Зразок тесту для самоконтролю 1 страница

1. Невербальна система передачі інформації – це:

а) використання інтонації;

б) використання мови;

в) використання рухів тіла;

г) використання жестів;

д) використання музики.

2. Проксеміка – це:

а) поза і рухи тіла людини;

б) просторова і часова організація спілкування;

в) рухи руками;

г) рухи м’язів обюличчя;

д)сила і тембр голосу.

3.Система контактів між людьми, що виникає у процесі спільної діяльності, називається:

а) взаємодія;

б) спілкування;

в) взаємовідносини;

г) регулювання;

д) сприймання.

4.Спілкування відіграє провідну роль у:

а) діяльності;

б) сприйманні;

в) мисленні;

г) коханні;

д) психічному розвитку дитини.

5.К. Ізард виділив такі емоції, як бар’єри у спілкуванні:

а) страждання;

б) обурення;

в) огиду;

г) презирство;

д) страх.

Список літератури

1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы. – СПб.: Лениздат,
1992. – 400с.

2. Гримак Л.П. Общение с собой. – М.: Политиздат, 1991. – 320с.

3. Каган М.С. Мир общения. – М.: Политиздат, 1988. – 320с.

4. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: у 2 кн. Кн.1. Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь,
2004. – 576с.

5. Пиз А. Язык телодвижений. – М.: Ай кью, 1992. – 268с.

6. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування. К.: ВД «Професіонал», 2004. – 304с.

7. Юсупов И.М. Психология взаимопонимания. – Казань: Татарская кн. изд-во, 1991. – 192с.

Чатина ІІ

14. Психічне здоров’я

14.1. Підходи до визначення психічного здоров’я.

14.2. Критерії психічного здоров’я.

14.3. Психотерапія.

14.1. Підходи до визначення психічного здоров’я

Досить довгий час психічне здоров’я розглядалось у межах медичної науки – психіатрії (вивчалися загальні тенденції та особливості перебігу психічних хвороб – шизофренії, епілепсії, маніакально-депресивного психозу, психопатій тощо) та невропатології (психічні розлади при різноманітних невротичних, психопатичних та інших порушеннях функціонування нервової системи). Виникнення психологічного підходу до проблеми психічного здоров’я пов’язане з науковим внеском З. Фрейда (1856 – 1939 рр.), який розглядав психічні розлади як результат впливу внутрішньоособистісних конфліктів. Він вважав, що весь спектр негативних емоційних переживань (депресія, тривога, жахи та інші) є суб’єктивним боком цих конфліктів.

Сучасна психологія накопичила значний матеріал щодо визначення психічного здоров’я, його досягнення та методів корекції негативних психічних станів. Втім визначення психічного здоров’я залишається досить складним та багатоваріантним. Існує принципова різниця у розумінні психічного здоров’я у медицині, психології, соціології, соціальній антропології. Розглянемо різні моделі розуміння психічного здоров’я.

Гомеостатична модель здоров’я розглядає його як внутрішню узгодженість різноманітних елементів. Психічно здорова особистість – це людина, психічні процеси якої перебувають у стані гармонійної рівноваги. Будь - яка дисгармонія, неврівноваженість, переважання (наприклад, надмірні емоції) або нестача чогось (наприклад, знижена саморегуляція) відображають наявність певних психічних розладів. Такий підхід є характерним для психоаналітичного напрямку, що пропонує спеціальні психотерапевтичні техніки для лікування внутрішніх психологічних конфліктів. Слід зазначити, що подібна модель здоров’я використовується сучасною психіатрією. Зокрема, О.В. Бойко дає таке визначення психічного здоров’я: «Психічне здоров’я – це стан індивіда, що характеризується цілісністю та узгодженістю всіх психічних функцій організму, що забезпечує відчуття суб’єктивного психічного комфорту, здатність до цілеспрямованої осмисленої діяльності та адекватні форми поведінки».

Оцінка гомеостатичної моделі. Безумовно, ідея особистісної гармонії є привабливою, тому вона досить часто використовується психотерапевтами та психологами - консультантами. Сутність роботи їх полягає у визначенні провідних проблем особистості та допомозі у набуванні стану рівноваги та стабільності. З іншого боку, названа модель не враховує соціальну реальність існування індивіда; психічне здоров’я людини обмежене межами її індивідуального існування.

Адаптаційна модель важливою умовою психічного здоров’я називає адекватну поведінку людини у соціумі. Якщо людина може пристосуватися до соціального середовища, дотримується моральних та правових норм, то вона вважається психічно здоровою. Неправильна або часткова адаптація, невміння або небажання вступати в адекватні відносини з суспільством дають змогу оцінювати ті чи інші прояви поведінки як варіанти психічної хвороби. Важливим критерієм здоров’я є поняття нормальності – суспільство задає систему норм та правил, яких потрібно дотримуватись. Іншими словами, психічно здорова людина – це нормальна людина. Даний підхід до психічного здоров’я розвивається у межах біхевіоризму, психоаналізу, соціально-когнітивної психології.

Оцінка адаптаційної моделі. Індивід у наведеній моделі розглядається як підсистема більш широкої системи – суспільства. Умовою психічного здоров’я вважається адекватна соціалізація, пристосування до соціальних норм. Цей процес може супроводжуватися надмірним тиском суспільства на окрему особистість, тобто пристосування до соціальних норм може призвести, навпаки, до невротизації індивіда. Іншими словами, у межах адаптаційної моделі психічно здорова людина – це людина, яка є умовою нормального функціонування суспільства у цілому. Індивідуальні потреби особистості приносяться у жертву суспільству. З іншого боку, можна зазначити, що формування особистості дійсно відбувається у суспільстві, засвоєння різноманітних норм та правил (наприклад, норми мови, правила письма тощо) є умовою розвитку особистості. Крім того, особистість, що не може засвоїти моральні та правові норми суспільства (злочинці, наркомани тощо), дійсно може стати фактором, що завдає шкоди як суспільству, так і окремим людям.

Модель особистісної самореалізації активно розвивається у межах гуманістичної психології. Засновники гуманістичної психології підкреслюють, що вони вивчають здорову та адаптовану особистість, яка орієнтована на пошук змісту власного життя, розкриття творчого потенціалу та самовдосконалення. Представниками гуманістичного напрямку, які розвивали поняття про психічно здорову особистість, можна назвати Г. Олпорта, К. Роджерса.
А. Маслоу. Найбільш повний опис психічно здорової особистості наведений у теорії А. Маслоу. Зокрема, він виділяв такі характеристики здорової особистості.

• Самоактуалізація – спрямованість на розкриття власного потенціалу.
• Особистісне зростання - готовність до постійних внутрішніх змін.

· Довіра до життя – людина здатна прийняти будь - які події власного життя, у тому числі негативні, розглядаючи їх як життєві уроки.

• Здатність до діалогу – повага особистості іншої людини.

· Свобода самовираження – здатність репрезентувати власні думки, ідеї, цінності іншим людям.

• Осмисленість існування – розуміння змісту власного життя.

· Цілісність – не стільки вже існуюча стабільність особистості, скільки постійне намагання осмислити та інтегрувати новий досвід.

А. Маслоу виділяв два типи здорової особистості. Перший тип – це люди, що живуть та реалізують себе у повсякденній реальності. Це активні та прагматичні особистості, вони добре пристосовані. Другий тип – люди, орієнтовані на реальність ідей та вищих цінностей. Життя таких людей підпорядковане творчості, вони схильні до містичних, сакральних, екстатичних переживань, що супроводжуються осяяннями та прозріннями.

Оцінка моделі самоактуалізації. Визначення психічного здоров’я у межах самовизначення особистості є безумовним досягненням гуманістичної психології. Особистість вже не розглядається як об’єкт зовнішніх впливів, а представлена як самостійній суб’єкт, здатний побудувати власне життя та відповідати за власні вчинки. З іншого боку, насправді самоактуалізованих особистостей, здатних знайти власний шлях у житті та повністю самореалізуватися не дуже багато. Як правило, переважна частина людей веде традиційне життя, адаптуючись до оточуючої реальності. Модель здорової особистості певною мірою здається ідеалізованою. Цей факт не знижує значення моделі здорової особистості, що була створена психологами гуманістичної спрямованості.

Динамічна модель здоров’я одним з провідних критеріїв особистості вважає відкритість новому досвіду і, таким чином, постійний розвиток та особистісні зміни. Внутрішній дисбаланс не розглядається як негативний прояв. Навпаки, він може свідчити про особистісне зростання та духовну трансформацію. У межах даного напрямку розрізняють духовні кризи та суто патологічні прояви психіки. Різниця полягає у тому, що при патологічному стані втрата особистісної цілісності супроводжується регресією особистості (перехід на більш низький рівень функціонування, заміна складних мотивів та цінностей більш простими, елементарними). Нормальний розвиток особистості також супроводжується дисгармонійними станами, але вони є умовою більш високого рівня інтеграції. Динамічна модель психічного здоров’я активно розвивається в межах екзістенціональної та трансперсональної психології (У. Джемс, Р. Асаджолі, С. Гроф).

Оцінка динамічної моделі. Враховуючи те що динамічна модель психічного здоров’я розвивається досить недовгий час, можна зазначити, що не існує чітких критеріїв, за якими можна визначити різницю між патологічним та нормальним станами дисгармонійного розвитку. З іншого боку, цей напрямок є досить перспективним, відображаючи сучасні тенденції соціального життя – постійні зміни та розвиток. Саме тому відкритість досвіду, здатність змінюватися та сприймати нову інформацію є важливою характеристикою сучасної людини.

14.2. Критерії психічного здоров’я

На перший погляд існує досить суттєва і зрозуміла різниця між психічною нормою та психічним відхиленням. Втім при більш глибокому аналізі даної проблеми постає досить багато запитань, що заважають формулюванню однозначної відповіді. Наприклад, люди творчої праці, з одного боку, мають певні проблеми в емоційній сфері, не завжди є адаптованими до повсякденної реальності. З іншого боку, розвиток людства значною мірою зобов’язаний саме цим дивакам.

У психіатрії досить довгий час існувало уявлення, що психічна норма та патологія мають чітко окреслені межі, тобто існують тільки дві альтернативи – людина або психічно здорова або психічно хвора. З ХVІІІ століття таке уявлення починає змінюватися – різка межа між психічною нормою та психічною патологією замінюється поняттям про існування проміжних станів та перехідних форм.

Класифікацію проміжних станів між психічним здоров’ям та психічною хворобою запропонував
Б.С. Семичов.

Ідеальна норма. Вона означає відсутність будь-яких хворобливих психічних станів як на момент обстеження, так і в анамнезі конкретної людини.

Середньостатистична норма. Це показник, що характеризує конкретну популяцію, тому може включати різноманітні не дуже виражені відхилення від ідеальної норми. Здоров’я конкретної людини порівнюється зі здоров’ям людей певної соціальної групи.

Конституційна норма – це порівняння здоров’я людини з особливостями психічного стану індивідів, що належать до певного конституційного типу (наприклад, збільшена вага тіла супроводжується гіпертонією, тому незначне збільшення тиску для людини з підвищеною вагою буде розглядатись як варіант норми, у той час як такий самий тиск для людини з пониженою вагою – як суттєвий розлад).

Акцентуація характеру – це крайня межа рис нормального характеру. Акцентуйована людина, відрізняючись значним розвитком деяких рис, має дещо знижену адаптацію у конкретних ситуаціях (наприклад, стресовим фактором для людини з лабільною акцентуацією можуть стати самотність, відсутність теплих стосунків).

Передпатологія або підвищений ризик виникнення психічних порушень. Характерним у даному випадку є, з одного боку, наявність стресогенних факторів, з іншого, -

досить нормальне функціонування людини. Втім організм та психіка функціонують на рівні підвищеного ризику, використовуючи резервні сили.

Передхвороба або стан дисфункції. Стан дисфункції утворює низка різних за якістю порушень, одні з яких більше наближені до норми (астенічний стан), інші – до хвороби (психотичні прояви). Окремі прояви хворобливих станів ще не свідчать про наявність психічного захворювання. Одиничні випадки галюцинацій ще не свідчать про психічну хворобу. Істерична реакція може статись у будь - якої людини у стресовій ситуації, але це не свідчить про наявність психічного захворювання.

В.В. Корольов розділив психопатологічні та невротичні порушення психіки та поведінки на патологічніта непатологічні. Маючи однакові зовнішні прояви, ці порушення принципово відрізняються. За механізмами виникнення патологічні порушення базуються на фізичних та біохімічних змінах у діяльності нервової системи. Непатологічні порушення – це результат засвоєння індивідом поглядів, форм поведінки, що не є характерними для даного суспільства. Динаміка патологічних порушень виявляється у формуванні певних клінічних синдромів. При непатологічних порушеннях можна зафіксувати тільки збільшення порушення моральних норм.

Г.К. Ушаков перехідними станами між психічною нормою та патологією називав аномальні реакції, аномальні стани та аномальний розвиток. Аномальні реакції – це неадекватне реагування у ситуації стресу (суїциди, істеричні стани, немотивована агресія). Аномальні стани – це неадекватне функціонування психіки та організму у ситуації психотравми. При цьому не відбувається патологічних змін психіки і при певних умовах (зникнення неналежної ситуації або зміна ставлення до неї) психічний стан людини переходить у режим нормального функціонування. Аномальний розвиток – це формування стійких поведінкових та психічних реакцій, що починають виявлятися не тільки у ситуації їх формування, але у більш широкому контексті життя даної людини.

Виходячи з наведених прикладів класифікації станів, що знаходяться між психічною хворобою та психічним здоров’ям, зрозуміло, що чітко визначити психічне здоров’я та психічну хворобу досить важко.

На оцінку психічних станів як хворобливих або здорових також впливає культурний контекст, в яких вони виникають. Взаємозв’язок культури та психопатології розглядається з позицій двох основних напрямків. Etic-підхід представляє універсалістський погляд, підкреслюючи, що однакові психопатологічні відхилення мають місце у всіх культурах. Культура може вплинути тільки на зміст симптому, але не наявність симптому як такого. Як приклад можна навести дослідження особливостей психічних захворювань, що проводилися Всесвітньою організацією охорони Здоров’я. Зокрема, вивчення шизофренії у дев’яти країнах показало існування однакових симптомів даного захворювання у представників різних культур. Аналогічні результати були одержані щодо депресії – люди різних країн у стані депресії відчували засмучення, нездатність відчувати радість, думки про недоцільність життя. З іншого боку, універсальні симптоми захворювання не виключали певної різниці у перебігу хвороби. Зокрема, було виявлено, що у країнах, що розвиваються, шизофренія має більш легкі форми порівняно з розвиненими країнами.

Уявлення про значний вплив культури на формування та перебіг психічних захворювань розвивається у межах Emic-підходу. Цей напрямок орієнтується на культурну унікальність. Відхилення поведінки від норми аналізується у межах культурного контексту, відхилення, що існують в одній культурі, можуть не зустрічатися в іншій або розумітись у межах нормальної поведінки. У спеціальній літературі описані деякі психопатологічні стани, що зустрічаються тільки в окремих культурах.

Амок означає неконтрольовану агресію, при якій є бажання вбити іншу людину. Амок зустрічається у Малайзії, Індонезії, Таїланді.

Виснаження мозку включає проблеми з академічною успішністю, головний біль, втому очей та труднощі зосередження. Зустрічається у західноафриканських студентів, практично є невідомим в інших культурних середовищах.

Піблоктог – неконтрольоване бажання покинути приміщення, зірвати з себе одяг та знаходитися на арктичному морозі. Це явище зафіксоване у Гренландії, на Алясці, в арктичних районах Канади.

Сусто – неспання, апатія, депресія, тривога, страх. Зустрічається серед людей, що населяють високогір’я Анд.

Вітіко - передбачає огиду до звичайної їжі, депресію, неспокій, часто закінчується вбивством та канібалізмом. Зустрічається серед канадських індійців.

Таким чином, дослідники, які займаються проблемами психічного здоров’я, намагаються прийти до консенсусу у його визначенні. З одного боку, існує факт людської різноманітності, з іншого – особливості людського співіснування потребують встановлення певних норм та правил, наприклад, для того, щоб забезпечити соціальну стабільність та вберегти оточуючих від неконтрольованої поведінки психопатів. Сьогодні психіатри як загальні ознаки психічного захворювання виділяють надмірну відстороненість від соціуму, прояви насильства щодо оточуючих, галюцинації та марення.

Концепція договору є ще одним уявленням про норму та патологію. Сутність цієї концепції полягає у тому, що професіонали у сфері психічного здоров’я встановлюють критерії психічної норми та психічної патології, з якими погоджується як наукова спільнота, так і суспільство у цілому. Зрозуміло, що такі критерії можуть певним чином змінюватись залежно від норм та цінностей, що існують на даному етапі розвитку суспільства або від стану розвитку психіатрії та психології у конкретній країні. Наприклад, досить довгий час самогубство пов’язувалося з важкими психічними порушеннями, сьогодні воно вважається реакцією на стресову ситуацію. Зверніть увагу на фільми 30 - 50 років, в яких одним із важливих атрибутів головного герою було куріння – це вважалося позитивною рисою. Сьогодні куріння оцінюється негативно.

Ще один факт, за допомогою якого можна проілюструвати вплив рівня розвитку психіатричної науки на оцінку певних симптомів. На початку двадцятого століття американський невропатолог Д. Бірд ввів поняття неврастенії (стан фізичної та психічної втоми). Його дуже широко використовували, оцінюючи психічний стан людини. У середині ХХ століття у США був випущений новий довідник із діагностики психічних захворювань, в якому поняття неврастенії було відсутнім. Відповідні симптоми були віднесені до депресії або тривожного стану. Так неврастенія «зникла» у Сполучених Штатах. З іншого боку, у Радянському Союзі, Китаї діагноз неврастенії ставився досить часто, були написані численні керівництва, захищені дисертації щодо діагностики та лікування подібних психічних розладів.

14.3. Психотерапія

Психічні розлади лікують медикаментозно або за допомогою спеціальних психотерапевтичних методів. Існує безмежна кількість різноманітних методів психотерапії. Для того щоб краще зрозуміти сутність різноманітних психотерапевтичних технік, наведемо їх класифікацію. Перш за все всі психотерапевтичні методи можна поділити на три великі категорії: інтрапсихічну, соціальну та поведінкову терапію.

Інтрапсихічна терапія виходить з того, що аномальна поведінка є результатом неправильної інтерпретації людиною власних почуттів, потреб та бажань. До основних методів інтрапсихічної терапії можна віднести психоаналіз, клієнт -центровану терапію, емотивно - раціональну терапію, психодраму.

Психоаналіз (З. Фрейд) основною метою вважає необхідність допомогти людині відшукати неусвідомлені витоки власних труднощів, що спричинені внутрішніми конфліктами. Внаслідок цього людина звільняється від емоційних проблем та зможе відбудувати власне «Я» на здоровому підґрунті. Головне завдання терапевта – вислухати та інтерпретувати розповіді пацієнта.

Клієнт-центрована терапія (К. Роджерс) орієнтована та те, щоб дати пацієнту можливість самостійно сформувати власну позитивну самооцінку та усвідомити, яким чином його сприймають оточуючі. Завдання психотерапевта – створити атмосферу, необхідну для максимального саморозкриття та самоаналізу.

Емотивно-раціональна терапія (Е. Еліс) розглядає причину психічних порушень у неправильній інтерпретації пацієнтом ситуації. Завданням психотерапевта є вивчення мислительних процесів клієнта та доведення до його розуміння того, що він неправильно розуміє та інтерпретує ситуацію. Формування у клієнта більш раціонального погляду на дійсність дає можливість сформувати адекватні способи поведінки.

Психодрама (Д. Морено) пропонує людині роль героя у грі, зміст якої орієнтований на його проблеми. Інші люди виконують ролі головних персонажів його життя. Ще одна група спостерігає за грою. Після закінчення «п’єси» відбувається її групове обговорення. Сутність психодрами полягає у тому, щоб у яскравій формі розкрити пацієнту його проблеми.

Соціальна терапія орієнтована на формування гармонійних відносин з іншими людьми. До соціальної терапії можна віднести групи розвитку та сімейну терапію.

Групи розвитку орієнтовані на формування у людини певних соціальних якостей. Зокрема, виділяють групи сенсибілізації, учасники яких вчаться налагоджувати відкриті відносини з іншими, краще розуміти людей, ефективно користуватися різноманітними засобами спілкування. У групах зустрічей головним є аналіз переживань та емоцій людини у групі, розуміння її соціальних масок.

Сімейна терапія орієнтована на формування більш відкритих відносин у родині та налагодження ефективних стосунків між її членами.

Поведінкова терапія головною причиною психічної дезадаптації вважає неправильну поведінку і орієнтована, таким чином, на модифікацію поведінки. Головними методами поведінкової терапії є контробумовлення, оперантні методи, терапія з демонстрацією моделі та процедури самоконтролю.

Контробумовлення використовується, коли потрібно покращити поведінку або позбавитися негативних поведінкових проявів. При систематичній десенсибілізації формуються реакції, протилежні неадаптивним формам. Наприклад, коли пацієнт переживає тривогу, його вчать відчувати спокій. Аверсивне обумовлення використовують за необхідності позбавитися негативних звичок. Цей метод поєднує приємні для пацієнта (але небажані) дії з неприємними стимулами. Наприклад, алкоголік, випиваючи горілку, одержує удар електричним струмом.

Оперантні методи використовують для формування бажаної поведінки. Наприклад, за правильну поведінку пацієнт кожного разу отримує певну винагороду.

Терапія з демонстрацією моделі дає пацієнту форми правильної поведінки, що він має повторювати.

Процедури самоконтролю полягають у тому, що пацієнта навчають способів контролю за власною поведінкою, що він потім здійснює самостійно. Цей метод використовується для лікування куріння, ожиріння, деяких небажаних звичок (наприклад, гризіння нігтів). Пацієнт вчиться утримуватися від небажаних ситуацій, веде щоденник, в якому записує зміни власного стану.

Запитання для самоконтролю

1. Чим обумовлений психологічний підхід до проблеми психічного здоров’я?

2. Дайте характеристику гомеостатичної моделі психічного здоров’я.

3. Дайте характеристику адаптаційної моделі психічного здоров’я.

1. Дайте характеристику моделі особистісної самореалізації.

5. Дайте характеристику динамічної моделі психічного здоров’я.

6. Дайте характеристику станам здоров’я за
Б.С. Семичовим.

7. Дайте характеристику психопатологічних порушень за В.В. Корольовим.

8. Дайте характеристику перехідних станів між психічною нормою та патологією.

1. Розкрийте взаємозв’язок культури та психопатології.

10. Дайте характеристику психопатологічних станів окремих культур.

1. Концепція договору як уявлення про норму та патологію.
2. Дайте характеристику інтрапсихічної терапії.
3. Дайте характеристику соціальної терапії.
4. Дайте характеристику поведінкової терапії.
5. Які є підходи до лікування психічних розладів?

Практичне заняття

Психологія здоров”я та психотерапія

1. Сучасні моделі психічного здоров’я.
2. Підходи до показників психічного здоров’я.

3. Культура і психічне здоров’я. Концепція договору як уявлення про норму та патологію.

1. Психотерапія. Інтрапсихічна терапія.
2. Соціальна та поведінкова терапія.

Зразок тесту

1. Психічне здоров’я розглядають моделі:

а) гомеостатична;

б) особистісної самореалізації;

в) адаптаційна;

г) динамічна;

д) соціологічна.

1. Б. С. Семичов виділив такі стани психічного здоров’я

а) ідеальна норма;

б) середньостатистична норма;

в) конституційна норма;

г) акцентуація характеру;

д) передпатологія;

е) передхвороба.

3. Перехідними станами між психічною нормою та патологією є:

а) психопатичні стани;

б) реактивні дії;

в) аномальні реакції;

г) аномальні стани;

д) аномальний розвиток.

1. Амок означає:

а) неконтрольовану агресію;

б) інструментальну агресію;

в) групову агресію;

г) масовий альтруїзм;

д) гуманізм.

1. Є два підходи до лікування психічних розладів:

а) діяльнісний, експериментальний;

б) поведінковий, індивідуальний;

в) медикаментозний, психотерапевтичний;

г) медикаментозний, діяльністний;

д) психотерапевтичний, поведінковий.

Список літератури

1. Кросс-культурна психология. Исследования и применение/ Д. Берри, А. Пуртинга, М. Сигалл, П. Дасен. - Харьков: Изд-во «Гуманитарный центр», 2007. – 560с.

2. Васильева О.С. Психология здоровья человека: эталоны, представления, установки: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений/ О.С. Васильева, Ф.Р. Филатов. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 352 с.

3. Мацумото Д. Психология и культура. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 720 с.

4. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология: учебное пособие. – 5-е изд. – М.: МЕДпресс-информ, 2005. – 592 с.

5. Психология здоровья: учебник для вузов / под ред.
Г. С. Никифорова. – СПб.: Питер, 2003. – 608 с.

6. Семичов С. Б. Предболезненные психические расстройства. – Л.: Медицина, 1987. – 182 с.

7. Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Медицина, 1987. – 304 с.

8. Социальная антропология / Е.Р. Ярская - Смирнова, П.В. Романов. – Ростов н/Д: «Феникс», 2004. – 604 с.

15. Психічний розвиток людини

15.1. Фактори психічного розвитку. Індивідуальні особливості розвитку.

15.2. Соціальна ситуація, рушійні сили та показники психічного розвитку.

15.3. Психічний розвиток людини у дитячому віці.

15.4. Психічний розвиток у підлітковому віці.

15.5. Психічний розвиток у період ранньої юності.

15.1. Фактори психічного розвитку. Індивідуальні особливості розвитку

Психічний розвиток, як ми вже зазначали, притаманний психіці людини, адже вона змінюється протягом усього життя. Ми розглянули сутність, особливості та періодизацію психічного розвитку людини. Психічний розвиток як складний процес обумовлюється системою факторів.

Перш за все слід відзначити, що людина як біологічна істота живе і розвивається у суспільстві, у системі взаємодії з іншими людьми. Ось чому сутність особистості людини виявляється лише у суспільстві. Психічні особливості особистості людини є прижиттєвими, онтогенетичними утвореннями, провідну роль у формуванні яких відіграють соціальні умови життя та діяльності, навчання та виховання. Процес формування особистості є нічим іншим як процесом привласнення суспільно - історичного досвіду людства. Цей процес має багато спільного для всіх людей, але відрізняється від інших процесів об’єктивної дійсності своїми особливостями.

Перша. Людина активна, діяльна істота. Тому зовнішні умови життя визначають психіку людини не прямо, не безпосередньо, а через процес взаємодії людини з оточуючим соціальним середовищем, через предметну діяльність у цьому середовищі. А отже, правильніше буде говорити не про вплив середовища, а про процес активної взаємодії людини з оточуючим соціальним і предметним світом.

Друга. Розвиток психіки обумовлюється зовнішніми соціальними умовами, і перш за все системою соціальних відносин. Але психічний розвиток людини не можна безпосередньо виводити із зовнішніх умов. Ці умови завжди переломлюються через життєвий досвід людини, його особистість, потреби, мотиви, інтереси і т. ін. У цьому відношенні зовнішні впливи опосередковуються, переломлюються внутрішнім світом особистості людини.

Третя. Людина як активна і діяльна істота може самостійно, свідомо змінювати свій внутрішній світ, свою особистість, тобто займатися самовихованням та самоосвітою. Але процеси самовиховання і самоосвіти не можуть здійснюватися відірвано від соціального середовища. Середовищем вони мотивуються і здійснюються як процеси активної взаємодії із соціальним середовищем.