Класифікація стилів керівництва

Найпопулярнішою залишається типологія індивідуальних стилів розроблена ще в 30-і роки XX сторіччя німецьким психологом Куртом Льовіним. Довгожительство цій, класичної типології пояснюється, швидше за все, її граничною простотою і наочністю. У ній виділені три ведучих стилі керівництва:

· авторитарний;

· демократичний;

· нейтральний (або анархічний).

Пізніше, американці, замінили термін „нейтральний” на „ліберальний”. Крім того, нерідко ті ж самі стилі почали позначатися як „директивний”, „колегіальний” і „потуральний”.

Відрізняють ці стилі один від одного багато параметрів: характер ухвалення рішень, ступінь делегування повноважень, спосіб контролю, набір використовуваних санкцій та ін. Але головна відмінність між ними – методи управління, яким віддається перевага. Група так званих командних методів відповідає авторитарному стилю керівництва, договірні і соціально-психологічні методи більше відповідають демократичному стилю, нейтральний же (або потурання) характеризується взагалі безсистемністю у виборі методів управління.

Суб’єктивними чинниками, що впливають на стиль керівництва є такі:

· психофізіологічні та особистісні якості керівника колективу. Особистість керівника – це той „реактор”, в якому „переплавляються” всі об’єктивні, зовнішні впливи, а також відбиваються особливості керованого ним колективу. Після такого „переплавлення” формується стиль керівництва, що є неповторним так само, як неповторна і особистість керівника;

· психофізіологічні та особистісні особливості підлеглих – вікові статеві, особливості темпераменту, морально-вольові якості, характер, потреби тощо;

· соціально-психологічні особливості колективу: морально-психологічний клімат, згуртованість, підготовка до праці, ціннісно-орієнтаційна єдність, дисциплінованість, рівень суспільної думки тощо;

· компетентність керівника, тобто та якість його особистості, що допомагає свідомо виробляти найкращий стиль керівництва на основі досвіду, знання науки управління, психолого-педагогічної озброєності, наукового та загальнокультурного світогляду;

· обізнаність керівника з особливостями колективу, яким він керує, що допомагає обрати стиль керівництва, який найкраще відповідає конкретним умовам праці колективу та керівника.

Всі усвідомлені та неусвідомлені, об’єктивні та суб’єктивні чинники переломлюються через конкретну ситуацію, в якій доводиться діяти керівникові, її зумовлюють: особливості події, рівень складності завдання та його зміст, наявність часу для прийняття рішення; психічний стан учасників події та інші обставини.