Призначення покарання з урахуванням обставин, які обтяжують покарання, та проблеми їх урахування у судовій практиці

Наведений у ч. 1 ст. 67 КК перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суд, установивши наявність зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 цієї статті обтяжуючих обставин, зобов’язаний навести їх у вироку та врахувати при призначенні покарання. Обставини, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, суд залежно від конкретних обставин справи (зокрема, за відсутності зв’язку якоїсь із названих у цих пунктах обставин зі злочином) вправі не визнати обтяжуючими, навівши у вироку відповідні мотиви.

Врахування обставин, що обтяжують покарання, при призначенні покарання означає, що за інших однакових умов суд, зокрема, може:

1) призначити більш суворий вид основного покарання за наявності в санкції статті, за якою засуджується винний, двох або більше альтернативних основних покарань;

2) призначити основне чи додаткове покарання ближче до максимальної межі, встановленої санкцією статті, за якою засуджується винний;

3) застосувати до винного додаткове покарання, передбачене в санкції статті, за якою він засуджується, як факультативне;

4) не застосувати звільнення від відбування покарання з випробуванням(ст.75)

5) обрати принцип повного чи часткового складання покарань, а не принцип поглинення більш суворим покаранням менш суворого при засудженні винного за сукупністю злочинів.

Проблеми:

1. Перелік обставин, що обтяжують покарання є вичерпним, але суди при призначенні покараннявраховують і інші обставини, що обтяжують покарання.

2. Обставини, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, суд залежно від конкретних обставин справи вправі не визнати обтяжуючими, навівши у вироку відповідні мотиви. Проте такі мотиви він не навидить.

3. Чи має суд право застосовувати ст.69, коли мають місцеобставини, що обтяжують покарання.

16. Громадські роботи (ст. 56 КК) - новий для кримінального законодавства вид покарання, Він полягає «у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування».

Громадські роботи призначаються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день (ст. 56 ч. 2 КК).

Громадські роботи не можуть призначатись інвалідам першої та другої груп, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, та військовослужбовцям строкової служби (ст. 56 ч. З КК).

Порядок та умови виконання цього виду покарання передбачені КВК (глава 8 Особливої частини).

Виконання покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Воно повинно розпочатись не пізніше десятиденного строку після набрання вироком законної сили і здійснюватись безперервно, за винятком настання випадків соціального та медичного характеру (хвороба, смерть близької людини і т. ін.).

Порушення порядку виконання покарання тягне за собою винесення письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.

Ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт утворює склад злочину, передбаченого ст. 389 КК України.

Данин вид покарання передбачений у санкціях багатьох норм Особливої частини КК, які встановлюють відповідальність за злочини невеликої тяжкості. Як правило, він є альтернативним поруч з іншими видами покарання

17. Виправні роботи (ст. 57 КК) - це вид покарання, давно і добре відомий національному кримінальному законодавству. Однак КК 2001 р. вніс суттєві корективи в порядок цого виконання.

«Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків» (ст. 57 ч. 1 КК).

Порядок відбування покарання у виді виправних робіт закріплений главою 9 Особливої частини КВК.

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування (ст. 57 ч. 2 КК).

Строк виконання цього виду покарання включає в себе час, протягом якого здійснювалось відрахування визначеного вироком суду відсотка із заробітної плати засудженого в дохід держави. Разом з тим у цей строк може зараховуватись час, протягом якого засуджений не працював із поважних причин.

У випадку, якщо після постановления вироку засуджений став непрацездатним, суд може замінити йому виправні роботи штрафом із розрахунку трьох встановлених державою неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один день виправних робіт (ст. 57ч.4КК).

18. Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК). Даний вид покарання вперше знайшов своє законодавче закріплення в чинному кримінальному законодавстві. Він є спеціалізованим видом покарання для військовослужбовців, призначеним бути аналогом виправним роботам для цієї категорії громадян.

Цей вид покарання застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк (ст. 58 ч. 1 КК).

Зміст цього виду покарання полягає у неможливості під час його відбування здійснення підвищення військовослужбовця за посадою та у військовому званні. Визначений судом строк покарання не враховується в строк вислуги для присвоєння чергового військового звання.

У період відбування покарання із грошового забезпечення військовослужбовця в дохід держави за вироком суду здійснюється відрахування в розмірі від десяти до двадцяти відсотків (ст. 58 ч. 2 КК)

19. Арешт (ст. 60 КК). Даний вид покарання вперше з'явився в кримінальному законодавстві з прийняттям КК 2001 р. Він полягає «у триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців» (ст. 60 ч. 1)».

Порядок виконання цього виду покарання регулюється КВК (гл. 12). 1. Арешт є основним покаранням, відповідно до якого засуджений на строк, встановлений вироком суду, поміщається в спеціальну установу — арештний дім (ст. 50 КК України). Засуджені до арешту військовослужбовці відбувають покарання на військових гауптвахтах.

Відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, особи, засуджені до арешту, тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження.

Слід звернути увагу, що, на відміну від виконання покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, коли місце відбування покарання обмежується межами адміністративно-територіальної одиниці, на якій вони проживали або були засуджені, засуджені до арешту повинні відбувати покарання тільки за місцем засудження. Це означає, що засуджений до даного виду покарання повинен триматися у межах адміністративної території області, де розташований суд.

Друга вимога до місця відбування даного виду покарання полягає в тому, що воно обмежується тільки місцем засудження. При виконанні, наприклад, позбавлення волі, вказується ще й на місце проживання. Тому засуджені до арешту не направляються для відбування покарання до свого місця проживання..

На цю категорію засуджених поширюються правообмеження, встановлені виправно-трудовим законодавством для осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі (ст, 50 КВК).

Згідно із ст. 60 ч. 2 цей вид покарання не поширюється на осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

20. Обмеження волі (ст. 61 КК). Цей вид покарання фактично замінив відомий законодавству позбавлення волі з відбуванням в колоніях-поселеннях. Згідно зі ст. 61 ч. 1 «покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці».

Цей вид покарання встановлюється строком від одного до п'яти років.

Порядок його виконання визначається гл. 13 КВК. Згідно із ст. 56 ч. 1 КВК «особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження».

Виправно-трудове законодавство встановлює порядок організації праці засуджених до цього виду покарання, умови їх праці, соціально-побутового забезпечення, заохочення та накладення стягнень.

Відповідно до ст. 61 ч. З цей вид покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої І другої групи.