Психофізіологія мислення та мови.

1. Поняття мовлення, функції.
2. Друга сигнальна система.
3. Локалізація мисленево-мовної функції. Еволюція мови.
4. Мислення та мова в онтогенезі.
5. Особливості типології людиний міжкульові відносини

1. Мовлення - це історично сформована в ході діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою. Під мовлен­ням розуміють як сам процес говоріння (мовленеву діяльність), так і його результат (мовленеві твори, що фіксуються пам'яттю чи письмом). Мовлення займає особливе місце серед когнітивних процесів, оскільки воно включається в різноманітні пізна­вальні акти (мислення, сприйняття, відчуття) і забезпечує вербалізацію одержуваної людиною інформації.

Мовлення являє собою багатоланковий психофізіологічний процес, що складається з різних елементів. Воно включає три основні ланки: сприйняття мовлення, продукування мовлення і "внутрішнє мовлення". Цей процес заснований на роботі різних аналізаторів і містить у собі периферичний рецептор, провідні нервові шляхи, центральну ділянку кори головного мозку, яка відповідає за діяльність даного аналізатора.

Виділяються три основні функції мовлення: комунікативна, регулююча і програмуюча.

Комунікативна функція забезпечує спілкування між людь­ми. Регулююча функція мовлення пов'язана зі свідомими фор­мами психічної діяльності. Програмуюча функція мовлення виражається в побудові зна­ченнєвих схем мовленевого висловлення, граматичних структур речень, у переході від задуму до зовнішнього розгорнутого вис­ловлення.

На жаль, поки ще не з'ясований механізм того, як саме одна людина матеріалізує свою думку у потік звуків, а інша, сприй­нявши цей звуковий потік, розуміє звернену до неї думку.

Мовлення функціонує на основі другої сигнальної системи, що виникла в результаті розвитку мовлення як засобу спілку­вання між людьми в процесі праці.

2.Вивчення вищої нервової діяльності людини привело І. Павлова до теорії першої і другої сигнальних систем. Слово, як уважав Павлов, є сигналом сигналу, тобто сигналом другого роду, а мовна система — другою сигнальною системою, що відрізняється від першої сигнальної системи конкретних подразників, які викликають прояв простої і складної умовно-рефлекторної діяльності.

Друга сигнальна система – це функція мозку людини, що пов’язана з оперуванням знаково-символічними утвореннями (сигналами сигналів). Вона дає змогу узагальнювати велику кількість подразників першої сигнальної системи (чуттєвих образів, вражень, відчуттів) у вигляді символів (мовні знаки, математичні символи, музичні звуки, художні образи тощо).

Закономірності взаємодії першої та другої сигнальних систем на нейрофізіологічному рівні виявляються в явищі елективної (вибіркової) ірадіації нервових процесів (збудження та гальмування) між ними, що зумовлено наявністю зв’язків між тими структурами, які сприймають стимули, та тими, що позначають їх словами. Слова зберігаються в нервовій системі у вигляді пов’язаних між собою структур – «вербальних мереж» (семантичні поля).

Сучасна російська дослідниця Тетяна Ушакова під вербальною мережею розуміє психофізіологічне утво­рення, що виробляється в дитинстві (а при засвоєнні нових мов — у будь-якому віці), а потім стабільно існує в мозку людини протягом часу користування певною мовою. Усі відомі слова включаються (на основі се­мантичної та асоціативної близькості) до цієї струк­тури у формі логогенів (термін запровадив у 1979 р. Дж. Мортон) — слідової багатокомпонентної пластичної нейрональної структури, яка утворюється при багатора­зовому повторенні вербального стимулу, відображаючи при цьому якості та аспекти засвоєного слова (його зву­чання, графічний образ, ознаки маркованого словом об'єкта, моторні програми вимови та написання слова, сцен, пов'язаних зі сприйняттям об'єкта тощо). Слова мови (і відповідно логогени) при накопиченні мовного досвіду утворюють у вербальній мережі класи, сформо­вані на різних підставах: логічний, емоційний, мнемічний, практичний тощо.

Механізм вербалізації думки ініціюється інтенціональною зарядженістю (наміром висловитись) із подальшою сумацією активності ментальних структур (образних, понятійних та ін.) та відповідним логогеном семантичного поля. З підвищенням активності логогена актуалізується його цілісна структура, у т. ч. звучання та інші компоненти слова, адекватні мисленнєвому про­цесу. Унаслідок цього думка об'єднується зі словом (синонімом, антонімом, гомофоном), вербальними клі­ше, поняттями, відповідними ситуації дієслівними кон­струкціями тощо. На завершальному етапі формулю­вання думки виокремлені лексичні одиниці оформлю­ються згідно з граматичними правилами у синтаксичні структури.

Рефлекси другої сигнальної системи мають свої особливості:

1. на цьому рівні безупинно відбувається синтезування, що розширює зміст словесних сигналів;

2. формування й перебудова тимчасових зв'язків другої сигнальної системи відбувається одночасно;

3. тимчасові зв'язки, утворені в першій сигнальній системі, відбиваються в другий, і навпаки;

4. чим отвлеченнее поняття другої сигнальної системи, тим воно менш пов'язане з конкретними сигналами;

5. рефлекси другої сигнальної системи більше нестійкі, чим рефлекси першої.

Пізнаючи мир, людина користується обома сигнальними системами при їх взаємодії. Об'єктивна реальність, відбиваючись у нашій свідомості, аналізується й усвідомлюється при участі й першій сигнальній системі конкретних образів, і другий - системи понять.

У периферичних органах мовлення виділяють три системи:

♦ енергетична система дихальних органів необхідна для виникнення звуку (легені і головний дихальний м'яз - діафрагма);

♦ генераторна система - звукові вібратори, при коливанні яких утворюються звукові хвилі (голосові зв'язки гортані – тоновий вібратор; щілини і затвори, що утворюються у роті при артикуляції);

♦ резонаторна система (носоглотка, череп, гортань і грудна клітка).