Поняття Особливої частини кримінології, її значення і завдання

Кримінологія

Особлива частина

За редакцією

доктора юридичних наук,

професора І. М. Даньшина

Допущено Міністерством освіти України.

Навчальний посібник

для студентів юридичних

спеціальностей вищих

закладів освіти

Харків

«Право»

ББК 67.6 К82

Рецензенти: В. С. Зеленецький, доктор юридичних наук, професор (НДІ вивчення проблем злочин­ності АПрН України);

Л. М. Давиденко^ доктор юридичних наук, професор (ІПК працівників Генеральної прокуратури України)

Автори:

Даньшин ї, М. —розділи; 1, 3, 7,12; ГолінаВ. В. — розділи: 2, 6, 10, 11; Кальман О. Г. — розділи: 4, 5, 8, 9

К 82 Кримінологія.Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /1. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За редакцією І. М. Даньшина. — Харків: Право, 1999.232с.

І5ВК 966-7146-30-8

У навчальному посібнику розкриваються поняття, предмет, значення і завдання Особливої частини кримінологічної науки; розглядаються кримінологічна характеристика найбільш поширених злочинів, причини та умови їх вчинення, а також проблеми попередження.

Для студентів І аспірантів юридичних вузів України, викладачів правових наук кримінального циклу, практичних працівників право­охоронних органів.

К

1203021100-017 99

ББК 67.6

І5ВН 966-7146-30-8

© Даньшин І. М., Голіна В. В.,

Кальман О. Г, 1999 © Видавництво «Право», 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАЮГЕРИО1ИКА СИСТЕМА. ОСОБІШОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНОЛОГІЇ

Поняття Особливої частини кримінології, її значення і завдання

Кримінологія являє собою комплексну юридико-соціо-логічну науку про закономірності злочинності і окремих її проявів, про особистість злочинців, фактори, причини й умови, що породжують та обумовлюють злочинність і кон­кретні злочинні посягання, а також про форми і методи со­ціального та нормативного впливу з метою контролю за цими негативними явищами. Це не лише теоретична, але значною мірою і прикладна наука, її покликанням, крім усього іншо­го, є розробка і обґрунтування різноманітних заходів з попе­редження злочинності в цілому і окремих злочинів зокрема.

Кримінологічні знання складалися протягом багатьох століть. На сьогодні вони за своїм обсягом становлять ве­личезний науковий матеріал. У зв'язку з цим висувається зав­дання надати їм чіткої системи, без якої, зрозуміло, виника­ють труднощі на шляху їх засвоєння і подальшого розвитку.

Кримінологію прийнято підрозділяти за обсягом ін­формації та рівнем її узагальнення на Загальну та Особливу частини.

У Загальній частині всі кримінологічні явища та по­няття розглядаються на високому ступені узагальнення, без виділення, як правило, специфіки окремих видів (груп) зло­чинів. Тут висвітлюються всі елементи предмета криміно­логії (поняття та кількісно-якісні характеристики злочин­ності, вчення про особистість злочинців, теорія детермінації злочинності та причини конкретних злочинів і проблеми їх

попередження). Загальна частина приділяє значну увагу питанням методології, методиці та методам кримінологіч­ної науки, включає в себе науково-інформаційний матеріал про її становлення та розвиток, розглядає проблеми прогно­зування стану злочинності та планування боротьби з нею.

В Особливій частині викладаються положення, що сто­суються окремих видів (груп) злочинів. Рівень узагальнення інформації в ній є значно нижчим, ніж у Загальній частині. Це головним чином окремі прикладні питання криміноло­гічної науки, присвячені певним видам (групам) злочинів: їх специфіка, характерні риси, причини та умови існуван­ня та відтворення, конкретні заходи і рекомендації з їх про­філактики, припинення і запобігання.

Весь масив злочинності в Особливій частині поділяєть­ся на кілька структурних різновидів за двома критеріями: по-перше, за особливістю антисоціальної спрямованості злочинного посягання та характером криміногенної моти­вації злочинної поведінки винної особи; по-друге, за особи­стістю контингенту злочинців.

За першим критерієм виділяються: насильницька зло­чинність, корислива та корисливо-насильницька злочин­ність, злочини проти держави, економічна злочинність, еко­логічна злочинність, злочинність з хуліганських спонукань (мотивів), організована злочинність та ін.

Згідно з другим критерієм розрізняються такі групи (види) злочинності, як злочинність неповнолітніх, рецидив­на злочинність, професійна злочинність, пенітенціарна зло­чинність, жіноча злочинність, військова злочинність, зло­чинність мігрантів.

Значення Особливої частини полягає в тому, що вона збирає і накопичує значний емпіричний матеріал про окремі прояви злочинності, виявляє різноманітні ознаки і власти­вості певних злочинців, уточнює причинно-яаслідкові комп­лекси, які породжують, обумовлюють окремі види (групи) злочинів, конкретизує заходи боротьби з ними, 3 цього ви­пливає висновок: завдання Особливої частини полягають у тому, щоб, з одного боку, забезпечувати загальнокриміно-логічні теорії фактичними даними, а з другого — надавати

правоохоронним органам конкретні рекомендації, які спрямо­вані на удосконалення їх діяльності з протидії злочинності. У літературних джерелах Особливу частину криміно­логії іноді називають теорією попередження злочинності. Це не зовсім вірно. Як відомо, вихідні положення теорії по­передження полягають в тому що:

а) практика боротьби зі злочинністю знає два напрямки. По-перше, застосування до осіб, що вчинили злочин, покаран­ ня, передбаченого кримінальним законом. По-друге, вжиття суспільством та державою заходів щодо попередження ще не вчиненого, але можливого суспільне небезпечного прояву;

б) призначення покарання за злочинне посягання, що вже сталося, є необхідним важливим актом. Це вимога со­ ціальної справедливості — людина повинна нести особис­ ту відповідальність за свої неправомірні вчинки; це вимога також державної політики, спрямованої на зміцнення пра­ вопорядку у суспільстві, на захист прав та інтересів грома­ дян. Органи кримінальної юстиції не відмовляться від по­ карань, поки буде існувати злочинність;

в) при всій значущості кримінально-правового впливу у боротьбі зі злочинністю він має обмежений характер. Че­ рез це політика боротьби зі злочинністю не може бути зве­ дена лише до традиційного запізнілого втручання правосуд­ дя вже після вчинення злочину. Тут повинні мати місце ви­ переджаючі кроки, якими є попереджувальна діяльність державних органів і громадських об'єднань. Слід наголоси­ ти, що заходи попередження злочинності є більш дійовими, раціональними і гуманними формами боротьби з нею, а тому і такими, яким має віддаватися перевага;

г) проблема попередження злочинності має свою логі­ ку, філософію, значний теоретичний потенціал, свою істо­ рію. Більше того, розробка та застосування крямінолого-по- переджувальних заходів передбачає заздалегідь виявлення факторів злочинності, причин та умов окремих її видів і груп, глибоке вивчення особи злочинця, ознайомлення з ме­ тодами кримінологічного прогнозування тощо. Все це свід­ чить їіро те, що ця проблема тісно пов'язана з усіма елемен­ тами предмета кримінологічної науки.

Спираючись на викладені положення, кримінологічна наука створює розгалужену теорію попередження злочин­ності. При цьому слід мати на увазі, що проблема поперед­ження злочинності, як важливий елемент предмета кримі­нологічної науки, на високому теоретичному рівні вивчаєть­ся в Загальній частині курсу кримінології, а її прикладний аспект розглядається в Особливій частині цього курсу.

В Особливій частині найчастіше досліджуються пи­тання практичної діяльності з попередження окремих видів .(груп) злочинів. Зокрема, тактика і загальна орга­нізація боротьби з кожним видом злочинів, форми пра­воохоронної діяльності залежно від змісту їх причин та умов, від їх поширеності і місця в системі злочинності в цілому, від характеристики особистості злочинців. Під за­гальною організацією боротьби зі злочинами мається на увазі інформаційно-аналітична діяльність, кримінологічне прогнозування та планування, реалізація цільових програм боротьби з певними видами (групами) злочинів, їх кори­гування відповідно до змін криміногенної та загальної ситуації в державі, координація діяльності всіх суб'єктів попереджувальної діяльності з урахуванням їх кадрового і ресурсного забезпечення тощо. А правоохоронна діяль­ність — це проведення конкретних операцій з профілакти­ки, запобігання, припинення, розкриття злочинів і вжиття передбачених законом та відповідними нормативними ак­тами заходів, а також відшкодування шкоди від злочинів, відновлення порушених прав і законних інтересів фізич­них та юридичних осіб.

Деякі автори, зводячи Особливу частину кримінології до вчення про попередження (профілактику) злочинів, стверджують, що вона нібито являє собою самостійну нау­кову дисципліну (Ю. Д. Блувштейн, В. В. Романовта ін.). З їх точки зору попередження (профілактика) злочинів — це «супернаука» з попередження всіляких недозволених про­явів (девіантної поведінки), яка об'єднує в собі правові, природничі, психологічні, соціальні та технічні знання. Вона не входить начебто в рамки кримінології, її слід розглядати як теоретичну модель відповідної практичної діяльності.

Вважаємо, що з подібними поглядами не можна пого­дитися з таких міркувань.

Насамперед, відокремлення проблеми попередження злочинів від кримінології позбавляє останню регулятивної функції. Як відомо, будь-яка наука виконує чотири функції: описову, пояснювальну, прогностичну і регулятивну. Якщо з кримінології вилучити проблему попередження злочинів (один з елементів її предмета), то вона виконуватиме лише функції опису злочинності, її пояснення та прогнозування. При такому підході вона позбавляється права вирішувати проблеми попередження злочинності, що має важливе загальнотеоретичне значення. Таким чином, кримінологія перетвориться на мертву, схоластичну науку.

Якщо визнати за можливе вивчення теорії поперед­ження злочинів як у рамках кримінології, так і в рамках якоїсь іншої — спеціальної науки попередження злочинів, то це призведе до дублювання одного і того ж матеріалу в рамках двох самостійних наук, що, зрозуміло, є нелогічним, неприродним.

І нарешті, надання теорії попередження злочинів стату­су науки, яка вирішує виключно проблеми протидії злочин­ності, .означає позбавлення її фундаментальних криміноло­гічних концепцій.

Все наведене дає підставу стверджувати, що проблема попередження злочинів є обов'язковою, невід'ємною части­ною єдиної кримінологічної науки. Причому вона на теоре­тичному рівні, на рівні узагальнення становить розділ За­гальної частини кримінології, а в прикладному аспекті — це її Особлива частина.