Мал. 32. Зміна зіниць після смерті

інвалідом. Коли за цей час реанімація не дає результатів, настає біологічна смерть.

Біологічна смерть характеризується наявністю абсолютних ознак смерті. Такими ознаками є каламутна рогівка ока, яка швидко висихає. Якщо стиснути око з боків пальцями, то розширена колоподібна зіниця (мал. 32, а) набуває вигляду щілини (мал. 32, б), що нагадує котяче око. Через деякий час кров під власною масою перетікає у тканини, що лежать нижче, утворюючи трупні плями. У людини, яка лежить на спині, вони спочатку з'являються на лопатках та сідницях.

Через 2—4 год після смерті починається трупне задубіння. Воно зумовлене напруженням усіх м'язів тіла в результаті біохімічних процесів розкладу. У цьому стані тілу неможливо надати іншого положення.

Отже, якщо немає впевненості, що наступили абсолютні ознаки смерті, слід негайно вжити заходів щодо реанімації потерпілого.

§ 29. Непрямий масаж серця і штучна вентиляція легенів

Суть штучної вентиляції легенів (штучного дихання) полягає у примусовому введенні повітря в легені. Вона застосовується у випадках зупинки дихання, а також за наявності неправильного чи майже непомітного дихання. Найефективніше цей прийом проводити за допомогою спеціальних апаратів для штучного дихання (типу РПА-1) чи S-подібної трубки для введення у гортань (мал. 33). У разі відсутності таких пристроїв штучну вентиляцію легенів проводять різними способами. Найкращим з них є спосіб «з рота в рот», оскільки у цьому випадку в легені потерпілого потрапляє близько 1,5 л повітря, що дорівнює об'єму одного глибокого вдиху.

Перш ніж приступити до процедури вдування повітря, слід покласти потерпілого на спину і перевірити прохідність дихальних шляхів, що є основною умовою для ефективного штучного дихання. Голову максимально відводять назад. Якщо щелепи

стиснуті, слід натиснути на підборіддя і відкрити рот. Потім за допомогою серветки очистити рот потерпілого від слини, слизу чи блювотних мас; на ротовий отвір покласти серветку і затиснути пальцями ніс. Далі слід зробити глибокий вдих, прикласти свої губи до губів потерпілого, створивши герметичність, і з силою вдути повітря.

Щоразу необхідно вдувати таку порцію повітря, яка викликала б максимально повне розширення легенів, що можна спостерігати за рухом грудної клітки. Невеликі порції повітря не дають ефекту. Повітря вдувають ритмічно 16—18 раз на хвилину до появи у потерпілого власного дихання.

Якщо у потерпілого є переломи щелеп чи складні поранення ротової порожнини, штучне дихання можна проводити методом «з рота в ніс», при цьому рот потерпілого повинен бути закритий, а проводиться через ніс.

У разі численних ушкоджень голови, обличчя, коли зазначеними способами провести вентиляцію легенів неможливо, застосовують метод Сільвестра. Він менш ефективний, але також дає позитивні результати.

Якщо штучне дихання проводиться методом Сільвестра, потерпілий лежить на спині, а реаніматор стоїть на колінах у головах. Слід взяти руки потерпілого за передпліччя і різко підняти їх угору, далі повільно відвести назад за себе і розвести у сторони. Так відбувається вдих, при цьому грудна клітка розтягується. Потім передпліччя потерпілого кладуть на нижню частину грудної клітки і стискують її. Відбувається видих.

Існує також ще один прийом — прийом Калістова, який ще менш ефективний, але у деяких випадках під час численних уражень всього тіла, що супроводжуються переломами щелеп, верхніх кінцівок тощо може дати позитивний результат.

Потерпілого вкладають на живіт, голову повертають набік і підкладають під неї одяг. Далі беруть потерпілого за плечі чи ключиці, піднімають верхню частину тулуба на 10 см і опускають. Під час підняття тулуба відбувається вдих внаслідок розтягування грудної клітки, під час опускання -— видих внаслідок її здавлювання. Для зручності підняття тулуба можна використати зв'язані пояси, пропущені під пахвами.

Під час раптового припинення серцевої діяльності, основною

Мал. 33. Апарат для штучної вентиляції легенів РПА-1.

Мал. 34. Непрямий масаж серця.

ознакою якого є відсутність пульсу, застосовують непрямий масаж серця. Потерпілого кладуть на тверду поверхню, а реаніматор стає з лівого від нього боку. Свої долоні він кладе одну на одну на ділянку нижньої третини груднини потерпілого. Енергійними поштовхами 50—60 раз на хвилину натискує на грудну клітку. Після кожного поштовху руки повністю розслаблює, щоб дати можливість грудній клітці розправитися. Передня стінка грудної клітки повинна зміщуватися на глибину не менш ніж 3—4 см.

Непрямий масаж серця краще проводити одночасно (мал. 34) зі штучним диханням. У цьому випадку допомогу потерпілому повинні подавати дві, а краще — три людини. Одна робить штучну вентиляцію методом «з рота в рот», друга — непрямий масаж серця, а третя, перебуваючи праворуч, підтримує голову потерпілого і повинна бути готовою змінити когось з перших двох, щоб процес реанімації не припинявся і тривав необхідний проміжок часу.

Під час вдування повітря натискувати на грудну клітку не можна. Ці засоби застосовують поперемінно. Після кожного вдування повинно бути 4—5 поштовхів.

Проводячи непрямий масаж серця літнім людям, слід пам'ятати, що кістки у них мало еластичні, тому слід діяти обережно, щоб не зламати ребра.

Дітям непрямий масаж серця проводять не долонями, а пальцями. Такий масаж протипоказаний у разі поранень грудної клітки і серця, пневмотораксу.