Вольові якості особистості. Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця

Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця сукупність властивостей складається протягом життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, настійливість, стриманість, дисциплінованість та ін.

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Настійливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, настійливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

Вказані вольові якості особистості не тільки реально виявляються, але й формуються у здійсненні нею вчинків. Можна сказати, що саме через вчинення (яке вимагає від людини активної, дієвої самодетермінації) відбувається розгортання потенціалу вольових якостей особистості. У цьому розгортанні велику роль відіграють найперші в житті особистості випадки зіткнення мотивів.

Перший вольовий акт в житті людини (як зазначає І. П. Маноха), є дуже тривалим, складним і енергомістким. Подальші вольові акти вже йдуть «протореним шляхом» (склався образ вольового діяння), вони з часом «механізуються», переходять у неусвідомлюваний план.

Шляхоммеханізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.

Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування(ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).

Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі ємотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.

Будова волі людини суттєво залежить від її змісту, тобто від того, яке відношення складається між партикулярно-особистісним і суспільно-значущім (С. Л. Рубінштейн), між феноменальним і сутнісним. Вольові якості людини належать до найістотніших її якостей, вони завжди грали провідну роль у найбільш величних подіях історії людства: у героїчних вчинках та відкриттях.

53) Вольовий акт завжди пов'язаний з додатком зусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією.
Для вольового акту характерна наявність продуманого плану здійснення будь-яких дій.
Вольовий акт характеризує посилену увагу до дії і відсутність безпосереднього задоволення, одержуваного в процесі й у результаті його виконання (мається на увазі емоційного, а не морального задоволення).
Вольова діяльність завжди складається з певних вольових дій, в яких містяться всі ознаки та якості волі, вивчення вольових дій веде до правильного розуміння волі в цілому і успішному вирішенню завдань її виховання.
Що ж являє собою вольове, тобто довільне, навмисна дія, що входить до складу керованої людської діяльності (або які основні фази вольового процесу)?
Первинним моментом всякого вольової дії - його першою фазою - є виникнення спонукання та постановка мети, на досягнення якої спрямовується дану дію. Мета можна ставити як перед собою, так і перед іншими людьми, приймати або відкидати її, коли вона ставиться кимось іншим чи обставинами життя.
Наступний момент вольової дії - друга фаза вольового процесу - стадія обговорення і боротьби мотивів, вибір, використання та створення засобів, способів і прийомів досягнення поставленої мети.
Це обумовлено тим, що цілі бувають різні і ставляться вони в різних умовах. Свідома постановка цілей пов'язана з конкретним урахуванням умов, засобів та інших можливостей їх досягнення. Якщо ж мета виникає без урахування таких можливостей або всупереч їм, то вона буде не цілком усвідомленої, недосяжною і, значить, нереальною, нежиттєвий, чимось на зразок смутного потягу.
Визначення конкретних шляхів і можливостей досягнення мети є основою планування людиною своїх дій і діяльності в цілому.
Після постановки мети та визначення засобів її досягнення настає наступний момент вольової дії - третя фаза вольового процесу - прийняття рішення, тобто вибір дії відповідно до мети.
Цей момент вольової дії пояснюється тим, що постановка мети і визначення засобів її досягнення людині даються далеко не завжди просто і легко. Особливо складно це робити в нестандартній ситуації, в екстремальній обстановці.
Далі слід заключна - четверта фаза вольового процесу - виконання прийнятого рішення. Це завершальний момент вольової дії. Виконати рішення - значить практично досягти мети. На цьому і закінчується конкретне вольове дію, що становить елемент вольової діяльності людини.
55) Тип нервової системи є сукупністю вроджених функціональних особливостей. Він є найбільш сталою характеристикою вищої нервової діяльності і в цілому навряд чи може бути змінений. Проте і ця характеристика зазнає змін під впливом зміни умов існування, тобто під впливом оточуючого середовища загалом

В лабораторіях І. П. Павлова було експериментально доведено, що прояви основних властивостей нервової системи можуть змінюватися під впливом умов життя.

Так, наприклад, у сильного неврівноваженого типу, у якого збудливий процес не балансується з гальмівним, можна шляхом тривалого тренування домогтися збільшення сили процесу гальмування. Внаслідок цього змінюються особливості поведінки. Залежно від вроджених властивостей нервової системи і умов життя виникають варіації типів поведінки.

Так, можна поділяти, наприклад, холериків на декілька груп:

· сильних неврівноважених, де неврівноваженість незначна, гальмівний процес менший за збудливий;

· сильних, дуже неврівноважених;

· сильних, неврівноважених, у яких сильний збудливий процес, а гальмівний - зовсім слабкий.

У лабораторіях І. П. Павлова проводили експеримент. Брали один поніс щенят (тобто з однаковими вродженими властивостями) і ділили його на дві групи. Першу групу тримали від самого народження в клітці, а друга - розвивалась на волі. Коли щенята виросли, виявилось, що тварини, які знаходились в клітці - боягузливі, гальмуються при незначних змінах середовища, а ті, що росли на волі - тримають себе вільно. Пояснюється це тим, що рефлекс природної обережності, який має тимчасовий характер і за сприятливих умов зникає, замінюючись дослідницьким рефлексом, в інших, несприятливих умовах, залишається і заважає тварині правильно орієнтуватись у середовищі.

Таким чином, було доведено, що умови життя значною мірою впливають на формування типологічних особливостей поведінки тварин. Зміна проявів темпераменту під впливом життєвих умов і виховання особливо виразно виявляється у людини. В процесі життя кожної людини у неї утворюється величезна кількість позитивних і негативних умовних рефлексів, що призводить до певної зміни функціональних властивостей мозку.

Внаслідок цього з віком людини зазнає і тип її нервової системи. Цим пояснюється, зокрема, наявність численних проміжних типологічних особливостей, або варіацій і градацій типів нервової системи. Природжені особливості нервової системи людини не виступають в її житті в "чистому" вигляді. Вони завжди проявляються через складні системи тимчасових нервових зв'язків, які утворюються в процесі життя кожної людини.

І. П. Павлов: "Характер поведінки людини і тварини обумовлений не тільки природженими властивостями нервової системи, але й тими впливами, які здійснювались й постійно здійснюються на організм під час його індивідуального існування, тобто залежить від постійного виховання або навчання в самому широкому розумінні цих слів." Тут виявляється пластичність нервової системи, особливо властива людині. Таким чином, виявляючи природній тип нервової системи, треба зважати на всі ті впливи, під якими перебував з дня народження і тепер перебуває даний організм.

Наприклад: відсутність витримки у людини, невміння володіти собою ще не свідчить про неврівноваженість її нервової системи. Вона може бути наслідком того, що в цієї людини не сформовані як слід гальмівні умовні рефлекси, не виховані певні вольові якості. Отже, завдяки пластичності нервової системи створюються величезні можливості для виховання і формування потрібного типу поведінки незалежно від типу темпераменту.

56) Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуються сильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов.

Ці особливості людей виявляються в їх розумовій та практичній діяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості.

Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявах психіки людини отримали назву "темперамент".

Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні)

- індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).

- індивідуальна , природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки.

Темперамент - одне з найдавніших й найпопулярніших понять психології. Проте, на думку В.Русалова, "навряд чи є ще одне таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду, але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні публікації". В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють природу темпераменту.