Види психічних властивостей 3 страница
У мозку немовби представлена модель бажаного результату, з яким порівнюється те, що фактично досягнуто. Якщо ж одержаний результат не відповідає заданій програмі, то корекція рухового акту й тренування ефекторної системи продовжується до досягнення автоматизму. Апарат "випереджаючого відображення" — "акцептор дії" — контролює результати дій і зіставляє їх з поставленою метою. Відповідно до концепції функціональних систем академіка П. К. Анохіна мовному втіленню кожного слова, кожної фрази передує формування в мозку "контрольного апарата" (акцептор дії), що стежить за правильністю їхнього проголошення. У складну організацію мовної діяльності залучені різні види механізмів самоконтролю: слуховий, зоровий, кінестетичний й ін.
43. ПЕРЕРАХУЙТЕ ВИДИ УВАГИ І ДАЙТЕ ЇХ КОРОТКУ ХАРАКТЕРИСТИКУ
Види уваги: 1)зовнішня (зосередж.на оточуючих об’єктах) 2)внутрішня (зосер.на реакціях організму) 3)мимовільна (швидка рефлект реакція на щось неординарне) 4)довільна (докладання зусиль для зосередження уваги) 5)післядовільна 6)групова («мозковий штурм»; увага певної групи людей) 7)Індивідуальна.
42. Дайте визначення поняттю і процесу уваги.
Увага – психічний процес, що регулює ступінь зосередженості живої істоти на тих чи інших сторонах дійсності чи на своїх станах.
Є дві функції уваги: допоміжну і самостійну. В основі уваги лежить орієнтувальна реакція, тобто безумовний рефлекс, що є властивим для усіх живих істот.
Увага і людини і тварини має універсальні риси. Воно виникає в результаті новизни, складності чи інтенсивності стимулу подразника. Увага дозволяє більш істотно ознайомитися з інформацією, що поступає на рецептор і в аналізатор. Завдяки увазі, жива істота може підключити ті чи інші аналізатори, якщо потребується більш детальне вивчення того, що відбувається чи, навпаки, затормошити непотрібну активність психіки, економлячи психічну енергію.
Увага вирізняється вибірковістю. Це означає, що перш за все люди звертають увагу на те, чого вони чекають.
44. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ВЛАСТИВОСТІ УВАГИ.
В увазі виокремлюють такі її характерні властивості:
· зосередженість, яка виявляється в мірі інтенсивності концентрації на предметах розумової або фізичної діяльності. Зосередженість, тобто концентрація уваги, залежить від змісту діяльності, ступеня зацікавленості, звички зосереджуватися тощо.
· стійкість характеризується тривалістю зосередження на об´єктах діяльності. Сила уваги зменшується за несприятливих умов діяльності (гуркіт, крики, вибухи) та залежно від ступеня втоми, стану здоров´я.
· Розосередженість - це негативна особливість уваги, зумовлена послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження в ділянках кори головного мозку
· коливання виявляються в періодичному зниженні та підвищенні зосередження. Такі періоди коливань, як засвідчили дослідження М.М. Ланге, становлять від 2-3 до 12 секунд;
· переключення - це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього вимагає діяльність. Переключення уваги з одних предметів на інші потребує належного опанування своєю увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, яких вимагає праця, вміння керувати своєю увагою, що здобувається в процесі діяльності.
· концентрація - це ступінь зосередженості на кількох певних об´єктах;
· розподіл виявляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності або одночасно контролює кілька об´єктів. Передумовою такого переключення є те, що одна дія звична, виконується автоматично, а інша - свідомо.
· спрямованість - це утримання під контролем лише тих чи інших об´єктів. Ступінь уваги - це характеристика її інтенсивності
· обсяг - це така кількість елементів, які увага може охопити і сприйняти в найкоротший час.. Обсяг уваги визначають як кількість простих вражень або стимулів, усвідомлюваних чітко.
· розсіяність - це перестрибування від одного зовнішнього об´єкта до іншого. Увага людини за мінімальної вольової регуляції підпорядковується зовнішнім обставинам.
Особливості виявлення властивостей уваги залежать від стану, інтенсивності, спрямованості та мотивації і пізнавальної, й емоційно-вольової діяльності.
45. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ ВІДЧУТТЯ
Фізіологічною основою відчуття являються процеси нервового збудження, що відбуваються в спеціальних нервових механізмах, аналізаторах. Функція аналізаторів полягає в розкладі на окремі елементи складних впливів від зовнішнього та внутрішнього оточення. Фізіологічну основу відчуття складають складні різноманітні умовно рефлекторні процеси. Аналізатори являють собою «саморегулівні» нервові (рус. приборы) прилади, що діють за принципом зворотної дії. Таким чином відбувається краще пристосування рецепторів до сприйняття подразника (напр., поворот в сторону подразника), посилення чи послаблення процесів збудження та гальмування в периферичних нервових приладах та ін. Таким чином функцію аналізатора не можна розглядати як просто проведення нервового збудження від рецептора до кори головного мозку. Велику роль в їх діяльності відіграють різні рефлекторні зв’язки, що регулюють певним чином як роботу рецепторів та і втягують в загальну діяльність інші аналізатори. Так напр., сильний звуковий подразник викликає не тільки слухові відчуття , але і розширення зіниць та підвищення світлової чутливості сітківки ока.
46. ДАЙТЕ ВИЗНАЧЕННЯ ЧУТЛИВОСТІ Й ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ЗАКОН ВЕБЕРА-ФЕХНЕРА.
Чутливість - це властивість аналізатора реагувати на відповідний подразник. Спеціальні дослідження показали, що подразник викликає в призначеному для нього аналізаторі відчуття тільки тоді, коли володіє достатньою силою та інтенсивністю. Мінімальна інтенсивність подразника, здатна викликати відчуття, називається нижнім абсолютним порогомвідчуття. Максимальна інтенсивінсть подразника, здатна викликати больові відчуття у призначеного для даного подразника аналізатора, називається верхнім абсолютним порогом чутливості. Крмі абсолютного порогу чутливості існує ще й поріг розрізнення. Поріг розрізнення - це мінімальний приріст сили подразника, при якому змінюється інтенсивність відчуття. Поріг розрізення для кожного аналізатора - величина постійна. Так, для слухового аналізатора поріг розрізення дорівнює 1/10, для зорового 1/60. Це означає: для того, щоб людина відчула звук як більш гучний, його сила має збільшитись на 1/10 в порівнянні з початковою. Інакше людське вухо не помітить різниці.
На своєрідності порогів розрізнення грунтується один з основних законів, що стосуються відчуттів. Він названий за іменами німецьких вчених, які вперше сформулювали його в середині ХІХ століття: Ернста Вебера та Густава Фехнера. Закон Вебера-Фехнера відображає тенденцію до більш повільного росту сили відчуття в порівнянні з ростом сили подразника. Точне його формулювання таке: сила відчуття знаходиться в логарифмічній залежності від сили подразника, а саме: зміна сили відчуття пропорційна десятковому логарифму сили подразника. Ця логарифмічна залежність надзвичайно важлива для розроблювачів теле- та відеоапаратури, оскільки допомагає обчислити, наскільки інтенсивним має бути сигнал, щоб він відчувався точно та без спотворень.
47. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНУ ОСНОВУ СПРИЙМАННЯ.
За своєю природою сприймання як і відчуття має рефлекторний характер. В своїх роботах І.П.Павлов показав, що в основі сприймання лежать умовні рефлекси, які утворюються в корі великих півкуль при дії на органи чуття людини різноманітних комплексних подразників. У порівнянні з відчуттями сприймання є вищою формою аналітико-синтетичної діяльності мозку.
В основі сприймання лежать два види нервових зв'язків, а саме: нервові зв'язки, що утворюються в межах одного аналізатора, коли діючий на рецептор подразник є однієї модальності, і між аналізаторні зв'язки, коли діючий подразник є комплексним. Наприклад, в основі сприймання музикальної мелодії лежать внутріаналізаторні нервові зв'язки. При сприйманні учнем на уроці навчального матеріалу він бачить вчителя, слухає його розповідь і робить записи в зошиті Комплекс діючих подразників викликає збудження у слухових, зорових і рухових рецепторах, які передаються в мозкові центри. В результаті дії кори великих півкуль утворюються складні системи тимчасових нервових зв'язків, що забезпечують цілісність сприймання. В цьому випадку в основі сприймання лежать між аналізаторні тимчасові зв'язки.
Важливу функцію в процесі людського сприймання виконує друга сигнальна система. Вона визначає зміст людського сприймання, позначає предмет, надає сприйманню людини довільний характер.
Таким чином, фізіологічною основою сприймання є системи внутріаналізаторних і між аналізаторних нервових зв'язків, що забезпечують необхідну цілісність і предметність сприймання.
48. НАЗВІТЬ І ПОЯСНІТЬ ОСНОВНІ ВЛАСТИВОСТІ ЛЮДСЬКОГО СПРИЙМАННЯ
Назвіть і поясніть основні властивості людського сприймання.
Основними властивостями сприймання є предметність, цілісність, структурність, константність, вибірковість та усвідомленість.
Предметність сприймання означає, що людина сприймає світ не у вигляді окремих відчуттів, а у формі окремих предметів, що протистоять їй.
Цілісність сприймання виникає внаслідок аналізу і синтезу комплексних подразників, які доповнюють відчуття необхідними елементами.Структурність пов’язана зі сприйманням взаємозв’язків між елементами відчуттів, що забезпечує цілісний образ предмета.
Константність сприймання характеризується відносною постійністю властивостей предметів незалежно від умов сприймання. У процесі праці вона проявляється в константності сприймання кольору незалежно від освітлення, величини предмета — незалежно від віддалі, форми предмета — при зміні його положення, предметної ситуації як єдиного цілого.
Вибірковість сприймання полягає у виокремленні одних об’єктів серед багатьох інших, які діють на людину.
Усвідомленість сприймання означає, що сприйнятий предмет може бути віднесений до певного класу, визначений і узагальнений словом.
Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності.
49. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАД, ПРИНАЙМНІ, ДВОХ ІЛЮЗІЙ І ПОЯСНІТЬ ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНУ ПРИРОДУ ЇХНЬОГО ВИНИКНЕННЯ.
Ілюзіями називають неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори.
Ілюзії зумовлюються різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв’язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.
Ось, наприклад, м’язова ілюзія. Перед обстежуваним лежать дві коробки однакової форми і ваги, але різні за розміром: одна більша, друга менша. Обстежуваному менша коробка здається важчою. Сприймання в цьому разі має ілюзорний характер. Пояснюється помилка динамічним стереотипом, який до цього був вироблений у обстежуваного. В процесі зорового сприймання більша коробка сприймається як важча, а менша – як легша, оскільки так часто буває у житті. Тому м’язам тієї руки, яка підіймає велику коробку надається більше напруження, а м’язам другої руки – меншого. Через це невелика коробка сприймається як важча.
Особливо поширеними є оптичні ілюзії. Дві лінії однакової довжини сприймаються нами як різні за довжиною: та лінія, на кінцях якої накреслено кути, обернені відкритою стороною до неї, здається коротшою. Спеціальні спостереження показали, що велика кількість людей перебільшують довжину вертикальних ліній порівняно з горизонтальними. На цій підставі виникає ілюзія переоцінки.
Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.
Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина у горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну – подовжує. Дзеркальна стінка розширює приміщення, створює ілюзію простору.
Ілюзії мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприймання, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприймання, образне передбачення побаченого, дефекти зору.
Та хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприймання можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприймання.
50. ПОЯСНІТЬ, ЩО СПІЛЬНОГО Й ВІДМІННОГО У ВІДЧУТТЯХ ТА СПРИЙМАННІ ЯК ПРОЦЕСАХ ПСИХІЧНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ.
Відмінне:
| Відчуття | Сприймання |
| Контактність (здійснюються при безпосередньому контакті) | Безконтактність (дає образ предмету на відстані) |
| Фрагментарність (дають фрагментарну інформацію про навколишній світ та внутрішні стани) | Цілісність (дає цілісну інформацію про навколишній світ та внутрішні стани) |
| Часткова осмисленість (наші відчуття не завжди усвідомлюються) | Осмисленість (сприйняття завжди осмислені) |
| Специфічність (спеціалізуються на конкретній інформації) | Комплексність (працює весь комплекс аналізаторів) |
Спільне те, що й відчуття, і сприймання є способами пізнання людиною навколишнього середовища і взаємодії з ним.
51. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПАМ'ЯТІ
Фізіологічною основою пам’яті є сліди попередніх нервових процесів, що зберігаються в корі завдяки пластичності нервової системи: будь-який викликаний зовнішнім подразником нервовий процес, будь то збудження або гальмування, не проходить для нервової тканини безслідно, але залишає в ній як би «слід» у вигляді певних функціональних змін, які полегшують перебіг відповідних нервових процесів при їх повторенні, а також їх повторне виникнення за відсутності подразника, що викликав їх.
52. НАВЕДІТЬ ПРИКЛАДИ ВИДІВ ПАМ'ЯТІ ЗА КРИТЕРІЄМ ТРИВАЛОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ
За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну), короткочасну та довгочасну пам'ять. В миттєвій (сенсорній) пам'яті інформація зберігається дуже короткий час (від 0,3 до 2,0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на рівні рецепторів. За допомогою цього виду пам'яті людина на дуже короткий час утримує картину зовнішнього світу. Обсяг її набагато перевищує обсяг короткочасної пам'яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко руйнується. Миттєва пам'ять в залежності від модальності аналізатора має різні підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоічна) пам'ять. Миттєва пам'ять забезпечує збереження сприйманого образу під час мигання та рухів очима та під впливом інших факторів. Інакше кажучи, за допомогою миттєвої пам'яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття світу, а також предметність сприйняття. Короткочасна пам'ять утримує інформацію, яка надходить до неї із миттєвої і довгочасної пам'яті. Час зберігання інформації в ній - від 15 до 30 сек. Ця пам'ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений. Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2 структурних одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення, тому для продуктивного використання цього виду пам'яті важливим є вміння структурувати матеріал. Короткочасна пам'ять забезпечує константність образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє управляти тривалістю збереження слідів за допомогою повторення. Довгочасна пам'ять практично не обмежена за об'ємом і тривалістю зберігання інформації. Це основне сховище досвіду людини. В нього поступає матеріал із короткочасної пам'яті, але він не знаходиться там в постійному вигляді. Цей матеріал неперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.
53. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ОСНОВНІ ВИДИ ТА ФОРМИ МИСЛЕННЯ
Теоретичне мислення - мислення , що не веде посередньо до практичної дії. Теоретичне мислення спрямоване, як правило, на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу. ( Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення)
Понятійниммисленням називається процес відображення у свідомості людини істотних зв’язків і відношень між предметами і явищами матеріального світу. Понятійне мислення — необхідна умова і зміст всякої творчої розумової праці.
Образне мислення відрізняється від понятійного тим, що матеріалом, який тут використовує людина для розв'язування задачі, постають не поняття, судження чи умовивід, а образи. Вони або безпосередньо дістаються з пам'яті або творчо відтворюються уявленням, чи навіть уявою. Такий вид мислення застосовують працівники літератури, мистецтва, взагалі люди творчої праці, які мають справу з образами. В ході розв'язування розумових задач відповідні образи уявно перетворюються так, щоб людина в результаті маніпулювання ними змогла безпосередньо побачити розв'язок задачі, яка її цікавить.
На відміну від теоретичного, практичне мислення є засобом розв'язання конкретних задач та передбачає внесення якихось дій у дійсність.
Практичне мислення може мати вигляд технічного (обслуговує процес створення і вдосконалення людиною технічних об'єктів) чи оперативного (розв'язання задач, що виникають під час управління технічними об'єктами) мислення.
Наочно-образне (образне, просторове) мислення - це розв'язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов. Дитина чотирьох-шести років, не маючи можливість діяти практично, здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття.
Наочно-дійове мислення - це розв'язування задач, поданих у наочній формі, шляхом практичних дій. Цей вид мислення виявляють деякі тварини. Так, змінюючи співвідношення елементів ситуації, в якій перебуває, дістає потрібний їй предмет.
Форми мислення:
ПОНЯТТЯ - це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв'язках І відношеннях, узагальнюються їх істотні ознаки.
Істотні ознаки - це такі ознаки, які належать об'єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об'єкти від інших об'єктів, тобто це їх найважливіші властивості, без яких вони не можуть існувати. Наприклад, істотна ознака всіх літальних апаратів полягає в тому, що вони здатні підніматися в повітря.
СУДЖЕННЯ - це форма мисленнєвого відображення, яка полягає в запереченні або утвердженні будь-якого факту, зв'язку чи відношення між предметами та явищами.
Логічний висновок - це асоціація суджень, форма мислення, за якої на основі кількох суджень виводять нове.
Умовивід –це така форма мислення, в якій ми з одного або кількох суджень виводимо нове. В умовиводах через уже наявні в нас знання ми здобуваємо нові.
54. Охарактеризуйте основні види та форми мовлення, мовні функції та процеси.
Мовлення – центральний психічний процес, що відрізняє людину від тварин. Саме завдяки мовленню існує власне людське мислення, в той же час і, передусім, теоретичне. Саме завдяки мовленню найпростіші психічні процеси – відчуття, мимовільне запам’ятовування, ситуативно обумовлені інтелектуальні дії тварин трансформуються у людини у вищі психічні функції.
Основні види та форми мовлення:
У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню та внутрішню.
У зовнішньому мовленні виділяють 2 види: усне м. (монологічне, діалогічне) та письмове. Відповідно залежно від аналізатора сприйняття зовн. мовл. може бути: чутним або видимим.
Всі ці види та підвиди мовл. мають свої особливості:
Монологічне мовл. – у формі докладу, розповіді, виступу, зв’язна, граматично корректна, що підлягає певному ритму та темпу. Її головна міссія – бути такою, яку зрозуміє аудиторія. Монолог. мовл. потребує спеціального розвитку та підготовки.
Діалогічне мовл. – найдавніший вид мовлення. Це обмін репліками. Тому діалог. мовл. контекстне (ситуативно обумовлене), дповнюється жестами, мімікою. Важливими у ній є роль інтонації, експресії. Тематично орієнтований діалог називається бесідою. Оволодіння бесідою – особливе мистецтво, як і володіння монологічним мовленням, в той час як звичайний діалог не пред’являє ніяких особливих вимог до учасників, хіба що дотримання взаємної ввічливості.
Письмове мовл. – формується значно пізніше усного. Письмо виробило зовсім нові психофізіологічні механізми мовлення. Тут слова сприймаються оком, а виробляються рукою. Письм. мовл. не має додаткових засобів впливу, крім самого слова та розділових знаків.
Саме писемність є дійсним хранителем людської культури, скарбницею та джерелом культурного розвитку людини і людства.
Внутрішнє мовлення – вид мовлення, котрий людина використовує для спілкування з самим собою: для мислення, для наказів собі, для самоаналізу.
Внутр. мовл. – це мовл. про себе. Вона відрізняється згорнутістю та короткістю. З нею не звертаються до інших людей. Вона беззвучна та мимовільна. Вунтр. мовл. органічно приймає участь у всіх мисленнєвих та саморегуляторних процесах.
Мовні функції:
1 – сигніфікативна, тобто функція позначення. Відноситься безпосередньо до головного призначення слова у його використанні – позначити: предмет, явище, бажання, відношення.
2 – комунікативна, функція передачі повідомлення, передачі знань, відношення, емоції. У комунікат. функції мовлення виділяють три сторони: інформаційну, виражальну, волевиявну.
3 – функція саморегуляції, наказу самому собі. Саме ця функція є джерелом формування складного внутрішнього світу людини та його вищих психічних функцій, таких як воля, уява, теоретичне і творче мислення, моральні почуття, свідомості в цілому.
Мовні процеси:
1. мовлення
2. слухання
3. читання
4. розуміння
Розуміння показує, що мовлення неможливе без участі мислення, як і мислення без мовлення.
55. ОПИШІТЬ ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МОВЛЕННЯ
Слово мовлення має три різних значенння:а) мовлення як діяльність, мовлення як процес;б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності;в) мовлення як ораторський жанр.Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.У межах такого терміна «мовлення» досліджуються:а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності;б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.; тощо. Органи мовлення та їх функції:Пам'ятьрепрезентує процеси збереження минулого досвіду, що дають можливість ще раз використати відоме вже в діяльності, у свідомості. У пам'яті зберігається інформація, закодована у формі образів і у формі мовних кодових одиниць і правил. Механізми пам'яті характеризуються такими властивостями: 1) запам'ятовування; 2) збереження; 3) розуміння (усвідомлення); 4) відтворення. Довготривала пам'ять– це підсистема, що забезпечує постійне збереження: мова, як правило, зберігається навіть при відсутності її повтору. Однак найкраще зберігання – це відтворення, мовлення.Короткочасна (оперативна) пам'ять – також підсистема, вона забезпечує оперативне утримання і перетворення даних, що передані з довготривалої пам'яті. Механізм оперативної пам'яті приймає від органів сприйняття мовлення інформацію у мовних формах і передає її у довготривалу пам'ять (усне чи письмове висловлювання).Мовленнєві центри мозку – керують всіма мовленнєвими операціями, а також мовною пам'яттю.Апарат вимови, механізм говоріння – органи, відомі всім людям: легені, гортань, голосові зв'язки, рот, ніс, м'яке піднебіння, рухома нижня щелепа, губи, язик.Органи аудіювання забезпечують прийом акустичних сигналів, т.т. усного мовлення.Органи письма – це умовність. Для письма людина використовує: органи зору, руки як органи діяльності; частково – ноги, тіло для опори під час писання.Письмо– вираження думки у графічному коді, обслуговують і мовленнєві центри мозку, і пам'ять, і координувальні механізми, і навіть органи вимови.Читання, як і письмо, теж – перекодування. Його забезпечує зоровий апарат, а у варіанті голосного читання – блок вимови. Таким чином, фізіологічна основа – єдина для мислення і мовлення.
56. ОПИШІТЬ МІСЦЕ РОЗТАШУВАННЯ І ФУНКЦІЇ ТРЬОХ ОСНОВНИХ МОВНИХ ЦЕНТРІВ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Єдиного мовного центру немає. Існує три центри мови: мовноруховий, слухомовний і зоровомовний. Мовноруховий центр забезпечує можливість розмовляти. Слухомовний центр відповідає за сприйняття звукової мови і розуміння мови інших людей. Зоровомовний центр, або центр читання, забезпечує здатність навчитися читати, розуміти прочитане, оволодіти письмовою мовою. Саме сукупність (інтеграція) цих центрів забезпечує мовну діяльність у різних її проявах.
Асоціативні зони об'єднують діяльність сенсорних (чутливих) і рухових центрів й забезпечують асоціативну (інтегруючу) функцію мозку. З діяльністю асоціативних центрів найбільше пов'язані вищі психічні функції: пам'ять, мова, мислення, свідомість і регулювання поведінки.
58. ОХАРАКТЕРИЗУЙТЕ ПРИЙОМИ АКТИВНОЇ УЯВИ.
Уява - психічний процес, що полягає у створенні нових образів (подань) шляхом переробки матеріалу сприйнять і уявлень, отриманих у попередньому досвіді. Уява за своєю природою активно. Воно стимулюється життєвими потребами і мотивами і здійснюється за допомогою особливих психічних дій, званих прийомами створення образів. До них відносяться: аглютинація, аналогія, акцентування, типізація, додача і переміщення.
Аглютинація (комбінування) - прийом створення нового образу шляхом суб'єктивного об'єднання елементів або частин деяких початкових об'єктів.
Аналогія - це процес створення нового, за схожістю з відомим.
Гіперболізація - виявляється у суб'єктивному перебільшенні (применшення) розмірів об'єкта або кількості частин та елементів.
Акцентування - суб'єктивне виділення і підкреслення якихось характерних для об'єкта якостей.
Типізація-прийом узагальнення безлічі споріднених об'єктів з метою виділення в них загальних, повторюваних, істотних ознак і втілення їх у новому образі.
Додача - полягає в тому, що об'єкту приписуються (додаються) не властиві йому якості або функції (чоботи-скороходи, килим-літак).
Переміщення - суб'єктивне приміщення об'єкта в нові ситуації, в яких він ніколи не був, не може бути взагалі, або в яких суб'єкт його ніколи не бачив.
Всі прийоми уяви працюють як єдина система. Тому при створенні одного образу можуть використовуватися декілька з них. У більшості випадків прийоми створення образів погано усвідомлюються суб'єктом.
59. ПОЯСНІТЬ, ЧИМ УЯВА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ОБРАЗНОГО МИСЛЕННЯ
Уява тісно пов'язана з мисленням і виступає з ним в єдності. Схожість: так само як і мислення, уява виникає в проблемній ситуації. Так само як і мислення, воно мотивується потребами особи. Відмінність: випереджаюче віддзеркалення дійсності, здійснюване в процесах уяви, відбувається в конкретно-образній формі, у вигляді яскравих представлень, а випереджаюче віддзеркалення в процесах мислення відбувається шляхом операції поняттями, що дозволяють узагальнено і опосередковано пізнавати світ.
60. ОПИШІТЬ ПСИХОЛОГІЧНУ СТРУКТУРУ ВОЛЬОВОЇ ДІЇ.
Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, яв яких мітиться всі ознаки та якості волі. Вольові дії бувають прості та складні. До простих відносяться ті, при яких людина без коливань йде до поставленої цілі, їй зрозуміло,що і яким шляхом вона буде до неї йти.
В простій вольовій дії можна виділити наступні етапи:
1) усвідомлення цілі та прагнення досягти її;
2) усвідомлення можливостей досягнення цілі;
3) прийняття рішення;
4) виконання