За формою реалізації ці функції мають дорадчий та експертний характер

Головною метою психологічної служби є забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики й управління державою до сімейних стосунків і між- особової взаємодії) і, водночас, підтримка розвитку і захист психічного здоров'я особистості громадян.

Основні завдання психологічної служби:

1. Надання допомоги органам управління у розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси у суспільстві.

2.Виконання консультативних, дорадчих та експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки та культури, в органах законо­давчої, виконавчої та судової влади.

3.Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримки індивіду­ального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних та природних катастроф.

3. Участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і мето­дик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей.

4. Координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім'єю, в галузях політичної, юридич­ної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системи соціально-психологічної служби.

5. Здійснення психометричного нагляду: розробка, упровадження і конт­роль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій. Контроль за дотриманням професійної етики.

Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів від­повідно до державних і міжнародних стандартів (за В. Г. Панком, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєвою та ін.).

Органи управління в структурі національної системи соціально-психо­логічної служби працюють на трьох рівнях: центральному, обласному, районному (міському). На кожному рівні створюються центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність та центри науково-методичного за­безпечення діяльності служби.

«Концепцією державної системи психологічної служби» визнається право на створення професійної асоціації, товариства практикуючих психологів та соці­альних працівників.

Вищим органом управління національної системи соціально-психологічної служби є Рада головних психологів відомств і областей, яка визначає напрям та зміст діяльності системи соціально-психологічної служби.

Головним управлінським, методичним та координуючим органом націо­нальної системи соціально-психологічної служби є Український науково-мето­дичний центр практичної психології і соціальної роботи.

В Концепції визначено також функції та специфіку діяльності Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи; Ради з практичної психології, до якої входять представники наукових, навчальних, прак­тичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти; головного психолога області; обласних, районних та міських центрів со- ціально-психологічної служби; порядокїх атестації, акредитаціїтїщо.

Національна система соціально-психологічної служби України створюється по основі зазначеної Концепції.

Становлення психологічної служби в Україні відбулося за так званим «відо­мчим принципом», коли кожне окреме міністерство чи відомство сформувало свою психологічну службу (наприклад, психологічна служба системи освіти). Цей принцип не можна назвати оптимальним, оскільки досі не вдалося досягнути узго­дженості між соціально-психологічними службами різних установ та відомств, що і створює певну складність у їх діяльності та не сприяє моніторингу основних напря­мів діяльності системи психологічної служби.

На сьогодні склалися психологічні служби у таких галузях як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне убезпечення, служба зайнятості тощо. ,

Діяльність психологічної служби та практикуючого психолога окремого відомства регламентується законодавством України та відповідними положення­ми певного відомства. Розглянемо це на прикладі «Положення про психологічну іпужбу системи освіти України» (додаток 9). Це Положення визначає нормативну базу діяльності психологічної служби (пункт 1.З.), мету та завдання психологічної с пужби; основні види діяльності (діагностика, корекція, реабілітація, профілактика, прогностика); рівні функціонування психологічної служби (науковий, прикладний, практичний); головні напрямки діяльності психологічної служби (консультативно- методична допомога, просвітницько-пропагандистська робота, превентивне ви­ховання). У Положенні визначаються також структура і управління психологічною службою. У структурі психологічної служби системи освіти України виділяються основні ланки:

-Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної

роботи;

- Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти або методисти районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби;

- підрозділи психологічної служби у вищих навчальних закладах III—IV рівнів ■ акредитації;

- практичні психологи і соціальні педагоги навчальних закладів усіх типів.

Окрім цього, існує ще низка нормативних документів, що регламентують діяльність психолога, зокрема, «Типове положення про центри практичної

психології і соціальної роботи» (додаток 10), «Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів» (додл ток 11); «Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструмен тарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України» (додаток 12).

Діяльність соціально-психологічної служби є одним із вирішальних чинни­ків гуманізації відносин у суспільстві, оскільки ґрунтується виключно на індивіду­альному підході до особистості людини.