Психологія пред'явлення для впізнання

Психологічні закономірності сприйняття зовніш­ності людини, предметів. Пред'явлення для впізнан­ня — слідча дія, сутність якої полягає у встановленні то­тожності чи розбіжності пропонованого об'єкта з його уявним образом, відображеним у пам'яті того, хто впізнає. Процес упізнання може бути зображений у ви-

15 4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

гляді схеми, яка поєднує його сутність і розвиток, що охоплюють три основні елементи: а) сприйняття зовнішності людини або сприйняття якого-небудь об'єкта; б) повідомлення про прикмети зовнішності або ознаки сприйнятих об'єктів; в) упізнання сприйнятих об'єктів серед пред'явлених.

Відповідно до власних психологічних характеристик кожний із елементів має певну специфіку, що зумовлена його сутністю. Аналіз психологічних характеристик пер­ших двох елементів схеми передбачає дослідження пи­тань сприйняття зовнішності людини або сприйняття інших об'єктів, а також повідомлення про сприйняте у процесі допиту, що передує впізнанню.

У літературі з психології доволі чітко визначені дві форми сприйняття об'єктів, що істотно впливають на процес подальшого впізнання: сукцесивна і симультан­на. Перша з них, власне, є аналітичною (сукцесивною), тобто передбачає сприйняття, при якому виділяються (аналізуються) окремі прикмети зовнішності й ознаки предметів, наприклад, колір очей або волосся, форма но­са, особливі прикмети тощо. Друга форма за своєю сутністю і психологічними характеристиками є синте­тичною (симультанною), що передбачає сприйняття об'єкта у цілому, «у загальному вигляді», без виділення окремих ознак. Такий психологічно прихований процес синтезу ознак зовнішності, який дає змогу фотографічно одномоментно сприйняти зовнішність людини чи об'єкт, становить значний інтерес з огляду на можливість вико­ристання його результатів у процесі розслідування зло­чинів. Скептичне ставлення до цієї форми сприйняття, продиктоване необхідністю конкретизувати ознаки того, що сприймається, з метою перевірки й оцінки вірогід­ності, у даний час спростовується експериментальною психологією, що довела рівнозначність двох форм спри­йняття об'єктів у плані адекватності відображеного і можливостей точного впізнання у подальшому.

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Поряд із двома формами сприйняття у психології розрізняють третю форму, що має змішаний характер. Вона поєднує у собі елементи синтетичного й аналітично­го сприйняття. Ця форма сприйняття у процесі пові­домлення інформації може діагностуватися за такими да­ними, як вибіркове повідомлення окремих ознак разом із синтетичним (прихованим, внутрішньо згорнутим, який не піддається виділенню й аналізу) сприйняттям інших ознак.

Різниця в процесах формування слідового образу при сприйнятті людиною тих чи інших об'єктів визначає різні форми і типи сприйняття. Це положення важливо знати, щоб правильно діагностувати форму сприйняття у процесі попереднього допиту.

Правильність і повнота сприйняття зумовлюються суб'єктивними й об'єктивними чинниками, які вплива­ють на даний процес. У цьому аспекті названій закономір­ності підкорені всі типи сприйняття, незалежно від їх спе­цифіки. Остання ніби визначає індивідуальну належність до типу сприйняття, а втім, як система суб'єктивних і об'єктивних чинників, має характер загальної залеж­ності. Визначення правильності й повноти сприйняття при повідомленні тієї чи іншої інформації неможливе без урахування суб'єктивних і об'єктивних чинників, які су­проводжують таке сприйняття. Саме визначення умов сприйняття і стану суб'єкта в цей момент дає можливість правильно оцінити його з погляду адекватності дійсності.

Розглянемо більш детально суб'єктивні й об'єктивні чинники, які впливають на правильність сприйняття.

До системи суб'єктивних чинників належать психіч­ний стан людини під час сприйняття (хвилювання, страх та ін.), спрямованість уваги, тривалість сприйняття, фі­зичний стан (біль, хвороба тощо), стан органів чуття вибірково до сприйманого (зорове, слухове, дотикове чи інше сприйняття). У перелічених чинниках, поєднаних

15*4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ

одним терміном — суб'єктивні, немає більше або менше важливих, кожен із них відповідно до свого місця і зна­чення у конкретному сприйнятті виконує ті функції, що певною мірою зумовлюють правильність і повноту спри­йняття. Нерідко ці чинники діють комплексно і у взає­мозв'язку, тому не завжди можна встановити вплив того чи іншого чинника і зробити відповідну поправку при оцінці отриманої інформації про сприйняте.

Стан психіки в момент сприйняття істотно позна­чається на обсязі й повноті сприйнятого, а це залежить від того, ким є особа, яка сприймає, — учасником події або спостерігачем. Стан психіки також багато у чому ви­значається характером події, яка може справити сильне емоційне враження, або з погляду емоційного впливу бу­ти байдужою. Так, подія, пов'язана з розбійним нападом, хуліганськими діями, в емоційному плані по-різному впливає на потерпілого і свідка, оскільки перший є без­посереднім учасником події. Почуття хвилювання чи страху, викликане подією, що відбулася, істотно суб'єк­тивує сприйняте у напрямі не лише перебільшення, а й втрачання інформації, що стосується сприйняття зов­нішності. Це пояснюється двома чинниками: з одного бо­ку, почуттям страху, що сприяє сприйняттю події як більш значної, ніж вона була насправді (напала велика група — насправді ж три чоловіки; були озброєні пістоле­тами — насправді ж один із тих, хто нападав, мав ніж; напали з криками і погрозами — насправді ж не було ви­мовлено жодного слова тощо), з іншого боку — спрямо­ваністю уваги.

Через відчуття страху навіть зовнішність нападаючого чи потерпілого свідок нерідко сприймає гіперболічно (пе­ребільшено). Зріст злочинця стає більшим (величезним), очі — виблискуючими, чорне волосся — рудим тощо. У да­ному разі відбувається підміна істинно сприйманого сте­реотипними уявленнями про нападаючого та його вигляд.

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

Це важливо враховувати слідчому при допиті потерпілого, коли йдеться про прикмети зовнішності нападаючого. У таких випадках свідок на відміну від потерпілого може дати про зовнішність злочинця більш об'єктивну інфор­мацію, що пояснюється його емоційним станом, який дає змогу точніше фіксувати увагу на сприйнятому.

Як уже зазначалося, при сприйнятті потерпілим зов­нішності учасника події може відбуватися не лише гіпер­болізація, а й втрачання інформації, що стосується зов­нішності. Це зумовлено перерозподілом уваги при спри­йнятті, що залежить від її спрямованості. Найбільший емоційний вплив на потерпілого справляє момент дії зло­чинця, момент його діяльності, пов'язаної з насильством. Тому увага потерпілого зосереджується насамперед на діяльності учасників події, що сприймається ним, а не на їхній зовнішності. Саме цією обставиною пояснюється той факт, що потерпілий дає досить повні показання щодо події і надто скупу інформацію про зовнішність її учасників. Швидкість вчинюваних у момент події дій не дає йому змоги звернути увагу на інші обставини. Тому вся увага по­терпілого, як правило, зосереджена на швидко спливаючій дії, а не на зовнішності конкретної людини чи інших осіб, які її вчиняють. Одержувана в таких випадках інформація може містити об'єктивні дані щодо окремих одиничних прикмет зовнішності або одягу, але повнотою вона характе­ризуватися не буде. Стосовно сприйняття зовнішності свідком, що не є потерпілим, то рівень його сприйняття мо­же бути вищим, ніж у потерпілого, як через менший емоційний вплив, так і тому, що увага, яка розподіляється при сприйнятті, має у цьому разі певну рівномірність, що визначає досить рівний характер сприйнятого.

Велике значення при визначенні повноти сприйнято­го взагалі й сприйнятті зовнішності зокрема має спрямо­ваність уваги. Вона часто визначає ступінь адекватності сприйнятого. Спрямованість уваги свідка залежить від

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

його інтересу до того, що сприймається, а також від спів­відношення цього інтересу з його власним станом, думка­ми тощо й інтересу, викликаного подією, що спостеріга­лася. Певний збіг предмета розмірковування і того, що сприймається, робить останнє більш детальним.

Інтерес, що визначає спрямованість уваги, сприяє повноті та детальності сприйняття. Тому нерідко інфор­мація про сприйняте при конкретній спрямованості ува­ги містить такі подробиці, що навіть викликають сумнів у їх істинності.

Особливе значення для повноти сприйняття має його тривалість, тобто об'єктивний час, протягом якого відбу­вається сприйняття. Повнота сприйняття і його час завжди перебувають у прямій залежності: чим більший час сприйняття, тим більше сприймається інформації. При цьому, звичайно, слід враховувати спрямованість уваги, тому що за її відсутності й зосередженості індивіда на іншій події сприйняття від тривалості не виграє, оскільки залишається «сліпим». Тому, з'ясовуючи обсяг сприйнятого, при допиті слідчий має встановлювати як тривалість спостереження, так і стан спрямованості ува­ги. Звичайна подія злочину триває відносно короткий проміжок часу, тому тривалість спостереження (спри­йняття) обмежена природними часовими межами. При допиті важливо з'ясувати тривалість події, яка, як пра­вило, дорівнює тривалості сприйняття.

Повнота і правильність сприйнятого залежить від фізичного стану особи (хвороба, біль), що виник у момент сприйняття або продовжується в індивіда тривалий пе­ріод. Безумовно, такий стан негативно впливає на повно­ту сприйняття, тому що змушує людину зосереджувати увагу на власних больових відчуттях. Проте це зовсім не означає неможливості сприйняття з боку суб'єкта. Нега­тивно впливають на сприйняття і больові відчуття у по­терпілого, що виникають у зв'язку зі злочинним замахом.

Повнота і правильність сприйняття багато у чому визначаються таким суб'єктивним чинником, як стан ор­ганів чуття особи, яка сприймає. До останнього належать головним чином недоліки функцій органів чуття, напри­клад слабкий зір, поганий слух та ін. Помилки в спри­йнятті, пов'язані з погрішностями в органах чуття, мо­жуть викликати перекручене уявлення індивіда про на­вколишню дійсність, а отже, давати неправильну інфор­мацію про сприйняте. Тому при одержанні інформації, коли показання тієї чи іншої особи викликають сумнів у їх правильності, слід враховувати ці обставини і з'ясува­ти стан органів чуття індивіда. Для впізнання визначаль­не значення має стан таких органів чуття, як зір і слух, оскільки саме їм належить головна функція в сприйнятті зовнішності людини й ознак інших об'єктів, що згодом можуть бути пред'явлені для впізнання.

Правильність сприйняття зумовлюється також ря­дом об'єктивних чинників. До них належать чинники, які традиційно виділяються загальною психологією як такі, що впливають на хід і повноту сприйняття, напри­клад: освітленість об'єкта, який сприймається; відстань, на якій відбулося спостереження; погодні умови; час спливання події тощо. Залежність сприйняття від цих чинників очевидна і не вимагає детального аналізу, оскільки перебуває у природному співвідношенні «гірше освітлення — гірше сприйняття», хоча і має певні особ­ливості, продиктовані індивідуальними якостями суб'єк­та, який сприймає. Так, зокрема, деякі особи дуже добре бачать у темряві, чітко розрізняють ознаки зовнішності тих чи інших осіб та ознаки інших об'єктів. Це саме сто­сується і слухового сприйняття у тому разі, коли суб'єкт має високий поріг такого сприйняття.

Інші об'єктивні чинники, що впливають на повноту і правильність сприйняття, виявляють свої властивості за­лежно від того, який характер сприйняття (зорове, слу-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬ

НОСТІ

хове чи ін.) і в якому індивідуальному співвідношенні во­но перебуває із суб'єктивними якостями особи, яка сприймає. Наприклад, особа з далекозорістю не відчуває впливу чинника відстані на сприйняття так гостро, як особа з нормальним зором. Це поширюється і на інші форми сприйняття, зокрема слухове.

У процесі допиту, що передує пред'явленню для впізнання, для правильної оцінки отриманих показань потрібно враховувати названі обставини. Тут важливо знати, що несприятливі об'єктивні чинники часто ство­рюють передумови для перекручувань сприйнятого (ім­ла, сутінки, снігопад — при зоровому сприйнятті; шум, велика відстань, звуконепроникні перешкоди — при слу­ховому сприйнятті).

Допит свідка або обвинуваченого, що передує пред'явленню для впізнання, може бути тактично пра­вильно організований, якщо слідчому відомі певні психо­логічні характеристики сприйняття зовнішності індивіда або ознак предмета, що узагальнюють досвід людського сприйняття. У цьому відношенні інтерес ста­новлять дослідження, які стосуються проблеми спри­йняття зовнішності людини (дослідження О. О. Бодальо-ва). їх значення для обрання тактики допиту, що передує пред'явленню для впізнання й організації самого пред'явлення, пояснюється насамперед тим, що вони сто­суються першого враження про людину, яке завжди означає короткий часовий період взаємодії (сприйняття), а також закономірностей сприйняття людьми один одно­го у віковому аспекті.

Дослідження в галузі психології сприйняття свідчать про те, що певну специфіку у цьому аспекті мають непов­нолітні залежно від віку. Зокрема, слідчій практиці відо­мі численні випадки, коли діти віком 7-8 років виступа­ли свідками або потерпілими у справах різних категорій. Допити їх щодо прикмет зовнішності, з'ясування яких

T

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

має на меті подальше пред'явлення для впізнання, нерід­ко виявляють прагнення до деталізації. Тим часом ре­зультати експериментів показують, що від дітей у цьому віці не можна вимагати детального опису фізичного ви­гляду індивіда, оскільки вони ще не можуть фіксувати його в аспекті, який цікавить розслідування.

При допиті неповнолітніх більш старших вікових ка­тегорій можливе з'ясування детальних даних про зов­нішність, яка спостерігалась. Для практики розслідуван­ня результати сприйняття людьми один одного мають значення й в іншому аспекті, який, здавалося б, не має відношення до розглянутої проблеми. Йдеться про деякі збірні соціальні характеристики зовнішності, зумовлені загальноприйнятими канонами або власними уявлення­ми індивіда про залежність зовнішності від її моральних і соціальних характеристик. У формуванні загального враження про людину мають значення життєві уявлення й еталони. Так, люди при сприйнятті пов'язують особли­вості психічних якостей із зовнішністю їх носіїв. У цьому аспекті було опитано 72 особи. До них належали: люди із квадратними підборіддями — вольові (9 осіб), люди із широким чолом — розумні (17 осіб), повні люди — добро­душні (14 осіб), люди із товстими губами — сексуальні (2 особи), люди із зростом нижче середнього — владолюбні (5 осіб) (О. О. Бодальов).

Названі характеристики зовнішності у плані їх со­ціальної структури нас цікавлять у зворотному, суто зовнішньому комплексі, що відображає ознаки зовніш­ності людини, словесного портрета, а не їх змістовного порядку. Коли при описі зовнішності людини, що пере­дує пред'явленню для впізнання, трапляються терміни, що мають збірний і змістовний характер, необхідно вста­новити їх зміст, щоб згодом перевести у характеристики ознак зовнішності. Наприклад, важливо з'ясовувати і розшифровувати такі фрази: «у нього було розумне об-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧО! ДІЯЛЬНОСТІ

личчя», «вольове підборіддя», «хитрі оченята», «відкри­те обличчя», «злий вираз обличчя», «добродушний», «червонолиций» та ін., які містять характеристики, що спираються на дані про зовнішність. Тому, проводячи цільовий допит, слідчий повинен звертати увагу на те, що саме породжує таке уявлення про зовнішність, уточ­нювати, чому допитуваний має таке уявлення, на яких даних воно ґрунтується, пов'язуючи останнє з усталени­ми життєвими еталонами. Це в багатьох випадках сприя­тиме одержанню інформації про зовнішність у криміна­лістичному плані, що необхідно для складання словесно­го портрета, який може бути використаний при розслі­дуванні.

Наведені дані про психологічні закономірності спри­йняття зовнішності людиною можуть бути використані слідчим або суддею з метою обрання найбільш ефектив­ної тактики допиту, що передує пред'явленню для впізнання, а також результатів проведеного впізнання в плані його ймовірності.

Ідентифікаційна сутність впізнання. Впізнання роз­глядається як процес і результат ідентифікації особи за чуттєво-наочним відображенням (сприйняттям). Іден­тифікаційний процес при впізнанні має специфічні риси, що відрізняють його від інших форм ідентифікації. Го­ловна відмінність полягає у формуванні образу, що є ос­новою для подальшої ідентифікації, збереження його в пам'яті й актуалізації у процесі допиту, який передує впізнанню, і нарешті, у прихованій формі ідентифікації, контроль за якою не завжди є можливим.

Формування образу, що може бути використаний для подальшого впізнання, за своїм механізмом є однотип­ним з формуванням матеріально фіксованих форм відоб­раження, оскільки вони є результатом взаємодії у першо­му випадку — психічного (спостереження, сприйняття), у другому — механічного (матеріальне відображення як

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

результат взаємодії об'єктів). Проте у процесі чуттєво-на­очного формування образу є особливості, що залежать від об'єкта, який сприймає. Останній має засвоїти не зви­чайні, а відмітні ознаки сприйнятого об'єкта, що дадуть згодом змогу виконати ідентифікаційну функцію. Таким чином, тут як ідентифікуючий об'єкт виступає жива мис­ляча матерія, що зберігає сприйнятий вигляд у різних формах (досить повна, неповна, недостатня). її головним завданням є, з одного боку, засвоєння відмінних ознак сприйнятого, а з іншого — використання зазначених оз­нак для виявлення об'єктів з числа подібних. У психо­логії впізнання розрізняють процеси створення образу і використання його згодом, які називаються відповідно формуючим і пізнавальним. Ці процеси взаємозалежні, кожен із них немислимий без іншого.

У формуючому процесі розрізняють сприйняття двох груп ознак: достатніх і необхідних. Достатні ознаки за своїм характером є родовими, видовими, груповими, тоб­то ознаками, сукупність яких використовується як сту­пінь для виділення об'єкта впізнання із загального числа об'єктів. Необхідні ж ознаки у своєму повному і неповно­му комцлексі створюють дані про образ (зовнішність), який є неповторним у наведеному поєднанні ознак і тим самим відрізняється від інших об'єктів групи, зокрема, пропонованої для впізнання. Комплекс ознак, що за­пам'ятовуються, є індивідуальним і залежить від безлічі суб'єктивних і об'єктивних даних, які впливають на сприйняття. Тут важливо відзначити лише одне — си­мультанне сприйняття є жорстким комплексом ознак, що не піддаються ні уявній, ні фактичній диференціації, і хоча має повноту, але повноту приховану, яка фіксується не зовнішньо, а внутрішньо — психікою об'єкта, який сприймає. Образ же, який сприймається аналітично, незважаючи на свою неповноту (сприйняття фіксує достатні й необхідні ознаки не в повному обсязі),

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

дає можливість назвати ознаки, що виділяються, і дифе­ренціювати їх як опорні для подальшої ідентифікації при впізнанні. Ці особливості формування образу при спри­йнятті мають знати слідчі й судді.

Сприйнятий образ зберігається в пам'яті свідка (по­терпілого) різний час, залежно від таких чинників, як стан пам'яті, рівень її зорової функції (зорова пам'ять), сила емоційного впливу на особу в момент сприйняття. З часом сприйнятий образ у пам'яті стирається або спо­творюється, що пов'язано з осмислюванням сприйнято­го. У цьому разі прогалини при сприйнятті можуть бути заповнені фантастичними уявленнями суб'єкта і не від­повідати дійсності. Тому в часовому аспекті процес допи­ту важливо проводити якнайближче до моменту сприй­няття образу, тобто в момент, коли він ще не набув різних нашарувань, спричинених бесідами, розповідями та ін. Слід мати на увазі й можливу ремінісценцію — відстроче­ний спогад відображеного образу, який виникає у зв'язку із сильним емоційним впливом. У таких випадках можна рекомендувати проведення повторного допиту через 8-10 днів, коли пам'ять допитуваного буде досить міцно відтворювати сприйняте.

Специфіка пред'явлення для впізнання і допиту, що передує впізнанню, полягає у тому, що в їх процесі най­більш широко використовуються тактичні прийоми, спря­мовані на актуалізацію сприйнятого і запам'ятованого суб'єктом. Допит, що передує пред'явленню для впізнан­ня, не є пасивним у плані фіксації того, що пові­домляється, він активний за своєю формою, тому що пе­редбачає використання різноманітних прийомів, які спри­яють одержанню найбільш повної інформації про сприй­нятий образ. До таких прийомів належать насамперед ті, що викликають асоціативні зв'язки, а отже, сприяють ак­туалізації сприйнятого. До них, зокрема, належить поста­новка нагадувальних запитань, психологічною основою

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

яких є повідомлення допитуваному інформації, що допо­магає відновити в його пам'яті обставини події.

Такі тактичні прийоми включають також широке ви­користання фотороботів (у тому числі комп'ютерних), що виконують функції нагадування, а отже, збудження у пам'яті асоціативних зв'язків, які належать до форму­вання уявного образу. Важливо зазначити ту обставину, що фотороботи можуть бути використані й тоді, коли осо­ба, яка спостерігала, не може назвати прикмети зов­нішності через симультанне (синтетичне) сприйняття. У даному разі пред'явлення цій особі тих чи інших порт­ретів може сприяти виникненню асоціативних зв'язків, що є основою для пожвавлення в її пам'яті раніше спри­йнятої зовнішності або її окремих прикмет. Так, якщо на початку складання комп'ютерного фоторобота особа не могла назвати окремі ознаки зовнішності людини, то на­прикінці сеансу складання фоторобота ця людина (очеви­дець або жертва злочину) заявляє про схожість із реаль­ним злочинцем на 80-85 %¹.

Специфіка ідентифікаційного процесу при пред'яв­ленні для впізнання полягає в тому, що він здійснюється у прихованій формі, суб'єктивний характер і непро-стежувальність якої докладнюють, а іноді виключають контроль за ходом її виконання.

Сутність ідентифікації в процесі пред'явлення для впізнання полягає в збігу уявного образу запам'ятованої раніше зовнішності з комплексом ознак зовнішності однієї з осіб, пред'явлених для впізнання. Особою, яка здійснює ідентифікацію, у всіх випадках є суб'єкт, що порівнює запам'ятований раніше образ і зовнішність пропонованих для впізнання осіб. Інші особи, як вида-

¹ Дані наводяться на підставі результатів створення комп'ютерних фотороботів у Інституті вивчення проблем злочинності АПрН України.

lL,

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

L

ється, не можуть бути суб'єктами, які здійснюють іден­тифікацію. У цьому відношенні не можна погодитися з тим, що при ідентифікації особа, яка впізнає, і слідчий (чи суд) вирішують, чи є пред'явлений об'єкт тим же са­мим або подібним. Поширення функції ідентифікації не лише на особу, яка впізнає, а й на інших осіб, що є при­сутніми при проведенні цього акту, є неправильним. Ідентифікацію в її справжньому значенні може здійсню­вати лише особа, яка впізнає, оскільки їй належить суб'єктивне запам'ятовування образу, що може бути об'єктивовано в зафіксованих показаннях, суб'єктивно­му портреті та ін.

Ідентифікацію шляхом уявного зіставлення запам'я-тованого раніше і справжнього образу здійснює лише особа, яка впізнає. Інші особи, які організовують даний акт, можуть лише оцінювати правильність здійсненого впізнання, але не виконувати ідентифікаційні функції, позаяк один із необхідних елементів, що дають змогу ро­бити ідентифікацію, у них відсутній. Йдеться, зокрема, про слідовий образ, який сформувався при попередньому сприйнятті особи і виконує функцію об'єкта, що іденти­фікується, за відсутності якого процес ідентифікації втрачає сенс.

Існує одна цікава обставина, що наближає слідчого, суддю, оперативного працівника до особи, яка здійснює ідентифікаційну функцію. Нею, зокрема, є те уявлення про зовнішність злочинця, що формується з ознак, які повідомляються потерпілим або свідком. Проте, незва­жаючи на його чіткість, в окремих випадках воно не має повноти, необхідної для здійснення ідентифікації. Якщо тут і можна говорити про впізнання, то лише як про опо­середкований процес.

Упізнання як ідентифікаційний процес відбувається у прихованій формі, прихованій у тому розумінні, що спостерігач (слідчий, суд) не може простежити всі мо-

менти цього процесу, оскільки збіг слідового образу з пред'явленим не відкриває всієї сукупності ознак, не­обхідних для висновку про тотожність. Суб'єктивність сприйняття й оцінки тієї чи іншої ознаки, а також їх су­купності певною мірою, як і неповнота сприйнятого, зу­мовлюють прихований характер ідентифікації при впізнанні. Цей бік ідентифікаційного процесу найбільш чітко виявляється тоді, коли пред'явлення для впізнан­ня відбувається при симультанній формі сприйняття оз­нак, коли особа не може назвати і виділити конкретні прикмети зовнішності, запам'ятавши об'єкт у цілому. У цьому разі ідентифікаційний процес залишається не-простеженим, і об'єктивними критеріями його перевірки є інші докази у справі, що підтверджують можливість і правильність такого впізнання. Слід також зазначити, що інші докази у часовому аспекті можуть як передувати пред'явленню для впізнання, так і бути виявленими після його провадження.

Прихована форма процесу впізнання як ідентифі­кації, здійснюваної суб'єктом, який раніше сприймав об­раз, що спостерігається, об'єктивується комплексом да­них, які дають змогу перевірити й оцінити правильність упізнання. Причому така об'єктивізація стосується на­самперед упізнання, яке ґрунтується на аналітичному сприйнятті. У цьому разі інформацію про прикмети зовнішності містить один із елементів, який дає можли­вість перевірити вірогідність результатів пред'явлення для впізнання.

При розгляді системи ознак зовнішності, яка є під­ставою для вірогідного висновку про тотожність об'єкта, пропонованого для впізнання, або системи ознак предме­та, важливе значення має їх класифікація. Остання за­звичай охоплює кілька груп ознак відповідно до предме­та (форма, розмір, забарвлення, дефекти, інші індивіду­алізуючі дані) і особи людини (анатомічні, функціональ-

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

ні й соціальні ознаки). Анатомічні ознаки характеризу­ють статику зовнішності, функціональні — систему рухів, що властиві особі (хода, жести, функціональні звички), соціальні — деталі зовнішнього оформлення (одяг, прикраси, косметика та ін.).

Серед цієї системи ознак особливу увагу у плані їх значення для впізнання особи привертають функціо­нальні ознаки, оскільки вони містять характеристику особи, яку індивідуалізують, — міміка, пантоміміка, мо­ва, голос.

Зараз особливе значення надається виразним рухам, яким належить певне місце в загальній характеристиці зовнішності особи й які через власну індивідуальність найближче стоять до необхідних ознак, що є опорними в процесі ідентифікації при впізнанні. Потирання рук, по-глажування голови, почісування носа, змахи рукою, що підкреслюють значущість сказаного, знизування плечи­ма й інші рухи зазвичай дають той чи інший обсяг інфор­мації про особу та її стан.

Тактика пред'явлення для впізнання. Оцінка резуль­татів. Психологічні закономірності, що лежать в основі процесу впізнання, значною мірою визначають тактику його провадження. Першим таким зумовлюючим момен­том є проведення допиту, що передує пред'явленню для впізнання. Тактична необхідність його проведення, яка отримала регламентацію у кримінально-процесуальному законодавстві, пояснюється, по-перше, важливістю от­римання інформації про запам'ятоване; по-друге, не­обхідністю фіксації даних про сприйнятий образ із метою гарантії правильності й об'єктивності майбутнього впі­знання. Тут психологічний аспект виступає у двох на­прямах, причому один із них забезпечує швидке за­пам'ятовування інформації про сприйнятий об'єкт, яке перешкоджає її втраті у результаті природних процесів, що відбуваються в пам'яті людини, а другий — виконує

функції контролю за майбутнім упізнанням і підбором ідентифікаційного матеріалу (подібних осіб), що забезпе­чує можливість і вірогідність упізнання.

Психологічним моментом, що зумовлює тактику пред'явлення для впізнання, є вимога про певну кількість об'єктів (осіб), яка створює оптимальні умови для впі­знання пред'явленого. Вказана у кримінально-процесу­альному законодавстві кількість осіб, серед яких є особа, що впізнається, має психологічне підґрунтя, яке випли­ває з експериментальних даних про найкраще зосере­дження уваги при перебиранні ознак у процесі порівнян­ня об'єктів при проведенні впізнання, коли об'єктів, що пред'являються, нараховується не більше трьох. Дійсно, у разі якщо кількість пред'явлених об'єктів перевищує зазначену, може виникнути розосередження уваги, що не дає змогу сконцентруватися на певній кількості об'єктів. Значна кількість порівнюваних об'єктів (значний обсяг ідентифікаційного матеріалу) виключає швидкість порів­няння, розподіляє увагу в дуже широкому діапазоні, що не сприяє чіткому виконанню функції порівняння.

І нарешті, психологія має ще один момент, що зумов­лює тактику пред'явлення для впізнання, — можливість оцінити вірогідність висновків. У цьому аспекті становить інтерес оцінка результатів упізнання, яка провадиться кількома особами — процесуальними фігурами: з одного боку, самим впізнаючим — свідком, обвинуваченим або потерпілим, з іншого — особами, які є присутніми при цьому акті й організують його, — слідчим, суддею.

За своєю психологічною природою ці оцінки не рів­нозначні. Так, оцінка, здійснювана суб'єктом упізнання (свідком, потерпілим), виражається у впевненості або не­певності у результатах проведеного порівняння, у катего­ричності або імовірності власних висновків про те, чи пред'явлена йому особа є тією, що сприйнята раніше за тих чи інших обставин. Ця впевненість (непевність) чи

16 4-460

■

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________

категоричність (імовірність) визначається рівнем за­пам'ятовування прикмет зовнішності й збереження обра­зу в пам'яті до моменту пред'явлення для впізнання. Власна оцінка має найвищий рівень доказовості тоді, ко­ли особа упевнена в правильності впізнання. Але й таке впізнання не застраховане від можливих помилок, зу­мовлених суб'єктивними й об'єктивними чинниками, що впливають на правильність і повноту сприйняття й за­пам'ятовування.

У теоретичному і практичному відношенні важли­вим є питання про доказову цінність упізнання, в основі якого лежить симультанне сприйняття. Останнє формує образ у свідомості свідка, що дуже складно проконтро­лювати. Цьому може допомогти фоторобот, використо­вуваний на етапі, що передує розшуку майбутнього суб'єкта, що пред'являється. Водночас слід зазначити, що впізнання, засноване на симультанному сприйнятті, за точністю не поступається впізнанню, в основі якого лежить сукцесивне сприйняття. У психологічному від­ношенні вони рівнозначні. Доказова ж цінність, віро­гідність результатів упізнання визначаються їх місцем і співвідносністю з іншими доказами у справі. У цьому ас­пекті певне значення має «зустрічне» впізнання, коли особа, яка пред'являється, може заявити про те, що вона впізнає або може впізнати особу, яка стала об'єктом по­сягань.

Якщо оцінка результатів упізнання для потерпілого і свідка має характер безпосереднього висновку, то оцін­ки, здійснювані слідчим і суддею, є, власне, опосередко­ваними. Це пояснюється тим, що в їхній оцінці поперед­ній матеріал (дані про прикмети зовнішності), як і дані спостереження самого акту впізнання, мають фрагмен­тарний характер і не містять комплексу ознак, що ство­рюють тверду впевненість у здійсненому впізнанні. Крім того, слідчий і суддя безпосередньо не сприймали особу

_______________Глава 2. Психологічні основи проведення окремих слідчих дій

або інший об'єкт у першому спостереженні, тому їх уяв­лення щодо цього моменту опосередковані тими даними, що містяться в повідомленні допитуваного про прикмети зовнішності чи ознаки об'єкта.

Однак оцінка результатів упізнання, здійснювана слідчим чи суддею, є більш різнобічною. Цьому в першу чергу сприяє те, що слідчий і суддя в процесі оцінки ре­зультатів упізнання порівнюють, зіставляють їх з інши­ми даними у справі. Ці дані можуть підтверджувати і тим самим робити більш доказовим акт упізнання, а мо­жуть бути у такій суперечності з іншими матеріалами справи, що результати впізнання не матимуть доказово­го значення. Це ніби зовнішній бік оцінки результатів упізнання. Поряд із ним існує й інший не менш важли­вий бік — внутрішній. Його сутність полягає в оцінці са­мого процесу впізнання, здійснюваного суб'єктом іден­тифікації — свідком, потерпілим. Слідчий і суддя, спо­стерігаючи за процесом упізнання, оцінюють збіг порів­нюваних прикмет зовнішності й ознак об'єкта, і психіч­ну реакцію суб'єкта, що супроводжує впізнання і зовні виражається у впевненості обрання серед пред'явлених осіб або предметів саме того, який спостерігався раніше. Непевність у власних висновках, тривале порівняння то­го, що пред'являється, також дають матеріал для оцінки результатів упізнання. Такі дані в процесуальному ас­пекті можуть бути зафіксовані як висновки типу «здається, той самий», «точно не можу сказати, але схо­жий» та ін.

Вирішуючи питання про доказову цінність резуль­татів упізнання, слідчий і суддя керуються внутрішнім переконанням, що випливає з усебічного розгляду до­казів, які є у справі.

L

16*4-460

Розділ четвертий. ПСИХОЛОГІЯ СЛІДЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ______________________