Оглядова характеристика різних форм девіацій дітей та молоді
Делінквентна поведінка — різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.
Делінквент (правопорушник) — неповнолітній із соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені чинним законодавством та іншими нормативними актами. Це переважно психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованим соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням або асоціальним впливом певного середовища.
Всі правопорушення поділяються на проступки (провини) та злочини.
Проступок — це протиправні дії, що регулюються нормами адміністративної, цивільної, трудової та іншими галузями права.
Види проступків неповнолітніх;
— агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійка, лихослів'я тощо);
— корислива поведінка (здирництво, дрібні крадіжки, викрадання автотранспорту тощо);
— бродяжництво.
Злочин — протиправне, суспільно небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо).
Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Терміни "важкий учень", "важковиховуваний" характеризують дітей з негативним ставленням до норм моральної поведінки.
З погляду медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні.
Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів.
У їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, злобність, заздрість. Найхарактернішими проявами важковиховуваності дітей є лінощі, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.
Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності, називається адиктивною поведінкою (від англ. addictive behaviour — хибна залежність, негативна пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка). Ця поведінка виникає у результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. За адиктивної поведінки негативна пристрасть неповнолітнього до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань.
Наркоманія — хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН або Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (далі — Комітет), і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.
Хворий на наркоманію (наркоман) — особа, якій у встановленому порядку медичним закладом визначений діагноз "наркоманія".
У ст. 1 Закону "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" тлумачаться всі терміни, які визначаються у цьому Законі.
Наркотичні засоби — це рослини, сировина і речовини, природні або синтетичні, класифіковані як такі у міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України.
Наркотики — речовини (офіційно, в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, найбільше — на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.
При визначенні поняття "наркотичний засіб" використовуються три взаємопов'язані критерії: медичний, соціальний і правовий.
Медичний критерій — це лікарський препарат, який впливає на центральну нервову систему та викликає стимулюючу, деприсуючу або галюциногенну дію.
Соціальний критерій — це немедичне, тобто без необхідності, застосування наркотика, який завдає шкоди як самій людині, так і суспільству в цілому.
Правовий, юридичний, критерій — за наявності медичного, соціального критерію цей засіб включається в список наркотиків і визначається наркотиком.
Відсутність одного із трьох критеріїв виключає визнання засобу наркотичним, незважаючи на те, що він викликає хворобливий стан організму.
Психотропні речовини — це будь-які природні або синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі у міжнародних конвенціях, а також інші речовини і матеріали, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені Комітетом до зазначеної категорії.
Прекурсори — речовини та їх солі, класифіковані в міжнародних конвенціях як хімічні матеріали, які використовуються для виготовлення наркотичних засобів і психотропних речовин, а також хімічні речовини та їх солі, які використовуються з цією ж метою і віднесені Комітетом до зазначеної категорії.
Аналоги наркотичних і психотропних речовин — це синтетичні або виділені із природної сировини продукти, що мають хімічну структуру і властивості та призводять до стимулюючого, депресуючого або галюциногенного станів, є небезпечними для здоров'я населення у разі зловживання ними і незатверджені як наркотичні засоби чи психотропні речовини міжнародними конвенціями ООН, а також рішенням Комітету.
Наркотичні речовини поділяють на групи, перелік яких подано у табл. 13.
Таблиця 13. Групи наркотичних речовин
Назва групи | Речовини, що належать до групи |
Анальгетики | Опій, морфін, героїн, кодеїн, промедол |
Психоделітики | Гашиш, анаша, план, драп, маріхуана |
Снодійні та седативні | Барбітурати, еленіум, седуксен |
Психостимулятори | Кокаїн, ефедрин, кофеїн, амфетамін |
Галюциногени | ЛСД, крек, сите, мекалін |
Токсикоманія — захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).
Алкоголізм — хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.
Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.
Об'єкти соціально-педагогічної діяльності
Синдром залежності — поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, за яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.
Діагноз залежності може бути поставлений тільки за наявності трьох і більше наведених нижче ознак, які виникали протягом певного часу:
— сильна потреба або необхідність прийняти речовину;
— порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин;
— фізіологічні ознаки;
— такі ознаки толерантності, як збільшення дози речовин, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався у разі вживання менших доз;
— прогресуюче забування альтернативних інтересів на користь вживання речовин, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії;
— продовження вживання речовин, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовин, зниження когнітивних функцій унаслідок вживання.