Сутність і види спостереження

Спостереження за виявами психічної активності і станами суб'єктів дослідження збагатило психологію величезним обсягом інформації про внутрішнє життя людини.

Спостереження - метод вивчення психічних особливостей індивідів на основі фіксації проявів їх поведінки.

У науковій практиці виокремлюють обсерваційний метод (спостереження), що полягає у поєднанні спостереження і самоспостереження (інтроспекції). Передумовами його є пасивність суб'єкта пізнання (відмова від втручання у досліджувані процеси для збереження природності їх перебігу); безпосередність сприйняття (спостерігається те" що відбувається "тут-і-зараз").

Досліджувати внутрішню, суб'єктивну сутність мислення, уяви, волі, темпераменту, характеру, здібностей неможливо поза конкретними зовнішніми проявами. Предметом спостережень є вербальні та невербальні акти поведінки, що проявляються у ситуації або середовищі. Належно зафіксовані, вони стають характеристиками інтелектуального й особистісного розвитку" динаміки досягнень, вираженості станів тощо.

Вивчаючи людей, дослідник може спостерігати:

1) мовну діяльність (зміст, послідовність, тривалість, частоту, спрямованість, інтенсивність);

2) експресивні реакції (виразні рухи обличчя, тіла);

3) положення тіла у просторі (переміщення, нерухомість, дистанцію, швидкість, напрямок рухів);

4) фізичні контакти (торкання, поштовхи, удари" спільні зусилля).

Важливу роль при цьому відіграє спостережливість - здатність помічати істотні, характерні, а також малопомітні властивості предметів і явищ.

Наукове спостереження відрізняється від життєвого такими властивостями:

- цілеспрямованістю, оскільки спостерігач повинен чітко розуміти, що і для чого він сприйматиме, інакше його діяльність буде реєстрацією окремих подразників, а істотний матеріал не буде враховано;

- систематичністю, що дає змогу розрізнити випадкове і типове, закономірне;

- планомірністю, що обумовлює, як, коли, де, за яких умов здійснити спостереження;

- аналітичністю, яка не тільки констатує факти, а й пояснює, виявляє їх психологічну природу;

- реєстрацією результатів, що виключає помилки пам'яті, допомагає уникати суб'єктивізму висновків і узагальнень;

- оперуванням системою однозначних понять, спеціальних термінів, що сприяють чіткому і недвозначному позначенню матеріалу, який спостерігається, а також однаковості можливих інтерпретацій.

Наукове спостереження передбачає, що одержані дослідником у певних умовах дані з великою імовірністю будуть підтверджені іншими дослідниками, якщо вони працюватимуть в аналогічних умовах з тим самим об'єктом спостережень. Підсумки наукового спостереження, хоча і зберігають певну суб'єктивність, менше залежать від особистості спостерігача, ніж підсумки спостереження життєвого.

Перевагами спостереження як методу психологічного дослідження є: велика кількість інформації, яку збирають (забезпечує аналіз вербальної інформації, дій, рухів, учинків); збереження природності умов діяльності; допустиме використання різноманітних технічних засобів; необов'язкове отримання попередньої згоди досліджуваних; недоліками - суб'єктивізм, оскільки результати залежать від досвіду, наукових поглядів, кваліфікації, інтересів, пристрастей, працездатності дослідника; неможливість контролювати ситуацію, втручатися у перебіг подій без їх перекручувань; значні витрати часу через пасивність спостерігача.

Залежно від ступеня включеності дослідника в досліджуване середовище виокремлюють:

а) включене спостереження, за якого спостерігач бере участь у сприйнятій і реєстрованій ним діяльності, а інші люди, як правило, вважають його учасником події;

б) стороннє спостереження, коли подія відбувається без особистої участі спостерігача. .

Поведінка людей різко змінюється, коли вони розуміють, що стали об'єктом дослідження. Це порушує природність умов досліджуваної діяльності. З етичних чи інших міркувань не завжди можливе непомітне вивчення психічних особливостей людей.

За характером взаємодій з об'єктом спостережень розрізняють:

а) приховане спостереження, за якого люди не знають, що за ними спостерігають. Психолога при цьому вважають звичайним учасником подій, його поведінка є очікуваною, не викликає підозр або ж він спостерігає за ними опосередковано, ззовні;

б) відкрите спостереження, за якого люди, будучи інформованими про проведення спостереження, з часом звикають до присутності психолога і починають поводитися більш природно, якщо він не провокує уваги до себе.

Залежно від об'єкта спостережень виділяють:

а) зовнішнє - спостереження за поведінкою інших людей;

б) інтроспекцію (лат. introspectare - дивитися всередину) - самоспостереження, результати якого в сучасній психології враховують як факти, що вимагають об'єктивного наукового тлумачення.

За часом дослідження розрізняють:

а) одноразове спостереження (тільки один раз);

б) періодичне спостереження, здійснюване упродовж визначених проміжків часу;

в) лонгітюдне спостереження, що характеризується особливою тривалістю.

За характером сприйняття спостереження може бути:

а) суцільним, коли дослідник однаково досліджує всі доступні йому об'єкти;

б) вибірковим, за якого вивчають лише визначені параметри або поведінкові реакції (частоту проявів агресії, час взаємодії матері і дитини протягом дня, особливості мовних контактів дітей і педагогів тощо).

За характером реєстрації даних спостереження класифікують на:

а) констатувальне, за якого завдання дослідника полягає у фіксуванні наявності і характеристиці значущих форм поведінки, збиранні фактів;

б) оцінювальне, коли факти необхідно порівнювати, користуючись шкалою рейтингу.

За ступенем стандартизованості процедур виокремлюють:

а) вільне, або пошукове, спостереження, яке, будучи пов'язаним із певною метою, позбавлене чітких обмежень у виборі того, на що звертати увагу, що фіксувати тощо; при цьому допускають за необхідності зміну предмета дослідження і правил. Його, як правило, застосовують на ранніх стадіях;

б) структуроване, або стандартизоване, спостереження, коли події, що відбуваються, фіксують відповідно до розробленої програми. При цьому чітко визначено правила спостереження, зміст дослідницьких дій, способи реєстрації та аналізу даних. Його застосовують, коли дослідник повинен розрізняти відомі й очікувані характеристики реальності, а не шукати нові. За таких умов звужується мета спостереження, але поліпшується порівнюваність отриманих результатів.

Дослідник має змогу обирати певний вид спостереження, керуючись науковою доцільністю, метою дослідження тощо. Ефективним може бути комплексне використання спостереження у поєднанні з іншими інструментами наукового пошуку.

33. Етика психолога

· ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

· КОМПЕТЕНТНІСТЬ

· ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА

· КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

· ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ

· КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ

· ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов'язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повинні утримуватися від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.
1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих. які проводяться з використанням комп'ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

КОМПЕТЕНТНІСТЬ
2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
2.3. Психолог публікує під своїм ім'ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв'язуватись психологом.

ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ КЛІЄНТА
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань
3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.
3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.
3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.
5.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.
3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.
3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів — постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов'язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації.

КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ
4.1. Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.
4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.
4.3. Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.
4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов'язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.
4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з'ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп'ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.
4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз'яснень правоохоронним і судовим органам).

ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ, ДОСЛІДЖЕНЬ
5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об'єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз'яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.
5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

КВАЛІФІКОВАНА ПРОПАГАНДА ПСИХОЛОГІЇ
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об'єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім'я, адресу, номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки, стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань па конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

ПРОФЕСІЙНА КООПЕРАЦІЯ
7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов'язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.
7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.
7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики Товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення: — попередження;
— догана;
— виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З'їздом Товариства психологів.

34. Структура свідомості

Поняття "свідомість" не однозначне. У широкому сенсі слова під нею мають на увазі психічне відображення дійсності, незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється - біологічному чи соціальному, почуттєвому чи раціональному. Коли мають на увазі свідомість у цьому широкому змісті, то тим самим підкреслюють її відношення до матерії без виявлення специфіки її структурної організації.

У більш вузькому і спеціальному значенні під свідомістю мають на увазі не просто психічний стан, а вищу, власне людську форму відображення дійсності. Свідомість тут структурно організована, являє собою цілісну систему, що складається з різних елементів, що знаходяться між собою в закономірних відносинах. У структурі свідомості найбільше чітко виділяються насамперед такі моменти, як усвідомлення речей, а також переживання, тобто визначене відношення до змісту того, що відбивається. Спосіб, яким існує свідомість, і яким щось існує для нього, це - знання. Розвиток свідомості припускає насамперед збагачення його новими знаннями про навколишній світ і про саму людину. Пізнання, усвідомлення речей має різні рівні, глибину проникнення в об'єкт і ступінь ясності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також почуттєвий і раціональний рівні свідомості. Відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення утворюють ядро свідомості. Однак вони не вичерпують усієї його структурної повноти: воно містить у собі й акт уважності як свій необхідний компонент. Саме завдяки зосередженості уваги визначене коло об'єктів знаходиться у фокусі свідомості.

Що впливають на нас, події викликають у нас не тільки пізнавальні образи, думки, ідеї, але й емоційні "бурі", що змушують нас тріпотіти, хвилюватися, боятися, плакати, захоплюватися, любити і ненавидіти. Пізнання і творчість - це не холодно-розумове, а жагуче шукання істини.

Без людських емоцій ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини. Найбагатша сфера емоційного життя людської особистості містить у собі власне почуття, що представляють собою ставлення до зовнішніх впливів (задоволення, радість, горе й ін), настрій чи емоційне самопочуття (веселе, подавлене і т.д.) і афекти (лють, жах, розпач і т.п.).

У силу визначеного ставлення до об'єкта пізнання знання дістають різну значимість для особистості, що знаходить своє найбільш яскраве вираження в переконаннях: вони перейняті глибокими і стійкими почуттями. А це є показником особливої ​​цінності для людини знань, що стали її життєвим орієнтиром.

Почуття, емоції суть компоненти людської свідомості. Процес пізнавання торкається всіх сторін внутрішнього світу людини - потреби, інтереси, почуття, волю. Щире пізнання людиною світу містить у собі як образне вираження, так і почуття.

Пізнання не обмежується пізнавальними процесами, спрямованими на об'єкт (увага), емоційною сферою. Наші наміри перетворюються в справу завдяки зусиллям волі. Однак свідомість - це не сумамножини складових його елементів, а їхнє гармонічне об'єднання, їх інтегральне складноструктурованих ціле.