Аналіз теорій формування емоцій

У психології існують декілька теорій, які по-різному пояснюють причини появи емоцій, процес формування та умови перебігу. Найбільш помітними серед них є еволюційна, периферична, таламічна, когнітивна, когнітивно-фізіологічна.

Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна. У праці «Вираження емоцій у людини і тварин» (1872 р.) Ч. Дарвін показав еволюційний шлях їх розвитку. Порівнюючи емоційні прояви у людей і тварин, він зробив висновок про те, що виразні рухи людини, пов’язані з емоціями, є еволюційно значущими і являють собою рудименти (залишки) раніше реакцій, вироблених у ході боротьби за існування. Ч. Дарвін зауважив, що основні емоції, їх вираження, здатність розуміти емоції інших вроджені й залежать від анатомічної будови організму. На користь теорії свідчать факти про те, що люди в різних культурах користуються однаковими виразними засобами емоцій, тварини здатні розуміти емоції інших видів, а людина розуміє емоції тварин. Ч. Дарвін доводив, що в розвитку й вияві емоцій не існує неподоланної прірви між людиною й тваринами [6].

Ідеї, які висловив Дарвін, стали поштовхом для створення інших теорій емоцій, зокрема «периферичної» теорії В. Джемса – Г. Ланге.

Периферична теорія емоцій Джемса – Ланге. Наприкінці XIX ст. американський психолог У. Джемс і датський анатом К. Р. Ланге незалежно один від одного висунули теорію, засновану на ідеї про те, що емоції є результатом лише фізіологічних змін у різних системах. Це модель виникнення емоцій, яка представляє собою судинно-рухову теорію емоцій, в якій провідну роль відводилася соматовегетативним компонентам. Та чи інша емоція є відчуттями, що викликаються змінами в довільній сфері (зовнішні рухи) і мимовільної (серцева, судинна, секреторна діяльність). Периферичні органічні зміни трактувалися не як наслідок емоційного процесу, а як їх причина. Сприймання викликає тілесні процеси – зміни в діяльності дихання, серцево-судинної системи, м’язів тіла тощо, і тільки після цих змін в організмі з'являються емоційні переживання. Вони є наслідком зазначених змін і їхнім усвідомленням. У. Джемс пов'язував емоції лише з внутрішнім суб’єктивним досвідом і не відзначав рефлекторної природи їхнього виникнення [28].

Особливість підходу К. Р. Ланге полягала в тому, що він робив акцент лише на судинній системі. У ній емоції трактувалися як суб’єктивні утворення, що виникають у відповідь на нервове збудження, обумовлене станом іннервації і шириною кровоносних судин вісцеральних органів.

Теорія Джемса – Ланге не змогла пояснити, чому однакові фізіологічні зміни супроводжують різні за якістю емоції, а штучні органічні зміни не викликають емоцій. Відомо, що коли хворий на гіпертонію приймає ліки, вони розширюють судини, але конкретних переживань не викликають [25].

Таламічна теорія Кеннона – Барда. Теорію Джемса – Ланге різко критикував фізіолог В. Кеннон, запропонувавши свою теорію емоцій, яка була названа таламічною.В. Кеннон у 1910-1915 рр. здійснив низку досліджень, присвячених біохімічному аналізу змін, що відбуваються в організмі під впливом емоцій. При виключенні в експерименті всіх фізіологічних виявів суб’єктивне переживання все одно зберігалося. Фізіологічні ж зрушення відбуваються при багатьох емоціях як вторинне пристосувальне явище, наприклад, для мобілізації резервних можливостей організму під час небезпеки й породжуваного нею страху або як форма розрядки виниклої в центральній нервовій системі напруги. Таламічна теорія емоцій висунула ідею, що емоції та органічні зміни відбуваються одночасно з одного джерела – таламуса (органу головного мозку).

В. Кеннон зазначав дві обставини. По-перше, фізіологічні порушення, які виникають при різних емоціях, бувають досить схожими й не відображають їхньої якісної своєрідності. По-друге, ці фізіологічні зміни розгортаються повільно, водночас, як емоційні переживання виникають швидко, тобто передують фізіологічній реакції. Він показав, що штучно зумовлені фізіологічні зміни, характерні для певних сильних емоцій, не завжди спричиняють очікувану емоційну поведінку. Емоції виникають внаслідок специфічної реакції центральної нервової системи й зокрема – таламуса (рис.1.1):

Рис.1.1 – Схема етапів виникнення емоцій і супутніх їй фізіологічних зрушень (за В. Кенноном)

У дослідженнях П. Барда було показано, що емоційні переживання й фізіологічні порушення, які їх супроводжують, виникають майже одночасно. Вегетативні зміни і м’язові реакції організму є наслідком переживання емоцій. Основним мозковим субстратом емоцій є таламус, пов'язаний і з корою великих півкуль, і з вегетативною нервовою системою (рис.1.2):

Рис.1.2 – Схема виникнення і формування емоцій (за П.Бардом)

Сьогодні говорять про складне поєднання та взаємозумовленість емоцій та органічних змін, а не про передування одного з цих явищ.

Теорія Ч. Шеррінгтона. Ч. Шеррінгтон у книзі «Інтегративна діяльність нервової системи» (1906) вказав на цілеспрямований характер рефлексів та виклав теорію, згідно з якою нервова система виступає в якості центру, що об'єднує різні частини організму, і що рефлекси є найпростішою формою діяльності нервової системи, дозволяючи всьому організму діяти злагоджено для досягнення мети.

Дослідження В. Кеннона, а також Ч. Шеррінгтона дали цінний фактичний матеріал, що уможливив поставитися до питання про емоції з погляду пристосувальних реакцій організму до діяльності. Проте ці дослідження недостатньо глибоко розкрили фізіологічну природу емоцій та закономірності їхнього виникнення [27].

Рефлекторні теорії (В. М. Бехтерєв, І. М. Сєченов, І. П. Павлов). Цікаві спроби вивчити нервові механізми емоційних реакцій були здійснені в лабораторії В. М. Бехтерєва (1929), який розглядав емоції як складні рефлекси, що виникають на основі природних інстинктів. Багато емоційних реакцій відтворюється за типом умовних рефлексів, у яких подразливий процес поширюється з кори мозку на підкіркові вегетативні центри і передається різним органам тіла.

Рефлекторним механізмом пояснював виникнення емоцій з їхніми характерними руховими виявами також і І. М. Сєченов. Прості емоційні реакції мають той самий механізм, що й складні. Спершу – збудження чутливого нерва; потім – діяльність центру, насолода; зрештою – м’язове скорочення. Емоційна реакція – це рефлекс із «підсиленим кінцем», який охоплює всю сферу пристрастей. Емоційні елементи ускладнюють рефлекторні рухи, пов'язані у своїх елементарних формах з інстинктами.

Глибоке експериментальне обґрунтування умовно-рефлекторного механізму емоцій дав І. П. Павлов. Від довів, що емоційні реакції мають своєю основою спільну діяльність кори і підкірки з їхніми складними рефлекторними зв’язками, а кора виконує регулятивну роль при емоційних реакціях.

«Асоціативна» теорія (теорія структури емоцій) В. Вундта. В. Вундт виділив три виміри емоцій: задоволення – незадоволення, заспокоєння – збудження, напруга – розрядка. «Тілесні» реакції Вундт розглядає лише як наслідок почуттів. За Вундтом, міміка виникла спершу в зв’язку з елементарними відчуттями, як відображення емоційного тону відчуттів. Вищі, складніші почуття (емоції) розвинулися пізніше. Однак, коли у свідомості людини виникає якась емоція, вона щоразу асоціюється з відповідним їй, близьким за змістом нижчим почуттям або відчуттям. Саме воно й зумовлює ті мімічні рухи, які відповідають емоційному тону відчуттів. Наприклад, міміка зневаги (висування нижньої губи вперед) схожа на той рух, коли людина випльовує щось неприємне, що потрапило їй до рота.

Біологічна теорія емоцій П. К. Анохіна розглядає емоції як біологічний продукт еволюції, пристосувальний чинник у житті тварин. Виникнення потреб спричиняє, на думку П. К. Анохіна, виникнення негативних емоцій, які відіграють мобілізуючу роль, сприяючи найшвидшому задоволенню потреб оптимальним способом. Коли зворотний зв’язок підтвердить, що досягнуто запрограмованого результату, тобто що потребу задоволено, тоді виникає позитивна емоція, що постає як кінцевий підкріплювальний чинник. Закріплюючись у пам’яті, вона в майбутньому бере участь у мотиваційному процесі, впливаючи на прийняття рішення про вибір способу задоволення потреби. Якщо результат не узгоджується із програмою, тоді виникає емоційне занепокоєння, яке зумовлює пошук більш успішних способів досягнення мети. Кількаразове задоволення потреб, забарвлене позитивною емоцією, сприяє навчанню відповідній діяльності, а повторні невдачі в одержанні запрограмованого результату спричиняють гальмування неефективної діяльності й пошуки нових, більш успішних способів досягнення мети.

Велике визнання в науковому світі набула розроблена у 30-60-ті pp. XX ст. теорія функціональних систем П. К. Анохіна. П. К. Анохін виділив такі універсальні для різних систем вузлові механізми: корисний пристосувальний результат як провідний пункт функціональної системи; рецептори результату; зворотна аферентація від рецепторів результату до центральних утворень функціональної системи; центральна архітектура, що являє собою вибіркове об’єднання нервових елементів різних рівнів; виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи, включаючи організовану цілеспрямовану поведінку. Результат діяльності для кожної функціональної системи її є центральним системоутворюючим фактором.

П. К. Анохін розглядав емоції як продукт еволюції, як пристосувальний фактор у житті тваринного світу. Емоції важливі для закріплення і стабілізації раціонального поведінки тварин і людини. Позитивні емоції, що виникають при досягненні мети, запам’ятовуються і при відповідній ситуації можуть вилучатись з пам’яті для отримання такого ж корисного результату. Негативні емоції, навпаки, застерігають від повторного вчинення помилок [3].

Когнітивна, або інформаційна теорія (П. В. Сімонов) визначала емоції як реакцію на певну актуальну потребу та можливість її задоволення. Згідно з теорією, емоція – це відображення відношення між величиною потреби та вірогідністю її задоволення саме в цей момент. Емоції з’являються внаслідок нестачі чи надлишку відомостей та знань, необхідних для задоволення потреби та цілей. Вони виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбувається. Емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Зв’язок інформації та емоцій П. В. Симонов показав у вигляді формули:

Е = П (Н – С), (1.1)

де Е – емоція; П – потреба; Н – інформація, необхідна для задоволення потреби; С – інформація, якою володіє суб'єкт.

З цієї формули: 1) Е = 0, коли П = 0; 2) Е = 0, коли Н = С; 3) Е = max, коли С = 0.

Ступінь емоційної напруги визначається силою потреби й величиною дефіциту інформації, необхідної для досягнення мети. У нормальній ситуації людина орієнтує свою поведінку на сигнали високій ймовірності подій (на те, що в минулому частіше відбувалося). В умовах повної визначеності мета може бути досягнута і без допомоги емоцій; але людина не відчуває ні радості, ні свята, якщо досягнення мети свідомо не викликало сумнівів. Однак у неясних ситуаціях, коли людина не має точних відомостей для того, щоб організувати свою поведінку для задоволення потреби, потрібна інша тактика реагування на сигнали. Негативні емоції виникають при недоліку відомостей, необхідних для досягнення мети. Наприклад, емоція страху розвивається при недостачі відомостей, необхідних для захисту.

Емоції сприяють пошуку нової інформації за рахунок підвищення чутливості аналізаторів, а це зумовлює реагування на розширений діапазон зовнішніх сигналів і поліпшує видобування інформації з пам’яті. Внаслідок цього може бути використано малоймовірні або випадкові асоціації, які людина в спокійному стані не розглядала би. Це запобігає пропуску дійсно важливого сигналу, ігнорування якого може коштувати життя. Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації, необхідної для досягнення мети, тобто для задоволення потреби. Позитивні емоції виникають, якщо реальні результати відповідають очікуваним при реалізації цілей. Негативні, – коли отримувані результати менш значні, ніж очікувані [26].

Теорія емоцій П. В. Симонова ігнорує емоційні реакції, не пов’язані з мотиваційним процесом (наприклад, що виникають при досягненні мети, тобто задоволенні потреби), або емоції, що виникають без участі інтелектуальної діяльності.

Теорія диференціальних емоцій К. Ізарда вивчає емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний переживально-мотиваційний процес. Основну мотиваційну систему людського існування утворюють 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором, провина, зніяковілість, подив, інтерес. Кожна базова емоція має унікальні мотиваційні функції та специфічну форму переживання. Фундаментальні емоції по-різному переживаються та неоднаково впливають на когнітивну сферу й на поведінку людини. Емоційні процеси взаємодіють із драйвами, з гомеостатичними, перцептивними, когнітивними й моторними процесами, впливаючи на них. У свою чергу, драйви, гомеостатичні, перцептивні, когнітивні й моторні процеси впливають на перебіг емоційного процесу.

К. Ізард визначає емоції як процес, який охоплює нейрофізіологічні, нервово-м’язові й чуттєво-переживальні аспекти, розглядає емоцію як систему. Джерелами емоцій є нейронні й нервово-м’язові активатори (гормони й нейромедіатори, наркотичні препарати, зміни температури крові мозку й наступні нейрохімічні процеси), афективні активатори (статевий потяг, утома, інша емоція) і когнітивні активатори (атрибуція, пам’ять, антиципація). Базові емоції завжди мають виразні й специфічні нервові субстрати. Базова емоція виявляє себе за допомогою виразної та специфічної конфігурації м’язових рухів особи (міміки); супроводжується виразним і специфічним переживанням, усвідомлюваним людиною; робить організуючий і мотивуючий вплив на людину, слугує її адаптації. Базові емоції виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів, мають глибокі філогенетичні коріння, є не лише в людини, а й у тварин.

Не заперечуючи мотиваційного значення емоцій, мотивація набагато складніша, й емоції є лише одним з мотиваторів, які впливають на ухвалення рішення й поведінку людини [4].

Психоаналітична теорія емоцій (З. Фройд, Д. Рапопорт та ін.). Основою фройдівського розуміння афекту є теорія про потяги. Він, власне, ототожнював і афект, і потяг із мотивацією. Найбільш концентроване уявлення психоаналітиків про механізми виникнення емоцій подає Д. Рапопорт. Суть цих уявлень така: сприйнятий ззовні перцептивний образ зумовлює несвідомий процес, під час якого відбувається неусвідомлювана людиною мобілізація інстинктивної енергії. Якщо вона не може знайти собі застосування в зовнішній активності людини (у тому разі, коли на потяг накладається табу існуючою в даному суспільстві культурою), вона шукає інші канали розрядки у вигляді мимовільної активності. Різними видами такої активності є «емоційна експресія» й «емоційне переживання». Вони можуть виявлятися одночасно, почергово або взагалі незалежно одне від іншого.

З. Фройд та його послідовники розглядали лише негативні емоції, які виникають у результаті конфліктних потягів. Тому вони виокремлюють в афекті три аспекти: енергетичний компонент інстинктивного потягу («заряд» афекту), процес «розрядки» і сприйняття остаточної розрядки (відчуття, або переживання емоції).

Судинна теорія вираження емоцій І. Уейнбаума і її модифікація (Р. Зайонц). На початку XX століття І. Уейнбаум зазначив тісну взаємодію між м’язами обличчя й мозковим кровообігом, тому висловив припущення, що м’язи обличчя регулюють кровообіг. Впливаючи протилежним чином на вени й артерії, вони підсилюють приплив або відтік крові в мозок. Останнє ж супроводжується зміною суб’єктивних переживань.

Р. Зайонц відродив цю теорію в модифікованому вигляді. Він вважає, що м’язи обличчя регулюють не артеріальний кровообіг, а відтік венозної крові. В одному з експериментів із вдмухуванням у ніздрі теплого й холодного повітря було показано, що перший оцінюють як приємний, а другий – як неприємний. Автори розцінили це як результат зміни температури мозку, зокрема й гіпоталамуса, зумовленої зміною температури крові, що припливає в мозок.

Фрустраційні теорії емоцій (Дж. Дьюї, Л. Фестінгер, Дж. Хант) пояснюють виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб і потягів, як наслідок невдачі. Йдеться про розумові емоції, тобто емоції, які виникають не як оцінка подразника, що діє під час безумовно-рефлекторних емоційних реакцій, а як оцінка ступеня успішності (неуспішності) досягнення мети, задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху.

Розпочав розробку цих теорій Дж. Дьюї. Він вважав, що емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій або довільних форм поведінки натрапляє на перешкоду. Прагнучи адаптуватися до нових умов життя, людина відчуває емоцію. Психологічно емоція – це адаптація або напруження звичок й ідеалу, а органічні зміни є виявом цієї боротьби за адаптацію.

Відповідно до теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, коли між очікуваними й дійсними результатами діяльності є розбіжність (когнітивний дисонанс), виникають негативні емоції, водночас, як збіг очікуваного й результату (когнітивний консонанс) зумовлює появу позитивних емоцій. Емоції, які виникають при дисонансі й консонансі, автор теорії розглядає як основні мотиви відповідної поведінки людини. В деяких випадках і дисонанс може викликати позитивні емоції [12].

На думку Дж. Ханта, для виникнення позитивних емоцій необхідним є певний ступінь розбіжності між установками й сигналами, деякий «оптимум розбіжності» (новизни, незвичайності, невідповідності тощо). Якщо сигнал не відрізняється від попередніх, то його оцінюють як нецікавий; якщо ж він відрізняється занадто сильно, здасться небезпечним, неприємним, дражливим.

Когнітивістські теорії емоцій з’явилися як наслідок розвитку когнітивної психології й відображають думку, відповідно до якої основним механізмом появи емоцій є когнітивні процеси.

Двохфакторна теорія емоцій (когнітивно-фізіологічна теорія емоцій С. Шехтера) розглядає емоції як поєднання двох компонентів (факторів): фізіологічного збудження та когнітивної інтерпретації цього порушення. Вісцеральні реакції, які зумовлюють збільшення активації організму, хоча і є необхідною умовою для виникнення емоційного стану, але недостатні, адже визначають лише інтенсивність емоційного реагування, але не його знак і модальність. Певна подія чи ситуація викликають збудження, і в людини виникає необхідність оцінити зміст, ситуацію, що спричинила це збудження. На виникнення емоцій, поряд зі стимулами й фізіологічними змінами в організмі, впливають минулий досвід людини й оцінка ситуації з погляду потреб та інтересів. Емоційні стани – це результат взаємодії двох компонентів: активації і висновку людини про причини її збудження на основі аналізу ситуації, в якій виникла емоція. Вісцеральна реакція викликає емоцію не прямо, а опосередковано [8].

Пізнавальна теорія емоцій М. Арнольд - P. Лазаруса перебуває у руслі поглядів С. Шехтера. У М. Арнольд пізнавальною детермінантою емоцій є інтуїтивна оцінка об’єкта. Емоція, як і дія, настає за цією оцінкою. Як тільки людина безпосереднім й інтуїтивним способом дійде висновку, що тим чи іншим предметом варто опанувати, вона відразу відчуває привабливість цього предмета. Як тільки людина інтуїтивно робить висновок про загрозу для себе, вона відразу відчуває, чого їй потрібно уникнути. Тенденція діяти виявляється у різних тілесних змінах і переживається як емоція [12].

У концепції Р. Лазаруса кожна емоційна реакція, незалежно від її змісту, є функцією пізнання або оцінки. Центральним поняттям концепції є «загроза» як оцінка ситуації на основі передбачення майбутнього зіткнення (конфронтації) зі шкодою; передбачення базується на сигналах, оцінюваних за допомогою пізнавальних процесів. Емоція є синдромом, що містить три основні групи симптомів – суб’єктивні переживання, фізіологічні порушення й моторні реакції. Як тільки певний стимул оцінюють як загрозливий, тенденції до дії з приводу наявності загрози та її усунень відображаються в різних симптомах емоційних реакцій (рис. 1.3).

Рис. 1.3 – Схема виникнення емоції (за теорією емоцій М. Арнольд – P. Лазаруса)

Когнітивні теорії не враховують наявність емоцій, які виникають безумовно рефлекторно.

Більшість з вище перерахованих теорій емоцій пояснюють лише деякі випадки їх появи, але далеко не все.

ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ

Емоції – психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання людиною життєвого сенсу явищ та ситуацій, що зумовлене відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб людини.

Емоції – це відносно короткочасні переживання, які носять чітко виражений ситуативний характер, тобто зв’язані зі ставленням людини до ситуацій, що виникають, або можливих ситуацій, до своєї діяльності, до конкретних вчинків.

Отже, емоції є головною характеристикою людської особистості. Подібно до мислення, пам’яті емоції є психічним явищем. Емоційні властивості людини, тобто здатність переживати емоції, називається емоційністю. Саме емоційні особливості є одними з найважливіших властивостей у структурі особистості людини. Емоції допомагають розкрити внутрішній світ людей.

Теорії емоцій по-різному пояснюють причини їх появи та умови перебігу. Найбільш помітними серед них є еволюційна, периферична, таламічна, когнітивна, когнітивно-фізіологічна.

Розділ 2