Співвідношення темпераменту та характеру

Разом з поняттям “темперамент” у психології широко використовується і поняття “характер” (від грец. charakter – риса, ознака, печатка, чеканка). Під характером розуміють сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються у діяльності і спілкуванні, зумовлюючи типові для неї способи поведінки. Серед безлічі рис характеру одні виступають як провідні, інші як другорядні, при цьому вони можуть або гармонувати (і тоді говорять про цілісність характеру), або контрастувати з провідними рисами (і тоді говорять про суперечливий характер). Серед рис характеру, разом з правдивістю і брехливістю, тактовністю і грубістю та іншими набутими в процесі соціалізації рисами особистості, називаються і екстраверсія–інтроверсія, які вважаються властивостями темпераменту. Звідси виникає питання: яке співвідношення між темпераментом і характером?

Як відзначають А.Г. Ковальов і В.Н. Мясищев [5], питання про співвідношення темпераменту і характеру ставилося багатьма психологами. Автори виділили чотири групи думок:

1) ототожнення темпераменту і характеру;

2) протиставлення темпераменту характеру, встановлення між ними антагоністичних відносин;

3) визнання темпераменту елементом характеру;

4) визнання темпераменту природною основною характеру.

Виразником першого погляду є Кречмер, який, виводячи темперамент з особливостей тілесної конституції, по суті ототожнює його з характером особистості. Ця теорія досить поширена в західній психології, де темперамент не виділяється як самостійне поняття, а виступає як синонім понять “особистість” і “характер” (Кеттелл та ін. [R. Cattell, H. Eber, М. Tatsuoka, 1970]; Г. Айзенк, С. Айзенк [Н. Eysenk, S. Eysenk, 1969]).

У вітчизняній психології аналогічні погляди розділяв О.Ф. Лазурський (1923), який практично ототожнював темперамент і характер і відносив їх до ендопсихіки, яка характеризує вроджений запас фізичних і духовних сил. Він припускав, що ендопрояви виражають внутрішні, суб’єктивні співвідношення між психофізіологічними елементами даної особистості, і в той же час вони завжди пов’язані з індивідуальними особливостями центральної нервової системи.

Прихильники другої концепції відзначають, що темперамент є вродженою первинною реакцією особистості, а характер є проявом вторинної, набутої у досвіді реакції. Між первинною реакцією, яка утворює “первинну індивідуальність”, і вторинною реакцією, або “вторинною індивідуальністю”, виникає антагонізм. Друга гальмує першу.

Цих поглядів дотримується Н.Д. Левітов (1969), який вважає, що темперамент не входить у характер і що останній є в антагоністичних відносинах з першим. На його думку, розвиток особистості здійснюється шляхом подолання темпераменту характером, перетворення темпераменту під впливом характеру. Особистість ніби роздвоюється, окремі її властивості протиставляються одні одним. При цьому характер може входити у конфлікт з темпераментом.

Прихильники третьої концепції (Виготський, Рубінштейн, Ананьєв, Русалов та ін.) розглядають темперамент як вроджену основу характеру, як динамічну сторону характеру і особистості. За Л.С. Виготським, наприклад, темперамент є наявна передумова, а характер – кінцевий результат виховного процесу. Вчені, що дотримуються цієї позиції, розглядають темперамент як ядро характеру, як його незмінну частину, на відміну від самого характеру, що змінюється протягом життя [5].

Складність остаточного рішення цього питання полягає в тому, що немає чіткого розуміння того, що є і темпераментом, і характером, які властивості відносяться до того й іншого. Наприклад, в уявленнях польського психолога Я. Стреляу про темперамент відсутні характеристики емоційності. Головними для нього є реактивність і активність. Реактивність відображає величину у відповідь реакцій організму людини на дії, активність характеризується інтенсивністю і тривалістю поведінкових актів, що забезпечують оптимальний рівень активації. Обидві ці властивості є в антагоністичних відносинах: чим більша одна, тим менша інша.

В.В. Бєлоус [2] виділив за допомогою спеціальної математичної моделі інваріанта тільки два типи темпераменту, умовно назвавши їх А і Б. При цьому виявилось, що характеристиками цього типу темпераменту є як властивості нервової системи (що не є властивостями темпераменту), так і безтурботність, яка традиційно вважається властивістю характеру. В той же час важливі для характеристики темпераменту властивості емоційності й активності відсутні.

В.М. Русалов [20] вважає необхідним розрізняти темперамент і характер, оскільки їх формально-динамічні характеристики мають різні аспекти узагальнення, а також різне співвідношення із змістовни­ми властивостями психіки. Якщо узагальнення відбувається за рахунок спільності всіх структурних і функціональних біологічних властивостей (гуморальні, соматичні і нервові підсистеми організму), то ми маємо справу з темпераментом; якщо в основі узагальнення лежать динамічні і змістовні характеристики спонук, мотивів, то таке психічне утворення слід віднести до характеру. Але хіба характер – це тільки мотиваційна сфера людини? Не випадково в пізнішій праці (В.М. Русалов, 1986), яка в основному повторює попередню, автор хоч і підтверджує свою колишню позицію, проте обережніше міркує про темперамент і характер: “У характері узагаль­нюються , природно, не тільки змістовні, предметно-смислові характеристики мотиваційної сфери, але також і динамічні особливості, що включають як обов’язкові компоненти формально-динамічні характеристики емоційності” [20, с. 28].

За В.М. Русаловим, “розвиток темпераменту відбувається за двома напрямами:

1) услід за біологічним віковим розвитком і 2) як результат соціально-організованих типів діяльності (гра, навчання, праця і т. д.), що змінюють один одного, тобто в процесі виховання і тренування” (1985, с. 31). Проте чіткого розрізнення темпераменту і характеру немає і у В.М. Русалова.

Найімовірніше, характер – це фенотипічна характеристика людини, в якій поєднані як вроджені, так і набуті особливості людини. Які з них виявляються у конкретної людини більшою мірою, сказати важко. Запальним можна бути і від холеричного темпераменту, і від невихованості, як і спокійним, стриманим від флегматичного темпераменту і вихованої витримки. Не можна не враховувати і того, що темперамент дитини спричиняє великий вплив на те середовище, в якому вона живе (Дж. Каган та ін. [J. Kagan, D. Arcus, N. Snidman, 1993]). Дитина сприяє створенню навколо себе певного середовища і провокує дію з його боку, що у свою чергу накладає відбиток на те, як вона виражає свої емоції і почуття. Тому спокійна, слухняна дитина випробовує на собі дію іншого середовища, ніж те, що оточує імпульсивну, дратівливу, примхливу дитину.

Є, проте, риси характеру, які можуть бути при будь-якому типі темпераменту. Це чесність, доброта, ввічливість або, навпаки – брехливість, жадність, грубість. Правда, залежно від темпераменту ці риси можуть виявлятися по-різному.

Питання і завдання для самоперевірки

1. Що характеризують формально-динамічні і структурно-змістовні особливості індивідуальної психіки?

2. Які підходи до розуміння темпераменту вам відомі?

3. Хто першим виділив чотири “класичні” типи темпераменту? В чому полягає сутність “гуморальних” теорій темпераменту?

4. Перерахуйте основні типології темпераменту. На чому були засновані ці класифікації?

5. Що нового вніс В. Вундт у вивчення типів темпераменту?

6. У чому специфіка підходу до вивчення типів темпераменту
І.П. Павлова?

7. Які були погляди К. Конрада на природу темпераменту?

8. Що таке конституціональні теорії темпераменту?

9. У чому полягала новизна походу до темпераменту В.С. Мерліна?

10. Що спонукало Б.М. Теплова перейти від вивчення типів темпераменту до вивчення типологічних особливостей прояву властивостей нервової системи?

11. Як співвідносяться тілобудова, темперамент і характер в теорії Кречмера.

12. В чому сутність конституціональної типології особистостей
У. Шелдона?

13. Яка основна ідея генетичної теорії типів темпераменту К. Конрада?

14. Які критичні зауваження до конституціональних і генетичних теорій ви можете висловити?

15. Які переваги і недоліки описової теорії темпераменту Хайманса і Вірами?

16. Яке теоретичне і практичне значення має типологія темпераментів К.Г. Юнга?

17. В чому сутність теорії темпераментів Г. Айзенка?

18. Які факторні теорії темпераменту найбільш придатні для психодіагностичних цілей?

19. Що лежить в основі виділення типів темпераменту (акцентуацій характеру) К. Леонгардом?

20. Які спеціальні типи ВНД були виділені І.П. Павловим?

21. В чому новизна вивчення властивостей нервової системи у теорії Теплова–Небилицина?

22. Опишіть основні психологічні теорії темпераменту.

23. Дайте характеристику структурі темпераменту в теорії В.М. Русалова.

24. Які підходи до співвідношення темпераменту і характеру ви знаєте?

25. Опишіть роль темпераменту в поведінці і життєдіяльності людини. В чому полягає його адаптивна функція?

26. Наведіть літературні та історичні приклади різного темпераменту.

27. Спробуйте поуправлятися у встановленні гіпотетичних зв’язків між особливостями темпераменту і а) статтю людини; б) рисами особистості;
в) спрямованістю особистості.

Література

1. Анастази А. Дифференциальная психология. – М.: Апрель-Пресс, 2001. – 752 с.

2. Белоус В.В. Введение в психологию полиморфной индивидуальности. – Пятигорск: Изд-во ПГЛУ, 2000. – 136 с.

3. Грановская P.M. Элементы практической психологии. – Л., 1988. – 565 с.

4. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – 325 с.

5. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. – С.-Пб.: Питер, 2001. – 464 с.: ил.

6. Кант И. О темпераменте // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 148–152.

7. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Темперамент и характер // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 167–171.

8. Кречмер Э. Строение тела и характер // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 219–247.

9. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд., испр. – М.: Смысл; Издательский центр “Академия”, 2004. – 527 с.

10. Машков В.Н. Основы дифференциальной психологии. – СЭД.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 132 с.

11. Мерлин B.C. Отличительные признаки темперамента // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 160–166.

12. Мешкова Т.А. Онтогенез функциональной асимметрии мозга человека // Вопросы психологии. – 1982. – № 4. – С. 144–151.

13. Нартова-Бочавер С.К. Дифференциальная психология: Учебное пособие / С.К. Нартова-Бочавер. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.

14. Небылицын В.Д. Темперамент // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 153–159.

15. Психология конституциональных различий в У. Шелдона (резюме) // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 248–251.

16. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 445 с.

17. Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. – М.: Педагогика, 1988. – 330 с.

18. Русалов В.М. Пол и темперамент // Психологический журнал. – 1993. – Т. 14. – № 6. – С. 55–64.

19. Русалов В.М. Теоретические проблемы построения специальной теории индивидуальности человека // Психологический журнал. – 1986. –
Т. 7. – № 4. – С. 23–35.

20. Русалов В.Н. Опросник структуры темперамента. – М.: Смысл, 1992. – 37 с.

21. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.

22. Современная психология: Справочное руководство / Под ред. В.Н. Дру­жинина. – М.: Инфра, 1999. – 688 с.

23. Шелдон У. Анализ конституциональных различий по биографическим данным // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 252–261.

Розділ 5

Диференціація характеру

План