Роль мови в реалізації міжособових відносин
Як правило, велика кількість проблем виникає при перекладі інформації із однієї мови на іншу. Перекладачі знають, що абсолютно точний переклад неможливий через різні картини світу, створених різними мовами. Найбільш частим випадком такої мовної невідповідності є відсутність точного еквівалента для вираження того або іншого поняття, і навіть відсутність самого поняття. Це пов'язане з тим, що поняття або предмети, позначувані такими словами, є унікальними для даної культури, а в інших культурах відсутні й, отже, там немає відповідних слів для їхнього вираження.
Так, в українській мові немає „елю” або „віскі”, а виходить, немає й відповідних слів на нашій мові. А в англійській мові немає слів для „млинців”, „борщу”, „горілки” і т.д. Подібні проблеми більшою мірою притаманні для готельного бізнесу чим для ресторанного через часте відвідування готелів, проведення різних нарад, прийомів і бесід з іноземними клієнтами та партнерами.
Крім проблем із лексико-фразеологічною сполучуваністю слів існує конфлікт між культурними виставами різних народів про ті предмети і явища реальності, які позначені еквівалентними словами цих мов. Ці культурні вистави звичайно обумовлюють появу різних стилістичних анотацій у словах різних мов.
Практично вся суть словесної управлінської діяльності зводиться до здійснення спонукальних мотивів. Однак ситуації волевиявлення останніх не завжди бувають однаковими: вони можуть відрізнятися за своїм компонентним складом рольовою характеристикою учасників комунікації, за часом і місцем здійснення дій і, нарешті, за задумом. Відповідно ці події в мові також діляться по-різному. По-перше, у різних ситуаціях спонукання досягається виконанням необхідної кількості мовних операцій на основі обміну, різною кількістю мовних одиниць. По-друге, спонукання, волевиявлення є свого роду загальною комунікативною рамкою, у межах якої відбувається велика кількість окремих видів мовних дій, пов'язаних з досягненням більш конкретних цілей і намірів (наказу, прохання, ради, дозволу, заборони тощо).
Можна сказати, що найменшою комунікативною одиницею є мовний мотив, який реалізує спробу мовця спонукати адресата до дії. Мотиви відбуваються у всіх сферах спілкування. Мовні мотиви актуалізуються в комунікативних подіях, що відбуваються у звичайних ситуаціях повсякденної людської життєдіяльності. Говорячи про різні властивості мовних мотивів, необхідно підкреслити, що вони можуть відігравати важливу роль у структурі діалогічних єдностей.
Типологізація змісту мовних мотивів спонукання визначається діями окремих факторів комунікативної системи, які відбивають істотні ознаки різнохарактерних спонукань в умовах комунікації. Головними з них є комунікативний статус мовця (пріоритетність або непріоритетність його позиції в даній ситуації), обов'язковість або необов'язковість виконання форм мовних дій для адресанта.
Виникнення мовних мотивів, виконаних різними формами дії, носять для слухаючого обов'язковий характер, у певній комунікативній ситуації мовець займає домінуючу пріоритетну позицію. Мовні мотиви актуалізуються в тих ситуаціях, що коли мовець займає чітко виражену певну позицію, то сама дія відбувається на користь адресата. Кожний такий мовний мотив тією чи іншою мірою визначається конкретикою комунікативної системи.
У складі мовних мотивів можна виділити кілька різновидів спонукальних мовних актів, для аналізу яких необхідно звертатися до розгляду лінгвокультурних факторів системи.
За своєю природою мовна діяльність належить до категорії "складних видів діяльності", які складаються з послідовності елементарних дій, що відбуваються в рамках логіки певної комунікативної системи. Такими мінімальними складовими мовної діяльності є мовні мотиви, акти, вчинки, за допомогою яких людина здійснює свідомо поставлену й соціально обумовлену мету, робить акт комунікації. Мовний акт має певний набір формальних і змістовних ознак, що характеризують його і як одиницю самостійного існування, і як мінімальну одиницю комунікативної системи.
Наявність типологічних лінгвокультурних універсалій обумовлюється єдністю логічного ладу мислення всіх мов, єдністю законів логіки й пізнання об'єктивного світу для носія різних мов. Ця єдність має психофізіологічну основу - "універсальний код", який не залежить від національної форми мови і є основою взаєморозуміння етносів.
Оскільки представники різних етносів мають певні національно-специфічні способи мовного відбиття об'єктивного світу, у системі мовної діяльності, крім універсального, загальнологічного відбивається те, що належить самому "етнічному духу" мови. Етнокомуникативна система відбиття мовного світу "офарблюється відповідно до етнокультурних традицій і самою здатністю мови називати невидимий світ тим або іншим способом". Саме із цими компонентами етнокомунікативної дійсності і пов'язана наявність етнічних особливостей мови. Остання в першу чергу опирається на способи виконання мовних мотивів.
Етнокомунікативні характеристики мовних актів пов'язані із загальними закономірностями побудови висловлення в тій або іншій мові. Особливості його побудови багато в чому залежать від закономірностей граматичного поля мов. Відомо, що правила, що діють у граматичних системах деяких індоєвропейських мов, допускають вживання мовних форм у спонукальних конструкціях. Однак у граматиці ряду мов існують закономірності, що регулюють вживання мовних дій у спонукальній функції. Так, при вираженні мовних актів, що мають інструктивний зміст, у українській мові звичайно широко використовуються інфінітивні обороти, тоді як в англійській ‒ дана функція характерна тільки для пасивних конструкцій.
Мовна діяльність, як і інші категорії соціальної діяльності людини, специфічно реалізується й конкретизується в певній культурі. Для різних етнокультур характерні різні форми мовної поведінки, але етнічні відмінності проявляються швидше за все не в самій суті дій, а в тому, як вони виконуються. Специфіка реалізації мовної діяльності в різних лінгвокультурах може бути пояснена як особливостями психології даного етносу, так і відмінностями в структурі мови: у структурі кожної мови є певний набір засобів, який може бути використаний для досягнення тієї або іншої мети. Ці засоби мають різні потенції мовного функціонування. Так, у лексичній і граматичній системі кожної мови є засоби, які використовуються для вираження мовних дій, спрямованих на виконання тих або інших функцій.
При лінгвокультурологічному описі функціонально-змістовної сторони одиниць мовної системи повинні бути враховані всі ті відносини, у які вступають мовці в процесі мовної діяльності і які обумовлені конкретною системою комунікації. Конкретна життєва ситуація виступає тут у ролі спонукання для здійснення такої мовної діяльності, оскільки кожний комунікативний мотив відбиває конкретну дійсність: у певному місці й у певний час, на базі певних міжособистісних відносин. Саме ці компоненти, що характеризують і комунікативну систему, так само як і компонент, що характеризує мовну діяльність, є визначальними факторами у виборі мовних засобів і в розкритті значення мовних виразів. Як правило, у лінгвокультурах існують традиційні правила здійснення мовних мотивів. Розбіжність цих правил і норм для типових випадків комунікативно-орієнтованої мовної поведінки приводить до етноспецифічних способів реалізації конкретної дії.
Таким чином, мовний мотив спонукання має етнічні характеристики. Однак важливими в цьому плані є й характеристики соціальні, що складають в сукупності з етнічними один з факторів комунікативної системи.