Методологічні основи бжд в системі освіти ___2___ТЕМА

В основі гуманістичної орієнтованої БЖД лежать особливого типу відношення співпраці, співтворчості, поваги, уваги, щирості, справжності. Особливим є перехід у розумінні безпеки від рекомендацій як діяти в умовах, що загрожують життю, до надання знань як діяти, щоб запобігти можливості появи таких умов. Це обумовлює визначення освітянської системи БЖД (так званої «педагогіки безпеки»), в основі якої лежить принцип формування світогляду про безпеку особисту та безпеку оточуючих крізь «призму» вимог до взаємовідношень існуючого суспільства та особистості. Систематизація різних галузей людинознавства з метою всебічного вивчення, формування, розвитку та виховання особистості з урахуванням її індивідуальних особливостей передбачає спирання на антропологічний підхід у педагогіці.

З точки зору К.Д. Ушинського, антропологічний принцип потребує визнання цілісності людини, неподільності її духовної та тілесної природи, поєднання розумового й морального виховання з вихованням фізичним і забезпеченням здоров’я. В освітянському процесі цей принцип реалізується за допомогою пізнання навколишнього середовища через усвідомлення людини як предмета виховання, дослідження її відношень із собою, оточуючими її людьми, суспільством, природою, вивчення й створення культурних цінностей. Антропологічне обумовлена освітянська система БЖД надає можливість для синтезу наук, що складають її ядро: педагогіка й філософія із методологією знань про людину, психологія, фізіологія, гігієна, ергономіка, теорія та методика фізичного виховання тощо, і тим самим дозволяє здійснити системну інтерпретацію природного, суспільного й особистісного світів, різноманітність зв’язків.

Однією з центральних теоретико-методологічних основ «педагогіки безпеки» є системний підхід. Його методологічна цінність полягає в тому, що він «містить і у розгорнутій формі виражає вимоги нового, у порівнянні з попереднім, підходу до об’єкта вивчення». Як відомо, будь-якій організації притаманний ієрархічний порядок. Він містить у собі різні рівні організації, причому кожний такий рівень убирає нижчестоящий як частину в ціле, а сам, у свою чергу, входить у якості елемента в систему більш високого порядку. У даному випадку принцип системності актуальний не тільки для оздоровлення соціального мікрооточення навчального закладу, але й у самої освітянської діяльності: дозволяє враховувати механізм самоорганізації й створення ієрархічних структур. Але найбільш важливим представляється залучання учасника педагогічного процесу до усвідомлення й слідуванню законам самоорганізації у системах природи, у тому числі й організму людини, що неминуче веде до гармонізації особистості й розвитку її творчого потенціалу. «Педагогіка безпеки», що здійснює системний принцип щодо суб’єктів розвитку, інтегрує людські знання й орієнтує на духовно-моральне становлення особистості, гуманізований стиль мислення й формування природних потреб індивіда. Добитися цього можна лише в умовах відкритої освітянської системи.

У відповідності до сінергетичної теорії систем, провідними принципами діяльності систем відкритого типу є самоорганізація, саморозвиток, саморегуляція за рахунок постійного й активного впливу цих систем із зовнішнім середовищем та іншими системами. Тому стратегічною орієнтацією «педагогіки безпеки» є цілісне охоплення основних об’єктивних і суб’єктивних факторів, поєднаних в одиничній соціологічній системі (системно-екологічний підхід Г.А. Ковальова): дитина – сім’я – освітянський заклад (дошкільне навчання – школа – вищий навчальний заклад) – суспільство.

Складовим компонентом функціонування розглянутої системи є мета, що припускає наперед визначений результат. Організація життєдіяльності навчально-виховного процесу спрямована на індивідуально-типологічні особливості учнів і вчителів, максимальний розвиток особистісних властивостей. А злагоджена взаємодія підсистем усередині самої системи забезпечується за рахунок педагогічного управління. Воно включає урахування основних, взаємопов’язаних один з одним параметрів: фізичне (матеріальне) оточення, зокрема, навчальний заклад, обладнання, дизайн, меблі, що відповідають гігієнічним нормам і створюють сприятливу психологічну обстановку; освітянські параметри, що вбирають гнучкість варіативних програм (у тому числі й програми безперервної освіти з питань БЖД), освітянські технології; педагогічна майстерність, високу ступінь інтеграції гуманізації учбового матеріалу, режиму навчання, відмову від репродуктивності й авторитаризму на користь співпраці суб’єктів навчально-виховного процесу, більшої самостійності, відповідальності й креативності учнів.

Одною з умов рішення задач «педагогіки безпеки» є міцна аксіологічна база системи освіти з орієнтацією на духовно-моральний і психологічний компоненти здоров’я. Саме «духовна криза, що відображає переоцінку цінностей, переорієнтацію від ідей утопічного комунізму до «реалій» ринкового прагматизму, є основною причиною виродження нації». На противагу цьому слід спиратися на загальнолюдські й національні цінності, що перевірені століттями. Разом із тим, затвердження пріоритетності духовно-морального компонента здоров’я людини, зведення її у статус своєрідного «індикатора нормальності» ціннісних орієнтацій суспільства й особистості, дозволяє й інноваційним установам уникнути відомих перекосів і дискретизації цінностей, на основі яких вони базуються. Так, інтелектуалізованність освіти може привести до перенавантажень учнів, до однорідності їхнього розвитку; спортивно-оздоровчий або культурно-розважальний акцент у діяльності применшує роль інтелекту як головного фактора здоров’я й відчуття безпеки, а захопленість національною ідеєю в створюваних національних школах, таїть у собі небезпеку націоналізму, замкнутості на національних цінностях. З іншого боку, проникнення релігійних тенденцій в освітянське середовище таїть нетерпимість до інших конфесій, залежність від ортодоксальних істин. Отже, в умовах великої кількості філософських підходів до освіти, необхідна гармонія і направленість на духовно-моральний аспект життя, що не дозволить перетворити гуманістичну цінність на її агресивний антипод.

Культурологічний підхід дозволяє розглядати людину в системі суспільних цінностей, тобто культури, де вона є об’єктом культурних впливів і суб’єктом, творцем цінностей. Цей підхід до обґрунтування освітянської системи БЖД здійснюється у контексті філософського розуміння культури як сукупності духовних і матеріальних цінностей, як специфічного способу людської діяльності і як процес творчої самореалізації суттєвих сил особистості. У процесі її діяльності оновлюються цінності, змінюються якісні й кількісні характеристики культури. Наочно це видно у відношенні до пануючої антилюдської культури, що веде до появи нових небезпечних явищ у житті та в предметній діяльності, до бездуховності в популяції й, як наслідок, до зниження рівня БЖД.

Отже, БЖД людини слід розглядати як невід’ємну частину її культурного розвитку і як показник істинності культури, в якій живе індивід. Особистісно-творчій аспект цього підходу визначає мету освітянської системи БЖД – цілісне формування й розвиток особистості, її творчих удатностей. Важливою умовою досягнення цієї мети є сформованість культури БЖД особистості, під якою слід розуміти якісну, систематичну, динамічну освіту особистості, що характеризується певним рівнем фізичного, психологічного, духовно-морального розвитку й освіти, усвідомленням способів досягнення цього рівня і проявом у різноманітних формах предметної діяльності й життєдіяльності.

Однак, опанування учителем і учнем культурою БЖД й розвиток за допомогою неї потребує відповідної діяльності людини, яка має «особистісний смисл». Діяльність особистості є тим механізмом, який дозволяє здійснити соціальний процес – здатність морально обумовленого творення в умовах сучасного соціально-природного середовища, що все більш ускладнюється й утруднюється. Цим пояснюється принципова важливість реалізації діяльнісного підходу як ведучої лінії освітянської системи БЖД. Головним і найбільш складним у здійсненні діяльнісного підходу є урахування й перебудова мотиваційної сфери особистості учасника педагогічного процесу, формування у нього світогляду про безпечну життєдіяльність, установок до виникнення потреби у здоров’ї, та здоровому і безпечному способі життя.