Лекція 5. СИСТЕМА ГРОМАДСЬКИХ ЦЕНТРІВ

План

5.1. Загальноміський центр

5.2. Передумови просторової організації

5.3. Просторові моделі

Загальноміський центр

Просторова форма організації будь-якої містобудівної системи зазвичай складається з центру і периферії. Центральні осередки містобудівних систем відзначаються найвищою соціальною активністю, яка найповніше проявляється в громадських центрах міст. Формування громадських центрів пов’язане з накопиченням у найцінніших за розташуванням на території місцях функцій, що мають високий соціальний статус та якості, які прийнято називати центральними.

Громадські центри міст можуть задовольняти потреби суспільства при розташуванні на територіях, що мають потрібні передумови для здійснення всіх необхідних просторових зв’язків сьогодні і у майбутньому. Отже, оптимальне розташування “центральних” функцій у “центральному” місці є підставою формування загальноміського громадського центру міста.

Загальноміський громадський центр міста належить до дуже складних соціально-просторових явищ і являє собою середовище, у якому здійснюються різні і багатоманітні форми громадської діяльності населення.

Важливою ознакою загальноміського громадського центру є привабливість та універсальність його середовища, що забезпечує простір для різноманітних форм спілкування. Відомо, що мешканці та гості Києва надають перевагу спілкуванню на Хрещатику та Майдані Незалежності, те саме можна сказати про вулицю Дерібасівську в Одесі та проспект Свободи у Львові.

Не можна нехтувати організовуючою і навіть виховною роллю просторового середовища громадського центру. Це середовище являє собою об’єкт духовного споживання, а також, що необхідно підкреслити, місце накопичення і формування культурних та цивілізаційних цінностей у широкому сенсі цих понять.

Отже, архітектурний образ і містобудівна організація загальноміського громадського центру повинні мати якості, здатні задовольняти і формувати високі естетичні запити і потреби, бути мірилом і генератором якості міського середовища.

Загальноміський центр - одна з найважливіших складових містобудівної системи міста. Об’ємно-планувальні параметри і функціональна побудова центру загалом визначаються такими чинниками:

- географічними та природно-кліматичними умовами місцевості;

- етапами і особливостями історичного розвитку міста;

- комплексом суспільно-економічних умов;

- характером функціонально-планувальної структури містобудівної системи.

Розвиток містобудівних систем призводить до постійного зростання обсягу центральних функцій та їх трансформації відповідно до суспільних потреб. Прикладом може бути центр Парижа, про який кажуть, що у своїй стабільності і у своєму постійному відродженні він уособлює непорушність самого міста, місце укріплення суспільної свідомості, яке зменшує відчуття небезпеки, викликане у сучасної людини прискореною урбанізацією і потрясіннями міської структури.

Унікальність загальноміського центру, його особливість відносно всіх інших елементів міста визначається не тільки концентрацією найвагоміших для цього міста видів діяльності, але і можливістю вибору різних видів поведінки та спілкування, зручністю та різноманіттям завдяки просторовій концентрації міських функцій обслуговування.

Наочним проявом цієї тенденції у просторі центру є концентрація потоків транспортного і пішохідного руху, що створює враження постійного жвавого “бігу життя”, безперервності міських процесів життєдіяльності.

Пожвавленість, людність, велика кількість відвідувачів дають змогу визначити приналежність того чи іншого простору до міського центру. Високий ступінь транспортної забезпеченості є також передумовою і наслідком його головних функцій. Ці функції повсякденно “споживаються” населенням міста та приїжджими значним чином завдяки ефективній праці міського транспорту. Говорячи про необхідність забезпечення транспортної доступності міського центру, треба мати на увазі, що загальноміський центр загалом стає головним транспортним вузлом міста та агломерації.

Загальноміський центр відіграє важливу роль образного символу міста. Просторові і територіальні характеристики центру переважно формуються під впливом чинників попереднього розвитку міста. Історичні міські центри уособлюють у своєму образі багатоманітність місцевих природно-кліматичних та історичних умов. Сукупність стійких ознак міського плану, матеріалізована у просторовій структурі центру, формує своєрідність міста і так чи інакше відтворюється у минулій, сучасній і майбутній еволюції міста.

Наприклад, відомою є роль Парижа як центрального осередка формування напрямків і тенденцій т. зв. “високої моди”. Також загальновідомою є роль фінансових структур Нью-Йорка, Лондона, Токіо у формуванні світових фінансових ринків, біржових курсів та індексів. У Парижі, Нью-Йорку, Лондоні, Токіо ці види діяльності зосереджені саме у центральній частині міста. Через це загальноміський центр є найважливішим структурним вузлом міста і найактивнішою складовою загальної міської структури.

Центр більше від інших елементів структури міста забезпечує спадкоємність його розвитку. З одного боку, територіальний розвиток міста обумовлює функціонально-просторову структуру і розміри центру, з іншого - активне перетворення центру значно впливає на розвиток міста загалом.

У багатьох великих містах та агломераціях активно формується поліцентрична система міських центрівку якій значна частина обслуговуючих функцій переноситься з ядра центру на його периферію, тобто у підцентри.

Відомим є приклад формування нового ділового центру Дефанс у Парижі, основною метою створення якого протягом 1960-1970-х років було розвантаження історичного центру міста.

В уяві переважної більшості людей узагальнений образ Києва, Львова, Санкт-Петербурга, Одеси, Кракова, Праги, Парижа, Риму, Афін, Лондона асоціюється саме з історично сформованим центральним осередком міста. Тим більше це стосується малих міст, наприклад, Жовкви і Кам’янця-Подільського, Бережан і Бучача, Острога і Самбора в Україні, Замостя і Сандомира в Польщі, Веймара і Галле в Німеччині, Табора і Кардових Вар у Чехії, Дубровника і Спліта у Хорватії.

Однак у містобудівному сенсі поняття “центр” сьогодні заміняється поняттям “центральна частина міста”, оскільки в процесі територіального розширення міста (особливо великого) функції його центру можуть локалізуватися на ділянках, віддалених від історичного міського осередку.

Сьогодні щодо великих міст треба говорити про просторову систему загальноміського центру, яка охоплює найважливіші вузли міста і становить структурно-функціональну основу його просторово-планувальної побудови.

Спеціалізовані міські центри

Для розвитку сучасних міст характерне формування спеціалізованих міських центрів, діяльність яких підпорядкована певній провідній функції. За своїм призначенням спеціалізовані центри доволі різноманітні, їх можуть формувати: заклади культури та освіти; комплекси вищих і середніх навчальних закладів; лікувальні та оздоровчі установи; спортивні комплекси; виставкові комплекси та музеї; науково-дослідні установи; великі об’єкти торгівлі тощо.

Спеціалізовані центри можуть розташовуватися на території міста та у приміській зоні і обслуговувати не тільки певне поселення, але і регіон, країну або мати міжнародне значення. Формування таких центрів переважно у найзначніших та великих містах загалом обумовлене тим, що окремі міські функції вже не мають необхідного простору для їх подальшого розвитку у сформованій структурі центру міста. Тому необхідно шукати нові території, які повинні мати зручні пов’язання (насамперед транспортні) з територіями загальноміського центру та об’єктами зовнішнього транспорту.

Впродовж XX ст. у містобудівній формі спеціалізованих осередків активно розвивалися комплекси вищих навчальних закладів. Це явище характерне передусім для США і Великобританії, де великі університети займають значні території на периферії міст, наприклад, т. зв. “кампуси” Гарвардського університету та Массачусетського технологічного інституту, комплекси Оксфордського і Кембриджського університетів.

В Україні ця тенденція характерна для вузів Києва та Харкова, прикладом може бути також комплекс Національного аграрного університету в Дублянах на передмісті Львова.

Лікувальні та оздоровчі установи формують спеціалізовані центри у містах-курортах Моршині, Трускавці, Євпаторії, Ялті, Алуніті. Комплекси таких установ займають значні території та формують оздоровчі осередки на Великому Фонтані і у Лузанівці та Чорноморці в Одесі.

Спортивні комплекси універсального або спеціалізованого призначення також формують свої осередки. Такі об’єкти переважно потребують великих територій та зручних транспортних сполучень для швидкого обслуговування учас-ників-спортсменів та глядачів. Особливо це стосується комплексів, де відбуваються великі міжнародні змагання, наприклад, олімпійські ігри.

Архітектура споруд та містобудівні вирішення олімпійських комплексів у другій половині XX ст. у більшості випадків демонстрували прогресивні способи вирішення функціональних проблем та формування архітектурного образу. Увійшли в історію архітектури олімпійські споруди у Римі 1960 р., Токіо 1964 р., Москві 1980 р., Монреалі 1988 р., Атланті 1996 р., Сиднеї 2000 р., Афінах 2004 р., Пекіні 2008 р.

Демонстрація досягнень людської цивілізації завжди була лейтмотивом містобудівної організації та архітектурного образу міжнародних всесвітніх виставок, відомих сьогодні як ЕКСПО, для яких будувалися великі виставкові комплекси. Всім знайома Ейфелева вежа, збудована у Парижі з нагоди всесвітньої виставки 1899 р. Якщо ознакою ЕКСПО 1958 у Брюсселі був “Атоміум” - споруда-скульптура, що символізувала освоєння людством атомної енергії, то на роль символу ЕКСПО 2000 у Ганновері претендував “екологічний” японський павільйон, збудований з картону і тканини.

ЕКСПО 2000 працювало під гаслом “Людина - природа - техніка: народження нового світу”, експозиції країн та організацій були розгорнуті на площі 170 га. Протягом п’яти місяців роботи виставку відвідало понад ЗО млн. відвідувачів з усього світу. Зрозуміло, що організація виставки вимагала перебудови інфраструктури обслуговування і транспорту міста загалом, особливу увагу було звернено на усунення та переробку сміття, для чого збудовано новий сміттєпереробний завод.

Важлива роль у просторі багатьох міст належить музейним та історико-культурним комплексам. До них належать історико-культурні заповідники, музеї архітектури під відкритим небом, меморіальні комплекси.

На високому правому березі Дніпра розташований Києво-Печерський істо-рико-культурний заповідник та меморіальний комплекс “Тарасова гора” у Каневі, на стрімких скелях над Чорним морем знаходиться історико-культурний заповідник “Генуезька фортеця” в Судаку. Мальовничі паркові території займають музеї народної архітектури та побуту у Києві, Львові, Ужгороді, музей макетів шедеврів світової архітектури у Клагенфурті.

Протягом XX ст. набули швидкого розвитку науково-дослідні центри, розташовані у нових дільницях та у приміських зонах великих міст. До найвідо-міших належить Стенфордський індустріальний парк (СІП) у південному секторі приміської зони Сан-Франціско, заснований у 1951 р. на території одноіменного університету. Наприкінці XX ст. до складу СІП входило понад 90 фірм, в яких працювало 25 тис. осіб, тут, наприклад, знаходиться головна резиденція корпорації “Гюлетт-Паккард”, а також лабораторії фірм “АМД” та “Інтел”.

Швидкий розвиток автомобілізації у розвинутих країнах, починаючи з 1950-х рр., обумовив виникнення і розвиток великих торгових центрів на передмістях та у приміських зонах міст, т.зв. “супермаркетів”, “гіпермаркетів” та “молів”.

Великі торгові центри, маючи майже необмежений асортимент товарів, розраховані на заспокоєння потреб будь-якого клієнта. Вважається, що типовим клієнтом супермаркету є власник авто, який (разом з сім’єю) купує необхідні товари у певній періодичності, наприклад, “раз на тиждень”. Поряд з супермаркетами все частіше розташовуються спеціалізовані торгові центри, які пропонують найширший асортимент товарів одного виду, наприклад, меблів.

У містах України формування мережі периферійних торгових центрів почалося на зламі ХХ-ХХІ ст. і знаходиться у початковій фазі, що пов’язано з нижчим у 3-4 рази рівнем автомобілізації порівняно з розвиненими країнами, однак темпи розвитку значні. Наприклад, у Львові мережа супермаркетів налічує понад ЗО об’єктів, функціонують оптовий гіпермаркет МЕТРО та гіпермаркет будівельних матеріалів ЕПІЦЕНТР, багатофункційний торгово-розважальний комплекс “Кінг Крос Леополіс”.