Поняття особистості в психології

Ще в 1937 р. Г.Оллпорт нарахував 49 визначень особистості, почерпнутих з філософії, теології, юриспруденції, соціології та психології [15]. Сьогодні, природно, таких визначень значно більше. До того ж помітна специфіка визначень особистості у закордонній (американській і західно-європейській) і вітчизняній психології.

Головні відмінності цих двох груп визначень такі:

а) у закордонній психології поняття "особистість" зводиться до поняття "індивідуальність", у вітчизняній психології особистість розуміється насамперед як деяка характеристика людини, що не є природженою, а здобувається в ході розвитку, у зв'язку з включенням у діяльність і спілкування;

б) для закордонних визначень особистості характерне перерахування різних особливостей особистості (рис, потреб, самосвідомості й под.) як таких, що утворюють один ряд, у вітчизняній же психології вони розглядаються як певна ієрархія, що задається місцем людини в системі суспільних відносин.

Людина водночас являє собою і біологічну істоту, і соціальну, вона є і суб'єктом природи, і суб'єктом суспільних відносин. Виходячи з цього, для розуміння специфіки особистості необхідне розрізнення понять "індивід", "особистість", "індивідуальність". Найбільш чітко такий поділ здійснив у своїх роботах О. М. Леонтьєв [7].

Індивід – це поняття, що характеризує людину як біологічну істоту, індивід – це представник виду, що відрізняється від інших його представників. Індивідами ми народжуємося, особистостями стаємо.

Особистість – це відносно пізній продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини, особистість – поняття соціальне, вона “виробляється” тією сукупністю суспільних відносин, у які людина вступає в міру свого розвитку.

Індивідуальність – сукупність властивостей і особливостей, характерних для даної людини, що відрізняють її від інших індивідів і особистостей. Це поняття біосоціальне, оскільки ми відрізняємося один від іншого найрізноманітнішими проявами, одні з яких є характеристиками індивіда (колір очей, статура тощо), інші ж характеризують особистість (система цінностей, структура самосвідомості, уявлення про сенс життя).

Сьогодні поняття "індивідуальність" набуло дещо іншого значення. Якщо термін "особистість" характеризує насамперед діяльне зображення людини в очах інших, то поняття "індивідуальність" відбиває внутрішню самостійну сутність людини. Індивідуальність – це самовизначеність і відокремленість особистості, її виділеність з-посеред інших. Таке оформлення власної унікальності і неповторності припускає усвідомлення, відрефлексованість людиною свого життя, внутрішній діалог із самим собою.

Отже, особистістю ми стаємо. Таким чином, особистість – це людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, пройшла деякий шлях, "набуваючи" на цьому шляху різних властивостей і якостей. Які факти власного життя, які свої характеристики могли б ми привести як аргументи, якби нам раптом знадобилося довести кому-небудь, що ми – особистість? Напевно, ми говорили б про те, що в нас є свої погляди й переконання, своє ставлення до світу, своя система оцінок і моральних вимог, що ми вміємо володіти собою, робити вибір між різними варіантами власної поведінки.

Усе це, безумовно, правильно. Тому можна погодитися з визначенням, яке належить сучасному російському психологу Б.С.Братусю: "Стати особистістю – це, по-перше, зайняти певну життєву, насамперед міжособистісну моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність; по–третє, затверджувати її своїми вчинками, справами усього свого життя" [2, с.48].

Структура особистості

Описування структури особистості, тобто основних її складників і характеру взаємодії між ними, є ядром усіх теорій особистості. Навіть там, де автор спеціально не ставить перед собою такого завдання, імпліцитно присутнє його уявлення про це "ядро".

Класичним варіантом вирішення питання про структуру особистості є структура, описана З. Фройдом. На його думку, особистість складається з трьох основних частин: Ід, Его й Суперего.

Ід – це первісна, центральна, основна структура особистості. Вона містить усе успадковане, усе, що є при народженні, всі інстинкти, а також весь психічний матеріал, що неприйнятний для свідомості (витиснутий зі свідомості).

Оскільки інстинкти й витиснутий матеріал мають значну енергію, Ід являє собою резервуар такої енергії для всієї особистості. До Ід не можна застосувати закони логіки, воно підкоряється не принципу реальності, а принципу задоволення, основний цикл поведінки: напруга – розрядка напруги (задоволення).

Его – це частина психічного апарату і структура особистості, що знаходиться в контакті з зовнішньою реальністю. Вона розвивається з Ід у міру того, як дитина починає усвідомлювати свою особистість. Его забезпечує фізичне й душевне здоров'я та безпеку особистості, його головне завдання – самозбереження. Стосовно зовнішніх подій Его виконує це завдання, сприймаючи й усвідомлюючи зовнішні стимули, накопичуючи в пам'яті досвід, уникаючи надмірних стимулів, пристосовуючись до помірних, навчаючись за допомогою діяльності робити необхідні зміни в зовнішньому світі собі на користь. Щодо внутрішніх подій, стосовно Ід, Его виконує своє завдання, контролюючи вимоги інстинктів, прагнучи до задоволення й намагаючись уникнути невдоволення. Его приймає рішення, може якийсь інстинкт негайно бути вдоволений чи задоволення можна на час відкласти, чи необхідно цілком придушити вимоги даного інстинкту. Якщо Ід реагує на потреби, то Его – на можливості їх задоволення, оскільки підкоряється принципу реальності.

Суперего – структура, що розвивається з Его. Суперего служить як суддя чи цензор діяльності Его. Це сховище моральних принципів, норм, розпоряджень. Суперего дитини розвивається за моделлю Суперего його батьків, наповнене тим же змістом і стає носієм традицій і цінностей, що переживають час, що передаються в такий спосіб від покоління до покоління.

Між трьома підсистемами особистості існує тісна й постійна взаємодія, кінцева мета якого – підтримувати чи відновлювати у випадку порушення прийнятний рівень динамічної рівноваги, що збільшує задоволення й мінімізує невдоволення. Енергія, що використовується для дії цієї системи, виникає в Ід. Его, що з'являється з Ід, виступає посередником між силами Ід, Суперего і вимогами зовнішньої реальності. Суперего, що з'являється з Его, діє як моральне гальмо чи противага практичним турботам Его. Суперего встановлює межі рухливості Его. Ід – повністю несвідоме, Его і Суперего – частково .

Найбільш повно охопити поняття "структура особистості" можна, використовуючи підхід, запропонований С. Л. Рубінштейном: "Вивчення психічного обличчя особистості включає три основних питання. Перше питання, на яке ми прагнемо одержати відповідь, коли хочемо довідатися, що являє собою та чи інша людина, говорить: чого вона бажає, що для неї привабливе, до чого вона прагне? Це питання про спрямованість, установки й тенденції, потреби, інтереси й ідеали. Але вслід природно постає друге: а що вона може? Це питання про здібності, таланти людини. Однак здібності – це спершу тільки можливості; для того щоб знати, як реалізує і використовує їх людина, нам потрібно знати, що вона є, що з її тенденцій і установок ввійшло в її плоть і кров і закріпилося як стрижневі якості особистості. Це питання про характер людини. Характер у своєму змістовному аспекті найтісніше пов'язаний із питанням про те, що для людини має значення у світі й у чому для неї сенс життя і діяльності" [13, с.99].

До трьох основних питань, названих С.Л.Рубінштейном, з повною підставою можна додати ще два. По-перше, це питання: що людина думає про саму себе, як до себе ставиться? Поведінка людини багато в чому визначається її уявленням про себе, саме від загальної Я-концепції (уявлення про себе) і самовідношення людини буде залежати і те, до чого людина прагне, і те, що закріпилося як стрижневі особливості поведінки. По-друге, для психологічного опису особистості необхідно відповісти на питання: якими засобами вона володіє для здійснення намірів і можливостей? Це питання про ступінь розвитку різних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, мови, уяви). Як відомо, загальна логіка розвитку йде від мимовільних до довільних, від безпосередніх до опосередкованих процесів. Багато характеристик психічних процесів здавна включаються в перелік особистісних рис (кмітливість, спостережливість, балакучість, багатство – бідність уяви тощо).

Отже, структура особистості – це сукупність окремих компонентів (підструктур), кожен із яких визначає специфічний рівень поведінки людини, має свої особливості й функції, може бути зрозумілий і адекватно описаний тільки в межах загальної цілісності людини. Зміст підструктур і їх кількість залежать від загальної теоретичної позиції автора концепції, від його погляду на природу людини.