Розділ 3. кримінологічні аспекти злочинів проти волі, честі та гідності особи

Розділом III Особливої частини КК України передбачено шість ви­дів злочинів проти волі, честі та гідності особи: незаконне позбавлен­ня волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147); підміна дитини (ст. 148); торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149); експлуатація дітей (ст. 150); незакон­не поміщення в психіатричний заклад (ст. 151). Ці злочинні посягання завдають значної моральної шкоди, створюють негативний національ­ний або міжнародний резонанс, викликають неспокій і обурення гро­мадян щодо спроможності держави захистити їхні конституційні пра­ва і свободи.

За роки незалежності в Україні було зареєстровано близько 3 тис. злочинів проти волі, честі та гідності особи. При цьому у структурі цих злочинів у 1991-1999 pp. найбільшу частку займав такий злочин, як незаконне позбавлення волі (0,9 тис.), на другому місці за кількістю фактів учинення знаходилось незаконне поміщення до психіатричного закладу (0,1 тис.). За цей час було зареєстровано також 50 випадків захоплення заручників, діапазон вчинення яких коливався від 1 до 10 злочинів на рік. І тільки з 1999 р. розпочалася реєстрація такого злочину, як торгівля людьми.

Перші роки XXI ст. визначили нові аспекти як у структурі, так і в динаміці злочинів проти волі, честі та гідності особи. За кількістю вчине­них злочинів у 2001-2007 pp. перше місце посідає такий вид злочину, як торгівля людьми (понад 1,6 тис. злочинів), незаконне позбавлення воліабовикрадення людини перемістилося на друге місце (1,1 тис. злочинів), на третьому місці - захоплення заручників (понад 50 випадків).

Майже всі злочини проти волі, честі та гідності особи мають знач­ний рівень латентності. Найменш латентним з них є захоплення за­ручників, оскільки в більшості випадків, враховуючи специфічні цілі цього злочину, сам факт захоплення заручників спеціально розголо­шується. Більш латентним є незаконне позбавлення волі або викраден­ня людини, особливо в тих випадках, коли цей злочин маскується під осіб, зниклих без вісті, під невпізнані трупи. Найбільш латентними є торгівля людьми, експлуатація дітей, незаконне поміщення до пси­хіатричної установи, підміна дитини, рівень латентності яких часто залежить від соціальної позиції жертв цих злочинів.

Злочини проти волі, честі та гідності особи у багатьох випадках - супутники великих, індустріально розвинених міст і регіонів. Напри­клад, для захоплення заручників у деяких випадках необхідна наявність місць масового скупчення людей або спеціальної інфраструктури (вокзал, аеропорт, посольство, державні, військові установи або уста­нови кримінально-виконавчої системи); для торгівлі людьми - спад або закриття великого промислового виробництва, що, у свою чергу, породжує масову міграцію населення у пошуках роботи і заробітку; психіатричні установи, як правило, розташовані в обласних центрах і містах обласного підпорядкування.

Офіційна статистика не містить даних про ціну цього виду злочинів. Слід зазначити, що при вчиненні злочинів проти волі, честі та гіднос­ті особи, окрім фізичної шкоди, у більшості випадків завдається і знач­на моральна шкода, виміряти яку в грошовому еквіваленті досить складно. Наприклад, згідно з деякими опублікованими даними, світо­вий дохід тільки від кримінальної секс-індустрії оцінюється від 7 до млрд. доларів США чистого прибутку за рік, а це далеко неповна ціна такого злочину, як торгівля людьми.

Результати кримінологічних досліджень показують, що пере­важна більшість осіб, що вчинюють злочини проти волі, честі та гідності особи, є чоловіками. Для такого злочину, як незаконне по­збавлення волі або викрадення людини, найбільш криміногенним є вік від 21 до 25 років (40 %) і від 30 до 40 років (30 %). Тільки кожен десятий злочинець, що вчинює даний злочин, є жінкою, при цьому жінки, як правило, діють у співучасті. Захоплення заручників в основному здійснюється чоловіками віком від 20 до 30 років, рідше - особами до 20 років, ще рідше особами старше 40 років і трохи більше 1 % - жінками. Для вчинення такого злочину, як незаконне поміщення до психіатричної установи, необхідна наяв­ність спеціального суб'єкта (лікаря-психіатра) і вік таких злочинців становить 30 років і старше.

Як правило, особи, що вчинюють злочини проти волі, честі та гідності, раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності, не мають психічних відхилень, позитивно характеризуються на робо­ті і в побуті, інтелектуально розвинені, володіють яскраво вираженими вольовими і організаторськими здібностями.

При цьому значна частина злочинів проти волі, честі та гідності здійснюється у складі організованої групи. Діяльність організованих злочинних груп при вчиненні такого злочину, як торгівля людьми, переважно має міжнародний характер: злочини починаються з факту вербування потенційних жертв в Україні і закінчуються в таких краї­нах - споживачах «живого товару», як Німеччина, Голландія, Греція, Кіпр, Македонія, Сербія, Туреччина, Хорватія та ін.

Серед мотивів злочинів проти волі, честі та гідності особиголовне місце займає користь; стосовно незаконного позбавлення волі або ви­крадення людини мотивами також можуть виступати особисті непри­язні відносини, помста, отримання необхідної для злочинців інформа­ції і т. ін. Захоплення заручників супроводжується ще і специфічними цілями: втеча з місць позбавлення волі або звільнення особи з місць позбавлення волі; виїзд за кордон; прагнення вплинути на рішення посадовця органу виконавчої влади, правоохоронного органу, суду тощо. Найбільш поширені способи вчинення даних злочинів - фізич­не насильство, психічне насильство, обман.

Контингент жертв при вчиненні злочинів проти волі, честі та гід­ності особи достатньо різноманітний як за статевим, так і за віковим критерієм. Стосовно такого злочину, як експлуатація дітей, жертвами можуть виступати тільки неповнолітні віком до 15 років, жертвами ж торгівлі людьми в більшості випадків є дівчата і жінки віком від 16 до 35 років[5 c.90-94].

Серед основних чинників злочинів проти волі, честі та гідності осо­би можна виділити такі:

1) економічна нестабільність в країні, яка призвела до низького рівня життя більшості населення, соціальної стратифікації за матері­альним становищем і конфронтації між різними шарами суспільства, бідності, бездоглядності і безпритульності серед неповнолітніх, без­робіття, особливо серед жінок, зловживання спиртними напоями, на­сильства в сім'ї і в побуті, конфліктам у сфері спільного бізнесу і до­звілля, відсутності в цілому умов для самореалізації особи;

2) руйнування моральних засад суспільства, наявність правового нігілізму, відсутність національної ідеології, знецінення загальнолюд­ських цінностей, що призвело до психології користолюбства, культу заробляння грошей за будь-яку ціну, зневажливого або безвідповідаль­ного ставлення до людського життя, прав і свобод інших членів сус­пільства;

3) дискримінація людей за різними ознаками, тендерна нерівність у різних сферах життя;

4) низька правова культура і надмірна довірливість громадян;

5) недостатній рівень громадянського виховання і правової освіти з боку органів влади і управління, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, засобів масової інформації;

6) недоліки в діяльності правоохоронних органів, зокрема, посла­блення прокурорського нагляду за дотриманням законності при роз­гляді заяв про безвісно відсутніх громадян; даних медичних установ про хворих та інших осіб, які їх самовільно залишили; житлових ор­ганів про осіб, які вибувають з приватизованого житла у зв'язку з його відчуженням; органів соціального захисту населення, банківських установ або установ зв'язку про самотніх громадян, які тривалий час не звертаються за отриманням пенсій, субсидій чи інших видів дер­жавного соціального забезпечення; відсутність постійного обміну ін­формацією між правоохоронними органами України та інших держав про юридичних і фізичних осіб, які займаються посередництвом у пра­цевлаштуванні громадян за кордоном, модельним, туристичним, роз­важальним бізнесом чи перевезенням людей через кордон, про розшук потерпілих [5 c.95].

Запобігання злочинам проти волі, честі та гідності особи повинно здійснюватися як на загальносоціальному, так і спеціально-кримі­нологічному рівнях. Слід зазначити, що для реалізації заходів запобі­гання даним злочинам існує як система відповідних суб'єктів запо­біжного впливу, так і належна правова база. Створені і діють нові спеціальні суб'єкти: координаційні органи по запобіганню насильства в сім'ї при обласних державних адміністраціях, Міжвідомча коорди­наційна рада з питань протидії торгівлі людьми при Кабінеті Міністрів України, спеціальні підрозділи по боротьбі з торгівлею людьми в сис­темі МВС України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України та ін.

Останнім часом прийнято такі закони України: «Про психіатричну допомогу» (2000 p.); «Про охорону дитинства» (2001 p.), «Про соці­альну роботу з дітьми і молоддю» (2001 p.), «Про попередження на­сильства в сім'ї» (2001 p.); «Про захист суспільної моралі» (2003 p.), «Про соціальні послуги» (2003 p.), «Про боротьбу з тероризмом» (2003 p.); «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації робото­давцю» (2004 p.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005 p.), «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (2005 p.); у новій редакції прийнято Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (2000 p.); законами України затверджені Загально­державна програма підтримки молоді на 2004-2008 роки і Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки та ін.

На рівні вищих органів влади і управління також прийнято ряд таких загальнодержавних документів, як:

1. Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охо­рони материнства і дитинства, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.

2. Національна програма планування сім'ї, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р. № 736.

3. Національна програма «Діти України», затверджена Указом Пре­зидента України від 18 січня 1996 р. № 63/96.

4. Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які зали­шилися без піклування батьків, затверджені Указом Президента Укра­їни від 17 жовтня 1997 р. № 1153/97.

5. Комплексні заходи Кабінету Міністрів України щодо реалізації державної молодіжної політики в Україні («Молодь України»), затвер­джені постановою від 20 березня 1998 р. № 348.

6. Комплексні заходи щодо профілактики бездоглядності та право­порушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві, затвер­джені Указом Президента України від 18 березня 1998 р. № 200/98.

7. Концепція державної сімейної політики, схвалена постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 p. № 1063-XIV.

8. Основні напрями розвитку трудового потенціалу на період до 2010 року, схвалені Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99.

9. Стратегія подолання бідності, затверджена Указом Президента України від 15 серпня 2001 р. № 637/2001, та ін.

Реалізація вказаних законів і заходів, передбачених програмними документами, надасть можливість створити сприятливі умови для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку громадян, формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатно­го до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури; підвищити матеріальний рівень народу і пом'якшити його стратифікацію, зменшити безробіття; подолати девальвацію за­гальнолюдських гуманістичних цінностей та правового нігілізму; зміцнити сім'ю, становище жінки в суспільстві, підвищити сексуальну культуру, удосконалити систему підготовки дітей, підлітків, молоді до сімейного життя; відродити традиційні, перевірені часом, форми ор­ганізації дозвілля неповнолітніх і молоді, зменшити безпритульність і бездоглядність серед дітей; усунути чинники віктимізації населення та ін. А в цілому - забезпечити мир і злагоду в суспільстві, поважан­ня прав, свобод і законних інтересів інших громадян.

У сфері запобігання торгівлі людьми зараз виконується вже третя загальнодержавна програма - Державна програма протидії торгівлі людьми на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2007 р. № 410.

Аналіз результатів виконання попередньої програми - Комплекс­ної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, затвердже­ної постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. № 766, показав, що економічні проблеми, незадовільний стан справ на ринку праці, високий рівень безробіття і низька якість життя населен­ня і далі змушують громадян шукати роботу за кордоном. Легально за кордоном щороку працевлаштовується близько 50-60 тис. осіб. За неофіційними даними, майже 4 млн. громадян України працюють за кордоном нелегально, більшість з яких виїжджає за туристичними чи приватними візами, працює без необхідних документів, що негативно впливає на їх правовий захист і стає причиною потрапляння у сферу інтересів торговців людьми.

У зв'язку з цим основними завданнями Державної програми проти­дії торгівлі людьми на період до 2010 рокує:

1) удосконалення механіз­му нормативно-правового регулювання питань протидії торгівлі людьми, а також боротьби з нею, включення їх до освітніх програм для дітей та молоді;

2) проведення роз'яснювальної роботи за допомогою засобів масової інформації, підвищення ефективності діяльності правоохорон­них органів у боротьбі з торгівлею людьми;

3) забезпечення ефективної взаємодії правоохоронних органів України та інших держав у протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею;

4) надання допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми, зокрема у поверненні додому, працевлаштуванні та професійному навчанні;

5) вдосконалення діяль­ності центрів реабілітації для осіб, що постраждали від торгівлі людьми;

6) розроблення механізму психолого-соціальної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми;

7) співробітництво з громадськими та міжнародними організаціями і фондами, що провадять діяльність, пов'язану з протидією торгівлі людьми;

8) використання міжнародного досвіду із запобігання торгівлі людьми та боротьби з нею, захисту прав осіб, що постраждали від зазначеного злочину, розшуку зниклих осіб за кордоном, їх повернення та реабілітації.

Очікується, що виконання Програми дасть змогу:

1) підвищити рівень інформованості населення та усвідомлення проблеми торгівлі людьми і як результат - зменшити кількість людей, що стають жертвами цього злочину;

2) включити до освітніх програм для дітей та молоді, зокрема тих, що навчаються у дитячих будинках і школах-інтернатах, питання про­тидії торгівлі людьми з метою зменшення ризику їх потрапляння у сексуальне та трудове рабство;

3) підвищити кваліфікацію фахівців центральних та місцевих орга­нів виконавчої влади, що беруть участь у здійсненні заходів з протидії торгівлі людьми, а також у боротьбі з нею, шляхом організації навчан­ня державних службовців і представників громадських організацій;

4) поліпшити роботу правоохоронних органів, підвищити рівень їх взаємодії з відповідними структурами інших держав у розслідуванні злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми;

5) підвищити рівень надання реабілітаційної допомоги, збільшити кількість реінтегрованих осіб шляхом посилення соціальної, юридич­ної, медичної та психологічної допомоги особам, що постраждали від торгівлі людьми.

Програмою протягом 2007-2010 років передбачається реалізація низки комплексних заходів, виконання яких покладено на Службу без­пеки України, а також міністерства: внутрішніх справ; зовнішніх справ; праці; у справах сім'ї, молоді та спорту; освіти і науки; інші централь­ні органи виконавчої влади. Серед них, зокрема, передбачається:

1) утворення робочих експертних груп при регіональних постійно діючих комісіях з питань обміну інформацією про запобігання торгів­лі людьми та координації зусиль у боротьбі з нею, проведення щоріч­них регіональних і міжгалузевих нарад-семінарів з питань координації зусиль, проведення аналізу та уточнення стратегії запобігання торгів­лі людьми та боротьби з нею;

2) підготовка і навчання працівників дипломатичної служби, інших державних службовців з питань протидії людьми; включення до про­грам підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогіч­них працівників інститутів післядипломної педагогічної освіти на­вчальних курсів, лекцій та практичних занять з цих питань; запрова­дження навчального курсу з питань трудової міграції та протидії тор­гівлі людьми для працівників Державної служби зайнятості;

3) продовження видання інформаційно-освітніх матеріалів з питань профілактики торгівлі людьми та проблем соціального захисту дітей і молоді, підвищення рівня інформованості населення щодо засобів і методів, які використовуються торговцями людьми;

4) проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи з питань за­йнятості населення та забезпечення інформування громадян про вакан­сії за кордоном у рамках укладених Україною з іншими державами двосторонніх угод; створення циклу тематичних теле- та радіопередач, запровадження в електронних та друкованих засобах масової інформації окремих рубрик для розміщення інформаційних матеріалів про професії, що користуються попитом на вітчизняному ринку праці, а також про наслідки нелегального виїзду за кордон з метою працевлаштування;

5) розроблення та впровадження програм соціальної та психологіч­ної реабілітації дітей, що постраждали від торгівлі людьми;

6) надання громадянам України, які постраждали від торгівлі людь­ми, юридичної допомоги в поверненні додому; сприяння їх працевла­штуванню та професійному навчанню;

7) продовження співробітництва з Інтерполом, Європолом, Регіо­нальним центром Південно-Східної Європейської ініціативи співро­бітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю (SECI), право­охоронними органами інших держав з питань спільної протидії тор­гівлі людьми, обміну інформацією про транснаціональні злочинні групи та окремих осіб, які провадять таку злочинну діяльність, а також розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми; широке ви­користання міжнародного досвіду шляхом залучення міжнародних громадських організацій, благодійних фондів та іноземних засобів масової інформації до реалізації проектів, спрямованих на запобігання і протидію торгівлі людьми, розшуку осіб, які зникли за кордоном, їх повернення додому, реінтеграцію і реабілітацію та ін.

Обсяг фінансування Програми з державного бюджету становить 1469,7 тис. гривень. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласні, Київська та Севастопольська державні адміністрації повинні також передбачати під час складання проектів місцевих бюджетів на відповідний рік додатково кошти для виконання цієї Програми [6 c. 243].

Оскільки ми зараз живемо у світі де багато насильства, адже багато хто не хоче працювати і стараються здобути кошти легким шляхом, тобто незаконним. Також слід вказати на те, що злочини у цій сфері розглядаються не дуже часто. Таким чином потрібно прийняти більше нормативно-правових документів, які будуть регулювати цю сферу відносин нашого суспільства і потрібно проводити профілактичні роботи для запобігання злочинів щодо волі, честі та гідності особи.