Пізнавальні процеси особистості

знань та досвіду. Осмислено сприйняти предмет чи явище означає назвати його, віднести до певної групи чи класу. Це демонст­рується наступним прикладом (див. рис. 20). Для більшості людей, які бачать ці малюнки вперше, вони нічого конкретного не означають. Але як тільки пояснити чи самому здогадатися, що ма­люнок ліворуч зображає солдата із собакою, які йдуть за парканом, а праворуч — жінку, яка миє підлогу, образи сприймання організу­ються, і ми починаємо малюнок сприймати осмислено.

Рис. 20. Вплив осмислення на формування образу сприймань

Осмисленість добре виявляється при сприйманні незаверше­них малюнків та плям і може використовуватися в діагностичних цілях. Ці малюнки та плями доповнюються нашим досвідом та знаннями, ми їх певним чином називаємо, і, відповідно, психоло­ги можуть робити висновки про особливості нашого індивідуаль­ного досвіду. Осмисленість сприймання розвивається з віком у зв'язку з розумовим та мовленнєвим розвитком людини. Воно тісно пов'язане з узагальненістю.

Узагальненість сприймання — це відображення одиничного випадку як особливого прояву більш загального. Узагальненість сприймання так само, як і осмисленість, розвивається з віком у зв'язку з розумовим та мовленнєвим розвитком людини. Напри­клад, зірки та планети маленькою дитиною сприймаються як яск­раві плямки на небі, а дорослою освіченою людиною — як небесні тіла, кожне з яких має свою назву. Знаряддям узагальнення завжди виступає слово.

/ Вибірковістьсприймання — це надання переваги одним пред­метам та явищам порівняно з іншими. Предмети та явища діють

на людину у такій багатогранності та різноманітності, що ми не мо­жемо їх сприйняти одночасно однаково чітко та ясно. Зі всієї різно­манітності впливів людина відображає далеко не все. В протилеж­ному випадку ми би розгубились у такій кількості інформації, яка нас оточує. Вибірковість сприймання може здійснюватися не-усвідомлено в силу певних характеристик предметів. Наприклад, якщо на фоні подразників однакової форми, величини модальності та інтенсивності з'являється такий, що відрізняється від решти своїми фізичними характеристиками, то мимоволі людина його сприймає насамперед. Вибірковість сприймання може бути і свідо­мою залежно, наприклад, від усвідомлення мотивів чи інтересів особистості. Так, сприйняття тексту залежить від того, з якою ме­тою ми цей текст читаємо чи слухаємо: щоб провести дозвілля, щоб запам'ятати, щоб зрозуміти зміст тощо.

11.5. Індивідуальні відмінності сприймання

Незважаючи на те, що для всіх людей характерні спільні загальні особливості сприймання, кожен з нас наділений індивіду­ально-своєрідними відмінностями цього процесу. Індивідуальний характер сприймання виявляється в різній динаміці, точності, глибині, емоційності і тому подібних характеристиках наших сприймань.

При сприйманні інформації в людини можуть домінувати ті чи інші образи, наприклад, зорові, слухові тощо. Людину, в якої пере­важають зорові образи у сприйманні інформації, називають візуа-лом. Типовою пізнавальною позицією для візуала є дивитися, уявляти, спостерігати. З історії науки відомо, що такий тип сприймання був характерний для А. Ейнштейна. «Я мислю зоро­вими відчуттями,» — так говорив про себе великий учений. Люди­ну, в якої переважають слухові образи у сприйманні інформації, називають аудіалом. Типовою пізнавальною позицією для нього є слухати і говорити. Людину, в якої переважають гаптичні образи у сприйманні інформації при їх поєднанні з нюхом і деякими інши­ми чуттєвими враженнями, називають кінестетиком. Типовою пізнавальною позицією для нього є діяти та відчувати.

За звичайних умов діяльності сприймання дійсності має полісенсорний характер. Однак у стресовій ситуації людина

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

схильна «ховатися» в одному домінуючому сенсорному каналі. У комфортних умовах відкриваються всі сенсорні канали людини, що є передумовою для її творчої діяльності.

Залежно від індивідуальних відмінностей виділяють такі типи сприймання:

S аналітичний, синтетичний та аналітико-синтетичний;

■S суб'єктивний, об'єктивний та суб'єктивно-об'єктивний;

S художній, мислительний та художньо-мислительний.

Для аналітичного типу характерне, передусім, «схоплення» деталей об'єктів та явищ. Такі люди зосереджуються на всіх подро­бицях, однак, для них іноді буває проблемою зрозуміти загальну суть явища. Людям синтетичного типу властива схильність до узагальненого відображення явищ і до визначення основної суті того, що відбувається. Вони сприймають загальне враження, не на­даючи значення деталям, не схильні заглиблюватись у них. Для аналітико-синтетичного типу сприймання однаковою мірою характерне і спроба зрозуміти суть явища, і фактично його підтвердити. Вони водночас сприймають і деталі, і предмет чи яви­ще загалом.

Для суб'єктивного типу сприймання характерне забарвлення образів сприйнятих об'єктів чи подій власними емоціями, пережи­ваннями, власним ставленням до них. Таке сприймання є достат­ньо неорганізованим. Для об'єктивного типу, навпаки, властива точність, безпристрасність та нейтральність при сприйманні на­вколишнього. Суб'єктивно-об'єктивний тип поєднує в собі риси двох попередніх.

Художній тип сприймання характеризує людей, в яких домінує перша сигнальна система — образ. їм легше сприймати об­разну інформацію (переважно, візуальну чи слухову). У мисли-тельного типу домінує друга сигнальна система — слово. Вер­бально представлена інформація (також, переважно, візуальна чи слухова) ними сприймається легше. У людей з художньо-мисли-тельним типом сприймання не спостерігається однозначного домінування першої чи другої сигнальних систем.

У реальному житті людина має справу не з окремими відчут­тями, а з їхнім синтезом — сприйманням. Сприймання — це

цілісне відображення предметів і явищ дійсності при їхній безпо­середній дії на органи чуття в даний момент. У цьому процесі активну участь беруть моторний компонент: рухи очей, руки тощо.

Вивчення сприймань у психології пов'язане з теоретичними підходами структуралізму, ґештальтпсихології, екологічним та конструктивістським.

Сприймання класифікують на підставі провідного аналізатора (зорове, слухове, дотикове, кінестетичне, нюхове і смакове сприй­мання); мети діяльності (мимовільне і довільне сприймання); ос­новної форми існування матерії (сприймання простору, часу, руху). Уразі хибного сприймання простору виникають зорові ілюзії.

Особливостями сприймання є предметність, структурність, цілісність, константність, апперцепція, осмисленість, узагаль­неність та вибірковість. Предметність виявляється в об'єкти­вації, тобто віднесенні даних, отриманих із зовнішнього світу, до цього світу. Структурність — це здатність сприйняти внутрішню будову предмета чи явища. Цілісність полягає у тому, що у наших сприйманнях цілісна структура образу домінує над окремими еле­ментами цієї структури. Константність — це відносна сталість властивостей предметів, що сприймаються, при зміні умов сприй­мання. Апперцепція — це залежність змісту та спрямованості сприймання від досвіду, інтересів, ставлення до життя, установок та індивідуально-типологічних особливостей особистості. Осмис­леність сприймання — це усвідомлення відображених предметів та явищ. Узагальненість сприймання — це відображення одиничного випадку як особливого прояву більш загального. Вибірковість сприй­мання — це надання переваги одним предметам та явищам порівняно з іншими.

Індивідуальний характер сприймання виявляється в різній ди­наміці, точності, глибині, емоційності, а також у типах сприйман­ня (аналітичний, синтетичний та аналітико-синтетичний; суб'єктивний, об'єктинвий та суб'єктивно-об'єктивний; художній, мислительний та художньо-мислительний). Людину, в якої перева­жають зорові образи у сприйманні інформації, називають візу алом; слухові образи — аудіалом; гаптичні образи у поєднанні з нюхом і деякими іншими чуттєвими враженнями — кінестетиком.

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

Список літератури

1. Барабанщиков В. А. Динамика зрительного восприятия. — М.:

Наука, 1990. - 238 с.

2. Гуйк Я. Восприятие движущегося объекта. — Таллин: Валгус,

1986. - 232 с.

3. Логвиненко А. Д. Психология восприятия. — М: Изд-во МГУ,

1987. - 81 с.

4. Носуленко В. Н. Психология слухового восприятия. — М.: Наука,

1988.-214 с.

5. Скороходова О. И. Как я воспринимаю, представляю и понимаю

окружающий мир. — М., 1972. — С. 252-447.

6. Шиффман X. Ощущение и восприятие. Изд-е 5-е. — М.-СПб.:

Питер, 2003. - С. 31-39, 233-491, 561-621, 772-790.

7. Элькин Д. Г. Восприятие времени. — М: Изд-во АПН РСФСР,

1962.-311с.

12. Пам'ять

12.1. Поняття про пам'ять та її основні функції.

12.2. Основні теоретичні підходи до вивчення пам'яті.

12.3. Види пам'яті та їхня класифікація:

12.3.1. Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу;

12.3.2. Класифікація за характером психічної активності;

12.3.3. Класифікація за ступенем розуміння матеріалу;

12.3.4. Класифікація за характером цілей діяльності.

12.4. Процеси пам'яті:

12.4.1. Запам'ятовування;

12.4.2. Збереження;

12.4.3. Відтворення;

12.4.4. Забування.

12.5. Індивідуальні відмінності пам'яті.

12.1. Поняття про пам'ять та її основні функції

Пам'ять — це один із пізнавальних психічних процесів людини, завдяки якому вона зберігає та відтворює свій життєвий досвід. З давніх часів йому надавали великого значення, про що свідчить, зокрема, міфологія Стародавньої Греції. На честь богині пам'яті Мнемозіни цей процес називають також мнемічним.

У сучасній психології пам'ятьрозуміють як пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення лю­диною її минулого досвіду.Образи пам'яті називають уявлення­ми. Це — образи конкретних об'єктів чи явищ, а також поняття, які людина сприймала у минулому. Будучи пізнавальним психічним процесом, пам'ять забезпечує об'єднання всіх пізна­вальних, емоційних та вольових процесів, психічних станів та властивостей людини. Це забезпечується наступними функціямипам'яті:

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

S Накопичення індивідуального досвіду. Без нього неможливим було б постійне ускладнення поведінки людини, накопичення знань, умінь та навичок, а отже, психічний розвиток. Усе відчуте та сприйняте, все пережите зникало б безслідно і людина завжди б знаходилася у стані новонародженого.

S Забезпечення зв'язку з минулим. Завдяки пам'яті індивід у формі знання засвоює досягнення попередніх поколінь. Таким чи­ном людська пам'ять встановлює зв'язок між минулим, теперішнім і майбутнім. Втрачаючи пам'ять, людина втрачає і своє минуле.

S Забезпечення перебігу психічних процесів та станів. Навіть найелементарніший психічний процес та стан обов'язково перед­бачає тимчасове збереження окремого його етапу для «приєднан­ня» до наступного.

S Забезпечення єдності та цілісності людської особистості. В пам'яті зберігається, опрацьовується та синтезується інфор­мація зі всіх рівнів людської психіки: індивідного, індивідуально­го, особистісного. Сталість наших уявлень про себе у конкретний момент часу підтримується саме пам'яттю. Якщо пам'ять пору­шується, в людини змінюється уявлення про себе, і навпаки, па­тологічні зміни особистості майже завжди супроводжуються порушенням пам'яті.

S Захист особистості від інформаційного перевантаження, неактуальної інформації, травмуючих переживань. Цю функцію виконує забування, один з процесів пам'яті, який органічно пов'язаний з формуванням досвіду особистості. Все те, що неваж­ливе і непотрібне, людина має з часом забути. Забуванню підлягає також неактуальна і помилкова інформація, неприємні і важкі емоційні переживання тощо. З огляду на це, забування виконує позитивну роль в житті людини.

12.2. Основні теоретичні підходи до вивчення пам'яті

Від стану теоретичного розроблення проблеми пам'яті значною мірою залежить прогрес найрізноманітніших галузей знань та техніки. Перші теорії пам'яті виникли у Стародавній Греції і були пов'язані зі слідом як механічним відбитком у мозку людини. Нині у науці існує значна кількість різноманітних теоретичних підходів

до вивчення пам'яті: фізіологічний, біохімічний, інформаційно-кібернетичний, психологічний.

Фізіологічна теоріяпам'яті ґрунтується на класичних роботах /. Павлова і П. Анохіна в галузі вищої нервової діяльності. їхні вчен­ня про умовні рефлекси і функціональну систему — це теорія за­пам'ятовування на фізіологічному рівні. Сучасні дослідження по­казали, що збереження інформації досягається завдяки тривалій циркуляції електричних потенціалів по замкнених нейронних ко­лах. Сліди цих збуджень виникають унаслідок хімічних і морфо­логічних змін у місцях контакту нейронів (синапсах). У результаті сприйнятий об'єкт моделюється у вигляді стійкої просторово-часо­вої нейронної структури: короткотривала пам'ять пов'язана з тим­часовою електричною активністю нейронів, а довготривала — зі сталою зміненою структурою груп нейронів. Процес утворення і наступної активізації нейронних моделей і є механізмом запам'ято­вування, збереження і відтворення сприйнятого.

В основі біохімічної теоріїпам'яті {Хіден, Мак Коннелл та ін.) лежить ідея про те, що закріплення, збереження і відтворення інформації пов'язані з модифікацією рибонуклеїнової кислоти і що пам'ять може передаватися гуморальним і біохімічним шляха­ми. Ця теорія ґрунтується на Гіпотезі про двоступеневий характер процесу запам'ятовування: спочатку в мозку відбувається корот­кочасна електрохімічна реакція, яка триває від декількох секунд до декількох хвилин і яка викликає у клітинах зворотні фізіологічні зміни (короткотривала пам'ять); після неї настає власне біохімічна незворотна реакція, пов'язана з утворенням про­теїнів (довготривала пам'ять).

Виявлено, що носіями родової пам'яті, яка визначає генотип людини, є дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК); основою індивідуальної пам'яті, яка відповідає за набування людиною досвіду, — рибонуклеїнова кислота (РНК). Так як структура моле­кул РНК дуже мінлива (варіативність молекул РНК сягає 10¹⁵-10²⁰), вони можуть зберігати неймовірну кількість інформації. Тому молекули РНК вважають носіями довготривалої пам'яті лю­дини. Повторна поява того ж подразника призводить до того, що змінена молекула РНК починає «резонувати» на знайомий под­разник.

Розділ IV