Категорії з духовної культури народів. Свято, обряд, традиція, ритуал, звичай, побут, пережиток, інновація

Свято – це багатогранне суспільне явище. Відображаючи життя окремої людини і суспільства в цілому, воно сприяє формуванню духовності людини і перетворюється на соціально-культурну цінність суспільства. Іншими словами, свято – це сплав багатьох сторін духовного життя народу. Історичне коріння свята заглиблене у сиву давнину, воно тісно пов’язане з магією, ритуалом, трудовою діяльністю, світосприйняттям, ціннісними орієнтаціями та й способом життя взагалі. Свято виконує важливі соціальні функції: компенсаторну, естетичну, моральну. Свято завжди має оптимістичний, життєстверджувальний характер; його змістовний бік виражений духовно-припіднятим налаштуванням. Особливе значення у святі має його естетична складова: емоційна насиченість змісту, виразність, експресивність, видовищність, елементи карнавальності, театралізація. У святі втілені комічні, гумористичні і сатиричні аспекти культури.” Свята поділяються на релігійні, державні, професійні, національні, національно-народні та ін. Серед національно-народних свят виділяється карнавал, який визначений як вуличне дійство, що своїм корінням сягає часів Римської імперії, її мистецтва і культури

Обря́д — традиційні символічні дії, що в образній формі виражають соціально визначні події в житті людини та соціуму. Першооснову обряду етнографи вбачають у виробничій діяльності та соціальних відносинах. Це характерне як для вітчизняних, так і для зарубіжних дослідників. Французький етнолог Арнольд ван Геннеп указує, що головна мета обрядів — забезпечити людині перехід від одного певного стану до іншого й у символічних діях відзначити етапи людського життя. А. П. Пономарьов характеризує обряд як сукупність традиційних умовних дій, котрі в образно-символічній формі виражають установлені зв'язки людей з природою та поміж собою. Ю. В. Бромлей у характеристиці обрядів указує на стереотипні форми масової поведінки, що мають вираження в повторенні стандартизованих дій. Підкреслюючи символічний характер, він наголошує на позбавленості доцільності та вказує на соціальну функцію — прилучення до домінуючої системи нормативних вимог. На думку В. А. Руднєва, обряд — це «традиційна, загальноприйнята ігрова театралізована дія». В. Н. Горовий підкреслює, що особливістю обряду є синтез у ньому різних видів мистецтв, що дає можливість впливати не тільки на розум, але й на почуття учасників.

Тради́ція — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.

Традиція (від лат. traditio — передача) — це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будь-якому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т. д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів.

Ритуа́л (від лат. ritualis (обрядовий), від — лат. ritus — «релігійний обряд») — дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили.

Ритуалом слід вважати обряди надзвичайно урочистого, демонстративного характеру, де форма виконання жорстко регламентована. До ритуалу відносяться норми складних символічних дій, що історично виникли або були навмисно встановлені й система яких набула жорсткої канонізації. Ритуал являє собою демонстрацію форми, що втілює не стільки змістовність цінностей, скільки ставлення до них — визначення, повагу.

Ритуал наповнює змістом ситуацію і поведінку в ній, дає відчуття початку чи завершення подій. Це забезпечує почуття доцільності, немарності поведінки, особливості моменту, правильності того що відбувається, є маркером завершеності подій. Спільне виконання громадських ритуалів стверджує єдність, дає можливість відчути свою причетність до спільноти та її життя.

По́бут — Загальний уклад життя; сукупність звичаїв, властивостей якому-небудь народу, певній соціальній групі; повсякденне життя: народний побут, сучасний побут, домашній побут, служба побуту, у побуті. позавиробнича сфера діяльності людей, пов'язана з задоволенням ними своїх власних матеріальних та культурних потреб (житло, одяг, їжа, відпочинок тощо). Побут також охоплює звичаї, обряди, традиції, які відображають особливості життя конкретного класу, нації, народності, етнічної групи.

Пережитки,«залишкові» явища минулого (суспільні стосунки, традиції, звичаї, норми і стандарти поведінки, ідеї, погляди, вистави, смаки), що зберігаються в умовах нового суспільного устрою, при вищому рівні соціально-економічного розвитку.