СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ. Ще один вельми показовий приклад розмови по телефону

Ще один вельми показовий приклад розмови по телефону. Мама запитує в сина: “Де ти?”, син чесно відповідає: “Тут”, але при цьому нічого не повідомляє про місце, де знаходиться. Хоча слід було назвати конкретне місце, наприклад, “в гостях”, “у школі” і под.

Ще складніше уявити мовленнєву ситуацію, коли був би невідомий час породження тексту. Хоча це також можливе, якщо між відправленням

й отриманням повідомлення наявний розрив у часі. Ви отримали листа від знайомого, в якому написано “Сьогодні купив білети. Через тиждень

приїду”, але знайомий забув вказати дату купівлі білета. Коли він приїде, незрозуміло. Незрозуміло також, від якого числа треба розпочинати відраховувати тиждень, адже саме слово сьогодні не позначає ніякого конкретного дня. Якби було написано Сьогодні, першого вересня, то не

виникло б непорозуміння.

У використанні дейктичних слів, або шифтерів, тобто змінних мовних знаків, наявні певні обмеження. Якщо мовець хоче, щоб співрозмовник його зрозумів й отримав конкретну інформацію, він повинен потурбуватися про те, щоб співрозмовнику були відомі усі необхідні параметри мовленнєвої ситуації.

VII.3. Рівні розуміння тексту і типологія мовленнєвих ситуацій.Від параметрів мовленнєвої ситуації залежить розуміння не тільки слів- шифтерів, але й будь-якого тексту. В парадоксальній формі цю ідею висловив аргентинський письменник X.Л.Борхес в оповіданні “П’єр Менар, автор “Дон Кіхота””. За формою оповідання являє собою рецензію на роман “Дон Кіхот” (точніше, фрагменти роману), написане в XX ст. якимсь П’єром Менаром і яке текстуально збігається з “Дон Кіхотом” М.Сервантеса. Але, як засвідчує рецензент, це два цілком різні твори, оскільки сучасний автор зумів вкласти в той самий текст значно глибший зміст. Якщо відзосередитися від вельми оригінального завдання створити (створити, а не скопіювати!) художній твір, уже створений раніше іншою людиною, то зовнішні парадоксальні висновки виявляться якщо не зовсім незаперечними, то, певною мірою, зрозумілими. Справді, сучасний автор вкладає в текст зовсім інший зміст у силу того, що він володіє цілком іншими знаннями про світ і про літературу. Залежно від авторства значно різняться і читацькі стратегії. Умовно кажучи, підпис під текстом, а також час його написання та інші дані суттєво впливають на його сприйняття.

У повсякденній комунікації (а не тільки у вигаданій літературній) досить легко наштовхнутися на різне сприйняття тексту внаслідок реальної або потенційної зміни його авторства. Так, почувши в телевізійній програмі

фразу про можливі революції в країні, слухач-глядач розуміє її та реагує цілком по-різному залежно від того, чи виражає вона думку самого ведучого чи він цитує когось. В останньому випадку суттєвим є те, чи цитує він президента, опозиційного політичного діяча чи випадкового перехожого.

Розуміння окремої фрази або всього тексту залежить від контексту в

А.П.ЗАГНІТКО

найширшому розумінні слова, тобто від мовленнєвої ситуації, від фонду знань адресата й адресанта, від їхніх цілей і стратегій, поведінки в певний момент. Усі ці критерії постійно змінюються. Вимовляючи те саме, дві особи можуть мати на увазі різне, навіть якщо не підозрювати їх в іронії, знущанні тощо. Це можна сказати і про ту саму людину: кажучи те саме, але в різний час або різним людям, вона має на увазі різні речі.

Принципово важливим є те, що семантика тексту залежить не тільки від мовця (автора), але і від його адресата. Тут варто звернутися до

літературних прикладів. Численні інтерпретації "Божественної комедії"

Данте досить відомі. Їхній діапазон надзвичайно великий – від релігійних творів до політичної сатири. Але текст залишається тим самим. Тлумачення іншого тексту – Біблії – значно перевищує обсяг самого Священного Писання, хоча йдеться тільки про передачу змісту.

Вести мову про одну інтерпретацію не має рації. Власна інтерпретація і розуміння тексту властиві літературознавцям, критикам та ін. Їхнє розуміння не залежить безпосередньо від намірів автора (існує навіть твердження, що автор не господар свого твору), а більшою мірою визначається здібностями самого читача, який може “вкласти” в текст будь-який зміст. Множинність інтерпретацій притаманна не тільки складним текстам, але й простим, не лише літературним текстам, але і

будь-яким виголошеним словам.

Аналогічним до розуміння тексту постає сприйняття творів невербального мистецтва. Так, сприйняття чорного квадрата, безумовно, залежить від того, де його спостерігати: в музеї, на вулиці або в зошиті учня. Суттєвим є те, хто його намалював. Та й сприйняття відомого “Чорного квадрата” К.Малевича в музеї так само залежить від суб’єкта

сприйняття. Хтось взагалі не сприймає його як предмет мистецтва, хтось вкладає в нього складний і глибокий зміст.

Власне значення тексту виконує роль одного з чинників, що впливають на його розуміння, але в жодному сенсі не визначають його. Можна вважати, що наявні різні семантики і відповідно різні значення. Звідси говорять про значення в мові і значення в мовленні, про значення адресанта і про значення адресата, просто про значення і про прагматичне

значення. Значення тексту в мові зазнає певних змін внаслідок реальної комунікації (актуалізації тексту). З-поміж чинників, що впливають на ці зміни, слід наголосити умови мовленнєвої ситуації і різні характеристики адресанта й адресата: фонди їхніх знань, спільна частина фондів знань, комунікативні стратегії і под.

Один із фундаментальних описів стратегії мовленнєвої поведінки і

можливих відхилень від “прямого” смислу ґрунтовно описаний П.Грайсом. Саме він складає основу сучасних підходів у прагматиці.

VII.4. Вихідні положення постулатів П.Грайса.П.Грайс сформулював принципи прагматичного підходу і значною мірою визначив подальший розвиток прагматики. П.Грайс констатує, що діалог

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

здебільшого є спільною діяльністю його учасників. У звичній ситуації учасники діалогу визнають спільну мету або напрям діалогу. Згідно з ними вони дотримуються певного спільного принципу, який П.Грайс кваліфікує як принцип кооперації, пропонуючи таке тлумачення: “Комунікативний внесок учасників на кожному кроці діалогу повинен бути адекватним щодо того, що вимагає спільно визначена мета (напрям) діалогу”.

Поряд з принципом кооперації виділяються конкретніші постулати спілкування. Вони поділяються на чотири категорії: кількість, якість,

відношення і спосіб.

До категорії кількості належать два постулати: 1) твоє висловлення повинно містити не менше інформації, ніж вимагається (для виконання плинних завдань діалогу); 2) твоє висловлення повинно уміщувати не більше інформації, ніж вимагається (для виконання реальних завдань

діалогу).

Категорія якості репрезентована загальним постулатом: намагайся, щоб твоє висловлення було істинним. Цей постулат деталізується двома частковими підпостулатами: а) не говори того, що ти вважаєш неправдивим; б) не говори того, на що в тебе немає достатніх підстав.

Категорія відношення містить постулат: не ухиляйся від теми. Категорія способу охоплює постулат: висловлюйся ясно. Останній

розкривається чотирма частковими підпостулатами: а) уникай незрозумілих висловів; б) уникай неоднозначності; в) будь лаконічний (уникай непотрібного багатослів’я); г) будь організований.

П.Грайс наголошує, що список постулатів загалом не вичерпаний. До того ж, наявні постулати й іншого ґатунку – естетичні, соціальні і моральні, наприклад: “Будь ввічливим” тощо. З-поміж наведених постулатів наявні

більш важливі і менш важливі. Так, багатослів’я менше ігнорується, ніж неправда. Усі ці постулати ґрунтуються на тому, що основною метою мовленнєвої комунікації постає максимально ефективна передача інформації, і всі вони покликані забезпечити таку комунікацію. Але очевидно, що мова може використовуватися і з іншою метою: обману, маніпуляції свідомістю та ін. Так, згідно з трансакційним аналізом Е.Берна сформульовані постулати забезпечили б лише процедурне використання мови.

Отже, жоден із постулатів не постає безумовним. Але відхилення можуть бути різними: свідомими і несвідомими, з метою ввести співрозмовника в оману і без такої мети. Інколи демонстративний ухил від того або того постулату має додаткову інформацію і постає одним із можливих комунікативних прийомів. Для пояснення механізму цього прийому П.Грайс вводить поняття комунікативної імплікатури.Це

поняття він пояснює таким діалогом. А і Б розмовляють про свого спільного колегу В, який працює в банку. А питає, як справи у В на роботі, і Б відповідає: “Думаю, більш або менш усе в нормі: йому подобаються товариші по роботі, і він ще не попав до в’язниці”. Після цієї фрази для А було б природним поцікавитися (якщо він, звичайно, не орієнтується в

А.П.ЗАГНІТКО

подіях), що саме означають його слова і на що конкретно натякає Б. Б може пояснити свої слова в тому смислі, що В не та людина, щоб витримати спокусу, яка стоїть перед ним, або що його товариші по роботі – надзвичайно неприємні люди. На цьому прикладі добре видно, як те, що мається на увазі, може відрізнятися від того, що висловлене. Те, що мається на увазі, встановлюється за певними правилами, і з того, що висловлене, і з того, в якій ситуації і в якому контексті це висловлено.

Комунікативні імплікатури постають у тому разі, коли свідомо і демонстративно порушується (або наче порушується) який-небудь із постулатів спілкування. В цьому разі співрозмовник встановлює певний смисл з факту квазіпорушення принципу кооперації загалом й окремого постулату зокрема. За термінологією П.Грайса, мовець імплікує щось. Загальна схема встановлення комунікативної імплікатури за П.Грайсом така: “Він сказав, що р немає підстав вважати, що він не дотримується постулатів або, в крайньому разі, принципу кооперації; він не міг сказати р, якщо б він не вважав, що q, він знає (і знає, що я знаю, що він знає), що я можу зрозуміти необхідність передбачення про те, що він думає, що q, він хоче, щоб я думав – або хоча б готовий дозволити мені думати, – що q; отже, він імплікував, що q”.

П.Грайс ілюструє поняття комунікативної імплікатури значною кількістю прикладів, членуючи їх на три групи, де першу складають

приклади, в яких усі постулати витримані або хоча б не простежується, що

якийсь постулат порушено: А стоїть біля свого автомобіля. Між ним і перехожим Б відбувається такий діалог: А. У мене закінчився бензин. / Б. Тут за рогом є гараж. Очевидна семантична незв’язність діалогу означає, що Б фактично імплікує, що гараж може бути відчинений і що в ньому

може продаватися бензин.

Другу групу складають приклади, в яких постулати вступають у конфлікт і один з них порушується: А опрацьовує разом з Б маршрут подорожі Францією. А хоче відвідати їхнього спільного знайомого В: А. Де живе В? / Б. Десь на півдні Франції. Немає підстав вважати, що Б ухиляється від відповіді. Але його відповідь містить менше інформації, ніж хотілось би А. Недотримання постулату кількості зумовлено бажанням

уникнути порушення постулату якості: "Не кажи того, на що у тебе немає достатньо підстав". Б імплікує, що він не знає, в якому місті живе В.

Третя група охоплює приклади, в яких мовець свідомо порушує постулат для породження імплікатури. На думку П.Грайса, до випадків порушення постулату кількості належать фрази типу Жінка є жінка або Війна є війна, оскільки на семантичному рівні вони не інформативні. Такий

підхід не зовсім коректний, тому що конструкції Х є Х можна приписати особливе значення.

До порушення постулатів якості належать різноманітні мовленнєві фігури: іронія, метафора, гіпербола тощо. Така, наприклад, фраза якогось А про Б: “Він – справжній друг”, у тому разі, якщо усім відомо, що Б тільки

СУЧАСНІ ЛІНГВІСТИЧНІ ТЕОРІЇ

що зрадив А. Щоб уникнути передбачення, що А демонстративно і безуспішно обманює, слухачі повинні приписати цій фразі інший смисл.

Як приклад порушення постулату якості П.Грайс розглядає такий випадок. На прийомі А заявляє: “Місіс Х – стара кляча”. Репліка у відповідь Б: “Чи не правда, що погода цього літа була чудова?” Допускаючи відкрите порушення постулату відношення, Б імплікує, що слова А не варто осуджувати і що А продемонстрував соціальну недоречність.

Порушення постулату способу П.Грайс бачить у вживанні фрази Міс Х випускала послідовність звуків, що нагадували пісеньку “Ноте sweet Ноте” замість синонімічної фрази Міс Х співала “Ноте sweet Ноте”. Очевидно, багатослів’я пояснюється тим, що мовець хотів наголосити на різниці між поведінкою міс Х і тим, що означає дієслово співати. Так мовець імплікує, що у співі міс Х наявний певний дефект.

Обчислення комунікативних імплікатур, тобто особливих прагматичних компонентів смислу, ґрунтується на презумпції дотримування принципу кооперації. Прагматичні компоненти виявляються результатом взаємодії семантики проголошуваного тексту з певними параметрами мовленнєвої ситуації (маються на увазі й різні характеристики її учасників).