Психофізіологічні механізми уваги

Вагому роль у розумінні природи уваги займає вчення І. П. Павлова про вищу нервову діяльність, зокрема про орієнтувальний рефлекс і орієнтувально-дослідницьку діяльність. Установка певного аналізатора на сприймання об’єкта призводить до створення у відповідній ділянці кори великих півкуль, яка є мозковою частиною аналізатора, осередку з оптимальною збудливістю нервових клітин. У цій ділянці легко утворюються нові тимчасові нервові зв’язки і вдосконалюються набуті раніше. Осередок оптимального збудження сприяє мобілізації всіх рухових, чуттєвих та загальнобіологічних процесів організму (обміну речовин, дихання, травлення, кровообігу та ін.). Всі ж інші суміжні ділянки кори мозку на цей час, за законом взаємної індукції, будуть мати знижену збудливість, перебуватимуть у стані гальмування. Цей осередок притягує до себе всі збудження від подразнень, які діють в даний момент на сприймаючі органи. Збудливість цього пункту ще більше зростає, а разом з тим зростає і чіткість відображень тих об’єктів, на які спрямована психічна діяльність людини. Переміщення осередку оптимальної збудливості корою головного мозку щоразу веде до зміни спрямованості нашої уваги. Деякі автори порівнюють і навіть ототожнюють увагу з орієнтувальним рефлексом (А. В. Запорожець, О. М. Леонтьєв).

У мозку (за О. О. Ухтомським) завжди є домінуючий, пануючий осередок збудження – домінанта. Домінанта є стійким осередком збудження і пояснює нервовий механізм тривалої інтенсивної уваги. Ділянка кори головного мозку з оптимальною збудливістю завжди до певної міри обмежена. Цим і пояснюється той факт, що психічна діяльність людини в кожний окремий момент спрямовується тільки на один предмет чи явище або на певну їх групу. Виникнення панівної домінанти спонукається актуальними потребами, мотивами, інтересами, а зміна домінант зумовлюється виникненням нових сильніших і значущих потреб. Тривале виконання одних і тих самих дій призводить до втоми та затухання домінанти, послаблення уваги. Тоді потрібна зміна діяльності або відпочинок.

На сучасному етапі вивчення фізіології уваги в мозку виявлені особливі нейрони («нейрони уваги»), які беруть участь у процесах селективної уваги.

Важливе значення для вивчення властивостей уваги має також вчення І. П. Павлова про другу сигнальну систему в її взаємодії з першою.

Вагоме місце у розробках проблеми уваги займають роботи О. Р. Лурія та його учнів (зокрема Є. Д. Хомської), в яких увага описувалася як функціональна система, робота якої забезпечується функціонуванням трьох блоків мозку: блоку підтримки певного рівня активації, блоку прийому, переробки та зберігання інформації та блоку програмування діяльності і контролю за її виконанням (подібно до когнітивістських теорій про блоки та схеми уваги та до гальперінських поглядів на увагу як контроль). Забезпечення вищих форм уваги здійснюється за участі всіх трьох блоків.

Низка властивостей зосередження пов’язана з фізіологічними явищами, що відбуваються в мозку людини: широкий обсяг уваги – при широті осередку збудження; вузькість уваги – при посиленні та розширенні гальмування сусідніх ділянок; послаблення уваги, неуважність – при слабкій збудливості діючого осередку; переключення уваги – при зміні осередків збудження.

Важлива роль у регуляції уваги належить зосередженню нервових клітин, розташованих у стовбурній частині мозку, які отримали назву ретикулярна формація. Припускають, що ретикулярна формація являє собою комплекс декількох систем, одні з яких забезпечує активізацію орієнтувального рефлексу, другі – захисного, а треті – харчового.

Таким чином, фізіологічними основами уваги є:

· наявність ділянок кори головного мозку з підвищеною в даний момент збуджуваністю;

· утворення умовно-рефлекторних зв’язків і успішне вироблення диференціювання;

· наявність негативної індукції між ділянками з підвищеною і зниженою збуджуваністю;

· наявність явища домінанти.

Дослідження Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина показали, що якості уваги залежать від властивостей нервової системи людини. Виявилося, що людям із слабкою нервовою системою додаткові подразники заважають зосередитися, а із сильною – навіть підвищують концентрацію уваги.

На закінчення відзначимо, що з позицій системної психофізіології (Ю. І. Александров та В. Б. Швирков) увага розглядається не як самостійний психічний процес, а як відбиття таких міжсистемних відносин поточної діяльності, які забезпечують ефективність цієї діяльності. Подібні точки зору на проблему уваги висловлювалися в роботах дослідників У. Найссера, Б. М. Величковського та ін.).

Види уваги

У психології описаний ряд різновидів уваги. У залежності від того, де знаходиться об’єкт уваги – у зовнішньому (матеріальні об’єкти, дії) чи у суб’єктивному світі особистості (власні думки, почуття, переживання), виділяють зовнішнюівнутрішню увагу.

Зовнішня(сенсорно-перцептивна) увага спрямована на навколишній світ, тобто на об’єкти, які безпосередньо впливають на органи чуття. Така увага виявляється у відповідній позі людини, пристосуванні рецепторів, орієнтувальних рухах голови, очей та інших органів, особливій міміці (міміка уваги), певному напруженні м’язів, затримці інших побічних рухів. Наявність перцептивної уваги збільшує чутливість органів сприймання, сприяє ясності і чіткості відображення об’єктів та прискорює його. Зовнішня увага має місце також у виконанні виробничих актів, письмових завдань, грі на музичних інструментах, виконанні фізичних вправ. Така увага (рухова або моторна) може проявлятися у вигляді очікування початку якої-небудь дії (спортсмен на старті), що виявляється у відповідній позі, мобілізації необхідних для дії груп м’язів, гальмуванні зайвих дій, готовності реагувати за першим сигналом. Різниця між перцептивною і моторною увагою дуже відносна, тому що в сприйманні об’єктів завжди є рухові елементи, а у виконанні рухових актів – перцептивні. Перцептивна і рухова увага може бути як мимовільною, так і довільною.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні психічні процеси, думки і переживання, на зв’язки та відношення предметів і явищ зовнішнього світу, які існують в уявлення людини та її думках.

Зовнішня увага є необхідною умовою пізнання і перетворення людиною оточуючого світу, внутрішня – необхідна умова самопізнання і самовиховання.

Важливу роль у здійсненні внутрішньої уваги відіграє мова, зокрема внутрішня. Зовнішнім виявом внутрішньої уваги є стриманість рухів, заглиблення людини у саму себе (розв’язування про себе подумки арифметичних та інших задач, акти обдумування різних питань, роздумування, пригадування, самоспостереження тощо).

Генетично внутрішня увага виникає пізніше, ніж зовнішня. Вона також буває як мимовільною, так і довільною. Будучи наслідком виникнення і розвитку розумової діяльності особистості, вона є водночас необхідною умовою успішного її здійснення. Особливо важлива вона там, де виконання людиною завдання потребує тривалої внутрішньої підготовки (виношування задуму, обдумування шляхів його реалізації, розміркування над певною проблемою т. ін.).

Зовнішня і внутрішня увага завжди виступають в єдності. Будь-яка діяльність людини вимагає спрямованості її психічних процесів як на зовнішні об’єкти, так і на свої власні думки та переживання.

Залежно від того, яким співвідношенням зовнішніх і внутрішніх умов визначається увага, тобто від наявності цільової спрямованості і рівня необхідних вольових зусиль розрізняють мимовільну (ненавмисну) і довільну (навмисну) увагу.

Під мимовільною розуміють таку увагу, яка не потребує від людини вольового зусилля і здійснюється без її попереднього наміру бути уважною. Її часто називають пасивною або вимушеною, тому що вона виникає і підтримується незалежно від свідомості людини. Мимовільна увага породжується предметами й явищами об’єктивної дійсності, які вражають людину своєю яскравістю, силою, раптовістю виникнення або зникнення тощо (яскраве світло, сильні несподівані звуки, раптова тиша після тривалого шуму).

Мимовільну увагу викликають два типи причин: об’єктивні особливості навколишніх предметів і явищ (інтенсивність, новизна, динамічність, контрастність) і суб’єктивні фактори, у яких виявляється вибіркове ставлення людини до навколишнього світу. До суб’єктивних причин відносимо відповідність зовнішніх подразників внутрішньому стану людини і, перш за все, її потребам (наприклад, голодна людина мимоволі звертає увагу на запах їжі, прислухається до розмови про страву). Дію цих причин фізіологічно можна пояснити запропонованим О. О. Ухтомським принципом домінанти. До цих причин віднесемо ті, які пов’язуються із загальною спрямованістю особистості. Те, що понад усе цікавить людину і складає сферу її інтересів (у тому числі і професійних), звертає на себе увагу навіть тоді, коли з цим ми зустрілися випадково. Загальна спрямованість особистості і наявність минулого досвіду безпосередньо позначається на виникненні мимовільної уваги. Також серед причин, які викликають мимовільну увагу, слід назвати ті почуття, які викликає у нас діючий подразник. Отже, таку увагу можна назвати переважно емоційною.

Мимовільна увага за своїм походженням буває безумовнорефлекторною і умовнорефлекторною. Безумовнорефлекторна мимовільна увага є природжена увага. Вона викликається в людини подразниками, які безпосередньо зв’язані з основними формами її життєдіяльності. Так, дитина завжди уважна до подразників, які завдають їй болю, або до змін у своєму організмі, які викликають відчуття голоду, спраги тощо. Сюди ж віднесемо ті подразники, які мимоволі викликають у людини так звані орієнтувальні, дослідницькі рефлекси. Це незвичні або сильні подразнення. Умовнорефлекторна мимовільна увага є не природженою, а вихованою. Вона викликається такими подразниками, які зв’язані з попереднім досвідом індивіда і стали для нього певними сигналами дійсності. Так, людина мимоволі уважна до подразників, які вказують їй на небезпеку; учень завжди виявляє увагу до шкільного дзвоника, який сигналізує про початок і кінець уроку.

Мимовільна увага, виникаючи внаслідок впливу безпосередніх подразників, здебільшого здійснюється механізмами першої сигнальної системи. Проте вища форма мимовільної уваги (умовнорефлекторна), часто зумовлюється і подразниками другої сигнальної системи, словами. Таким чином, мимовільна увага в своїх вищих формах є результатом взаємодії першої та другої сигнальних систем.

Під довільною розуміють таку увагу, яка виникає з попереднього наміру людини бути уважною і вимагає від неї певного вольового зусилля, тобто вона керується свідомою метою. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів.

У виникненні та підтриманні довільної уваги велику роль відіграє мова. Свідомо ставити перед собою завдання бути уважним до певних об’єктів, володіти своєю увагою, довільно організовувати свою психічну діяльність можна лише за допомогою мови.

Довільна увага розвивається з мимовільної, простішої. Процес переходу мимовільної уваги в довільну теж здійснюється за допомогою мови, яка дає можливість людині свідомо ставити перед собою мету бути уважною й її досягати. Ця увага найбільш інтенсивно розвивається в навчальній діяльності і відіграє в ній важливу роль.

Однією з важливих умов розвитку довільної уваги є розвиток волі.

У процесі діяльності, в міру того, як людина захоплюється працею, потреба у вольовому зусиллі поступово зменшується. Чим цікавішою стає праця, тим меншого напруження вона вимагає від людини. В результаті цього увага людини, лишаючись свідомою, цілеспрямованою, набуває нових рис – перестає потребувати вольових зусиль для свого підтримання, нагадуючи цим мимовільну увагу. Така увага називається післядовільною. У діяльності людини вона має дуже велике значення. Полегшуючи працю людини, вона, разом з тим, сприяє поліпшенню її продуктивності й якості. Особливо важливе значення післядовільна увага має в навчальній діяльності. Цікавлячись роботою, учні менше напружуються, менше втомлюються, менше розсіюють увагу, що позитивно позначається як на засвоєнні навчального матеріалу, так і на поведінці.

Поряд з індивідуальною формою уваги виділяють групову і колективну увагу. Вчитель на уроці має справу з усіма цими формами уваги. Колективна увага виявляється у зосередженості всіх учнів класу на одному об’єкті (розповіді вчителя, наочному посібнику, відповіді учня і т. ін.). І хоча колективна увага складається з зосередження самостійно працюючих учнів, на неї не можна механічно переносити закономірності індивідуальної уваги. У колективній увазі виявляються багато феноменів групової психології: психологічне зараження, взаємодія, групове навіювання, змагання та ін., вплив яких на увагу групи людей винятково великий. Під груповою увагою розуміють зосередженість уваги групи учнів на власному об’єкті в умовах роботи в колективі (наприклад, при виконанні лабораторних робіт). Індивідуальна увага – це зосередження свідомості індивіда на своєму завданні (контрольна робота, виконання вправ тощо).