Поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху і на уникнення невдачі

Поведінка людей, мотивованих на досягнення успіху	Поведінка людей, мотивованих на уникнення невдачі
— Ставлять перед собою позитивну мету, досягнення якої розцінюється як успіх; — шукають таке розв’язання групового завдання, яке б допомогло виявити активність у досягненні мети; — когнітивна сфера таких людей налаштована на очікування успіху, мобілізацію своїх ресурсів для прийняття групового рішення; — упевнені в своїх діях, вчинках, можливостях; — у ситуаціях прийняття рішення надають перевагу завданням із середнім рівнем ризику; — високоактивні, самостійні; — виявляють високу відповідальність;	— Усі думки і дії налаштовані на уникнення невдачі; — проявляють невпевненість; — обирають завдання з низьким або високим рівнем ризику; — розв’язуючи групову проблему, не вірять у можливість досягти успіху; — не відчувають задоволення від групової дискусії; — відчувають страх перед відповідальністю за прийняте рішення; — бояться помилок і покарань; — після невдачі інтерес до розв’язання групового завдання падає; — вияв активності невеликий; — уникають самостійного розв’язання проблеми;

Закінчення таблиці 12

— намагаються знайти адекватні засоби досягнення мети; — після невдачі інтерес до розв’язання групового завдання зростає; — після невдачі часто досягають кращих результатів	— намагаються “обійти” труднощі, пов’язані з досягненням мети; — бояться діяти без вказівки зверху”

Під час групової дискусії з приводу вироблення групового рішення виникає явище, назване “феноменом групової поляризації”.

Групова поляризація — соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групове обговорення проблеми сприяє зміцненню засадничих думок індивідів. При цьому середні перебувають на другорядних ролях, а крайні, розподілившись між двома полюсами, починають формувати групову думку.
Групова поляризація трактується і як посилення внаслідок дискусії екстремальності групового рішення. Величина її буде тим більшою, чим далі зміщені первинні переваги членів групи від середніх значень. Крайня форма цього явища виражає стан внутрігрупового конфлікту, нервово-психічного напруження, що може спричинити негативні наслідки і для особистості, і для групи.
У процесі дослідження феномену групової поляризації сформувалися теорія інформаційного впливу і теорія нормативного впливу. Теорія інформаційного впливу зосереджується на аргументах, якими послуговуються під час обговорення групового завдання. Головна її ідея полягає в тому, що думки членів групи інтенсивно поляризуються в процесі дискусії, якщо переконливі аргументи на користь однієї з альтернатив з’являються спочатку лише в окремих учасників. Ознайомлення з ними стимулює відповідні думки суб’єктів дискусії. Теорія нормативного впливу ґрунтується на особливостях розгляду і самооцінки членів групи в процесі внутрігрупової дискусії. Порівнюючи свої думки з іншими і зауваживши підтримку своєї позиції, індивіди можуть ще більше наполягати на своєму. Тобто, якщо в процесі групового обговорення індивід бачить, що інші дотримуються позиції, спрямованої на цінну альтернативу, то він посилює категоричність своїх суджень, щоб вигідно вирізнитися з поміж інших.
Аналіз процесу прийняття рішення у групі пов’язаний і з виявом ефективності групових рішень. Вони можуть бути неефективними у складних, екстремальних та ізольованих ситуаціях. Ефективність їх залежить і від того, наскільки компромісна позиція членів групи: в одному випадку компроміс є засобом нейтралізації протистояння різних позицій і підходів, в іншому — свідчить про неможливість вироблення оптимального рішення, що змушує погодитися, хоч і не з оптимальним, але з таким, що задовольняє більшість групи, рішенням. Такий компроміс неефективний, він нехтує конкретні реалії внутрігрупового життя. Неефективними бувають групові рішення і тоді, коли групі необхідно розв’язати надскладні проблеми або коли в ній відсутній лідер.
Під час дискусій можливі і певні деформації, які впливають на якість групового рішення. Спостерігаючи за життєдіяльністю (політичною, військовою) груп, американський дослідник Ірвінг Дженіс у 70-ті роки XX ст. відкрив феномен “group-think”.

“Group-think” — спосіб (режим) мислення людей, які, перебуваючи у тісно згуртованій групі і прагнучи до єдності думок, головним вважають пошук консенсусу, що знижує їх здатність до пізнання реальності.

Йдеться про те, що виробленню і прийняттю правильного рішення заважає надмірна одностайність групи. Найзначущішими чинниками формування “групового мислення” є:
— висока згуртованість групи;
— яскраво виражене “Ми-почуття”, ізольованість групи від альтернативного джерела інформації;
— невизначеність щодо схвалення індивідуальних суджень та думок.
Серед симптомів групового мислення виокремлюють ілюзію невразливості (поділяється більшістю або усією групою, наслідком є перебільшений оптимізм і схильність до надмірного ризику) і надмірну віру в етичність та принципи поведінки (членів групи іноді спонукують ігнорувати моральні наслідки прийняття рішення). Внаслідок їх дії члени групи нерідко переоцінюють свої права і можливості.
Модель І. Дженіса швидко здобула широку популярність, однак лабораторні експерименти не підтвердили усіх її позицій.
Прийняття рішення як практична проблема. Прийняття рішення у практичних вимірах передбачає з’ясування особливостей групового завдання, опанування його технологій і конкретних форм. Спосіб прийняття групового рішення залежить від поставленого перед групою завдання.
Групове завдання є наслідком планування групою спільних цілей, орієнтирів і дій, покликаних сприяти розвитку групи. Зрештою, план — це система об’єднаних спільною метою завдань. Формулювання групового завдання і пошук способу його розв’язання — доволі складний процес, який залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. Передусім він має враховувати потенційні можливості групи (здібності, професійну підготовленість учасників розв’язання спільного завдання, соціально-психологічний клімат у групі), зміни навколишнього середовища (як можуть вплинути на групу поведінка суперників, зміна нормативних вимог тощо). Спосіб, за допомогою якого індивід чи група розв’язує завдання, залежить від вимог до завдання (можливостей, необхідних для його вирішення) і людських ресурсів (знань, навичок, умінь). Успішне розв’язання групового завдання передбачає:
— ефективну систему комунікацій і участь у цьому процесі всіх або більшості з групи;
— встановлення багаторівневих відносин між елементами завдання;
— усвідомлення значущих аспектів завдання, оцінення їх смислу, включення їх у певні відношення.
Групові завдання класифікують за багатьма критеріями, що дало змогу виробити багатоаспектну типологію (табл. 13).
Під час розв’язання групових завдань неминуче доводиться долати різноманітні об’єктивні і суб’єктивні проблеми. При цьому кожний член групи використовує власну систему суб’єктивних оцінок. Тому надзвичайно важливо, наскільки правильно в групі оцінюють ситуацію, що передує розв’язанню завдання, співвідносять перспективні і поточні завдання. Отже, перед тим як розпочати обговорення проблеми, слід з’ясувати, чи доцільно в тій ситуації ставити і розв’язувати конкретне завдання, а також чи необхідні для цієї роботи різноманітні умови і терміни.
До найпоширеніших технологічних способів розв’язання групових завдань формами групового обговорення належать групова дискусія, групове інтерв’ю та ін.

Таблиця 13