

- причини через які особа хоче його розірвати;

- стан здоров'я кожного з подружжя;

- повторність перебування у шлюбі,

- наявність дітей;

- інтереси та захоплення дітей, їх стан здоров'я;

- доходи кожного з подружжя;

- наявність спільного майна;

- наявність спору з приводу розподілу майна

Додатково-предметна:

- емоційний стан опитуваного;

- темперамент опитуваного;

- риси характеру опитуваного та зацікавлених осіб,

- освітній та культурний рівень опитуваних осіб

Непредметна:

- наявність у кожного з подружжя інших родичів,

- наявність дисциплінарних стягнень за місцем роботи,

- освітній рівень та кваліфікація кожного з подружжя тощо.

Залежно від того, кого опитує юрист, можна виділити опиту­вання клієнтів та опитування свідків. Клієнти, як правило, волод­іють найширшими знаннями у справі, проте інформація, отрима­на від них, характеризується найбільшим суб'єктивізмом. З іншо­го боку, клієнт часто ставиться до юриста як до судді і тому описує обставини лише з позиції власного інтересу, що може не­гативно відобразитися на наслідках усієї роботи над справою.

Що стосується свідків, то інформація, отримана від них, за вірогі­дністю, є більш об'єктивною, проте її важче здобути, оскільки свід ок не зобов'язаний нічого розповідати юристові і легко може відмо­витися від будь-якої співпраці.

Залежно від характеру передані інформації її можна поділити на словесну Конклюдентна мімічну. Словесна інформація передається через усне чи письмове мовлення опитуваних осіб І за характером с най інформативнішою. Конклюдентна інформація виражається че­рез жести і часто є замінником словесної. У вигляді конклюдентної інформації можна отримати відповідь на закриті питання в ситуації сильного нервового збудження опитуваного, коли йому важко з ог­ляду на емоційний стан надати відповідні відомості словами. Не­абияку інформативну цінність має також міміка опитуваного, особ­ливо для виявлення додатково-предметної інформації у справі.

Загальні умови організації опитування громадян

Юридичне інтерв'ю не має чітко встановленої структури. Тому юрист на власний розсуд намагається якнайефективніше викори­стовувати та самостійно планувати наявний у нього час. При цьо­му кожне опитування для досягнення загальної мети - отримання інформації у справі - має реалізувати цілу низку завдань поточно­го характеру. Чітке усвідомлення системи таких завдань, які сто­ять перед юристом, дасть йому змогу належно організувати і саму співбесіду, залежно від конкретної ситуації

Загалом у процесі опитування юрист повинен:

1 Забезпечити належні умови зустрічі з опитуваним

2 Встановити комунікативний та емоційний контакт

3. Узгодити порядок опитування

4. З'ясувати наявні в опитуваного відомості

5 Зафіксувати отриману інформацію

6 Налаштувати опитаного на подальшу співпрацю.

7. Узгодити подальший план дій

Організація опитування громадян передбачає таке впоряд­кування, яке послідовно, крок за кроком, приведе нас до голов­ної мети - доступу до інформації у справі. Саме тому в органі­заційному аспекті опитування варто поділити на окремі стадії, як ділиться на стадії всяка впорядкована процесуальна діяльність. Кожна стадія матиме тут свою мету та вирішувати­ме свої, властиві тільки їй завдання.

Стадії процесу опитування громадян:

I - Підготовка до опитування клієнта.

II - Опитування

III - Узагальнення отриманої Інформації.

IV - Завершення опитування

Підготовка до опитування

Перша стадія - підготовка до опитування має на меті забезпечити умови для належного проведення опитування і за­галом включає: а) дії щодо організації робочого місця консуль­танта; б) дії щодо встановлення комунікативного та емоційного контакту з клієнтом.

Попередньо при плануванні проведення інтерв'ю консультан­ту важливо звернути увагу на організацію місця проведення зустрічі з клієнтом, яке максимально сприяло б взаємному спілкуванню.

Найперше потрібно правильно організувати робоче місце, аби розмістити співрозмовників так, що кожен з них відчував себе максимально зручно та невимушено. Оскільки юристу доведеть­ся вести записи, він змушений буде сидіти за столом, що об'єктив­но надаватиме ситуації ознак формалізму. Тому, аби не справляти на опитуваного враження офіціозності, варто розмістити його дещо нетрадиційно. Наприклад, поставити стілець збоку стола, розмісти­ти клієнта чи свідка на зручному дивані або у м'якому кріслі.

Для взаємного комфорту під час спілкування юриста та клієнта важливою є також відстань між ними, через що вона має бути достатньою для підтримання хорошого зорового, слу­хового та емоційного контакту. Проте якісь конкретні поради тут давати важко, оскільки кожен має з'ясувати це питання для себе самостійно. Для цього просто варто запросити свого то­вариша і звернути увагу, на якій відстані ви сидите у процесі неформального спілкування. Оце і є оптимальна відстань.

До зустрічі з клієнтом також потрібно підготувати засоби фіксування отриманої інформації, адже без оперативного ноту­вання відповідей клієнта під час опитування не обійтись - час­тина того, що скаже клієнт, буде забута одразу після його відхо­ду, а в більшості справ фабулу можна буде вивести лише на ос­нові зроблених нотаток.

Не варто занотовувати інформацію на комп'ютері, оскільки при цьому складається враження, що юрист не слухає, а займається своїми справами. І зовсім не рекомендується застосовувати дик­тофон. Користі від нього самому юристові буде мало, а ось шкоди у вигляді негативного психологічного тиску на допитаного не уник­нути. Тому старі перевірені засоби ~ ручка та папір ~ поки не ма­ють тут своєї альтернативи.

Не останню роль у підготовці юриста відіграє також поперед­ня підготовка у вигляді з'ясування особливостей регулювання про­блеми, з якою до юриста має завітати клієнт. Варто зауважити, що це можливо лише в тому разі, якщо юрист працює за попереднім записом і проблема в загальних рисах уже з'ясована.

Ось яку пам'ятку для підготовки до зустрічі з клієнтом про­понує психолог Олександр ТУрченюк.

Пам'ятка для підготовки до зустрічі з клієнтом

[1] Процес консультування починається не тоді, коли клієнт, що прийшов на консультацію, постукав у двері, зайшов у кабінет і сів перед тобою, а значно раніше, як мінімум за 20-30 хв до початку консультації.

[1] За 20-30 хв. до початку надання консультації повідом співробітників та колег, що працюють разом з тобою в офісі, що з такого-то і до такого-то часу (години) в тебе починаються кон­сультації. Попроси, щоб тебе в цей час не турбували, не шуміти в суміжних із кабінетом, де буде проходити консультація, при­міщеннях.

[1] Попроси, щоб під час всього часу, поки ти будеш надава­ти консультацію, тебе не турбували викликами до телефону. Попроси колег, щоб запити тебе по телефону записували та залишали у вказаному тобою місці.

[1] Зайди за 10-15 хвилин до початку консультації в кабінет, де ти її будеш проводити. Якщо потрібно (а часто це саме так), провітри приміщення.

[1] Відключи, якщо він є, телефонний апарат у кабінеті, щоб ні­хто не зміг випадково порушити вашу з клієнтом розмову. Телефон­ний апарат відключи так, щоб в будь-який момент, при необхід­ності, ти міг Його включити і скористатися ним для користі клієнта.

[1] Оглянь стілець (крісло) для клієнта і своє. Стілець (крісло) для клієнта має бути розміщене не прямо навпроти крісла кон­сультанта, а трохи під кутом. Перевір «клієнтський» та свій стілець на «надійність». Якщо потрібно - заміни на інший.

[1] Переконайся, чи все в порядку з тобою в плані особистої гігієни, поглянь на себе в дзеркало. Переконайся, чи все в поряд­ку в тебе із зачіскою. Якщо потрібно, зроби останні штрихи.

8. Переконайся, чи на місці всі необхідні допоміжні ма­теріали для проведення консультації: ручка, олівець, чистий папір, необхідні буклети, брошури, упорядковані списки орган­ізацій, установ, де ще може отримати допомогу клієнт, інші «до­поміжні» матеріали, журнал для фіксації консультацій, на­явність у кабінеті під рукою застережливої таблички «Не тур­бувати! Йде консультація».

9. Сядь на стілець, на якому ти будеш сидіти під час надання консультації Окинь поглядом приміщення кабінету і скажи собі: «З такої-то до такої-то години я зустрічаюся з людьми та надаю їм консультативну допомогу з питань...» Відчуй своє тіло на цьому стільці, відчуй свої ноги і те, що вони стоять на підлозі, та скажи собі: «Це мої ноги, це моє тіло, це мої очі, якими я готовий диви­тися на клієнта, це мої вуха, якими я готовий слухати його, це моя голова і мій мозок, якими я готовий розуміти клієнта і допомага­ти йому». Знайди свій автентичний голос, з яким ти проведеш «зустріч» з клієнтом. Саме свій голос, голос свого повного «Я», а не голос консультанта чи іншої якоїсь своєї соціальної ролі (жінки, чоловіка, працівника тощо). Скажи собі: «Це МІЙ ГОЛОС». Ска­жи собі після цього: «Я готовий до зустрічі з чимось дуже важли­вим для мене і для людини, яка потребує моєї допомоги».

Що стосується встановлення комунікативного та емоційного контакту з опитуваним, то розвиток відносин між консультантом та ¹ клієнтом має ключове значення, оскільки особа, яка ніколи не звер­талась за юридичною допомогою, зазвичай почуває себе досить скуто, з недовірою ставиться до консультанта, що, у свою чергу, може мати стримуючий вплив на подальшу роботу 3 моменту пер­шого контакту між юристом та особою, яку він оптує, формується взаємне враження, яке у подальшому може змінюватись, проте вже з самого початку суттєво впливати на ефективність співпраці.

Найперше, як тільки клієнт чи свідок зайшов у приміщення, варто одразу представитись і запитати його ім'я. Після цього доречним буде запропонувати людині присісти на стілець. А також, присівши самому, перевести розмову у фазу неформаль­ного спілкування.

Дуже важливо відразу налагодити контакт з опитуваним, а тому слід випередити його і одразу дати відповідь на питання, які найперше хвилюють цю людину.

Відповівши на кожне з цих питань, підготовку клієнта до опиту­вання можна вважати завершеною. Проте таку відповідь кожен має заготовити сам. Тут можна дати лише загальні рекомендації.

Питання, які хвилюють клієнта:

Скільки коштують послуги юриста?

Чи можна довіряти юристу?

З чого почати і як організувати розповідь?

Питання, які хвилюють свідка:

Навіщо його попросили прийти?

Як довго триватиме опитування?

Чи можна довіряти юристу?

З чого почати і як організувати розповідь?

Обумовлення вартості послуг важливе у будь-якому ви­падку, незалежно від того, чи послуги надаються платно, чи безоплатно. Причому про це бажано повідомити клієнта одра­зу. Стосовно ж визначення конкретної суми плати поспішати не варто, відклавши узгодження цього питання до кінця інтерв'ю­вання. У всякому разі доцільно спочатку вислухати людину, навіть коли вона не зможе заплатити за консультацію. На це юрист потратить принаймні чверть години, але, з одного боку, - залишите про себе враження людини чуйної і не байдужої, а з іншого, лише так можна оцінити з більшою вірогідністю вартість послуг, що будуть надаватися.

Питання довіри юристу включає в себе, як мінімум, два аспекти: чи збереже він у таємниці все, що йому буде повідом­лено і чи зробить він все, що від нього залежить, для вирішення проблеми клієнта. Саме тут доречно наголосити на конфіден­ційності зустрічі, яка забезпечується і гарантується втому числі і свідоцькими імунітетами. Надзвичайно великий кредит дові­ри викликає також репутація юриста.

Стосовно свідка, то налагодження контакту варто починати з ознайомлення із проблемою, з приведу якої його попросили прий­ти, а також з орієнтуванні його у часових межах майбутнього опи­тування. Про часові межі варто згадати і під час зустрічі з клієнтом. Цим самим можна убезпечити себе від настирливих опитуваних, які раді поспілкуватися з юристом, аби лише згаяти час (свій і його, відповідно), особливо тоді, коли консультації безкоштовні.

Насамкінець кілька слів варто сказати про подальший хід опи­тування, аби людина була зорієнтована у його перебігу та отрима­ла відповідь на питання, з чого почати. Для прикладу наведемо зразок промови юриста при зустрічі з клієнтом.

Доброго дня, мене звати Станіслав Власенко, я адво­кат і веду прийом громадян. А як Ваше ім'я?

Консультації у мене платні, ціна залежить від склад­ності справи та витраченого часу. Проте узгодити розмір оплати ми зможемо після з'ясування обставин справи, яка вас сюди привела. Навіть якщо ціна вас не влаштує, гадаю, я зможу вам дещо допомогти безкоштовною порадою.

Все, що ви мені розповісте, залишиться у таємниці. Крім того, збереження конфіденційності отриманої від вас інфор­мації гарантує ст. 10 Закону «Про адвокатуру», за якою забо­роняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката відомостей, що становлять адво­катську таємницю. З цих питань я не можу бути допитаний як свідок.

Пропоную роботу нашу організувати таким чином: Ви розповісте мені усе про свої проблеми. А я по ходу розповіді буду ставити Вам уточнювальні питання чи перепитува­ти, якщо мені щось буде незрозуміло. І після з'ясування усіх

Опитування

Друга стадія - опитування - включає в себе: а) вільну І розповідь клієнтом обставин справи; б) постановку юристом І запитань. Її мета - отримання від опитуваного максимальної І кількості інформації відповідно до предмета опитування.

Вільний виклад подій надає юристові можливість одержа­ти різноманітну інформацію про особу клієнта, що може виявитись важливим при виборі моделі поведінки з конкретною людиною, а також дасть змогу зорієнтуватись у предметі опитування. Однак потрібно пам'ятати про те, що вільна розповідь клієнта рідко буває повною.

Із психологічної точки зору, якщо дати опитуваному можливість говорити вільно, то це дозволить Йому розслабитись, підвищить рівень самооцінки, викличе симпатію до юриста. Адже, по-перше, таке ставлення підкреслює повагу до індиві­дуальності з боку консультанта та до його права на співчуття; а по-друге, допоможе самому консультанту зрозуміти ставлення опитуваного до ситуації, відмежувати суб'єктивне сприйняття від дійсного стану речей.

При цьому, однак, не можна забувати: юрист повинен вміти скеровувати хід вільної розповіді клієнта. Це уміння допомагає клієнту спрямувати свої зусилля на повідомлення найважливі­шої інформації та може проявлятись у таких формах:

- реагуванні на важливі факти та ігноруванні того, що без­посередньо не стосується справи;

- тактовному перебиванні монологів клієнта з метою по­становки потрібних питань.

Під час опитування клієнта можлива ситуація, коли юрист не може одразу визначити правовий аспект проблеми. Тоді варто ставити клієнтові питання типу «Скажіть, будь ласка, чим я можу вам допомогти в такій ситуації?», адже допоки не з'ясо­ваний предмет опитування, юно буде проходити досить в аморфній формі. При цьому можна втратити багато часу на з'ясування де­талей, які не мають жодного стосунку до проблеми.

На етапі вільної розповіді не варто відверто записувати ті чи інші факти, оскільки це, ймовірно, вплине на уявлення клієнта про те, що справді є важливим для справи, окрім того, можна про­пустити суттєві деталі.

З іншого боку, проведення запису обставин справи після того, як клієнт піде, може бути надто запізнілим. Компромісне рішення - це не відволікаючись на постійну писанину, а нотувати лише важливі факти, які повідомить клієнт. В окремих категоріях справ, а також з окремими клієнтами, без цього не обійтись.

Можна обрати таку модель ведення нотаток:

Хронологія	Подія	Докази
1991 рік	Вступ у шлюб	Свідоцтво про реєстрацію
1993 рік	Народження дитини	Свідоцтво про народження
2001 рік	Припинення шлюбу	Рішення суду
1999 рік	Придання будинку	Договір купівлі-продажу

Після закінчення вільної розповіді опитуваним обставин справи юрист має перейти до постановки запитань, які б най­більше сприяли одержанню докладної та достовірної інформації. Очевидно, що вміння ставити питання також мас ґрунтуватися на певних теоретичних підвалинах.

За цільовим призначенням питання поділяються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадуюючі, контрольні та навідні.

Основні питання спрямовані на з'ясування предмета опи­тування. Вибір моменту постановки таких запитань визначаєть­ся конкретними обставинами справи, а також усім ходом опи­тування. Загалом основні питання ставляться тоді, коли опиту­ваний ще не розповів усієї сукупності юридично значимих фактів. Як правило, саме з основних запитань складаються опитні листки, описані далі.

Доповнюючими є питання, спрямовані на з'ясування фактів, упущених опитуваним у вільній розповіді. Мета таких питань - з'ясувати обставини, які, на думку юриста, можуть або повинні бути відомі особі, яку опитують. Не слід думати, що доповнюючі питання є наслідком невміло проведеного опитування або їх мож­на уникнути, якщо направляти вільну розповідь опитуваного в не­обхідне русло. Заздалегідь передбачати постановку доповнюю­чих питань неможливо, у зв'язку з чим необхідність їх поставити виникає в ході самого опитування. Такі питання можуть бути по­ставлені опитуваному втому випадку, якщо він розповів не про всі обставини, які, на думку юриста, можуть бути йому відомі. На­приклад, клієнт; розповідаючи про народжених у шлюбі дітей, вка­зав лише їх вік і поза увагою залишив інші суттєві обставини: стан здоров'я, захоплення тощо.

З метою уточнення показань про ті або інші факти ставляться уточнюючі питання. Вони завади стосуються суті повідомлюва­них відомостей і спрямовані на більш повне й точне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Уточнюючі питання можуть стосуватися розмірів і відстаней, часу, місця, ознак осіб і предметів, суми, ваги, кольору, форми, змісту яких-небудь по­відомлень і т.ін. Уточнюючі питання можуть також слугувати для викриття невідповідності поданої опитуваним інформації дійсним обставинам справи.

Нагадуючі питання спрямовані на з'ясування фактів або подій, про які опитуваний забув розповісти. Постановка таких питань не пов'язана із сутністю того, що з'ясовується, а має на меті встановити обставини, що пов'язані з подіями, які цікав­лять юриста. Психологічною основою нагадуюючих питань є активізація асоціативних зв'язків, що сприяють кращому при­гадуванню забутого. Як правило, нагадуюючі питання пов'я­зані з обставинами, які передували відповідним подіям, супроводжувапи їх або йшли за ними і т.ін. Такі питання не пов'язані із фактами, що цікавлять юриста, і, на перший погляд, можуть здатися такими, що не стосуються справи. Проте вони є клю­чем для пригадування інших суттєвих обставин.

Особливе місце займають контрольні питання, спрямовані на перевірку повідомлених даних, з'ясування джерел одержан­ня опитуваним відомостей про факти, зіставлення відповідей з фактами, точно встановленими у справі.

Контрольні питання поділяються на: деталізуючі; питання про джерело відомостей, які повідомляє опитуваний; питання щодо фактів, точно встановлених у справі. Відомості, на з'ясу­вання яких спрямовані контрольні питання, можуть стосувати­ся часу й місця події; умов, у яких протікала подія; форми, якості та інших властивостей об'єктів.

Деталізуючі питання мають на меті з'ясування деяких відо­мостей для перевірки отриманої інформації. Вони відрізняють­ся від уточнюючих, які пов'язані з предметом опитування, ос­кільки направлені на другорядні деталі з метою перевірки мож­ливості існування відповідної ситуації, про яку розповідає опи­туваний. Наприклад, коли клієнт повідомляє про певні події, які відбулись 20 травня 2005 року, можна поставити йому питання, чому він так точно запам'ятав дату.

Відповідаючи на питання про джерела відомостей, які по­відомляються, опитуваний підтверджує окремі положення своїх показань. Так, якщо свідок вказав, що боржник повернув борг, необхідно з'ясувати, звідки йому це відомо, якими конкретними даними він може це підтвердити і т.ін. Відповіді на контрольні питання можуть носити різний характер, але вони повинні місти­ти конкретні відомості, які допоможуть юристу перевірити й пра­вильно оцінити отриману інформацію.

Постановка питань щодо фактів, точно встановлених у справі, сприяє перевірці інформації, яка подана під час опиту­вання. Наприклад, якщо точно відомо, що у день події йшов дощ, свідка можна запитати про те, які були погодні умови. Неправильна відповідь ставить під сумнів те. чи справді він може виступати свідком відповідних подій.

Навідні питання містять у собі готову відповідь або підка­зують її опитуваному. Застосування навідних питань під час роботи слідчих та правоохоронних органів заборонене, проте у приватній юридичній практиці вони можуть мати місце. Однак варто пам'ятати, що небезпечність навідних питань поля­гає у Тх можливості провокувати подання неправдивої інфор­мації, адже опитуваному достатньо погодитись з припущенням, висловленим юристом, ніж пригадувати те, що сталося на­справді. З іншого боку, навідні питання можуть допомогти у пригадуванні забутих фактів та побудові цілісної картини, яка складається з окремих фрагментів подій.

Практичне значення класифікації питань полягає в тому, що її використання дає можливість обирати найбільш доцільний на­прямок опитування, правильно формулювати питання, одержува­ти інформацію в найбільш повному обсязі та перевіряти її.

За характером питання поділяються на відкриті та закриті. Відкриті питання не визначають суті відповіді на них, не обмежу­ють співрозмовника у виборі тієї інформації, яку він вважає за необхідне повідомити. Відкриті питання - це питання типу: хто... ? що...? де...? коли..? навіщо...? який...? чому...? Відкриті питан­ня застосовуються для одержання додаткової інформації в ситу­ації, коли предмет розмови відкритий для обговорення. На етапі з'ясування характеру правових проблем клієнта і встановлення хронології подій юрист ставить питання найбільш інтенсивно, тому що тільки в такий спосіб можуть бути вирішені завдання етапу. При цьому він також використовує відкриті питання для одержан­ня додаткової інформації.

Закриті питання застосовуються для одержання однознач­ної відповіді в ситуації, коли предмет розмови уже не обгово­рюється. До них належать питання типу: чи є...? чи бачив...? чи був...? Відповіддю на ці питання може бути «так», «ні», «не знаю», у зв'язку з чим їх застосування обмежене здебіль­шого уточнюючими та навідними питаннями.

Універсальним засобом підготовки юриста до опитування є складання опитних листків. Опитний листок фактично є анкетою, яка вміщує перелік питань для з'ясування всіх обставин справи, які можуть мати значення при її правовому супроводі.